Поняття дипломатії в міжнародних відносинах

Зазначимо, що  саме на цьому етапі остаточно формується   міжнародно – правовий кодекс дипломатії, „правила гри”  стають універсальними і чітко визначеними. З прийняттям статуту ООН у 1945 р., Конвенції про привілеї та імунітети ООН у 1946 р., Віденської конвенції про дипломатичні зносини в 1961 р., Віденської конвенції про консульські  зносини в 1963 р., Конвенції про спеціальні місії 1969 р., Конвенції про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру в 1975 р. та цілої низки інших міжнародно – правових актів світова дипломатія отримала цивілізаційний інструментарій для ведення своїх справ у нових історичних умовах.

З огляду на ці обставини професія дипломата в наш час набула ще більшої ваги. Дипломатія стала надзвичайно значущою, впливовою, відповідальною як за двосторонні, так і глобальні міждержавні стосунки. Класичний образ дипломата, виведений Бомарше, який вклав в уста Фігаро такий наказ дипломату: „Прикидатися, начебто не знаєш того, про що насправді знаєш, і ніби знаєш те, чого не знаєш, вслуховуватися в те, чого не розумієш, і не чути того, що розумієш, робити великий секрет із того, що не є таємницею, і усамітнитися з пером напоготові, щоб зробити глибокодумний вигляд у той час, як у голові нічого немає, удавати з себе важливу персону, насаджати шпигунів та утримувати зрадників, відклеювати печатки та перехоплювати листи і намагатися виправдати ницість засобів величчю мети” – не є вже актуальним, хоча деякі „риси”  в цій характеристиці професії дипломата, звичайно, якщо сприймати їх з певною долею іронії, залишаються незмінними і в наш час. Безперечно, заувага видатного дипломата XIX ст. Талейрана про те, що мова дана дипломату , аби не виплескувати, а приховувати свою думку, є справжньою і нині. Можна також згадати вислів відомого французького дипломата Альберта Муссе, який у 1926 р. писав: „Здібним є той дипломат, хто з цікавістю слухає малозначні речі й виглядає байдужим , коли йдеться про речі для нього важливі”. Все це правильно. Але перетягувати ковдру на себе жодна дипломатія світу сьогодні дозволити собі просто не може. Людство як ніколи щільно сидить в одному човні. І класична перемога, на зразок XYIII – XIX – початку XX ст., однієї країни над іншою може стати початком кінця благополуччя не тільки її власного, а й загальнолюдського. Адже не зможуть вважати себе щасливими економічно благополучні Західна Європа та Північна Америка, коли Південь планети залишатиметься зоною голоду, неписьменності, зростаючого терору, СНІДу, наркотиків.

Отже, роль дипломатії, а відтак й дипломата, з огляду на об’єктивні обставини, в наш час незмірно зросла. Саме він – Дипломат – в складних умовах сьогодення покликаний знаходити ефективні формули компромісу, розблоковувати конфлікти, попереджати негативний розвиток подій, давати урядам і президентам бездоганно зважені пропозиції та слушні поради. Це надзвичайно цікава і відповідальна професія.

Література:

1.                           Гуменюк Б. І. Основи дипломатичної служби: Навч. Посібник. – К. : Либідь, 1998. – 248с.

2.                           С. В. Головко. Міжнародні відносини та зовнішня політика. – К. : Либідь, 2001. – 617с.

3.                           Гуменюк Б. І., Щерба О. В. Сучасна дипломатична служба. – К.: Либідь, 2001. – 255 с.