Людський розвиток

     Дуже  часто рівень життя ототожнюється  з поняттям «добробуту», під яким розуміють визначений рівень споживання. З позицій концепції людського  розвитку найбільше повно сутність поняття «рівень життя» розкриває  наступне визначення: рівень життя — це комплексна соціально-економічна категорія, що відображає рівень розвитку фізичних, духовних і соціальних потреб, ступінь їхнього задоволення й умови в суспільстві для розвитку і задоволення цих потреб.

Поняття «рівень життя» найчастіше трактують  як ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб населення. Таке визначення характеризує статику  рівня життя. Тим часом рівень життя — це динамічний процес, на який впливають безліч факторів. З  одного боку, рівень життя визначається складом і обсягом потреб у  різних благах, що постійно змінюються. З іншого боку, рівень життя обмежується  можливостями задоволення потреб, виходячи з положення на ринку товарів  і послуг, доходів населення, заробітної плати працівників. Разом з тим, і розмір заробітної плати, і рівень життя визначаються масштабами і ефективністю виробництва, станом науково-технічного прогресу, культурно-освітнім рівнем населення, національними особливостями, політичною ситуацією та ін.

Відповідно  до конвенцій Міжнародної організації  праці кожна людина має право  на такий життєвий рівень (включаючи  їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне  обслуговування), який необхідний для  підтримання здоров'я і добробуту  її та її родини, а також право  на забезпечення у випадку безробіття, інвалідності, втрати годувальника і  т.п. У кожній країні ці права реалізуються на основі національної концепції рівня  життя.

Підвищення  рівня життя виступає водночас метою  та пріоритетним напрямом суспільного  розвитку й асоціюється з соціальним прогресом суспільства. Динаміка показників рівня життя свідчить про результати економічного розвитку країни, а також  про ступінь соціалізації економіки. Особливого значення підвищення рівня  життя набуває у орієнтованому  на людський розвиток суспільстві.

В системі  визначення рівня життя населення  центральне місце посідають показники  доходів як основного джерела  задоволення особистих потреб у  товарах та послугах і підвищення рівня добробуту. В концепції  людського розвитку показники доходів  населення використовуються як міра контролю над ресурсами. Рівень доходів  дає уявлення про матеріальні  можливості людей, особливо якщо цей  рівень досить низький. Крім того, величина доходів відображає можливості людей  у тих сферах життя, що безпосередньо  не пов'язані з основними індикаторами людського розвитку. Серед них  слід зазначити, наприклад, можливість подорожувати і відпочивати, спілкуватися з рідними і друзями, здобувати  й облаштовувати житло, відвідувати  театри і музеї. Середньодушовий  доход відбиває ступінь включеності  жителів тієї чи іншої держави  у світ соціальних зв'язків, що виявляється, зокрема, у наявності тісного зв'язку ВВП на душу населення з різними показниками доступу до інформації і сучасних засобів комунікації.

     Зростання рівня доходів розглядається  в концепції людського розвитку як один з основних засобів, що сприяють розширенню можливостей людини і  підвищенню рівня добробуту. Однак  доход не є мірилом людського  щастя. Його недостатньо для задоволення  багатьох нагальних потреб, що сягають  за межі матеріального добробуту. Так, історія демонструє чимало прикладів, коли збільшення національного багатства  не супроводжувалося належною мірою  розширенням людської свободи, зміцненням здоров'я людей чи підвищенням  безпеки їхнього життя. Подібна  картина була характерна для колишнього СРСР в 60-80-х рр. Більш того, як це не парадоксально, економічне зростання  може супроводжуватися збільшенням  рівня бідності в країні. Так, у  США, Великобританії, Новій Зеландії в 1975-1995 р. спостерігалися стійкі темпи  росту ВВП на душу населення при  одночасному підвищенні частки бідного  населення.

      Водночас  прояви життєдіяльності людей та їх потреби характеризуються різноманітністю  та різноплановістю, тому неможливо  виділити доход, як один універсальний  показник для повної оцінки рівня  життя населення. Для цього необхідна  сукупна система характеристик, показників і параметрів, що у своїй  єдності спроможні відобразити  стан задоволення суспільних потреб за їх окремими видами, оцінити рівень життєвих гарантій, умови формування та розподілу матеріальних, духовних благ і послуг в країні.

      Цілісна система показників рівня життя  населення має складатись як з  кількісних, так і з якісних  показників, згрупованих за певними  ознаками, і може бути представлена такими основними групами:

• інтегральні показники, які віддзеркалюють досягнутий рівень реальних доходів та майнової забезпеченості населення (номінальні та середні доходи населення, сукупні доходи на одну особу, середній рівень заробітної плати в країні, величина ВВП на душу населення, обсяги національного багатства та питома вага у ньому особистого майна населення тощо);
• показники споживання матеріальних благ, культурних та побутових послуг усіма верствами населення (обсяги споживання найважливіших продовольчих товарів, рівень забезпеченості задоволення потреб у предметах одягу та взутті, обсяги споживання найважливіших предметів культурно-побутового призначення, гігієни, санітарії, косметики та товарів довгострокового користування, рівень побутового, транспортного обслуговування населення, житлові умови);
• показники, що розкривають соціально-економічні чинники, які характеризують рівень забезпечення працюючих належними умовами, що необхідні їм у виробничому процесі (рівень зайнятості населення, тривалість робочого тижня, дня та часу відпочинку, рівень продуктивності та інтенсивності праці, стан охорони праці, стан загальної культури виробництва тощо);
• показники, що характеризують стан задоволення потреб людини у сферах фізичного, духовного та соціального розвитку (умови та якісний рівень медичного обслуговування населення, умови надання та загальний якісний рівень освіти, рівень забезпеченості населення у сфері фізичної культури та спорту тощо);
• показники, що визначають такі якісні характеристики життєвого рівня населення, як стан здоров′я та середня тривалість життя населення в цілому та його статево-вікових груп, тривалість активного трудового довголіття, рівень суспільно-політичної активності населення тощо;
• показники, що характеризують рівень існуючих суспільно-правових гарантій, які має населення країни та його певні соціальні прошарки.

      Для оцінки динаміки життєвого рівня  населення на практиці досить часто  застосовуються індекси споживання матеріальних благ, індекси фізичних обсягів споживання послуг, коефіцієнти  задоволення потреб і т.ін.

      Список  використаної літератури:

1. Майбурд Е. М. Введение в историю экономической мысли. — М.: Дело, 2000. — 560 с.
2. Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. — М.: Республика, 1996. — 785 с.
3. Маркс К. Капитал: В 4 т. — М.: Политиздат, 1963.
4. Менгер К. Основания политической экономии. Австрийская школа политической экономии. — М., 1992.
5. Мизес фон Л. Бюрократия. Запланированный хаос. Антикапиталистическая ментальності,. — М., 1993.
6. Милль Дж. Основы политической экономии: В 2 т. — М.: Прогресс, 1980.— Т. 2.— 480с.
7. Мостовая Е. Б. Основы экономической теории: Курс лекций. — М.: Инфра-М; НГАЭиУ, 1997. — 496 с.
8. Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид., стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 128 с.
9. Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. — СПб.: Питер, 2000. — 288 с.
10. Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1995. — 352 с.
11. Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. — К.: Віпол, 1994. —704с.— Ч. I, П.