Конституція України та її розвиток

Перший етап новітнього конституційного процесу  в Україні охоплює період від 16 липня 1990 р. до 26 жовтня 1993 р. На першому етапі розпочалася робота з підготування проекту нової Конституції України. Хронологічно вона здійснювалася таким чином:

- 24 жовтня 1990 р.  Верховна Рада Української РСР  утворила Конституційну комісію  (Комісію з розроблення нової Конституції Української РСР) у складі 59 осіб під головуванням тодішнього Голови Верховної Ради Української РСР Л. Кравчука;

- Комісія розробила  Концепцію нової Конституції  України, де було сформульовано  загальнометодологічні принципи майбутньої Конституції України. Цю Концепцію ухвалила Верховна Рада Української РСР 19 червня 1991 p.;

- на основі  Концепції Комісія підготувала  проект нової Конституції України,  останній варіант якого датується  26 жовтня 1993 р.

Паралельно  з цим до чинної на той час Конституції Української РСР 1978 р. вносилися зміни і доповнення з метою привести її у відповідність із положеннями Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. та Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. Через загострення політичної ситуації, що відобразилося у протистоянні різних гілок влади, після 26 жовтня 1993 р. конституційний процес було фактично перервано.

Другий етап почався після завершення дострокових  парламентських і президентських виборів та охопив період від 10 листопада 1994 року по 8 червня 1995 року.

Цей етап характеризувався відновленням конституційного процесу. 10 листопада Верховна Рада України  затвердила новий склад Конституційної комісії, співголовами якої стали Президент  України Л. Д. Кучма та Голова Верховної Ради України О. О. Мороз.

Одночасно з  розробленням проекту Конституції  України на другому етапі необхідно  було вирішити питання про встановлення (до прийняття Конституції України) тимчасового конституційного правопорядку. Це було зумовлено тим, що до Конституції Української РСР 1978 р. в різний час вносилося багато неузгодже-них між собою змін та доповнень, унаслідок чого вона перетворилася на внутрішньо суперечливий документ. Відтак виник стан конституційної невизначеності, коли різні статті Конституції України по-різному визначали принципові положення щодо організації влади в Україні (наприклад, ст. 2 закріплювала радянську модель організації влади, а ст. 93 - організацію влади на засадах принципу поділу влади).

Завершився другий етап 8 червня 1995 р. укладенням Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України. Конституційний договір дозволив створити умови для прискорення конституційного процесу в Україні.

Третій етап охопив період від 8 червня 1995 р. (підписання Конституційного договору між Верховною  Радою України та Президентом  України «Про основні засади організації  та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України») до 28 червня 1996 р. (прийняття Конституції України Верховною Радою України). В юридичній літературі звертається увага на те, що на своєму останньому етапі конституційний процес в Україні характеризується суттєвими особливостями, які відносно рідко трапляються в конституційній практиці. До них відносять:

а) створення  Конституційною комісією України на своєму засіданні 24 листопада 1995 р. нової  Робочої групи з підготування проекту нової Конституції України з числа членів Конституційної комісії;

б) схвалення  Конституційною комісією України проекту  Конституції, якого представила  ця Робоча група, і передання його разом із зауваженнями і пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд до Верховної Ради України;

в) представлення  проекту Конституції України  на спеціальному засіданні Верховної  Ради України 20 березня 1996 p.;

г) створення  Верховною Радою України 5 травня 1996 р. Тимчасової спеціальної комісії  з доопрацювання проекту Конституції України;

ґ) колективне (на пленарному засіданні Верховної  Ради України, яке тривало майже  добу) обговорення більшості статей проекту Конституції України  і прийняття нової Конституції  України переважною, кваліфікованою більшістю голосів. Голосування було проведено 28 червня 1996 р. о 9 годині 33 хвилини. В голосуванні взяли участь 387 народних депутатів України («за» - 338, «проти» -18, «утрималось» - 5, «не голосувало» - 26);

д) завершальне  редагування тексту Конституції  апаратом Верховної Ради України та урочисте підписання тексту Конституції Президентом України і Головою Верховної Ради України 12 липня 1996 р.;

є) офіційне оприлюднення Конституції України 14 липня 1996 р.

Аналізуючи  процедуру прийняття Конституції  України 1996 р. не можна не зазначити, що вона відбулася з певними порушеннями вимог конституційної доктрини, а саме - вона була прийнята парламентом без затвердження на всенародному референдумі. Таким чином установча влада народу була реалізована органом державної влади без відповідного уповноваження народом (Верховну Раду України не було трансформовано в установчі збори, вона зберігала статус парламенту).

Така процедура  може викликати певні сумніви  щодо легітим-ності Конституції  України 1996 p., а посилання на те, що її було прийнято відповідно до положень Конституції УРСР 1978 р. навряд чи щось змінює, оскільки остання, за своїм змістом і принципами, мала неконституційний характер.

Четвертий (новітній) етап сучасного конституційного  процесу в Україні розпочався після прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. і триває дотепер. Він пов'язаний з необхідністю внесення змін до Конституції України 1996 p., спрямованих на трансформацію форми правління в Україні.

Конституція України 1996 року за своєю структурою складається з преамбули та п'ятнадцяти розділів:

• Загальні засади.
• Права, свободи та обов'язки людини і громадянина.
• Вибори, референдум.
• Верховна Рада України.
• Президент України.
• Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади.
• Прокуратура.
• Правосуддя.
• Територіальний устрій України.
• Автономна Республіка Крим.
• Місцеве самоврядування.
• Конституційний Суд України.
• Внесення змін до Конституції України.
• Прикінцеві положення.
• Перехідні положення.

4. Властивості  Конституції України. Охорона  Конституції України.

Юридичні властивості  Конституції України як Основного  Закону; охорона Конституції України.

Властивості Конституції  України - це її специфічні риси, які  відрізняють Конституцію від  інших нормативно-правових актів, характеризують її сутність і зміст. Зазвичай виділяють юридичні, політичні та ідеологічні властивості Конституції України.

Юридичні властивості  виражають правову природу Конституції  та визначають її місце у правовій системі держави, в системі національного  законодавства. До основних юридичних  властивостей Конституції України можна віднести такі (схема 10):

1. Конституція  України як Основний Закон  є головним джерелом національного  права України, ядром усієї  правової системи, юридичною базою  чинного законодавства. Ця властивість  обумовлена тим, що Конституція України визначає сфери суспільних відносин, які підлягають правовому (зокрема законодавчому) регулюванню, встановлює ієрархію нормативно-правових актів. Так, наприклад, ст. 92 Конституції України встановлює досить широкий перелік питань, які визначаються або встановлюються тільки законами України. Вони стосуються прав і свобод людини і громадянина, громадянства, організації та діяльності органів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо.

2. Конституція  України характеризується юридичним верховенством, що означає її пріоритетне становище в системі національного законодавства України, вищу юридичну силу щодо всіх інших.

• ОСНОВНЕ ДЖЕРЕЛО ПРАВА, ОСНОВА ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

Конституція України  визначає сфери суспільних відносин, які підлягають правовому (зокрема  законодавчому) регулюванню, встановлює ієрархію нормативно-правових актів

• ЮРИДИЧНЕ ВЕРХОВЕНСТВО

пріоритетне становище  Конституції в системі національного законодавства України, вища юридична сила щодо всіх інших правових актів (ч. 2 ст. 8 Конституції України).

• СТАБІЛЬНІСТЬ

забезпечується  особливим, ускладненим порядком внесення до неї змін і доповнень (Розділ XIII Конституції України).

• ПРЯМА ДІЯ НОРМ

означає можливість звернення до суду для захисту  конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо  на підставі Конституції України (ч. 3 ст. 8 Конституції України).

• ОСОБЛИВА ПРАВОВА ОХОРОНА

основним, визначальним елементом системи правових засобів захисту Конституції України є Конституційний Суд України правових актів.

3. Важливою юридичною  властивістю Конституції України  є її стабільність, яка забезпечується  особливим, ускладненим порядком  внесення до неї змін і доповнень. Так, розділ XIII Конституції встановлює досить складну процедуру зміни Конституції України, яка пов'язана з тим, що, по-перше,.вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 157), по-друге, Конституція України взагалі не може бути змінена з настанням певних обставин - в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 157), по-третє, положення Конституції України, які закріплюють засади конституційного ладу України, форми народного волевиявлення, порядок зміни Конституції України можуть бути змінені лише всеукраїнським референдумом, що призначається Президентом України, по-четверте, зміни до інших положень Конституції України вносяться Верховною Радою України двома третинами голосів від її конституційного складу.

4. До юридичних  властивостей Конституції України  можна також віднести пряму  дію її норм, що згідно з  ч. З ст. 8 Конституції України означає можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

5. Юридичною  властивістю Конституції України  є особливий правовий захист, який має на меті забезпечення дотримання конституційних положень, захист від порушень як «знизу» - фізичними і юридичними особами, так і «згори» - різними гілками державної влади. В той же час захист Конституції України може здійснюватися лише правовими засобами. Вони передбачають застосування органами державної влади, посадовими особами з метою дотримання Конституції України форм і методів діяльності в рамках наданої компетенції. Конституції деяких держав (наприклад, Словаччини, ФРН) передбачають можливість застосування і неправових засобів захисту, закріплюючи право народу чинити опір неконституційній владі, але їх застосування можливе лише в надзвичайних ситуаціях.

Правовий захист Конституції України здійснюють:

1. Вищі органи  державної влади: Президент України,  Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України. Так, наприклад, згідно з Конституцією України Президент України є гарантом додержання Конституції України (ч. 2 ст. 102), Верховна Рада України усуває Президента України з поста у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (п. 10 ст. 85) та здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України (п. 13 ст. 85), Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції та законів України (п. 1 ст. 116) тощо.

2. Правоохоронні  органи (суди, прокуратура), центральні та місцеві органи виконавчої влади.

3. Орган конституційної  юрисдикції (Конституційний Суд  України), який є основним, визначальним  елементом системи правових засобів  захисту Конституції України.  Згідно зі ст. 2 Закону України  «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

4. Збройні Сили  України, на яких покладається  оборона України, захист її  суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості (ч. 2 ст. 17 Конституції України).

5. Громадяни  України. Активні форми охорони  Конституції України громадянами  передбачені в її тексті. Так,  ст. 55 встановлює, що кожному гарантується  право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право  звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України  з прав людини.

Кожен має право  після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право  будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

 

 

Список використаної літератури:

1. Конституція України;
2. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 254к/96-вр;
3. http://www.president.gov.ua/ru/content/constitution.html;
4. http://uk.wikipedia.org/wiki/ Конституція_України;
5. http://pidruchniki.ws/2008021546863/pravo/zagalna_harakteristika_konstitutsiyi_ukrayini.