Поняття та види форм державного управління

    Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 
Національний університет «Одеська юридична академія» 
Кафедра констітуційного права 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Контрольна  робота

     

    з дисципліни «Адміністративне право» студента 2 групи 4 курсу факультету заочного навчання № 2 Національного університету «Одеської юридичної академії» Шалімова Костянтина Єдуардовича

    Вариант № 4 
теоретична тема: «Поняття та види форм державного управління» 
Науковий консультант - канд. юридичних. наук _________. 
 
 
 
 
 
 

    Одеса – 2011

    Форма державного управління — це зовнішній  прояв конкретних дій, які здійснюються органами державного управління для  реалізації поставлених перед ними завдань.

    Виходячи  загального визначення форм управлінської  діяльності як способів зовнішнього  вираження її змісту, слід зазначити, що державне управління виявляється  в конкретних діях і взаємозв'язках  органів і посадових осіб, завдяки  яким управлінська діяльність набуває  певних форм. 
   Відтак державне управління, переважний обсяг якого втілено в діяльності органів виконавчої влади, виражається у певних формах. Саме через форми державного управління (форми управління, управлінської діяльності, діяльності органів виконавчої влади) відбувається реалізація компетенції органів. Форми управлінської діяльності відіграють в управлінському процесі важливу роль. Зокрема, з їх допомогою забезпечуються: додержання встановленого порядку; гласність і прозорість діяльності; зміцнення законності й дисципліни. 
     Конкретними прикладами форм управлінської діяльності можуть бути такі дії, як видання правового акту управління, прийняття будь-якого іншого рішення, розгляд скарги, проведення наради, ревізії, видача ліцензії, реєстрація підприємства, здійснення заходів контролю тощо. 
   Під формами державного управління слід розуміти відмінні за своїм характером та наслідками способи зовнішнього вираження діяльності органів виконавчої влади. 
   Форми управлінської діяльності відзначаються помітною універсальністю щодо конкретних сфер і галузей державного управління. Через це одні й ті самі форми успішно застосовуються і в економіці, і в адміністративно-політичній діяльності, а також при вирішенні внутрішньоорганізаційних питань. Тому такого великого значення набуває вміння вільно орієнтуватись у всій різноманітності форм, здатність здійснити обґрунтований вибір найефективніших серед них, а за необхідності — вдосконалювати існуючі форми. 
   Класифікація форм управління 
   Оскільки виконувані в процесі управління дії та взаємозв'язки різноманітні за своїм характером, призначенням та наслідками, до яких вони призводять, то виникає необхідність класифікації форм управління. При цьому важливо відразу відокремити ті дії та взаємозв'язки суб'єктів виконавчої влади, котрі не мають власне управлінської природи. Це, зокрема, проведення різних фінансово-господарських операцій щодо утримання відповідних органів, здійснення матеріально-технічних дій тощо. Прикладами матеріально-технічних дій можуть бути діловодство (реєстрація, оформлення, розмноження, розсилання документів), обробка інформації (підрахунки, підготовка даних для машинної обробки), допоміжні заходи (охорона, організація харчування та ін.). Звичайно, наведені види Діяльності органів виконавчої влади можна вважати її окремими формами, однак їх не можна віднести до переліку форм управління.

    Загальноприйнятої класифікації форм управлінської діяльності не існує. На думку А. П. Коренева можна  виділити такі форми управління: а) за змістом: правоустановитель-ные і правоприменительные; б) по цілеспрямованості: внутрішні і зовнішні; у) за способом виразу: словесні і конк-людентные3. Д. Н. Бахрах виділяє такі форми управління, як: ухвалення правових актів, укладення договорів і здійснення інших юридично значущих дій. До неправових форм управління він відносить організаційні дії і матеріально-технічні операции4.

Декілька іншу класифікацію пропонує Ю. Н. Козлів:

а) по ступеню  юридичного виразу: основні і такі, що базуються на них;

б)  по результатом, що досягається: позитивне регулювання  і реакція на негативне явище;

в)  за об'ємом: загальнообов'язкові або адресовані конкретному об'єкту;

г) по спрямованості: вплив на суспільні відносини  у сфері державного управління або  на діяльність підлеглого управлінського персоналу;

д) по суб'єктах: односторонньо виражені, двух- або багатобічні;

е) по юридичному змісту: дозвільні, запрещаю-

щие, приписуючі.

З вищеназваних, найчастіше характеризуються такі форми  державного управління, як:

—  видання  нормативних актів управління. До таких актів можна віднести: Порядок  ведення особистих справ службовців в органах виконавчої влади, Типовий  регламент місцевої державної адміністрації, Статут Академії правових наук України, Положення про загальноосвітній учбовий заклад і др.;

—  видання  індивідуальних актів управління. Як правило, це правові акти, які не є джерелами адміністративного  права, проте виступають юридичними фактами, з якими зв'язується виникнення, зміна і припинення адміністративних правовідносин. Прикладом таких  актів може бути указ Президента України  про призначення на посаду міністра;

—  укладення  адміністративних договорів;

— здійснення юридично значущих дій. Такі дії здійснюються на підставі законів або інших  підзаконних нормативних актів  і направлені на виникнення певних юридичних наслідків. До таких дій  можна віднести: державну реєстрацію; видання офіційних документів; ліцензування; складання адміністративного протоколу  і др.;

— проведення організаційних заходів. Організаційні заходи направлені на забезпечення діяльності державного органу як суб'єкта державного управління. До таких заходів можна віднести: проведення нарад; розробку методичних рекомендацій і вказівок; проведення прес-конференцій і др.;

— здійснення матеріально-технічних  операцій. Нормальне функціонування державного органу обумовлене здійсненням  ряду матеріально-технічних операцій, до яких можна віднести: діловодство, реєстрацію, оформлення, розсилку документів, аналіз інформації, підготовку аналітичних  і статистичних даних і так  далі

Перші чотири форми  державного управління відносяться  до правових, оскільки ваблять певні  юридичні наслідки. Два останні види відноситься до неправової форми  управління, оскільки не обуславливают настання юридичних наслідків.

Адміністративний  договір — це один з видів публічно-правових договорів. Він є заснованим на нормах має рацію і добровільному  волевиявленні два або більш  за суб'єктів адміністративного права, один з яких завжди виступає суб'єктом державної волі, угода, яка встановлює, змінює і припиняє взаємні права і обов'язки його учасників. Адміністративний договір є одним з видів форм державного управління. Питання про правомірність визнання адміністративного договору рівноправним елементом механізму державного управління в адміністративній науці є достатньо дискусійним. Річ у тому, що само поняття «договір» передбачає юридична рівність сторін суспільного відношення, властива цивільному праву. На відміну від цивільних правовідносин, адміністративні правовідносини, як правило, є властеотношениями, тобто сторони характеризуються юридичною нерівністю. Всупереч цьому, адміністративного договору набуває все більше значення як форма державного управління і як джерело адміністративного права.

Оскільки термін «адміністративний договір», не дивлячись  на його непризнанность на адміністративному нормативному рівні, зайняв своє місце в адміністративній науці, на нього покладаються відповідні функції, а саме:

— структурно-организационная;

— соціального  компромісу;

— забезпечувальна;

— орієнтаційно-стимулююча;

— демократизація виконавчої влади;

— виховна;

— охоронна.

Адміністративний  договір характеризується комплексним  характером, оскільки містить адміністративні  і цивільно-правові ознаки. Це виявляється, зокрема, і у ряді законодавчих актів, що передбачають укладення таких  договорів. Так, Закон від 24 січня 1997 р. «Про державний матеріальний резерв»  встановлює, що центральний орган  виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, проводить відбір, зокрема на конкурсній основі, постачальників матеріальних цінностей в державний  резерв для висновку з ними контрактів; укладає або доручає підприємствам, установам і організаціям, що відносяться  до сфери його управління, висновок державних контрактів на постачання матеріальних цінностей в державний  резерв, здійснює розрахунки з постачальниками, має право застосовувати фінансові санкції.

Необхідно звернути увагу на класифікацію адміністративних договорів, а саме: двух- і багатобічні; типові і консенсусні, попередні і основні;

а) по наочному критерію:

— договори про  компетенцію, зокрема, про розмежування або делегування повноважень  і предметів ведення (наприклад, Закони від 20 травня 1997 р. «Про місцеве  самоврядування в Україні», від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації»);

— договори у  сфері управління державною власністю;

—  договори, що забезпечують державні потреби (державні контракти);

— договори з  військовослужбовцями, студентами;

— фінансові  і податкові угоди;

— договори про  взаємодію, співпрацю;

— концесії, інвестиційні угоди;

— договори про  надання деяких платних послуг приватним  особам (наприклад, ухвали КМУ від 7 травня 1998 р. «О затвердженні переліку платних послуг, які можуть надаватися державними архівними установами»; які можуть надаватися інформаційними підрозділами органів внутрішніх справ») і др.;

б) по сенсу: чисто  організаційні і змішані (організаційні  питання пов'язані з трудовими, майновими); чисто адміністративні  і комбіновані (разом з адміністративними  правовідносинами регулюють трудові, цивільні і ін.).  

 Говорити  про форми управління доцільно  лише щодо такої діяльності, яка  має владно-організуючу спрямованість  і відображає зміст основних, профільних функцій органів виконавчої  влади. Щодо цих форм вирішальним  є поділ їх на види залежно  від настання тих чи інших  правових наслідків. За цим  критерієм виділяють: а) правові  та б) неправі форми. 
   До правових належать форми, використання яких спричиняє виникнення конкретного юридичного результату. Зокрема, такі дії, як видання юридичних актів, застосування примусових заходів тощо, виступають як юридичні факти і можуть породжувати (змінювати, припиняти) адміністративно-правові відносини. 
   До неправових належать форми, які безпосередньо юридичного значення не мають, тобто не спричиняють виникнення конкретного юридичного результату. Найчастіше неправовими формами визнаються різноманітні організаційні дії службовців органів виконавчої влади на різних етапах підготовки і виконання управлінських рішень. Це такі дії, як організація та проведення нарад, обговорень, перевірок, розробка проектів планів, прогнозів, програм, методичних рекомендацій, здійснення заходів щодо підвищення якості та ефективності управлінської праці і т. ін. Дані форми можуть як безпосередньо “супроводжувати” правові форми, так і мати певне самостійне значення. 
   Найбільше практичне значення має класифікація правових форм управління. В адміністративно-правовій науці не досягнуто єдності думок з питань такої класифікації. Проте найчастіше правові форми поділяють на такі два види: а) видання правових актів управління; б) вчинення інших юридично значущих дій. 
   Ця класифікація не досить точна. Адже вона не враховує, що серед інших юридично значущих дій цілком самостійне значення має бути надане діям щодо встановлення взаємозв'язків у сфері управління, які оформляють у вигляді адміністративних договорів (та інших аналогічних угод). Причому укладання подібних угод не можна змішувати з прийняттям правових актів управління. 
   До основних правових форм управління відносять такі: 
   1) видання правових актів управління (нормативного й індивідуального характеру); 
   2) укладання адміністративних договорів (угод); 
   3) вчинення (здійснення) інших юридично значущих дій. 
   Питання щодо правових актів управління та адміністративних договорів є предметом окремого розгляду в наступних параграфах цієї глави підручника. 
   Що ж до здійснення юридично значущих дій, то до такої форми належать насамперед різні реєстраційні дії. Наприклад, реєстрація та облік автомобільного транспорту, реєстрація винаходів і відкриттів, суб'єктів підприємницької діяльності, нормативних актів тощо. Окрім того, до юридично значущих дій належать: прийняття присяги, службова атестація, складання протоколів про адміністративні правопорушення тощо. Ці питання також тією чи іншою мірою висвітлюються у підручнику нижче. 
   Основні види застосування форм управління 
   Уся названі форми (за винятком окремих організаційних дій) підлягають адміністративно-правовому регулюванню. Відтак адміністративно-правове закріплення форм управління набуває значення своєрідної “форми форм” (цей влучний вислів свого часу запропонував видатний радянський адміністративіст Б. М. Лазарев). 
   Однак ступінь адміністративно-правової регламентації не однаковий для різних форм. Найповніше регламентовані форми, пов'язані з реалізацією правотворчих, правозастосовчих і правоохоронних повноважень органів виконавчої влади. Саме вони викликають найвагоміші юридичні наслідки, і тому їхня регламентація має особливе значення для забезпечення законності в державному управлінні. 
   Значно менше регламентовані форми, що не спричиняють прямих юридичних наслідків (наради, консультації). Тут органам надається широка можливість самостійного вибору конкретних управлінських дій. 
   Водночас застосовувані форми управління усіх видів повинні відповідати певним вимогам. Мається на увазі насамперед своєчасність прийняття (видання) відповідних актів і їхня актуальність за змістом. Форми управління повинні бути: стабільними; не виходити за межі вимог законності; відповідати компетенції даного суб'єкта управління; відповідати змісту функцій управління, характеру вирішуваних питань; сприяти досягненню цілей управлінського впливу; враховувати особливості конкретного керованого об'єкта. 
   Нарешті, ступінь правової регламентації форм управління має не перешкоджати свідомому вибору самим органом управління тієї з них, яка в даній ситуації є доцільною, ефективною, найбільше відповідає поставленим перед ним завданням. 
   Провідною формою управлінської діяльності є прийняття суб'єктами виконавчої влади рішень у вигляді правових актів управління. Вони є найвагомішим за обсягом різновидом юридичних актів. Органи виконавчої влади приймають навіть юрисдикційні акти (тобто з приводу застосування заходів адміністративної відповідальності). А величезна кількість і різноманітність суспільних відносин, в яких обов'язковим учасником є органи виконавчої влади, потребують видання мільйонів правозастосовчих актів про прийом (на роботу, до вузів і т. ін.), про призов на військову службу, виділення (житлової площі, ресурсів тощо), про призначення (пенсій, стипендій), нагородження, дозволи, покладання обов'язків, заборону, реєстрацію і т. ін.

    Практичне завдання: 

    1. Обставинами що  виключають адміністративну  відповідальність  є:

    1) недієздатність;

    2) необхідна оборона;

    3) мирна угода з потерпілим;

    4) явка з повинною. 

    2. Об’єктивна сторона адміністративного проступку, це:

    1) діяння;

    2) діяння, протиправний  результат, причинний  зв'язок між ними;

    3) вина правопорушника. 

    3. Державний службовець  має право:

    1) займатися підприємицькою діяльністю;

    2) приймати подарунки чи послуги  від юридичних чи фізичних  осіб у зв'язку зі своєю службовою  діяльністю;

    3) займатися викладацькою, педагогічною, науковою діяльностю у поза робочий час. 

    4. До адміністративно-правового  примусу належать:

    1) адміністративне  запобігання, адміністративне  попередження, адміністративне  стягнення;

    2) відшкодування шкоди;

    3) адміністративна відповідальність. 

    5. До системи органів  державної виконавчої  влади в Україні  відносяться:

    1) Презідент України, Кабінет Міністрів  України,міністерства;

    2) Кабінет Міністрів  України, центральні  органи виконавчої  влади, місцеві  державні адміністрації;

    3) Кабінет Міністрів України, міністерства, органи місцевого самоврядування.  

    5. Звернення громадян  до органів державної  виконавчої влади  поділяють на таки  види:

    1) позови, скарги;

    2) скарги, заяви, позови;

    3) пропозиції заяви  скарги.