Методи навчання впродовж усього життя

Актуальним у процесах неперервної освіти є пошук стимулів, що активізують розумові дії суб’єктів у різних видах діяльності. Проблемні методи навчання, проблемні педагогічні завдання, пізнавальні задачі сприяють процесу спостережень різних явищ, фактів, розвитку методів їх самостійного аналізу. Тому при розробці навчальних програм необхідним є співвідношення змісту програми з фактичним рівнем знань, базування на інформаційних теоріях навчання, на необхідності постійного управління понятійним психологічним тезаурусом того, хто навчається. Понятійний психологічний тезаурус – це безліч понять, законів, теорій, опис процедур різних навчальних дій, які входять в довгочасну пам’ять, являють собою інтелектуальну скарбницю особистості. Співвідношення тезауруса того, хто навчає, і того, хто навчається, має велике значення на всіх етапах присвоєння інформації тому, що від цього співвідношення залежить якість її опанування і запам’ятовування. Текст-пояснення, який створює педагог, буде недостатньо інформаційним і для студента, у якого він обмежений, і для того, у кого він занадто розвинутий. Для кожного рівня розвитку тезауруса існує максимально інформативний текст, тому в різних формах освіти необхідно навчати навичкам породження власного формального тексту, в якому необхідно виділяти список понять, процедуру дій, а також давати сигнатури понять – їх істотні ознаки, класифікацію цих ознак, що дозволяє суб’єктам учіння диференціювати поняття, оволодівати новими поняттями, їх ознаками, будувати графи сигнатур понять, усвідомлювати послідовні процедури дій і операцій. Так, постійний прогрес в навчанні відбувається за допомогою розвитку тезауруса, оволодівання змістом наукових понять, базових для тієї чи іншої дисципліни, єдності між безпосереднім та опосередкованим знанням, добутим власними зусиллями, що сприяє подальшому розвитку особистості, її інтересів та здібностей.

Нові дидактичні підходи  змінюють установки, актуальною стає проблема не чому навчати, а як навчити вчитися  самостійно. Сфера самовизначення особистості  домінує в процесі освіти, в  життєдіяльності, в пізнавальній, навчальній діяльності. Базовий компонент освіти – не статична, а розвиваюча освіта, рівень якої постійно змінюється, що потребує гнучкості і варіативності науково-педагогічних програм навчання. Зона найближчого розвитку особистості, яка, згідно з концепцією Л.С. Виготського, дає можливість розробляти дидактичні питання, допомагати їх розвитку, привчає сприймати історичний процес як постійний пошук, відкриття, рішення великої кількості проблем, дозволяє впливати на етичні, емоційні, інтелектуальні процеси. Необхідним є здійснення інтеграції всіх ланцюгів освіти, яку можливо реалізувати завдяки єдності напрямків навчально-дослідницької, науково-дослідницької, науково-творчої роботи, яка повинна базуватися на самостійному пошуку знань, фактів, аргументів, побудові власного когнітивного стилю оволодіння інформацією, що дає змогу ліквідувати розрив між власним рівнем знань і розвитком нових досягнень у різних сферах науки.

2. Методи навчання впродовж  усього життя

Освіта протягом життя  в усьому світі й особливо в  розвинених країнах стає усе більш важливою сферою освітніх послуг. На сьогодні існують наступні три основні форми освіти:

формальна освіта – початкова, загальна середня освіта, середня професійна освіта, вища освіта, освіта після закінчення ВНЗ (аспірантура й докторантура), підвищення кваліфікації й перепідготовка фахівців і керівників з вищою і середньою професійною освітою в інститутах, на факультетах і курсах підвищення кваліфікації й професійної перепідготовки;

неформальна освіта – професійно спрямовані й загальнокультурні курси навчання в центрах освіти дорослих, у лекторіях товариства „Знання”, по телебаченню, на різних курсах інтенсивного навчання;

інформальна освіта є загальним терміном для освіти за межами стандартного освітнього середовища – індивідуальна пізнавальна діяльність, що супроводжує повсякденне життя, реалізується за рахунок власної активності індивідів в оточуючому культурно-освітньому середовищі; спілкування, читання, відвідування установ культури, подорожі, засоби масової інформації тощо. При цьому людина перетворює освітні потенціали суспільства в дієві чинники свого розвитку.

За цілями, що ставляться й реалізуються в системі неперервної освіти, її умовно можна поділити на три  складові:

Перша складова системи неперервної освіти – додаткова професійна освіта – сприяє формуванню професійної основи кадрового потенціалу сучасної високотехнологічної економіки. Споживачами послуг даної частини системи неперервної освіти є соціально адаптована частина населення, яка отримує освіту послідовно на всіх її рівнях.

Друга частина системи освіти протягом життя забезпечує різноманітним групам населення можливість адаптуватися до мінливих умов життя. Ця підсистема передбачає освіту, спрямовану на адаптацію й реабілітацію соціальних і професійних груп, не здатних самостійно пристосуватися до швидкозмінного соціального середовища. Крім того, до цієї підсистеми залучаються громадяни, що не мають в силу різних причин доступу до формальної системи професійної освіти, що створює для них загрозу десоціалізації.

 Третя складова системи освіти дорослих забезпечує задоволення різноманітних індивідуальних освітніх потреб громадян, наприклад, мовну підготовку, отримання психологічних, культурологічних та інших знань, комунікативних навичок, спеціальних умінь тощо.

До формалізованих структур додаткової професійної освіти примикають різні неформальні структури (тренінгові групи, підготовка й перепідготовка на підприємствах тощо), які іноді  діють на базі формалізованих структур, а нерідко утворюються неформально, як правило, на короткий термін. Також до цієї системи примикає відкрита освіта в різних її формах і дистанційне навчання.

Умовно можна виділити чотири основних спрямованості навчання: навчання знаннями, навчання умінням, навчання взаємодії з іншими людьми (вирішення конфліктів, розвиток комунікативних навичок, соціалізація, толерантність до інших культур і так далі) і саморозвиток, що зачіпає всі можливі сфери самовдосконалення - фізичну культуру, інтелектуальний розвиток, розвиток емоційної компетентності та естетичної сприйнятливості, нарешті, духовність.

Таким чином, Lifelong Learning - це всебічний розвиток особистості, з одного боку, і спосіб сприяння розвитку всього суспільства, з іншого.

Хоча традиційне, формальне  навчання є дуже значною частиною концепції, особливе значення для неї мають такі види навчання, як самостійне і неформальне. Тобто основними є методи саморозвитку та самоосвіти, пов'язані з потребою та готовністю постійно навчатися як у професійному відношенні, так і в особистому та суспільному житті.

Самоосвіта - самостійний  спосіб отримання знань в певній галузі науки, мистецтва, техніки, політичного  життя, культури, ремесла.

Шляхи самоосвіти:

• систематичне читання і звернення до авторитетних джерел ( на паперових, електронних носіях )
• аналіз матеріалу джерел, перевірка їх в практиці
• прослуховування лекцій, докладів в установах, до яких особа не залучена офіційно
• використання порад фахівців заради підвищення власних знань чи майстерності
• дослідницька діяльність після досягнення певного рівню освіти, експерименти, моделювання, праця помічником під керівництвом освіченого фахівця тощо.

Самоосвіта - риса характеру  наполегливих осіб, позбавлених з  якихось обставин можливості отримати систематичні знання у відповідному учбовому закладі ( бідність, дискримінація за національною чи релігійною ознакою, географічна віддаленість від освітніх чи культурних центрів, фізичне каліцтво при наявності доброї пам'яті і наполегливості в отриманні знань тощо ). Самоосвіта в цих випадках ще й засіб виховання, загартування характеру, вивірка можливостей дорослішаючої особи.

По суті, все життя  людини являє собою неформальне  навчання. Опиняючись в самих різних ситуаціях, зустрічаючи на своєму шляху  різних людей і зав'язуючи з ними ті чи інші відносини, долучаючись до рідної культури і вивчаючи чужі, дозволяючи різноманітність постають перед ним проблем, людина навчається. Він набуває нові цінності, установки, погляди, знайомиться з різними точками зору, відкриває для себе нові проблеми, здобуває нові знання і опановує новими вміннями. Все це у величезній мірі і складає суть безперервного навчання.

Lifelong Learning непредставімо  без особистої мотивації кожного  учня. Концепція передбачає, що навчання  відбувається добровільно, і ніхто,  крім самої людини, не несе  за нього відповідальності. Тому дуже велику важливість мають особистісні риси кожного - можливо, тільки потенційного - студента, і головне - його бажання вчитися. Цікаво, що причин матеріального характеру недостатньо, щоб змусити людей вчитися. Необхідно, щоб їм був приємний і цікавий сам процес навчання, а не тільки його можливі результати.

Причини, по яких люди вчаться, дуже різноманітні, і при цьому  тих, що пов'язані з професією  чи бажанням поліпшити свій добробут, не так уже й багато. Люди вчаться, щоб поглибити свій професіоналізм або почати власну справу, - але при цьому нітрохи не рідше навчання потрібно їм для того, щоб розширити свій кругозір і поглибити знання, щоб познайомитися з новими людьми, увійти в ті чи інші спільноти, або просто щоб стати впевненіше в собі і розвинути у своєму характері бажані риси та якості.

А оскільки справа йде  саме так, і в силу того, що кожен  сам відповідальний за безперервне  навчання, то воно відбувається в переважній більшості випадків за рахунок самих  учнів, за мінімальної підтримки держави.

І ще одна відмітна риса Lifelong Learning, як уже згадувалося вище, полягає в тому, що воно відкрите для всіх, незалежно від віку учнів.

Відмінності Lifelong Learning від традиційного навчання

Таким чином, безперервне  навчання є абсолютно нову педагогічну  модель. Вчителі у ній грають роль фасилітаторів, а середовищем навчання вважається все життя людини, вся  культура, з якою він стикається. При цьому навчання здебільшого відбувається в процесі практики, а не пасивного «вбирання» знань.[12]

3.Світовий досвід і українська практика

Європейська Комісія  об’єднала різні освітні й  навчальні ініціативи в єдину  Програму навчання протягом життя (Lifelong Learning Programme). Ця програма прийшла на зміну програмам професійного та дистанційного навчання, що існували до 2006 року.

 Навчання протягом  життя має на увазі зростання  інвестицій у людей і знання; набуття основних навичок, включаючи  цифрову грамотність і розширення можливості для інноваційної, більш гнучкої форми навчання. Мета полягає в тому, щоб забезпечити людей будь-якого віку рівним і відкритим доступом до якісного навчання. Навчання протягом життя охоплює все цілеспрямоване навчання, формальне чи неформальне, з метою розширення знань, поліпшення навичок і компетентності.

Рада Європи затвердила навчання протягом життя як один з  основних компонентів європейської соціальної моделі. Таке навчання не обмежується  лише сферою освіти; воно також є  критичним чинником у сферах зайнятості й соціального забезпечення, економічного зростання і конкурентоспроможності[1].

Європейська стратегія  зайнятості (European employment strategy)[2], погоджена 22 липня 2003 р., визначила керівні  принципи політики розвитку навчання протягом життя. Ці керівні принципи закликають країни ЄС звернути увагу на дефіцит робочої сили з відповідними навичками і заохочують їх здійснювати всебічні стратегії навчання протягом життя, щоб озброїти громадян навичками, необхідними у сучасній економіці. Керівні принципи визначають необхідність збільшення інвестицій в людські ресурси, особливо через навчання дорослих підприємствами.

Стан розвитку освіти протягом життя постійно перебуває  в центрі уваги різноманітних  європейський інститутів. Зокрема, регулярно проводяться відповідні статистичні дослідження. В одному з останніх цільова група для отримання статистичних даних щодо навчання протягом життя включає людей у віці між 25 і 64 роками і обмежується періодом чотирьох тижнів перед опитуванням. Дані наведено за оглядом „Quality Report on the European Union Labour Force Survey 2007”[3].

У 2007 р. відсоток людей  віком від 25 до 64 років, задіяних у  різноманітних формах навчання протягом життя, сткладав 9,7 % у межах ЄС. Це на 1,2 % вище, ніж у 2003 році. Серед жінок цей відсоток (10,6 %) вищий, ніж серед чоловіків (8,8 %). Найбільш високий відсоток громадян, задіяних у різних формах навчання протягом життя, у Швеції, Данії, Великобританії та Фінляндії – від 23 % до 32 %. Найнижчі показники у Болгарії та Румунії – менше 2 % (Табл. 1).