Інтелектуальна власність в Україні

     Водночас  треба зробити упор на впровадженні сучасних технологій управління процесами охорони інтелектуальної власності. Цьому сприяло б створення централізованого комп’ютерного банку даних щодо фірмових найменувань, зареєстрованих на території України; впровадження новітніх інформаційних технологій, зокрема щодо патентної бібліотеки громадського користування. За інформацією голови Державного департаменту інтелектуальної власності М.Паладія, департамент впритул займається питанням створення Інтернет-біржі, у рамках якої передбачається електронний доступ до баз даних про винаходи.

     Необхідні заходи щодо розширення мережі регіональних організацій у сфері надання широкого комплексу послуг у сфері охорони інтелектуальної власності за участю Всеукраїнської асоціації патентних повірених, Товариства винахідників і раціоналізаторів України, із співробітництвом, у разі потреби, — з регіональними відділеннями Торговельно-промислової палати України. Необхідно також розробити заходи для приведення національної статистики щодо інтелектуальної власності у відповідність із міжнародними стандартами в цій сфері.

     Тим часом зарубіжний досвід свідчить, що створити ефективну систему охорони інтелектуальної власності, спираючись винятково на державні структури, неможливо. Тож власникам інтелектуального продукту (юридичним і фізичним особам), а також творчим спілкам України важливо активізувати процес створення недержавних організацій із питань охорони інтелектуальної власності, а найпотужнішим із них — вивчити питання про вступ у відповідні міжнародні недержавні організації.

     Нарешті, у цій сфері необхідно вжити заходів щодо врегулювання питань «інтелектуальної спадщини» колишнього СРСР. 

     Захист  прав власників і споживачів від недобросовісної конкуренції 

     У цій царині слід надати Державному комітету стандартизації, метрології та сертифікації України відповідні повноваження для ефективного захисту споживачів від недобросовісної конкуренції, пов’язаної з неправомірним використанням товарних знаків й інших об’єктів інтелектуальної власності. Водночас, підкреслив у своєму виступі перший заступник голови Антимонопольного комітету України О.Мельниченко, відповідальність за проведення заходів боротьби з недобросовісною конкуренцією не повинна розпорошуватися на багато відомств. Таким чином, функції Держкомстандарту в цій сфері мають обмежуватися захистом прав споживачів і не повинні обмежувати роль Антимонопольного комітету.

     Необхідно також ужити заходів для посилення  координації діяльності органів  виконавчої влади, зокрема правоохоронних органів, із метою створення цілісної системи забезпечення (інформаційного) дотримання законодавства про охорону інтелектуальної власності. 

     Удосконалення економічних важелів  охорони інтелектуальної  власності 

     Ці  питання вимагають найпильнішої уваги, позаяк обумовлюють масовість  і сталість порушень прав інтелектуальної власності. Без розв’язання цих проблем (а вони найтіснішим чином пов’язані з питаннями доходів населення, реальної заробітної плати в країні) і розраховуючи винятково на каральні заходи доведеться зробити те, що афористично змалювала під час дискусії на «круглому столі» керівник юридичного департаменту Українського національного комітету Міжнародної торговельної палати Н.Котигоренко — «закупити в Китаї дешеву арматуру й усім поставити грати на вікна». Не можна не погодитися з її думкою про те, що багато громадян України просто фінансово «не потягнуть» придбання ліцензованих продуктів, отже потрібна технічна й фінансова допомога в розв’язанні цієї проблеми.

     Треба розробити систему економічних  стимулів (податкових, кредитних, страхових) комерціалізації запатентованих науково-технічних  досягнень. Зокрема, назріли питання  про створення Фонду сприяння патентуванню українських винаходів за кордоном, із його частковим фінансуванням із Державного бюджету в рамках окремої статті бюджетних видатків на охорону інтелектуальної власності.

     У Державному бюджеті слід передбачити  й належне фінансування видатків на розвиток інфраструктури охорони інтелектуальної власності, модернізацію технічної бази державних установ цієї сфери та озброєння їх новітніми інформаційними технологіями.

     У контексті цієї категорії проблем  досить актуально прозвучало зауваження керівника Центру інтелектуальної  власності й передачі технологій президії НАН України Ю.Капиці про невирішеність в Україні питання щодо порядку й ефективного регулювання розмірів винагороди авторам винаходів, через що «винаходити в Україні невигідно». 

ВИСНОВКИ 

     Отже, незважаючи на труднощі та протиріччя, в Україні буде досягнуто певних конкретних результатів щодо оновлення  та захисту прав інтелектуальної  власності. Разом з тим буде досягнуто  високих результатів на шляху  набуття Україною членства у світовій організації торгівлі. При цьому, на мою думку, розбудова системи  інтелектуальної власності, забезпечення її відповідним нормам і стандартам стає важливим напрямом налагодження ринкових відносин як всередині країни, так і поза її межами.

     За  швидкоплинних та жорстоких умов суперництва здобути власну нішу на світовому ринку можна тільки завдяки продукції, яка спроможна  забезпечити найкращі технічні та споживчі характеристики, захищена патентом або  вироблена за ліцензією.

     Ліцензійна  продукція в Україні відносно всієї промислової продукції  має неприпустимо низький рівень – 0,8% від загального обсягу відвантаженої  продукції.

     Я вважаю, щоб отримати суттєву підтримку  фінансової, наукової, освітньої та іншої сфери досліджень та розробок з боку національних підприємств  з приватною та колективною власністю, необхідно у підприємців створити зацікавленість у вагомих інноваційних проектах. У найкращому випадку такі підприємства будуть орієнтовані на придбання закордонних ліцензій, у інших випадках вони вимушені займатися  виробництвом застарілої продукції.

     Занепад патентної активності неодмінно  призводить до небажаних структурних  зрушень: зростає та стає переважною питома вага незначущих винаходів, які  за технічним рівнем наближаються до корисних моделей, впровадження яких дозволяє покращити лише технології незначного рівня науко ємності.

     Певної  позитивної перспективи щодо приєднання до Світової Організації Торгівлі можна  очікувати з боку окремих сільськогосподарських  підприємств, особливо тих, які орієнтовані  на виробництво традиційних для  України або екологічно чистих продуктів.

     З огляду на досвід вступу в СОТ країн  з перехідною економікою наріжним каменем  у переговорному процесі щодо вступу України до СОТ є те, що в країні практикуються такі протекціоністські  заходи як надання податкових пільг  і адресних дотацій підприємствам, що беруть участь у міжнародній конкуренції, а в країнах СОТ — субсидування загальногалузевих програм. Оскільки Україна ще не є членом СОТ, у неї  є запас часу, щоб плавно трансформувати допомогу в сучасну й ефективну  систему субсидій, гармонізовану  з міжнародними та європейськими  вимогами.

     Підсумовуючи, слід відзначити, що Уругвайський раунд  відкрив новий етап розвитку багатосторонньої системи світової торгівлі, а підписана 15 квітня 1994 року під час світової конференції в Марракеші (Марокко), в якій брали участь делегації 147 держав і понад ЗО міжнародних  організацій (у тому числі ООН, МВФ  тощо). Марракеська угода про заснування СОТ заклала правову основу нової  міжнародної організації.

     Щодо  просування процесу вступу України  до СОТ, то Україна вже погодила умови  вступу та підписала двосторонні  протоколи з доступу до ринків товарів і послуг з 30-ма країнами. Нині тривають переговори стосовно узгодження свого вступу до СОТ зі Сполученими  Штатами Америки, Австралією, Китаєм, Японією й іншими країнами. "Точкою прориву" в процесі приєднання України до СОТ має стати підписання Протоколу з доступу до ринків товарів і послуг із Сполученими  Штатами Америки. З цією країною  мають бути узгоджені п'ять проблемних позицій, які стосуються оподаткування, діяльності спеціальних економічних  зон, прав інтелектуальної власності, санітарних і фітосанітарних норм, а також технічних бар'єрів у  торгівлі.

     На  сьогодні законодавство України  у сфері інтелектуальної власності  охоплює всі загальновідомі об’єкти  права інтелектуальної власності  і в цілому відповідає міжнародним  нормам.

     Разом з тим реальні функціонування системи інтелектуальної власності  Україні викликають багато нарікань. Спираючись на неї, майже неможливо  забезпечити конкурентоспроможність вітчизняної економіки, залучити інвестиції до інноваційних проектів, захистити  національного виробника на зовнішньому, полегшити тиск іноземних товарів  на внутрішньому ринку, покласти край торгівлі контрафактною продукцією.

     Для розбудови інтелектуальної власності  необхідні такі ресурси: час, кадри, довіра або навіть і прихильність з боку значної кількості міжнародних  організацій і потенційних інвесторів. Матеріальні ресурси, у тому числі  бюджетні кошти та гроші у вигляді  різного виду мита, зборів, допомоги потребують окремого розряду і окремих  оцінок.