Теорія "суспільства достатку" Джона Гелбрейта

Міністерство  аграрної політики України

Полтавстка  державна аграрна академія 
 
 
 

РЕФЕРАТ

На тему: «Теорія "суспільства достатку" Джона Гелбрейта»  
 
 

Виконала

Студентка 1 курсу 3гр.

Спеціальності «облік і аудит»

Маліченко Дарина 
 
 
 

Полтава 2011р.

      Зміст

     Вступ

1. Різновид «індустріального суспільства» за Дж. Гелбрейт.
2. «Суспільство достатку» Дж. Гелбрейта.

Висновки

Список  використаних джерел

     Вступ

     Дж. Гелбрейт виступив зі своєрідним різновидом теорії «індустріального суспільства», яка підсумовувала й розвивала цей науковий напрям. Він спробував розробити «синтетичну», як він казав, теорію, котра б охоплювала всі найважливіші закономірності сучасного капіталізму.

     Цю  теорію було викладено Гелбрейтом у  книжці «Нове індустріальне суспільство» (1967), яка стала бестселером на американському книжковому ринку. Автора книги журнал «Форчун» назвав сучасним Кейнсом.

     Ідея  книжки, як писав Гелбрейт у передмові, зародилася на грунті попередніх наукових досліджень автора.

     Гелбрейт  став також відомим як автор теорії «врівноважуючої сили», яку він виклав у праці «Американський капіталізм: концепція врівноважуючої сили» (1952).

     Гелбрейт  став відомим як автор теорії «врівноважуючої  сили», яку він виклав у праці  «Американський капіталізм: концепція  врівноважуючої сили» (1952). Суть теорії полягає в тім, що усунення конкуренції внаслідок концентрації капіталу не призводить, проте, до утворення монополій, оскільки той самий процес породжує нейтралізуючу, «врівноважуючу силу» у вигляді великих об’єднань покупців і постачальників. Як «врівноважуючу силу» Гелбрейт розглядає різноманітні кооперативні організації, фермерські об’єднання, профспілки, різні торговельні об’єднання тощо.

     Значення  цієї «врівноважуючої сили» полягає  не лише в тім, що вона перешкоджає  утворенню монополій, а й у тім, що вона замінює конкуренцію, котра колись була регулятором ринку. Гелбрейт писав, що конкуренцію, яка панувала ще з часів А. Сміта, «фактично замінено типовим для сучасного часу ринком з невеликою кількістю продавців, яких активно приборкують не конкуренти, а другий бік ринку — сильні покупці».

     Гелбрейт  був упевнений, що відкрив нову силу, завдяки якій  капіталізм звільняється і від панування монополій, і  від руйнівної сили конкуренції, здобуваючи можливість використати  велике виробництво і нейтралізувати його негативні наслідки — утворення монополій.

     Гелбрейт  — представник неоінституціоналізму, котрий, на думку його прихильників, відрізняється від традиційного як соціально-економічними умовами  формування, так і постановкою  проблеми. Саме так розуміє цю різницю американський інституціоналіст А. Гручі. «Веблен і його безпосередні послідовники, — писав Гручі, — були, по суті, представниками теорії індустріальної економіки, яка щойно народжувалась. Неоінституціоналізм — це економічна теорія індустріальної економіки, яка не тільки розвинулась, а й перетворюється тепер на суспільство масового споживання. Різниця між старим інституціоналізмом Веблена і неоінституціоналізмом Гелбрейта, Мюдраля, Колма, Лоува і Перру є, власне, різницею між 20-ми і 60-ми роками».

     До  цього слід, очевидно, додати, що критичний  інституціоналізм Веблена замінено нині на апологетичний неоінституціоналізм. У працях неоінституціоналістів  капіталізм розглядається як «суспільство достатку», «суспільство масового споживання», «суспільство загального благоденства» тощо. Саме таким зображує його і Гелбрейт. У книжці «Суспільство достатку» (1958) він робить висновок, що проблему виробництва завдяки застосуванню все складнішої і все досконалішої техніки вирішено й залишається вирішити лише проблему розподілу. Гелбрейт критично ставиться до чинної системи розподілу і сподівається реформувати її, розширюючи суспільні послуги і збільшуючи добробут. Він пропонує вдосконалювати систему освіти й використовувати наявні ресурси для боротьби з голодом і бідністю.

     У «Новому індустріальному суспільстві» Гелбрейт намагається комплексно розглянути всю економічну систему капіталізму, яку зв’язує з технічним прогресом. Технічний прогрес у нього  є сутністю, що саморозвивається, породжує сама себе. Технічний прогрес і організація визначають економічну форму суспільства.

     Гелбрейт  виділяє дві форми капіталістичної  економіки з погляду рівня  техніки, масштабів виробництва  і форми організації підприємств  — великі корпорації і дрібне виробництво. Дрібне виробництво не відіграє значної ролі в сучасній економіці. Її основу становлять великі корпорації, породжені передовою технікою. Частину економіки, репрезентовану великими корпораціями, Гелбрейт називає «індустріальною системою», котра й визначає суть «нового  індустріального суспільства». «...Індустріальна система, — писав він, — це визначальна риса «нового індустріального суспільства».

     Індустріальна система, за Гелбрейтом, у свою чергу, визначається високорозвиненою технікою, котра зумовлює всі інші її ознаки: панування корпорацій у вирішальних сферах економіки; необхідність великих капіталовкладень; ускладнення умов і зростання витрат часу на виконання завдань, що постають перед виробництвом у зв’язку зі збільшенням ролі наукових досліджень і необхідності належних лабораторних випробувань; підвищення вимог до кваліфікації робітників і керуючих корпораціями; і, нарешті, потреба у ліквідації ризику для великих корпорацій, котра потребує планування.

     В «індустріальному суспільстві» зростає  і роль держави, яка мусить узяти на себе частину витрат для забезпечення технічного прогресу і зменшення ризику підприємств від його запровадження. Тобто саме техніка визначає всю економічну структуру суспільства.

     Гелбрейт  виокремлює два рівні розвитку корпорацій: «підприємницьку» і «зрілу». У «підприємницькій корпорації» (20—30-ті рр. ХХ ст.) господарем і керівником був окремий капіталіст, власник капіталу. Його основною метою була максимізація прибутку. Контроль над корпорацією зумовлювався капіталом підприємця, а не його компетентністю. Така корпорація не потребувала планування і державного втручання.

     На  зміну «підприємницькій корпорації»  приходить «зріла корпорація». Цей  перехід зумовлений технічним прогресом, його вимогами. «Зріла корпорація»  — це колективна організація, тому приватна власність замінюється «суспільною капіталістичною власністю». На чолі «зрілої корпорації» стоїть не окремий підприємець, а «техноструктура», до якої переходить влада.

     Що  розуміє Гелбрейт під «техноструктурою»? Він визначає її, як «союз знань і кваліфікації». Це основний керівний персонал великих корпорацій, який складається із людей, що спеціалізуються на керівництві виробництвом, збутом, фінансами, корпоративним плануванням, тобто тих, хто приймає рішення. Він підкреслює, що це керуючий інтелект — мозок підприємства. Це група людей (не тільки менеджерів), яка «охоплює всіх, хто володіє спеціальними знаннями, талантом або досвідом групового прийняття рішень». Саме цю групу людей Гелбрейт пропонує назвати «техноструктурою».

     Перехід у корпораціях влади до «техноструктури» змінює й мету діяльності корпорацій. Передовсім вона відображає не особистий інтерес підприємця, а суспільний, керується не максимізацією прибутку, а суспільною метою. На перший план «техноструктура» ставить економічне зростання, яке сприяє ефективному функціонуванню корпорації, що відповідає як інтересам суспільства, так і її власним інтересам. Ефективне функціонування корпорації забезпечує високий рівень дивідендів. Отже, має місце узгодження інтересів суспільства, корпорацій і індивідів. Але Гелбрейт неправомірно відриває прибуток акціонерів (дивіденди) від решти прибутку корпорації. Неправомірним є й визначення грошових доходів «техноструктури» як заробітної плати, що нібито не заохочує її максимізувати прибуток корпорації в цілому.

     Важливою  рисою «індустріальної системи» Гелбрейт називає планування, яке  теж породжується розвитком науки  і техніки. Велика корпорація з її складною технікою, значними капіталовкладеннями  не може ефективно функціонувати  за умов ринкової стихії. Ринок перестав бути надійним регулятором виробництва. Йому на зміну приходить планування корпоративної діяльності. Планування має забезпечити здійснення передбачених фірмою, корпорацією результатів і «замінити ціни й ринок, як механізм, що визначає те, яка продукція буде виготовлятись, авторитетним рішенням, котре встановлює, що буде виготовлятись і споживатись і за якими цінами»[10]. Якщо раніше Гелбрейт сподівався нейтралізувати монополію і конкуренцію з допомогою «врівноважуючої сили», то тепер він намагається замінити конкуренцію й ринок монополією (великою корпорацією) і плануванням. Щоправда, сам Гелбрейт вважає неприпустимим ототожнення великої корпорації з монополією.

     У «індустріальному суспільстві» формується, як зазначає Гелбрейт, нова класова  структура. За умов «зрілої корпорації» і панування «техноструктури» нібито зникає конфлікт між багатими і бідними. Йому на зміну приходить новий конфлікт, породжений науково-технічним прогресом — між «класом освічених» і «неосвічених та малоосвічених». Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освічених», складовою частиню якого є «техноструктура». Ця теорія Гелбрейта, на його власне визнання, мала на меті спростувати марксистське вчення про протилежність інтересів праці та капіталу.

     Проте Гелбрейт не міг ігнорувати реальних суперечностей капіталізму, не міг не бачити бідності, безробіття тощо. І якщо в другому виданні «Суспільства достатку» (1969) він називає бідність «пережитком», «залишковим явищем», то в книжці «Нове індустріальне суспільство» він заявляє, що ці вади притаманні лише тій частині економіки, що перебуває поза «індустріальною системою», тобто сфері дрібного виробництва. Що ж до «індустріальної системи», то вона керується суспільними інтересами, а відтак не призводить до злиднів, бідності і класових антагонізмів.

     Велику  роль в «індустріальному суспільстві» Гелбрейт надає державі. Технічний  прогрес у нього автоматично  зумовлює необхідність втручання держави  в економічне життя. Він визнає необхідність планування на державному рівні, регулювання державного попиту, перерозподіл національного доходу через систему податків, сприяння розвитку науково-технічного прогресу, освіти, національної оборони. При цьому він підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави. Державу й корпорації Гелбрейт розглядає як дві незалежні сили, котрі плідно співпрацюють одна з одною.

     Висновки

     У концепції «індустріального суспільства» Гелбрейта почуваються й критичні ноти. Він критикував мілітаризм, гонку  озброєнь, пропонуючи навіть націоналізувати корпорації, які виготовляють зброю. Гелбрейт розуміє складність вирішення соціальних проблем у межах «індустріального суспільства». Майбутнє «індустріального суспільства» він зв’язує з діяльністю інтелігенції, яка на противагу «техноструктурі» керуватиметься тільки економічними пріоритетами, сприятиме розвитку «естетичних цінностей», спрямуванню «індустріальної системи» на служіння широким соціальним інтересам.

     Список  використаних джерел

1. http://www.sesia.com.ua/darom/raznoe/119.html
2. http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,36/catid,131/id,3914/
3. Історія економічної думки: Навчальний посібник / Л.Я. Корнійчук, Г.Ю.Кириллова, Н.О. Титаренко, С.Б.Погорелов. – К.: КНЕУ, 2002.
4. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: Навчальний посібник для студ. економ. спец. вищ. навч. закладів. – К.: Знання-Прес, 2004.
5. Історія економічних учень: Підручник / В.Д.Базилевич, Н.І.Гражевська, Т.В.Гайдай та ін; За заг. ред. В.Д. Базидевича. Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – К.: Знання, 2004.