Основи адміністративного права України

 
 

Виконала 

Онофрійчук  Олена 
 
 

1. Поняття, предмет, цілі та джерела адміністративного  права.
2. Суб’єкти адміністративного права.
3. Правовий статус державних службовців.
4. Адміністративні правопорушення та адміністративна відповідальність.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1 Адміністративне право можна визначити як систему норм, покликаних регулювати в інтересах особи і суспільства відносини, що виникають в процесі функціонування публічної влади (органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування), а також у внутрішньо організаційній діяльності інших органів (регулювання функції адміністрування).

До  предмета адміністративного  права можна відносини:

1. структурні відносини;
2. відносини державного адміністрування;
3. відносини внутрішнього адміністрування;
4. управлінські відносини;
5. відносини, пов’язані з оскарженням до адміністративного суду неправомірних актів (дій, бездіяльності) органів виконавчої влади та їх посадових осіб (адміністративна юстиція);
6. відносини, що виникають при вчиненні особою адміністративного правопорушення і розгляді даної категорії справ (делікатні правовідносини).

Предметом адміністративного  правового регулювання є суспільні відносини, що вникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління.

Цілі  адміністративного  права безпосередньо пов’язані з цілями держави і обумовлюються завданнями відповідного стану розвитку державно – адміністративного суспільства.

Джерела адміністративного  права:

1. Конституція України.
2. Закони.
3. Укази і нормативні розпорядження Президента України.
4. Постанови і нормативні розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим.
5. Міжнародні договори і угоди та виконавчі приписи до них.
6. Акти центральних органів виконавчої влади України та Автономної Республіки Крим: міністерств, державних комітетів, Головних управлінь.
7. Акти місцевих державних адміністрацій.
8. Рішення рад та виконавчих органів місцевого самоврядування.

 

2 Суб’єкти права – учасники суспільних відносин, яких юридична норма наділяє правами і обов’язками.  Відповідно суб’єктами адміністративного права є учасники відносин, котрих адміністративно – правові норми наділили правами і обов’язками, здатністю вступати в адміністративно – правові відносини.

Всі суб’єкти адміністративного права поділяються  на:

1. індивідуальні;
2. колективні.

До індивідуальних належать: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, посадові особи, державні службовці.

До колективних  суб’єктів належать: організації (підприємства, органи влади установ), трудові колективи, структурні підрозділи організації, складні організації (залізниці).

Колективні  суб’єкти – це організовані, обособлені самоврядні групи, наділені правами вступати у відносини з іншими суб’єктами як єдине ціле. Адміністративна правоздатність і дієздатність цих суб’єктів наступає з моменту реєстрації і припиняється з їх ліквідацією.

Адміністративна дієздатність – це здатність індивіда бути носієм суб’єктивних прав і обов’язків у сфері державного управління. Вона виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи. В повному обсязі вона настає в 18 років, а в окремих випадках – з 16 років. Конкретний обсяг прав і обов’язків перебуває в залежності від ряду факторів: віку, освіти, стану здоров’я, статі.

Центральним елементом  адміністративно – правового  статусу громадянина (індивідуального  суб’єкта) є його права та обов’язки. 

Права громадян у сфері державного управління на:

1. придбання зброї;
2. реєстрацію шлюбу, підприємницької діяльності;
3. звернення в органи держави і місцевого самоврядування;
4. управління транспортними засобами;
5. реєстрацію засобів масової інформації;
6. висловлення переконань і поширення інформації та інше.

Разом з правами  на  громадян накладається  ряд  обов’язків. Основним обов’язком громадян є обов’язок дотримуватись Конституції  України та законів держави.

Адміністративно правові статуси громадян поділяються  на:

1. загальний, яким володіють всі громадяни незалежно від віку, статі, стану здоров’я, місця проживання і т. д.
2. спеціальні, які виникають в житті людей, які в свою чергу опиняються в різних ситуаціях, певних становищах .У теорії адміністративного права розрізняють такі спеціальні адміністративно – правові статуси:

• членів адміністративних колективів;
• суб’єктів адміністративної опіки;
• суб’єктів територій з особливими режимами;
• суб’єктів дозвільної системи.

 

3 Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займаються посадами в державних органах та їх апараті для практичного виконання завдань і функцій держави.

Функції державної  служби:

1. забезпечення функціонального функціонування всіх гілок державної влади;
2. забезпечення реалізації прав, свобод, законних інтересів та обов’язків людини і громадянина.

Виходячи  зі статті 1 Закону України «Про державну службу», державний службовець - це особа, яка:

1. здійснює професійну діяльність на посаді в державному органі та його апараті і виконує завдання і функції держави;
2. здійснює організаційно – розпорядчі та консультативно – дорадчі функції, які покладені на цю особу законами або іншими нормативними актами;
3. одержує заробітну плату за рахунок державних коштів.

Правовий  статус державного службовця – це зміст (суть) державно – службових правовідносин.

Правопорушення  державними службовцями норм, які регламентують їх службову діяльність, тягне за собою юридичну відповідальність. Залежно від характеру та тяжкості вчиненого може наступити дисциплінарна, адміністративна, цивільна та кримінальна відповідальність.

Дисциплінарна відповідальність застосовується в порядку службової підлеглості, підставою є невиконання або неналежне виконання службових обов’язків, вчинення дій, які ганьблять особу, як державного службовця.

Цивільно  – правова відповідальність державних службовців настає в порядку, передбаченому Цивільним Кодексом України.

Адміністративна відповідальність державних службовців, настає за адміністративні правопорушення, пов’язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи і т. д.

Правовим  актам управління властиві такі ознаки:

1. вони мають підзаконний характер;
2. виражені в офіційно встановлених документах;
3. містять юридично – владні волевиявлення органу, правила поведінки;
4. породжують виникнення, зміну, припинення адміністративно - правових відносин.

Класифікація  правових актів за:

1. юридичними властивостями;
2. територією дії;
3. характером компенсації;
4. органами,які їх видають.

 
 

4 Ознаками адміністративного правопорушення є:

1. протиправність;
2. винність;
3. караність.

Протиправне діяння вважається адміністративним правопорушенням лише тоді, коли встановлено вину особи у його вчиненні, а також доведено причинний зв'язок між такими діяннями і шкідливими наслідками, якщо такі настали.

Адміністративне правопорушення вважається вчиненим з необережності тоді, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, однак легковажно розраховувала на їх відвернення, хоч повинна була і могла б їх передбачити.  

Найпоширеніші види адміністративних правопорушень серед неповнолітніх

 
Кодексом про  адміністративні правопорушення встановлено, що до адміністративної відповідальності притягаються особи, яким на момент вчинення правопорушення виповнилось 16 років. Справи про такі правопорушення уповноважені розглядати комісії в справах неповнолітніх при виконавчих комітет місцевих Рад. Ці органи керуються в своїй діяльності Положенням про комісії у справах неповнолітніх від 26 серпня 1976 р. з наступними змінами та доповненнями.

Адміністративні правопорушення, які розглядає комісія  можна поділити на:

1. справи про суспільно небезпечні дії, вчинені особами до Досягнення 16 – річного віку;
2. правопорушення скоєні особами віком від 16 до 18 років;
3. вчинення дрібного розкрадання державного або громадського майна.

До  винних у правопорушенні неповнолітніх комісії  мають право застосувати  такі заходи впливу:

1. публічне вибачення;
2. зробити попередження, оголосити догану;
3. покласти на неповнолітнього обов’язок відшкодувати заподіяні матеріальні збитки, якщо він має особистий заробіток;
4. накласти на неповнолітнього штраф, якщо він має особистий заробіток;
5. передати під нагляд батьків.

Види адміністративних стягнень:

1. попередження;
2. штраф;
3. оплатне вилучення предмета;
4. конфіскація предмета;
5. виправні роботи;
6. адміністративний арешт.