Административный процесс

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

 

АДМІНІСТРАТИВНИЙ  ПРОЦЕС 

 

ПЛАН 

1. Сутність адміністративного  процесу

2. Принципи адміністративного  процесу

3. Суб'єкти адміністративного  процесу

Література 
 

 

1. Сутність адміністративного  процесу

     У діяльності виконавчо-розпорядчих органів постійно виникає потреба розгляду і вирішення питань управлінського характеру щодо конкретних юридичних або фізичних осіб. Наприклад, про державну реєстрацію підприємств, видачу ліцензій або патентів, приватизацію громадянами житла, виділення земельних ділянок під будівництво, притягнення до дисциплінарної або адміністративної відповідальності тощо.

     Такі  питання прийнято називати індивідуальними  управлінськими справами або адміністративними справами.

     Для того, щоб правильно вирішити ту чи іншу адміністративну справу (конкретне, індивідуальне управлінське питання), необхідно реалізувати відповідну норму матеріального адміністративного права, тобто застосувати приписи, які вона містить, щодо конкретного індивідуального випадку.

     Реалізація  здійснюється шляхом застосування органами державного управління матеріальних норм з додержанням певної процедури, тобто у визначеному порядку.

     Для різних категорій адміністративних справ існують відповідні процедури. Кожна з таких процедур являє  собою систему установлених державою обов'язкових правил. Ці правила закріплюються в нормативних актах і виступають як адміністративно-процесуальні норми.

     Отже, адміністративно-процесуальна норма  — це встановлені або санкціоновані державою обов'язкові правила, відповідно до яких регламентується порядок вирішення адміністративних справ, порядок реалізації матеріальних норм адміністративного права.

     Діяльність  виконавчо-розпорядчих органів з  вирішення адміністративних справ  на підставі адміністративно-процесуальних норм прийнято називати адміністративно-процесуальною діяльністю.

     Треба зазначити, що адміністративно-процесуальна діяльність не рівнозначна адміністративному процесу. Вона здійснюється виключно з конкретних справ, для реалізації конкретних матеріальних норм, на підставі конкретних адміністративно-процесуальних норм.

     Наприклад, у разі порушення законодавства  про рекламу адміністративні справи порушуються щодо конкретних порушників (юридичних осіб) на підставі порушень конкретних норм матеріального права, які містяться в Законі "Про рекламу". Вирішення таких справ здійснюється за конкретними адміністративно-процесуальними нормами, які містяться в нормативному акті "Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу" (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р.). У разі звернення громадянина за субсидією відповідна адміністративна справа вирішується за процесуальними нормами, які містяться у Положенні про порядок призначення і виділення населенню субсидій (затверджено постановою Кабінету Міністрів від 22 вересня 1997 p.).

     Адміністративно-процесуальну діяльність, здійснену у рамках конкретної адміністративної справи прийнято називати провадженням у адміністративній справі або адміністративним провадженням.

     Однопорядкові групи проваджень утворюють види адміністративних проваджень. Таким чином виділяються:

     адміністративні провадження за зверненнями громадян;

     провадження у справах про адміністративні  правопорушення; провадження з ліквідації нерентабельних підприємств; провадження з надання громадянам пільг та інші.

     Отже, адміністративно-процесуальна діяльність конкретизується і об'єктивується у рамках конкретних адміністративних проваджень.

     Усі існуючі адміністративні провадження  органічно пов'язані між собою, перебувають у постійній взаємодії і взаємопроникненні, наділені багатьма загальними ознаками, а їх сукупність має інтегративні якості і властивості цілісної системи. Це правове явище (сукупність адміністративних проваджень) прийнято називати адміністративним процесом. До ознак, які дозволяють розглядати адміністративний процес як самостійне правове явище, слід віднести:

     • наявність чітко визначеної сфери  виникнення, існування і припинення адміністративних справ (це сфера державного управління);

     • особливі правила вирішення адміністративних справ, які закріплені в адміністративно-процесуальних нормах (нормативність адміністративного процесу);

     • обов'язкова участь у вирішенні таких  справ органів державного управління або їх посадових осіб;

     • додержання принципів адміністративного процесу.

     Отже, адміністративний процес і адміністративне  провадження співвідносяться між собою як загальне і часткове, як ціле і частина цілого. Між адміністративним процесом (цілим) і будь-яким з адміністративних проваджень (частиною цього цілого) існують нерозривні взаємозумов-люючі і системоутворюючі зв'язки і відносини.

     До  цього часу в адміністративно-правовій науці існує два підходи до розуміння адміністративного процесу, залежно від яких визначається його обсяг і зміст.

     У теорії адміністративного права вони одержали назви:

     вузького  підходу до розуміння адміністративного  процесу;

     широкого  підходу до розуміння адміністративного  процесу.

     Вузьке  розуміння адміністративного процесу  пов'язано з його трактуванням як явища, що існує для вирішення суперечок і застосування заходів адміністративного примусу, тобто за аналогією із судовим процесом. У цьому випадку адміністративний процес ототожнюється з юрисдикцій-ним процесом органів управління. Широке розуміння адміністративного процесу пов'язане з визнанням того, що ним охоплюється будь-яка діяльність виконавчо-розпорядчих органів з реалізації матеріальних норм адміністративного права, тобто адміністративний процес виступає як порядок реалізації адміністративно-правових норм під час вирішення конкретних управлінських справ.

     Дослідження у цій галузі показали, що друга  точка зору найповніше відповідає сучасним уявленням про адміністративний процес. Більш того, не можна не зважати на те, що в юридичній практиці склалися і з успіхом використовуються поняття законодавчого, бюджетного, земельного, правозастосовчого процесів, які не вписуються в юрисдик-ційне розуміння цього явища.

     Тому  наявність зазначених підходів слід розглядати як послідовні етапи у  розвитку наукових знань про таке складне явище, як адміністративний процес.

     Найважливішими  ознаками, які дозволяють розглядати адміністративний процес як ціле і  самостійне правове явище, треба вважати наявність в специфічних адміністративно-процесуальних норм і відносин. Ця специфіка проявляється, насамперед, у з'ясуванні їх співвідношення з матеріальними адміністративно-правовими нормами і відносинами.

     Специфіка процесуальних норм полягає у  такому:

     1. Вони відрізняються від матеріальних  норм своїм призначенням. Матеріальні норми регулюють права і обов'язки суб'єктів і відповідають на запитання "що робити?". Процесуальні норми регулюють порядок, процедуру реалізації цих прав і обов'язків. Вони відповідають на запитання "як, яким чином робити?".

     Так, ст. 173 КпАП "Хуліганство дрібне": передбачає за дрібне хуліганство (нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян тощо) накладення штрафу, тобто визначає "що робити" у випадку виявлення даного правопорушення.

     На  запитання "як, яким чином?" накладати  адміністративний штраф, відповідають процесуальні норми.

     2. Процесуальні норми другорядні  щодо матеріальних. Це означає,  що вони виникають й існують  лише за наявності потреби у реалізації матеріальних норм, за наявності потреби установити обов'язкові для виконавчо-розпорядчих органів та їх посадових осіб правила розгляду адміністративних справ.

     3. Адміністративно-процесуальні норми  є засобом реалізації далеко не всіх матеріальних норм.

     Потреба в адміністративно-процесуальних  нормах виникає лише тоді, коли потрібна спеціальна процедура для вирішення конкретного управлінського питання.

     У таких випадках йдеться про матеріальні  норми адміністративного права, реалізація яких здійснюється через застосування.

     Взята окремо процесуальна норма, як правило, обслуговує декілька матеріальних норм, але ніколи не забезпечує їх реалізацію до кінця. У свою чергу, взятій окремо матеріальній нормі для повної реалізації необхідно взаємодіяти з цілою групою процесуальних норм. Саме тому другорядність норм процесуальних щодо норм матеріальних не означає, що матеріальна норма породжує процесуальну.

     Повернемося, наприклад, до застосування штрафу. Щоб  накласти штраф за адміністративну  провину потрібен розгорнутий у  часі ланцюжок дій, що послідовно змінюють одна одну: складання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення постанови, виконання постанови тощо.

     Кожна з цих дій регулюється окремими і конкретними процесуальними нормами.

     Так, норми ст. 221 визначають, хто розглядає  цю категорію справ (суди); норми ст. 225 — ким складається протокол; норми ст. 256 — зміст протоколу; норми ст. 278 — порядок підготовки і розгляду справ; норми ст. 283 — зміст постанови по справі; норми ст. 307—310 — провадження по виконанню постанови про накладення штрафу.

     Таким чином, ніяка окремо взята процесуальна норма не взмозі реалізувати матеріальну норму (у даному випадку про накладення штрафу) у повному обсязі. Вона реалізує якусь її частину. Разом узяті перелічені процесуальні норми становлять процедуру, що забезпечує реалізацію до кінця.

     У той же час, перелічені процесуальні норми розраховані не тільки на матеріальні норми ст. 173, а на будь-які норми глав 5—15 (статті 41—212') КпАП.

     5. Адміністративно-процесуальні норми  забезпечують реалізацію матеріальних  норм не тільки адміністративного  права. Цю функцію виконують і щодо інших правових галузей.

     Так, нормами цивільного законодавства  встановлено, що автори винаходів і  промислових зразків мають право  на одержання патентів, в яких закріпляється  авторство на ці винаходи або промислові зразки (ст. 517 ЦК).

     Порядок одержання патентів детально врегульований адміністративно-процесуальними нормами, які містяться в законах "Про охорону прав на винахід" і "Про охорону прав на промислові зразки" (відповідно статті 12—22 та 11—19) від 15 грудня 1993 p., а також у цілому ряді положень і правил, які стосуються видачі патентів у конкретних галузях і сферах. Наприклад, Правила складання і подання заявки про видачу патенту на сорт рослини, затверджені наказом Держпатенту № 27 від 11 лютого 1994 p.

     Як  юридичне явище адміністративний процес характеризується тим, що під час його здійснення виникають адміністративно-процесуальні відносини. Вникають вони в сфері державного управління під впливом відповідних процесуальних норм.

     Від матеріальних адміністративно-правових відносин процесуальні адміністративно-правові відносини відрізняють такі обставини:

     1. Особливості виникнення.

     Для того, щоб виникли матеріальні  відносини, потрібні три обставини: а) норма права; б) правосуб'єктність;

     в) юридичний факт. Для виникнення адміністративно-процесуальних відносин необхідно вже чотири обставини:

     а) матеріальна норма; б) процесуальна норма; в) правосуб'єктність; г) юридичний факт.

     При цьому важливо зазначити, що юридичним  фактом, який породжує адміністративно-процесуальне відношення, є відповідне адміністративно-правове відношення.