Королівство Швеція - конституційна монархія

  Королівство Швеція - конституційна монархія.

  Діюча конституція  набрала чинності 1 січня 1975 р.,  вона складається з трьох законів:  Форми правління (від 27 лютого 1974 р. з поправками від 20 квітня 1978 р.. 7 листопада1979 р. і 23 листопада 1994 р.), Акту про престолонаслідування (від 26 лютого 1810 р. з поправками від 15 листопада 1979 р.), Акту  про свободу преси (1949 р. із змінами від 27 лютого 1974 р.)

   Глава держави - король, за яким зберігаються лише представницькі функції. Престол успадковується по чоловічій і жіночій лініях (з 1 січня 1980 р.) у порядку первородства з 18-річного віку (з листопада 1994 р.).  
Король Швеції - КАРЛ XVI ГУСТАВ (Carl XVI Gustaf) посів на престолі 15 вересня 1973 р. Він з династії Бернадоттів. Династія Бернадотів заснована в 1810 р.  одним із маршалів Наполеона Жаном Батистом Бернадотом.[1] Згідно з Конституцією,король Швеції виконує представницьку та церемоніальну функції, здійснює закордонні візити, приймає вірчі грамоти послів та бере участь у щорічній церемонії вручення Нобелівської премії. Король головує на засіданнях Зовнішньополітичного комітету, з ним ведуться консультації стосовно найважливіших справ зовнішньої та внутрішньої політики під час засідання уряду, де також головує король . Отже, Швеція серед скандинавських монархій є найбільш обмеженою в контексті повноважень монарха, але король все ж зберігає за собою певні зовнішньополітичні функції. Говорячи про формальну сторону ролі монархів у зовнішній політиці скандинавських країн, варто відзначити, що, попри нарікання на символічність таких функцій, монархи володіють стійким статусом та закріпленою в Конституції компетенцією, яку вони реалізують через уряд, тому є одними з ключових фігур у системі виконавчої влади. Виконавча влада має своїм завданням реалізацію та виконання зовнішньополітичних цілей та реалізацію стратегічних зовнішньополітичних інтересів, тому монарх, як фігура, до компетенцій якої належить виконавча влада, є головним елементом здійснення зовнішньої політики. Більш того, монарх через чи то підписання законів, чи то консультацій причетний до формування основних напрямків зовнішньої політики, які у скандинавських країнах, як і більшості країн світу, в основному закріплюються законодавчо. Також варто відзначити, що внаслідок традиції саме за монархами закріпилася провідна роль у культурному та гуманітарному вимірах зовнішньої політики. Головним і найбільш визначальним є те, що монарх — елемент системи стримувань та противаг, що вже дає йому право бути політичної фігурою, елементом політичного процесу та фактором впливу на нього.[2,3]

  Законодавча влада здійснюється ріксдагом (заснований в 1435 р., став однопалатним  в 1971 р.) Ріксдаг складається з 349 депутатів, які обираються шляхом загального прямого і таємного голосування за принципом пропорційного представництва. Чергові вибори в парламент проводяться кожні 4р. в третю неділю вересня. 39 місць в ріксдазі  розподіляються  між партіями

  , які набрали  не менше ніж 4 відсотки голосів  виборців по країні, а 310 місць - між партіями, які набрали  12 відсотків голосів у будь-якому з виборчих округів. Нинішній риксдаг обраний 19 вересня 2010 р. Голова (тальман) - Пер ВЕСТЕРБЕРГ (Per Westerberg), обраний 4 жовтня 2010 р. Раніше обирався  2 жовтня 2006 р. [1] Віковий ценз для активного і пасивного виборчого права однаковий і становить 18 років. Головною функцією Риксдагу є законотворчість. Право законодавчої ініціативи належить, насамперед, членам парламенту і уряду. Характерним є те, що глава держави не наділений навіть номінальним правом вето на закони, прийняті Риксдагом. До цього слід додати, що промульгацію (санкціонування) законів здійснює не монарх, а глава уряду: закони набувають сили після підписання Прем'єр-міністром. Конституція передбачає існування так званої альтернативної законотворчої сфери, яка охоплює коло питань, з яких повноваження Риксдагу можуть бути передані (делеговані) уряду. Сам уряд може передати (субделегувати) відповідні повноваження адміністративним органам. Окрім бюджетних повноважень, важливими є повноваження Риксдагу у сфері контролю за діяльністю уряду і органів виконавчої влади в цілому. Досить традиційними формами парламентського контролю можна вважати інтерпеляцію і обговорення на сесії урядової політики. Контроль за урядом здійснює також одна із постійних комісій Риксдагу, що має назву конституційної.[2]

  Виконавча влада належить уряду. Уряд має право розпускати ріксдаг і призначати позачергові вибори. Прем'єр-міністр призначається ріксдагом. Кандидатура на посаду прем'єр-міністра висувається головою ріксдагу після консультації з його заступниками і представниками кожної партійної фракції у парламенті. Офіційно поста заступника прем'єр-міністра немає. Прем'єр-міністр Швеції у свою відсутність може призначити одного із міністрів для виконання обов'язків прем'єр-міністра. [1] Уряд - Кабінет Міністрів керує державою. Він несе відповідальність перед Риксдагом. Процедура формування уряду починається з того, що на сесії Риксдагу обирають главу уряду за пропозицією голови самого парламенту. При цьому голова Риксдагу виходить з реальної розстановки партійно-політичних сил, що склалася у парламенті. Прем'єр-міністр визначає склад уряду, члени якого мають бути затверджені Риксдагом. Риксдаг може відправити уряд у відставку, висловивши йому вотум недовіри. З іншого боку, за певних умов уряд може прийняти рішення про розпуск парламенту. За змістом своєї реальної компетенції Кабінет Міністрів вирішує основні питання соціально-економічного і політичного життя країни. [2]Нинішній уряд сформований 5 жовтня 2010  р. Коаліційний: складається з членів Поміркованої коаліційної партії (ПКП), Партії центру (ПЦ), Народної партії - ліберали (НП-Л), Християнсько- демократичної партії (ХДП).  Прем'єр-міністр Швеції - Фредрік РЕЙНФЕЛЬДТ (Fredrik Reinfeldt).[1]

  Вищим судом загальної юрисдикції є Верховний Суд, до складу якого входять не менше 22 членів (радників юстиції). Усіх членів Верховного Суду, так само як і всіх інших загальних судів, призначає уряд. До системи загальних судів також включені апеляційні і окружні суди. Існує також розвинута система адміністративної юстиції на чолі з Верховним адміністративним судом. Особливе місце в державному механізмі належить канцлеру юстиції. Останній не входить до складу уряду, хоча пов'язаний з ним організаційно. Канцлер порушує кримінальні справи за обвинуваченням у вчиненні посадових злочинів членів Верховного Суду і Верховного адміністративного суду, здійснює контроль за виконанням законодавства про свободу засобів масової інформації, а також реалізує деякі наглядові функції, зокрема стосовно адвокатури.

  На увагу  заслуговує діяльність так званих омбудсманів — уповноважених парламенту з питань захисту прав людини. Її слід також віднести до форм парламентського контролю за органами виконавчої влади. Більше того, — здійснюваний омбудсманами контроль є досить широким за характером і поширений на суди і органи місцевого самоврядування. Знаменно, що саме Швеція є «батьківщиною» інституту омбудсмана: він уперше виник тут ще на початку XVIII ст. На сьогодні Риксдаг строком на чотири роки обирає чотирьох омбудсманів, кожен з яких займається контролем в окремій сфері публічної діяльності (один із них контролює так звану військову адміністрацію). Усі омбудсмани наділені правом законодавчої ініціативи в Рикстазі, що в цілому є нехарактерним для інших країн, де функціонує відповідний державний інститут. [2]

  Основні політичні партії

  Ліва  партія - ЛП (Vansterpartiet). Заснована 13-16 травня 1917 р. До 1921 р. називалася Ліва соціал-демократична партія Швеції; до травня 1967 р. - Комуністична партія Швеції. На ХХІ з'їзді в травні 1967 р. було прийнято рішення називати партію Ліва партія - комуністи. На ХХІХ з'їзді в травні 1990 р. названа Ліва партія. Налічує близько 17 тис. членів. Найвищий орган партії - з'їзд. У період між з'їздами роботою ЛП керує правління ЛП, яке обирає Виконком правління ЛП і Рада - консультативний орган. Члени Ради обираються безпосередньо на окружних конференціях. Голова ЛП -  Ларс ОЛІ (Lars Ohly).

  Народна партія-ліберали - НП-Л (Folkpartiet-Liberalen - FP-L).Заснована в 1895р. Реорганізована в 1934р. Теперішню назву носить з листопада 1990 р. Голова - Ян БЙОРКЛУНД (Jan Bjorklund).  Друкований орган - журнал "Утсікт" (Utsikt ).

  Партія  охорони навколишнього  середовища ("зелені") або "Мільєпартієт" - ПОНС (Miljopartiet de Grona ). Створена у вересні 1981 р. Налічує близько 9,4 тис. членів. Найвищий орган партії - з'їзд, у період між з'їздами - Політична комісія. Лідери-Оса РОМССОН (Åsa Romsson, (жін.), Густав ФРІДОЛІН (Gustav Fridolin).

  Партія  центру - ПЦ (Centerpartiet - CP). Заснована в 1910 р. До 1957 р. називалась Селянський союз. Налічує 68 тис. членів. Голова - Мод УЛОФССОН(Maud Olofsson,жін.).

  Соціал-демократична робітнича партія Швеції - СДРПШ ( Sveriges Socialdemokratiska Аrbetarepartiet - SDAP ). Заснована в 1889 р. До 1 січня 1991 р. існувало індивідуальне і колективне членство в партії, яке було скасоване постановою 31-го з'їзду. Налічує 100 тис. членів. Голова - Хокан ЮХОЛЬТ (Hakan Juholt).  Друковані органи - журнали "Тіден" ( Tiden ) і "Актюельт і політікен" (Aktuelt i Politiken).

  Поміркована коаліційна партія - ПКП (Moderata Samlingspartiet - MSP). Заснована в 1904 р. До січня 1969 р. називалася Права партія. Налічує 100 тис. членів. Голова - Фредрік РЕЙНФЕЛЬДТ (Fredrik Reinfeldt).

  Християнсько-демократична партія - ХДП (Kristdemokratiska Samhallspartiet - KDSP). Політична партія. Заснована в березні 1964 р. Налічує близько 24 тис. членів. Голова - Йоран ХЕГГЛУНД (Goran Hagglund).

  "Шведські  демократи"- ШД (Sverigedemokraterna - SD). Партія. Створена 6 лютого 1988 р. Лідер -  Джіммі  ОКЕССОН (Jimmie Akesson) .[1]

Список  використаних джерел

1.  http://svit.ukrinform.ua/Sweden/sweden.php?menu=state

2. Я.Чорногор, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України Монархічна форма правління та особливості зовнішньої політики скандинавських країн.

3. http://geoportal.narod.ru/data/euro/sweden/1.htm