Міждержавні правові системи

1.      Поняття міждержавної правової системи

У ході історичного розвитку людства виникла об’єктивна необхідність у створенні спільноти держав з метою забезпечення їх спільних інтересів.

Ще у Стародавній Греції у VI ст. до н.е. були створені перші прототипи міжнародних організацій (об’єднань).

У міжнародно-правовій літературі міжнародну організацію визначають як об’єднання держав, що утворилися згідно з міжнародним правом на підставі, як правило, міжнародного договору для здійснення співробітництва у політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших сферах і мають необхідну для цього систему органів, права та обов’язки, похідні від прав та обов’язків держав, автономну волю, обсяг якої визначається волею держав-членів.

За зразком адміністративних союзів, розвивалися міжурядові організації, головним завданням яких було співробітництво держав у спеціальних галузях. І хоча міжнародні організації цього періоду запозичили багато ознак існуючих соціальних інститутів (держав, партій тощо), специфіка нового соціального поля надавала їм своєрідності.[4] Водночас, вони сприяли інституалізації світової спільноти через відповідні структурні форми з певними механізмами інтеграції.

У 1919 році була утворена Ліга Націй, яка припинила свою діяльність у 1946 році, реально так і не ставши ефективним інструментом політичного міжнародного співробітництва.

У 1945 році була створена Організація Об’єднаних Націй, яка була покликана поєднати контроль за інтеграцією держав-членів як у політичних, так і в соціально-економічних питаннях.

На сучасному етапі нараховується біля семи тисяч міжнародних організацій, з них близько 300 – міжурядових. Це дозволяє говорити про систему міжнародних організацій, у центрі якої знаходиться ООН.

Процеси глобалізації те регіоналізації, необхідність забезпечення спільних інтересів, розв’язання глобальних проблем людства сприяли утворенню світової спільноти.

Дещо пізніше у радянській юридичній науці почав використовуватись термін "міжнародна система"та сформувалась концепція "міжнародної міждержавної системи", до складу якої, на думку її авторів, входять суб’єкти міжнародного права, об’єднання держав, міжнародні органи, міжнародне право та інші соціальні норми.

Все це свідчить про те, що нині в світі існують глобальна міждержавна (міжнародна) система, основними елементами якої є держави та міжнародні організації, а також регіональні міждержавні системи, до складу яких входять суверенні держави відповідних континентів. Ще донедавна міждержавні системи функціонували, в цілому, стабільно на основі верховенства універсальних цінностей, спільних інтересів держав, правового регулювання конфліктів, створення системи колективної безпеки. Сьогодні ж можна говорити про перехідний характер цих систем, який визначається через такі закономірності:

Викладене дає підстави для визначення основних юридичних ознак, що є характерними для міждержавно-правових систем:

1) функціонування їх у межах, визначених установчим договором відповідної міждержавної організації, та у відповідності з загальновизнаними міжнародно-правовими нормами та принципами;

2) наявність таких елементів – суб’єктів міжнародного права як держави, міжнародна організація та інші суб’єкти міжнародного права;

3) наявність міжнародних правових відносин;

4) наявність міжнародно-правових норм та інших юридичних засобів впорядкування цих відносин;

5) наявність такої мети як досягнення міжнародного правопорядку.

2.      Основні ознаки та особливості правової системи Ради Європи

Ознаки правової системи Ради Європи, а саме: 1) функціонування її у межах, визначених установчим документом (Статутом) та у відповідності із загальновизнаними міжнародними (універсальними та регіональними) нормами і принципами; 2) наявність основних елементів – суб’єктів міжнародного права; 3) наявність загальних міжнародно-правових норм, що об’єктивуються у відповідних зовнішніх формах права; 4) значна роль судових прецедентів у галузі захисту прав людини; 5) наявність у Європейського Суду з прав людини, у ряді випадків, нормотворчих функцій; 6) формування загальноєвропейських правових стандартів, насамперед, у галузі захисту прав людини. На основі цих ознак визначено поняття правової системи Ради Європи.

Зазначається, що структура правової системи Ради Європи, як і будь-якої правової системи, складається з трьох частин: інституційної, функційної, нормативної.

До інституційної частини цієї правової системи входять суб’єкти міжнародного права, що є її елементами. Важливою властивістю, яка дозволяє визнати того чи іншого суб’єкта елементом міждержавної правової системи є міжнародна правосуб’єктність. Функційну частину міждержавної правової системи складають взаємозв’язки між суб’єктами міжнародного права, а нормативну – міжнародно-правові норми та інші правові засоби.

Підкреслюється також наднаціональний характер юрисдикційного механізму захисту прав та основних свобод людини, який і був головною інтеграційною основою для формування правової системи Ради Європи, так як завдяки йому створюються уніфіковані способи врегулювання відносин (зокрема, через правові стандарти Ради Європи). В роботі уточнюється поняття правових стандартів Ради Європи, які застосовуються як критерії відповідності національних правових систем основним європейським правовим вимогам.

3.      Основні ознаки та особливості правової системи Європейського

На сучасному етапі завдання щодо забезпечення структуризації європейського соціального простору все більше покладаються на правову систему Євросоюзу. Виокремлюються ознаки, що характеризують правову систему Євросоюзу, а саме: 1) функціонування на основі та в межах, визначених установчими документами, а також у відповідності із загальновизнаними нормами та принципами міжнародного права; 2) наявність основних елементів – суб’єктів міжнародного права, насамперед, держав-учасниць; 3) наявність органів, що виконують нормотворчі та правозастосовчі (зокрема, судові) функції; 4) наявність системи права з поділом її на первинне та вторинне право; 5) наявність спільного правового поля для норм міжнародного, національного права та права Співтовариств; 6) особливий характер системи джерел права, серед яких найбільшу значимість мають установчі договори та інші джерела первинного права; 7) наявність джерел “вторинного права”, серед яких важливе місце займають регламенти і директиви, та “третинного” – судових прецедентів; 8) високий рівень правової уніфікації; 9) наявність ефективних засобів нормативно-правової інтеграції; 10) визнання пріоритету дії норм права Євросоюзу над нормами права держав-учасниць у разі виникнення розбіжностей між ними; та прямої дії ряду норм права Євросоюзу у національних правових системах.

Правова система Європейського Союзу, як і будь-яка інша правова система, має внутрішню будову, що складається з інституційної, функційної, нормативної частин;

До інституційної частини цієї правової системи входять суб’єкти міжнародного права, що є її елементами. Важливою властивістю, яка дозволяє визнати того чи іншого суб’єкта елементом міждержавної правової системи є міжнародна правосуб’єктність. Функційну частину міждержавної правової системи складають взаємозв’язки між суб’єктами міжнародного права, а нормативну – міжнародно-правові норми та інші правові засоби