Адміністративне право

Адміністративне право - самостійна галузь правової системи України, яка регулює суспільні відносини, що виникають у сфері державного регулювання і контролю, з приводу здійснення органами державного управління управлінських функцій, у сфері економіки, соціально-культурного будівництва, адміністративно-політичного устрою.

Поняття – адміністративне, походить від слова «адміністрація» (латинською мовою — управління). Тому адміністративне право, інколи називають правом управління. Норми адміністративного права забезпечують реалізацію соціально-економічних і політичних прав громадян, зафіксованих у Конституції (наприклад, норми адміністративного права визначають порядок прийому у вузи). Адміністративне право регулює суспільні відносини в сфері управління народним господарством, освітою, охороною здоров'я, наукою, культурою і т.д.

Адміністративно-правові відносини діляться на 3 основні групи:

1) відносини між органами державного управління і державними підприємствами;

2) між органами державного управління і суспільними організаціями;

3) між органами державного управління і громадянами.

Особливість адміністративних правовідносин в тому, що однією з сторін в них завжди виступає орган державного управління.

Адміністративне право закріплює правові і організаційні форми участі громадян в управлінні державою, встановлює посадові правила поведінки як для компетентних органів і посадовців, так і для пересічних громадян.

Через норми адміністративного права, держава, в особі його уповноважених органів, проводить в життя найважливіші організаційні заходи економічного і соціально-культурного характеру для задоволення суспільних потреб і забезпечення нормальних умов життя своїх громадян.

Отже, предмет адміністративного права, фактично складають управлінські суспільні відносини і контроль.

Адміністративно-правове регулювання цих різноманітних управлінських суспільних відносин здійснюється за допомогою наступних методів:

1. Розпорядження - покладання прямого юридичного обов'язку вчинити ту або іншу дію в умовах, передбачених правовою нормою (потрібно поступати саме так, а не інакше);

2. Заборона - покладання прямого юридичного обов'язку не здійснювати ту або іншу дію в умовах, передбачених правовою нормою;

3. Дозвіл - юридичний дозвіл здійснювати в умовах, передбачених правовою нормою ті або інші дії на свій розсуд.

Немає жодної сфери державного та суспільного життя, яку б обходили питання адміністративно-правового регулювання.

Норми адміністративного права регулюють діяльність органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних та недержавних підприємств, установ, організацій. Вплив цих норм відчувають на собі й конкретні особи, адже існує чимало правил, якими визначається їхня поведінка. Це правила дорожнього руху, водокористування, пожежної безпеки тощо.

Крім того, норми адміністративного права регулюють відносини, що склалися під впливом інших галузей права. Проте, хоч би в якій сфері вони виникали і хоч би хто в них вступав, це завжди відносини між керівниками та керованими. Вони ґрунтуються на підпорядкуванні однієї сторони - іншій і мають такі особливості:

- нерівність сторін - одна із сторін завжди має юридично-владні повноваження по відношенню до іншої сторони;

- можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін - органу управління, громадянина і т.п. Причому, згода другої сторонни, не є обов'язковою умовою виникнення правовідносин. Вони можуть виникати всупереч бажанню однієї із сторін;

- адміністративно-правові суперечки вирішуються, як правило, в адміністративному порядку, тобто шляхом безпосереднього юридично-владного і одностороннього розпорядження повноважного органу управління або посадовця;

- за порушення вимог адміністративно-правових норм, сторони несуть відповідальність не один перед одним, а перед державою.

Залежно від характеру юридичного зв'язку між сторонами, можна виділити вертикальні і горизонтальні адміністративно-правові відносини.

Вертикальні - полягають в тому, що у однієї сторони є владні повноваження, яких немає у іншої сторони (вищестоящі і нижчестоячі органи управління, між організаційно несупідрядними органами управління і т.д.). Основна ознака таких правовідносин - наявність повноважень по здійсненню односторонніх владних  дій у однієї із сторін по відношенню до іншого учасника цих відносин.

Горизонтальні - такі, в яких сторони юридично рівноправні. Цей принцип властивий відносинам, які складаються між громадянином і органом управління (посадовцем), наприклад, оформлення на роботу, поводження із заявою і т.д.

Адміністративне правопорушення (провина) - протиправна, винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, що робить замах на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління, за які законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Адміністративна провина як вид правопорушення, відрізняється від злочину по ступеню суспільної небезпеки діяння.

Його слід відрізняти і від такого правопорушення, як дисциплінарна провина, яка пов'язана з трудовою або службовою дисципліною працівників, за який законодавством передбачена відповідальність в дисциплінарному порядку.

Юридичними ознаками адміністративної провини є:

а) протиправність, що виражається в забороні адміністративним законодавством передбачених законом діянь;

б) винність, тобто здійснення протиправного діяння умисно або необережно;

в) суспільна шкідливість - виражається в посяганні (спричиненні шкоди, або створенні загрози його спричинення) на суспільні відносини, що охороняються обов'язковими правилами, що містять відповідні заборони;

г) адміністративна відповідальність – застосування за адміністративне правопорушення встановлених законодавством заходів відповідальності, тобто відповідних адміністративних стягнень.

Склад адміністративної провини включає:

1) Об'єкт - суспільні відносини, що охороняються адміністративним правом;

2) Суб'єкт - особа, що досягла 16-річного віку, осудна;

3) Об'єктивну сторону - сукупність передбачених законом ознак, що характеризують зовнішні прояви провини - місце, час, спосіб і обстановку, що характеризує провину, і саму дію або бездіяльність;

4) Суб'єктивну сторону - сукупність ознак, що характеризують психічне відношення особи до скоєного (вина, мета, мотиви здійснення провини).

Реальне діяння тільки тоді вважається провиною, коли воно містить всі без виключення елементи, названі законом, оскільки, відсутність хоча б одного з них означає відсутність складу в цілому.

Основні види адміністративних правопорушень :

- замах на права громадян і здоров'я населення;

- порушення виборчих прав громадян;

- у сфері охорони природи, використовування природних ресурсів, охорони пам'ятників історії і культури;

- у сфері промисловості, будівництва;

- у сфері використовування електричної і теплової енергії;

- порушення ветеринарно-санітарних правил;

- на транспорті, в області дорожнього господарства і зв'язку;

- у сфері житлових прав громадян, житлово-комунального господарства і впорядкування;

- у сфері торгівлі, фінансів і кустарно-ремісничих промислів;

- у сфері громадського порядку і суспільної безпеки;

- у сфері стандартизації, якості продукції і метрології;

- щодо питань власністі.

Адміністративна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що виражається у застосуванні повноважними органами і посадовцями конкретних адміністративних стягнень до осіб, що вчинили адміністративні правопорушення (провина).

Адміністративній відповідальності підлягають громадяни і посадовці.

Громадяни відповідають за вчинені ними адміністративні правопорушення після досягнення 16 років. До осіб від 16 до 18 років, що вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи дії, передбачені ст. 241 КпАП України.

Для адміністративної відповідальності характерне те, що між органом (посадовцем), що накладає адміністративне стягнення, і особою, що вчинила адміністративне правопорушення, відсутні відносини підлеглості по службі або роботі.

Основними рисами, що характеризують адміністративну відповідальність, є:

1) адміністративна відповідальність встановлюється як законом, так і підзаконними актами, або їх нормами про адміністративні правопорушення, тобто вона має власну нормативно-правову основу;

2) підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення;

3) суб'єктами адміністративної відповідальності можуть бути як фізичні особи, так і колективні утворення;

4) за адміністративну провину передбачені адміністративні стягнення;

5) адміністративні стягнення застосовуються широким кругом уповноважених органів і посадовців: виконавської влади, місцевого самоврядування, їх посадовцями, судами (суддями) і др.;

6) адміністративні стягнення накладаються органами і посадовцями на непідлеглих їм по службі, або роботі осіб - правопорушників;

7) застосування адміністративного стягнення не тягне судимості і звільнення з роботи;

8) заходи адміністративної відповідальності застосовуються відповідно до законодавства, що регламентує застосування у справах про адміністративні правопорушення.

Види адміністративних стягнень:

- попередження - офіційне засудження правопорушника, оформлене письмово або зафіксоване іншим чином;

- штраф - стягнення з порушника певної грошової суми в дохід держави;

- оплатне вилучення предмету, що з'явився знаряддям здійснення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення - полягає в його примусовому вилученні і подальшій реалізації з передачею вирученої суми колишньому власнику за вирахуванням витрат по реалізації вилученого предмету;

- конфіскація предмету, що з'явився знаряддям здійснення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення - примусовий, безвідплатний обіг цього предмету в дохід держави;

- позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину (управління транспортним засобом, право полювання);

- виправні роботи строком до 2-х місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи правопорушника і з утриманням до 20% його заробітку в дохід держави. Цей вид покарання застосовується лише в судовому порядку;

- адміністративний арешт до 15 діб з використовуванням на фізичних роботах без їх оплати. Призначається лише в судовому порядку. Не застосовується: до вагітних жінок, жінкам, що мають дітей до 12 років, неповнолітнім, інвалідам I і II груп.