Політична культура юриста

     План

     1. Визначення політичної культури юриста.

     2. Основні принципи політичної культури юриста.

     3. Функції політичної культури юриста. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Політична культура юриста.

     Професія  юриста зобов`язує його вникати в  усі сфери суспільного життя, де він відчуває, що саме через відсутність досвіду самостійного політичного життя нашого народу появляється незрілість української національної свідомості, яка властива і правникам. Багатовікова атмосфера закритості суспільства звичайно позначилась і на його політичній культурі. Тому має місце певна політична не впевненість, розгубленість юристів, дефіцит їх політичних переконань. Це нерідко позбавляє юристів виваженої політичної стратегії у правоохоронній діяльності.

        Як відомо, Закон забороняє юристам вступати в будь-які політичні партії. Але позапартійність не означає деполітизованість, оскільки юрист має власні політичні погляди, хоча вони не повинні безпосередньо впливати на юридичну діяльність.

        На думку деяких дослідників  термін “політична культура” появився у 50-х роках XX століття. Існують різні підходи щодо змісту даного поняття, що виявляється в численних дефініціях.

        У наукових дослідженнях С.Рутара  окреслюються наступні підходи  до розуміння політичної культури. Наприклад, політична культура, це: 1) ментальний епітет політичної системи; 2) якісний стан функціонування інститутів політичної системи; 3) якісна сукупність політичних цінностей інформації. На нашу думку, найобтимальніший третій аспект, оскільки політична культура розглядається у контексті розвитку мислення юриста. Тут політичне мислення є засобом інформації оцінки політичних подій, поведінки окремих людей у політичних структурах, що важливе для розгляду юридичної справи.

        Політична культура юриста – це рівень реальної оцінки ним політичної ситуації, яка має безпосереднє відношення до правових явищ, вироблення власних політико-національних переконань з метою політичного прогнозування ефективності національного права. 

        Розглянемо групу компонентів,  які визначають політичну культуру юриста.

        Розвиток політичної культури  юриста полягає у свідомому засвоєнні і критичному осмисленні ним історичних та політичних знань. Це означає, що політична культура як суспільний феномен у першу чергу потребує інтелектуального осмислення історичного досвіду українського народу.

        Сформовані таким чином політичні  погляди і знання юриста дозволяють  більш ефективно здійснювати  аналіз і оцінювати явища суспільного  життя. Тому важливо формувати  високий рівень політичної культури  юриста, здатність чітко зорієнтуватися у політичних ситуаціях, розяснювати мету і смисл політичних подій громадянам.

        Не меньш важливою є  здатність кожного юриста виробити політичний імунітет проти деформації почуттів та переконань, які стають причиною не правильного, а то й фальшивого тлумачення політичного становища в Україні.

        Зміст політичної культури юриста  вміщує також  переконання та усвідомлення політичних цінностей. Тобто цінність політичної культури правника полягає у тому, що вона сприяє піднесенню і культури правоохоронної діяльності, вдумливому, свідомому ставленню кожного до виконання своїх службових обов`язків.

        Йдеться про вміння юриста  осмислювати своє ставлення до правової дійсності з політичних позицій. У даному випадку домінує здатність політичної оцінки національної ідеї, яка є теоритичним підгрунттям політичної культури. Це означає, що політична культура юриста органічно поєднана з виконанням внутрішнього імперативу службового обов`язку.

        Для глибокого розуміння такого  компонента політичної культури юриста як здатність передбачити політичні наслідки власної правоохоронної діяльнгості, необхідно звенутися до політичної думки України. Її суть полягає у поясненні закономірностей, основних напрямків суспільного процесі в Україні. Адже юрист не повинен бути пасивним суб`єктом політичного життя українського народу. Опановуючи політичну науку, він усвідомлює мету розвитку українського суспільства, знаходячи ефективні правові методи розуміння цього процесу.

        Так, одним із методів демократизації, правового розвитку України є найповніше врегулювання суспільних відносин правовими нормами. Тому саме політична ефективність юридичної діяльності дозволяє визначити відповідні шляхи утвердження цивілізовоного правопорядку. Справа у тому, що розв`язати правові проблеми не правовими та силовими методами неможливо.

        У процесі виконання службового  обов`язку такі цінності станновлять підгрунтя можливих політичних наслідків. Не зважаючи на існування політичних течій в Україні, юрист має керуватися державницькими цілями, закріпленими у Конституції України.

       Уцілому можна сказати, що політична  культура юриста є основою  розв`язання правових проблем при виконання службових обов`язків. Специфіку політичної культури нації зумовлює своєрідність національної культури вцілому, оскільки першовитоком є духовно-ментальні алгоритми етносу. Різні форми культури пов`язані з “душею народу”.

     Основні принципи.

       Основними принципами політичної  культури юриста є: державотвоча ідеологія, ідейність, духовність і моральність, культура діалогу, політичний імунітет, логічність, справедливість.

        Державотворча ідеологія як принцип політичної культури юриста полягає в тому, що культуру політичного мислення і культуру політичної поведінки службових осіб визначає Конституція України. Тобто державним працівникам визначаються межі для політичного плюралізму.

        Ідейність як принцип політичної культури юриста, висвітлює необхідність ідеї у правовій політиці й політиці загалом. Тобто ідейність політичної культури юриста має

національні витоки, визнання, національний характер, які грунтуються на історичній свідомості та історичній пам`яті українського народу.

        Тому можна ствержувати, що  цей принцип пронизує всю сферу  не тільки правової діяльності, а  вцілому життєдіяльності.

        Важливими принципами політичної культури юриста є духовність і моральність, які грунтуються на загальнолюдських цінностях і національній моралі. Адже політична культура юриста розвивається разом з національною мораллю. Тим самим відбувається деяка моралізація політики і блокується політизація моралі. Друге явище є не бажаним з певних причин. Зокрема, у деяких регіонах України переважає російський менталітет, або не конструктивний націоналізм. Даний принцип забезпечує формування моральної свідомості у політичних відносинах юриста, скеровує його в сторону здорового глузду, що дає можливість успішно розв`язувати морально-політична та ідейно-моральні проблеми службової діяльності.

        З політичною культурою пов`язаний  такий принцип як здатність  до культурного діалогу у висловлюванні плюралізму думок.Таким чином, утворюється своєрідна субкультура – плюралістична культура юриста, яка повинна діяти навколо української національної ідеї. Тобто йдеться про переведення конфлікту з емоційного стану на інтелектуальний, досягнення взаєморозуміння в інакомисленні співбесідників.

        Принцип політичного імунітету найбільш притаманним саме політичній культурі юриста. Його власні погляди на уявлення грунтується на юридичному мисленні, конституційній культурі, що дозволяє виробляти своє політичне бачення вирішення правоохоронних проблем. Така відносна самостійність забезпечує творче вироблення нових ідей, формує індивідуальне політичне мислення.

        Політична культура юриста немислема  без такого принципу, як  логічність. Цей принцип пов`язаний перш за все з інтелектуальністю особи, розуміння плюралізму політичних поглядів. Адже зміна цих поглядів без зміни ідеології держави це цілком нормальне явище.

        Окремі особи вдаються до обману, перекручень історичних відомостей, вигаданих даних тощо. Це зобов`язує юриста до поєднання політичної культури юриста за принципом справедливості. Вона завжди контролюється сумлінням юриста, внутрішнім імперативом службового обов`язку, політичною довірою й вірою в людину взагалі. Справедливість у політико-юридичному житті характеризується правильною оцінкою політичних явищ, миролюбністю, доброзичливістю, визначенння певних політичних взірців, що запобігатиме деформації політичної культури особи. Цей принцип зобов`язує юриста вдосконалювати елементи політичної культури на основі конкретного знання коренів та причин як підвищеної, так і заниженої політизації громадян. Тим більш що одне і друге явище має пряме відношення до правопорядку.

     Функції політичної культури.

        Важливим завданням у дослідженнях  політичної культури юриста є визначення її функцій. У якості функцій передусім постають: політична оцінка результатів юридичної діяльності; формування громадянської культури юриста; вироблення політичної орієнтації у виконання службового обов`язку; запобігання деформації політичної свідомості юриста; розвиток української політико-правової думки; впорядкування політико-юридичних культурних процесі; формування української політичної еліти.

        Зміст функції політичної оцінки результатів правоохоронної діяльності полягає в тому, що прийняті юристом неправильні рішення можуть отримати негативний резонанс у суспільстві, оскільки багато правопорушень мають політичне забарвлення.

        Крім того політична культура  дає змогу виявити не тільки  ментальний рівень політиків,  а й їх конкретну поведінку у тій чи іншій ситуації.

       Слід пам`ятати, що юрист, не зважаючи на його високий соціальний статус, є передусім громадянином України. Тому його політична культура спрямована на формування перш за все, громадянської культури,що є однією із функцій. Це означає, що юрист має керуватися законами української держави, бути зразковим громадянином, підпорядковувати власне громадянське життя конституційним нормам.

        Розглядаючи таку функцію як  формування політичної орієнтації у юридичній діяльності, слід наголосити, що політична культура відіграє роль трансляції для кожного правника. Адже в багатьох випадках йому потрібні знання політичних намірів тої чи іншої соціальної групи, знання програмних вимог політичної партії і України, їхніх ідей перед виборної компанії.

        Важливою є функція запобіганння деформації політичної свідомості юриста. На жаль у правоохоронній діяльності ще й досі виявляються негативні тенденції політичної психології, пов`язані із відчуттям комплексу “меньшовартості”, побоювання зміни політичного курсу держави, фактами не терпимості до інакомислення. Таким чином, нинішній стан політичної культури характеризується морально-політичною кризою внаслідок узурпації частини влади бюрократією, ідеологією консервативного, соціально-політичного блоку, мафією, що породили ленінський політичний розгул, сталінське чистилище та брежнівську вседозволеність. Негативні приклади подають і керівники вищих державних органів, які  здебільшого вирішують власні проблеми.

         Отже, політична культура юриста має довгий і тернистий шлях розвитку, формування психологічного виміру національної політики.

          Політична культура, пронизуючи  свідомість юриста, виконує й  функцію впорядкування поліко-юридичних культурних процесів в Україні. Йдеться про творче використання духовної культури з метою збагачення норм поведінки громадян політико-юридичним змістом.

     Чи  не найважливіша функція політичної культуру є формування політичної еліти суспільства. Ця функція здійснюється шляхом освіти, через яку передається смислова духовність національної еліти, транслюється культура. Еліта, як активна група авторитетних інтелектуальних осіб, є носієм національної ідеї здійснює державне управління, але перебуває разом із народом.

     Одну  із верств національної еліти становлять юристи. Українських юристів згуртовує національна ідея. Політично-правова українська еліта постійно намагалась випереджати дії держави, формувати такі правові норми, які б узаконили самостійність та незалежність свого народу. Прикладом тут є еліта юристів минулих століть. У даний час політична еліта України має регіональний характер, тому вона ще не достатньо професійна, не завжди послідовна та стабільна. Це дає підстави говорити про наявність певної інтелектуально-духовної кризи сучасної української еліти.