Філологічна термінологія М.П. Драгоманова в системі української наукової термінології кінця XIX – початку XX ст.

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Ніжинський державний університет ім. М. Гоголя

 

Кафедра української мови

 

 

 

 

 

 

 

Доповідь на тему:

 

Філологічна термінологія М.П. Драгоманова в системі української наукової термінології кінця XIX - початку XX ст.

 

 

 

 

Підготувала студентка ІІІ курсу

групи ММ-32

факультету культури та мистецтв

Єжела Жанна Миколаївна

 

 

 

 

Ніжин 2012

Особистісний аспект вивчення мови набув поширення у 80-90-х роках XX століття, оскільки не можна уявити шляхи розвитку української літературної мови без практичної мовної діяльності її провідних видатних носіїв, учасників культуротворчого процесу, у роботі яких поєднуються загальномовні тенденції та індивідуально-авторська мовна поведінка.

Одним із актуальних напрямків мовноособистісних досліджень в україністиці є вивчення ролі й місця історико-літературних діячів у процесі термінотворення.  Так, вивчалася наукова термінологія у творах Г.Сковороди (Л. Гнатюк, Д. Кирик), І. Вишенського (Ю. Карпенко); мовознавча, літературознавча (Є. Регушевський, М. Тростогон), філософська (Д. Кирик), економічна (Т. Панько) термінологія у працях І.Я. Франка; лінгвістична термінологія О.О. Потебні (І. Галенко); соціолінгвістична термінологія М. Грушевського (Т. Панько); літературознавча термінологія Я.Ф. Головацького, І.Нечуя-Левицького, О.Ю. Кобилянської, П.А. Грабовського, М.М. Коцюбинського, М.Л. Кропивницького, М. Старицького, І.К. Карпенка-Карого, І.К. Микитенка, Лесі Українки (Є. Регушевський).

Цікавою і не дослідженою до сьогодні є й метамова М.П. Драгоманова, який багато зробив для розвитку історичної, суспільствознавчої, правової та філологічної термінології у період 70-90-х років XIX ст., коли йшлося про створення загальнонаціональної наукової мови, про вироблення власне української термінології.

Увага дослідників до праць М. Драгоманова з погляду його індивідуального внеску у розвиток нової української літературної мови активізувалась у 90-х роках XX ст. під впливом екстралінгвістичних причин, пов'язаних з утвердженням української мови як державної, посиленням інтересу до національномовних надбань. Йшлося насамперед про роль М. Драгоманова у формуванні наукового та публіцистичного стилів української літературної мови, розширенні й нормалізації науково-термінологічної лексики, інтелектуалізації книжної української мови термінологічними нововведеннями; у піднесенні української мови до рівня державних європейських мов; у виробленні засад національної рідномовної освіти, єдиного українського правопису (М. Жовтобрюх, А. Москаленко, О. Муромцева, Т. Панько, О. Гузар).

Характеристика системи літературознавчих та фольклористичних термінів творчої спадщини М. Драгоманова об'єднує три підрозділи, у яких представлена класифікація функціонально-тематичних груп, лексико-семантичний, лексико-генетичний і структурний аналіз обстежуваного типу термінолексем.

При цьому не розмежовуються власне терміни й описові назви літературних явищ, а якомога повно репрезентується система метамови М. Драгоманова.

У першому підрозділі “Класифікація функціонально-тематичних груп та лексико-семантична характеристика літературознавчих термінів” описана найчисленніша група спеціальних слів. У творах М. Драгоманова зафіксовано 800 літературознавчих термінів і номенклатур, що пов'язані практично з усіма розділами цієї науки й відображають стан та різноманітні проблеми розвитку наукової термінології в українській літературній мові другої половини XIX ст. Більшість із них функціональні й у сучасній науковій мові.

Так, у групі “терміни для називання літератури як мистецтва слова” відзначається активність гіпероніма література поряд із гіпонімами белетристика й письменство, що вже в середині XIX ст. витісняли термін словесність. Підкреслюється, що найчастіше термін література є компонентом номенклатур (близько 40) на зразок українська література, всеруська література, австро-угро-уніятсько-бурсацько-руська література, світська література. Певна частина їх вийшла з ужитку у зв'язку зі зміною суспільно-політичних умов. Окремі номенклатури на сучасному етапі мають дещо інше значення, як-от сполука галицька література нині тільки вказує на територіальну належність відповідних творів, а не проблематику творів, про яку йшлося у М. Драгоманова. Синонімічними до них є назви руське письменство, поетичне письменство тощо.

Складові групи “терміни для називання літературних напрямків і течій” відображають специфіку розвитку літератури в Росії та Австро-Угорщині, а також в інших європейських країнах. В одних контекстах вживаються терміни на позначення літературно-естетичних явищ, що вже втрачали свої позиції (класицизм, романтизм, сентименталізм), а в інших йдеться про зміцнення реалізму, поширення натуралізму тощо. Як більшість літературознавчих термінів, ці вживаються у складі номенклатур із різною кваліфікаційною метою: чи то для виокремлення індивідуально-авторських особливостей напрямку (брюлловсько-академічний класицизм, натуралізм Золя), чи то для позначення провідних тематично-стильових течій (готичний романтизм, реалізм російської літератури, соціальний реалізм, національний натуралізм).

Відзначається також, що у М. Драгоманова-критика ще не простежується чітке розмежування між художнім методом і стилем, напрямом і школою, напрямом і течією, течією і школою, стилем і манерою, напр: “… я просив дати мені вказівку, як мені написати про космополітично-антропологічний напрямок в етнографії…”; “[“Правда” - В.Д.] стала видавати спеціальне фольклорне письмо в дусі нової космополітично-антропологічної школи” (Вибр., 493).

М. Драгоманов як основоположник літературознавчої та фольклорно-етнографічної компаративістики послуговувався термінологічними сполуками порівнявчий метод, порівнявчий напрям, порівнявча школа.

Оскільки у М. Драгоманова міркування про літературу перемежовувалися з міжпартійною боротьбою, з роздумами про долю української мови, літературознавча термінологія нерідко поєднувалася із суспільно-політичною, максимально точного тлумачення літературних явищ, наприклад, зафіксовані такі терміни: сепаратизм, федералізм, клерикалізм, нігілізм, обскурантизм, панславізм та ін. Їх функціонування відображає зростання соціально-політичного змісту літературного процесу в другій половині XIX ст..

У роботах 70-х років активними є й терміни писання (писання літературне, писання Куліша тощо), річ (річ великоруська, річ поезії).

Паралельно вживаються праця, робота, текст, поодиноко - утвір, складаня, напр.: “Русалка Дністрова наполовину була зложена з народних пісень, а в другу, котру Шашкевич і приятелі його назвали складаня, були їх власні стихи, але доволі подібні до народних пісень…” (І, 320).

Гіперонімом тематичної підгрупи оповідних різновидів художніх творів є термін проза, що об'єднує гіпоніми роман, трилогія, повість, оповідання, новела, очерк, етюд. Більшість із них вживається у складі терміносполук, де прикметники уточнюють тематичне й ідейне спрямування творів. Так, термін роман функціональний в тематичному гнізді терміносполук на зразок роман історичний, роман соціальний, роман з сільського великоруського побиту; роман українофільський. Критик розрізняв прозу наукову та прозу політичну; повість різдвяну й повість історичну, повість з сільського великоруського побиту; оповідання життєписне та оповідання дітське тощо.

Залежно від аналізу сюжетних компонентів творів певного роду: епічного (розділ, глава, часть, епізод), драматичного (сцена, фінал, сценарій, діалог, монолог), -  М. Драгоманов послуговувався відповідними термінами, що об'єднані в тематичну підгрупу.

У тематичній групі “терміни, пов'язані з аналізом художніх творів” виділяємо кілька підгруп із гіперонімами форма, зміст, малювання; тема та ідея; аналіз. Значний інтерес з погляду сполучуваності термінолексем становлять слова тематичної підгрупи “типовий образ”, зокрема образ і тип, як-от: образ - народний, типічний український; грандіозний; наглядний; чиновництва, панства, солдатчини, українців, дівчат; тип - правдивий, живий, народний, нових українських людей, український, місцевий, локальний; великоруського народу, сільських верстов. Підкреслюється, що термін тип є більш активним (3 : 1) у зв'язку із настановою утвердження реалістичних традицій виховної художньої  літератури.

І в 70-х і в 90- х роках він вживав терміни малювання, малювати в значенні “художньо відтворювати в літературі”, а в 70-х роках М. Драгоманов ще шукає в сучасному йому літературознавчому словнику слово із таким значенням, а тому послуговується й синонімами, близькими до російської мови, рисовання, запечатліти, начертати: “Для того, щоб який автор став любимцем критики і публіки у Росії, він мусить… мати великий талант реального малювання образів життя…” (I, 141);

Стрижневою у тематичній групі “терміни, що відображають літературний процес” є сполука літературне розвиття. Ця група термінів лише починала формуватися у XIX ст. І в творчості М. Драгоманова ще не фіксуємо термін “літературний процес”, не був він і прихильником слова розвій, що асоціювалося із віяти, а тому використовував варіант, ближчий до російського. Терміни цієї групи відрізняються від попередніх ще більшим ступенем абстрактності. Пор. терміни й номенклатури народність, літературна еволюція, літературна справа, період літератури, доба писательства, літературна солідарність, смак письменський тощо. Публіцистика наукових оцінок М. Драгоманова, спрямування його літературознавчого аналізу до вичленування ідейної суті творчості спричиняло активність узагальнювальних назв на зразок конисизм, жоржсандство, україноман, космополіт, назадовець, нігіліст і под., що нерідко кваліфікуються лексикографами як новотвори 70-80-х рр.

У тематичній групі “терміни редакційно-видавничої справи” об'єднано кілька підгруп: а) “періодичне видання” (гіперонім періодичне видання та члени гіпонімічного ряду: преса періодична, орган печати, печать, часопис і часопись, журнал, газета, тижневик тощо); б) “цензура” (цензура російсько-патріотична, цензура редактора, бесцензурна газета тощо); в) “особи, що займаються видавничою справою” (тематичні гнізда із гіперонімом публіцист (сотрудник журналу, репортер, дописач та ін.) та видавець / видаватель (редактор, соредактор, коректор); г) “одиниця матеріалу в друкованому органі” (гіперонім стаття, що конкретизується у сполученні із літературознавчою і суспільно-політичною лексикою: стаття публіцистична, стаття віршована, стаття українофільська, стаття програмова; а також терміни допис / допись, рецензія, замітка тощо; ґ) “літературно-публіцистичний твір, надрукований у періодичному виданні”, що об'єднує терміни маніфест, хроніка, фейлетон; д) “примірник видання”: том, випуск, екземпляр, нумер, число; е) ”книжкова продукція”: видання, книга, брошура, збір, антологія; є) “рукопис”: рукопис / рукопись, манускрипт, чернетка. Перша та четверта підгрупи об'єднані гіперонімом публіцистика, що активізувався в мові статей М. Драгоманова 90-х років зокрема в сполуках із регіональною маркованістю на зразок публіцистика українська, публіцистика галицька, публіцистика львівська.  Розвиненість цієї групи термінів зумовлена активною роботою з редакціями, власною видавничою справою.

Варто підкреслити, що загалом драгоманівське літературознавче терміновживання не переобтяжене полісемією (школа, рух, поезія) і синонімікою (література - белетристика; мемуари - спомини).

У другому підрозділі репрезентована “Класифікація функціонально-тематичних груп та лексико-семантична характеристика фольклористичних термінів”, що побудована на описі 120 термінів і номенклатур чотирьох тематичних груп, які відображають коло інтересів М. Драгоманова, його увагу до певних жанрів усної народної творчості.

На прикладі тематичної групи “терміни для називання науки про усну народну творчість та сукупності творів” простежується свідоме ставлення фольклориста до вироблення всеєвропейської наукової термінології. Почавши від уживання близьких до російської мови. Запозичених у XVIII ст. термінів народна словесність, національне творчество, народне творчество, етнографія, М. Драгоманов у 80-х роках оперує терміном фольклор. Уперше - в 1885 році як folk-lore у значенні “усна народна творчість”, а потім і науки про неї, напр.: “Окрім того, беру на себе всю редакційну роботу по folk-lore…

У тематичну групу “терміни, що відображають розвиток усної народної творчості” увійшли книжні словосполучення, що відзначаються високим ступенем абстрактності: рух науковий фольклорний, народна українська традиція, порівнявчо-історичний метод.

Третій підрозділ “Лексико-генетичні та структурні особливості літературознавчої та фольклористичної термінології” присвячений описові названих тематичних розрядів термінів з погляду походження, виявлення їх осоновних чструктурних типів та фонетико-морфологічних варіантів. Отже, обстежені терміни є: 1) іншомовними запозиченнями з грецької та латинської, європейських мов (автор, форма, альманах, публіцист; етнографія, анекдот, міф, фольклор, темат); 2) спільними російсько-українськими (рід, образ, повість, глава; пісня, повір'я, розказ); 3) власне українськими утвореннями (нарис, передмова, твір; збирач, приказка, приповідка); 4) специфічними назвами літературно-фольклорних явищ (дума, коломийка, билина); 5) іншомовними в національній транскрипції (folklore); 6) кальками (фізіономія, життєпись, віршороб); 7) драгоманівськими (рівноважець - “опонент”, висмішка, романописатель).

Зауважимо, що світоглядна орієнтація М. Драгоманова на “зразковість” російських авторів, співпраця із редакторами Росії зумовили функціонування в його дослідженнях спільних російсько-українських термінів, що є “українізованими” за законами національної фонетики й морфології, напр.: збірник, одривок, одтиск, вривок, стрічка (рядок), дневник, рисовання, гумор. Вони в роботі позначені як “перехідні” в період становлення власної української літературознавчої термінолексики.