Підстави набуття громадянства України

Ми вважаємо, що в українському контексті подвійне громадянство матиме передусім негативні наслідки. Це обумовлюється особливостями розвитку держав, які перебувають на шляху становлення. Зокрема, біпатризм гальмує процес формування спільних цінностей, пріоритетів розвитку нації та, відповідно, єдності народу. Інститут біпатризму нівелює міцність стійкого юридичного зв'язку, який існує між громадянином і державою, послаблюючи стрижневий інститут державної системи – інститут громадянства. Наслідком поширення практики набуття подвійного громадянства можуть стати міжнародні конфлікти, послаблення спроможності держави впливати на своїх громадян, а також захищати їхні інтереси за кордоном. Біпатризм часто використовується для ухилення від обов’язків громадянина перед державою (військова служба, сплата податків), для полегшення кримінальної діяльності.

Аналіз чинної нормативно-правової бази у цій сфері свідчить про наявність значних прогалин у законодавстві щодо вирішення проблеми подвійного громадянства в Україні.

У Законі України «Про громадянство України», прийнятому 2001 р., визначено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на конституційному принципі «єдиного громадянства» (стаття 4 Конституції України). Водночас, у Законі немає визначення біпатризму або множинного громадянства, а серед принципів державної політики (стаття 2) відсутній принцип недопустимості таких випадків. З іншого боку, серед основних принципів державної політики у Законі містяться положення щодо запобігання обставинам, коли у особи взагалі відсутнє громадянство.

Згідно із Законом України «Про громадянство України» процес набуття українського громадянства іноземцями й відповідної втрати їхнього попереднього громадянства чітко унормований. Він має супроводжуватись поданням декларації про відмову від іноземного громадянства з наступним наданням підтверджуючих документи про вихід із громадянства від уповноваженого органу відповідної держави. Натомість процес підтвердження отримання українськими громадянами іноземного громадянства практично не визначений в законодавстві й потребує більш чіткого врегулювання.

Пропонуємо доповнити Закон України «Про громадянство України» статтею 19-1, де передбачити обов’язок громадянина України повідомити про факт набуття або перебування у громадянстві (підданстві) іншої держави (держав), а саме: протягом тридцяти календарних днів повідомити письмово про це будь-який з державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства.

На сьогоднішній день також досить гостро стоїть питання набуття громадянства депортованими особами та їхніми нащадками, зокрема кримськими татарами, які повернулися в Україну на постійне місце проживання. Слід відмітити, що депортовані особи та їх нащадки, які повернулися в Україну до 13 листопада 1991 року -  дня набрання чинності Закону України “Про громадянство України” - стали громадянами України , в тому числі 146574 кримських татар.4 Що ж стосується депортованих осіб , які повернулися в Україну після зазначеної дати, то на них, як на вихідців з України теж поширюється нескладна процедура набуття громадянства України шляхом визначення належності до громадянства.

Разом з клопотанням про визначення належності до громадянства України депортовані особи повинні подати документ про перебування в громадянстві інших держав: документ вимагається для підтвердження того, що особа з набуттям громадянства України не стає особою з подвійним громадянством, що суперечило б закріпленому в Конституції  України принципу єдиного громадянства в Україні.

А втім, понад 20 тисячам депортованих осіб, які виїхали з держав попереднього проживання до набрання в них чинності законів про громадянство, в тому числі 13 тис. осіб з Узбекистану, оформляти вихід з іноземного громадянства не потрібно.5 Їм для набуття громадянства України необхідно їхнє волевиявлення, а також підтвердження, що вони є вихідцями з України або нащадками таких осіб.

Президент України доручив Міністерству внутрішніх справ забезпечити здійснення заходів щодо визначення відповідно до чинного законодавства належності до громадянства депортованих осіб. На виконання доручення Президента України відділом громадянства та Міністерством внутрішніх справ України проведено ряд організаційних та практичних заходів (проведено навчально - методичні семінари, видано брошури із текстом закону та інші).

Проте після набрання чинності Закону України “ Про внесення змін до Закону України “Про громадянство України”, за період з 20 травня 1997 року до 20 лютого 1998 року свою належність до громадянства України визначило лише близько 2,5 тисячі кримських татар. Така невисока активність цієї категорії осіб можна пояснити непроведенням належної роз’яснювальної роботи серед депортованих осіб6.

Що стосується вирішення питання набуття громадянства України депортованими особами, які прибули в Україну з держав попереднього проживання після набрання в них чинності законів про громадянство , то слід зазначити, що такі особи,  як правило, є громадянами інших держав. І їм для порушення клопотання про визначення належності до громадянства України необхідно вийти з іноземного громадянства за процедурою, передбаченою законодавством цих держав. Сприяння у цьому намагаються надати , в межах своїх мандатів, міжнародні організації. Так, зокрема, Верховний Комісар ООН у справах біженців Садако Огата та Верховний Комісар ОБСЄ у справах національних меншин Макс ван дер Стул надіслали листи в Міністерство закордонних справ Узбекистану з проханням спростити процедуру виходу із громадянства Узбекистану з тим, щоб допомогти депортованим особам, які повернулися в Україну, набути громадянства України.

На сьогоднішній день розглядається питання щодо можливості приєднання України до Європейської конвенції про громадянство 1997 року. До цієї Конвенції вже приєдналися 16 із 40 країн Ради Європи.

Нині експертами Ради Європи провадиться аналіз Закону України “Про громадянство України” на предмет його відповідності загальновизнаним принципам і норма міжнародного права. За наслідками цієї роботи планується проведення в Україні разом з Радою Європи та УВКБ ООН “круглого столу”. Здійснення зазначених заходів дозволить зробити остаточні висновки щодо можливості приєднання України до міжнародних актів з питань громадянства.

Слід сказати, що на даний момент існує необхідність здійснення поетапної систематизації законодавства про громадянство України: перший етап – хронологічна та тематична інкорпорація актів законодавства про громадянство України; другий етап – консолідація нормативно-правових актів, що охоплюються законодавством про громадянство України; третій етап – кодифікація законодавства про громадянство України за наявності певного масиву нормативно-правових актів.

Ми можемо запропонувати наступні  пропозиції щодо вдосконалення чинного Закону України „Про громадянство України” шляхом внесення змін та доповнень про:

1) громадянство депортованих  осіб та їх нащадків, які повернулися  в Україну на постійне проживання;

2) зобов’язання громадянина  України повідомляти про факт  набуття або перебування у  громадянстві (підданстві) іншої держави (держав);

3) відповідальність не  тільки посадових і службових  осіб, а й інших фізичних осіб  за порушення законодавства про  громадянство;

4) запровадження нового  розділу „Порядок провадження  у справах з питань громадянства  України”;

Також існує нагальна необхідність укладення двохсторонніх міжнародних договорів між Україною та Російською Федерацією, а також між Україною та іншими державами, спрямованих на запобігання випадкам множинного громадянства та усунення вже існуючого множинного громадянства або про спрощений порядок зміни громадянства.

 

Висновки

Історично склалося, так що Україна є державою з поліетнічним складом населення. Громадянами її є представники багатьох націй і народностей — носії самобутніх культур. Між ними і українською державою завжди існує стійкий правовий зв'язок, але, на жаль, не завжди такий стійкий як духовний. У той же час між значною частиною українців, що проживають за межами держави, але не є громадянами України та українською державою існує більш стійкий духовний зв'язок, чи є менш стійким правовий зв'язок слід визначити.

Набуття громадянства за народженням є основною формою отримання особою статусу громадянина даної держави. У будь-якій країні переважна більшість її громадян одержують такий статус саме за народженням.

У нормах законодавства нашої держави, що регулюють питання набуття громадянства України, поєднуються принципи права крові та права грунту.

Громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття  до громадянства;

4) внаслідок поновлення  у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення  над дитиною опіки чи піклування;

7) внаслідок встановлення  над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням  у громадянстві України одного  чи обох батьків дитини;

9) внаслідок встановлення  батьківства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами  України.  
Список законодавства та використаної літератури

 

1. Конституція України, прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. – Київ, 1996.
2. Закон України “Про громадянство України” // Юридичний вісник України. – 2001. – №11.
3. Закон України “Про правовий статус іноземців” // ВВР – 1994 – №23 – с. 161.
4. Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" // ВВР, 1994 р., N 18, ст. 101; 2002 р., N 51, ст. 370
5. Указ Президента України «Про заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства” від 6 листопада 1997р. Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 1998.
6. Андрієнко В., Бритченко С., Суботенко В. Громадянство України у питаннях і відповідях. – К., 2002.
7. Бритченко С.П. Науково - практичний коментар Закону України "Про порядок виїзду з України і в"їзду в Україну громадян України" // С.П.Бритченко, С.Б.Чехович. - К.: Алерта, 2005.

8. Громадянство України : зміни до законодавства та їх реалізація.// Урядовий кур’єр.- 3 березня. - 1998.- № 42.- С.5.

9. Висовень О.В. Громадянство України: розвиток національного законодавства і міжнародне право // Законодавство України та міжнародне право: (Пробл. гармонізації): Зб. наук. пр. - К., 2001. - Вип. 8. - С. 241-247
10. Громадянство України // Урядовий кур‘єр – 2000. – №11. – с. 12-13. Земцов В.
11. Громадянство України: етапи становлення // Урядовий кур’єр – 1996 – 21 листопада.
12. Громадянство України: зміни до законодавства та їх реалізація // Урядовий кур’єр – 1998 – №42, березень – с. 5.
13. Майданник О. Про інститут громадянства України // Право України. – 1999. – №2. – с. 70-75.

14. Прибыткова И. Влияние института гражданства на процессы возвращения и обустройства ранее депортированых народов и лиц в Крыму.- К., 1997. - С. 204
15. Чалий П. Громадянство України: етапи становлення // Урядовий кур’єр.- 1996.- 21 листопада.

1 Закон України “Про громадянство України” // Юридичний вісник України. – 2001. – №11.

2 Чалий П. Громадянство України: етапи становлення // Урядовий кур’єр.- 1996.- 21 листопада.

3 Громадянство України : зміни до законодавства та їх реалізація.// Урядовий кур’єр.- 3 березня. - 1998.- № 42.- С.5.

4 Прибыткова И. Влияние института гражданства на процессы возвращения и обустройства раннее депортированых народов и лиц в Крыму.- К., 1997. - С. 200.

5 Громадянство України : зміни до законодавства та їх реалізація.// Урядовий кур’єр.- 3 березня. - 1998.- № 42.- С.5.

6 Прибыткова И. Влияние института гражданства на процессы возвращения и обустройства ранее депортированых народов и лиц в Крыму.- К., 1997. - С. 204