У статті „Неоплачений капітал” відображається сума заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу. Ця сума наводиться в дужках і вираховується при визначенні підсумку власного капіталу.

      У статті „Вилучений капітал” господарські товариства відображають фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу наводиться в дужках і підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу.

    Другий  розділ пасиву „Забезпечення наступних витрат і платежів” відображає нараховані у звітному періоді майбутні витрати на платежі (витрати на оплату майбутніх відпусток, гарантійні зобов’язання тощо), величина яких на дату складання балансу може бути визначена тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень, які отримані з бюджету та інших джерел.

    У третьому розділі пасиву „Довгострокові зобов’язання” показується сума заборгованості підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточною. Наводиться заборгованість підприємства щодо зобов’язань із залучення позикових коштів (у інших суб’єктів господарювання), на які нараховуються відсотки. Показується сума податків на прибуток, що підлягають сплаті в майбутніх періодах внаслідок тимчасової різниці між обліковою ставкою та податковою базами оцінки.

    Четвертий розділ "Поточні  зобов'язання" включає короткострокові (до 1 року) кредити банків і позики, а також притягнуті в ході розрахунків засоби кредиторів. Вони погашаються протягом  року за рахунок поточних активів. Сюди входить заборгованість за внесками до позабюджетних фондів передбачених чинним законодавством, також відображається сума заборгованості за відрахуваннями до пенсійного фонду, на соціальне страхування, страхування майна підприємства та індивідуальне страхування його працівників.

    Загальним для 3 і 4 розділів є те, що тут відбиваються зовнішні джерела. Вони не належать підприємству, але протягом  визначеного часу використовуються їм у господарській  діяльності. 
 
 
 
 
 
 
 

Виконання роботи

Відповідь на теоретичне питання 2 - ________________________________________________________

Управлінський облік у менеджменті. Системи калькулювання витрат. 

    Втім, навіть така розгалужена система  офіційної фінансової звітності не в змозі забезпечити керівництво банку всією необхідною інформацією для прийняття ефективних управлінських рішень стосовно вироблення стратегічних і оперативних планів діяльності, управління ризиками, підвищення рентабельності та покращання ситуації взагалі. Звичайно, для невеликих підприємств і організацій тих даних, які надає система фінансового обліку, може бути цілком достатньо. Це пов´язано з тим фактом, що у більшості випадків керівники таких підприємств самостійно контролюють усі бізнес-процеси та мають змогу аналізувати фінансові звіти, одночасно порівнюючи їх із власним досвідом та глибоким знанням усіх подробиць поточної ситуації. На відміну від таких незначних за розміром авторитарних бізнес-систем, сучасні комерційні банки являють собою потужні бюрократичні організації зі складною системою вертикальних і горизонтальних ієрархічних зв´язків та специфічною схемою організації грошових потоків. В даному випадку наявність навіть значного досвіду, кваліфікації та обізнаності жодного керівника не буде достатньою для вироблення вірних управлінських рішень. Звичайно, діюча система фінансового обліку може надати певні дані, необхідні для проведення поверхневого експрес-аналізу діяльності банку за певний період, проте організувати комплексну систему управління фінансового менеджменту, а тим більше впровадити концепцію контролінгу в сучасному комерційному банку, спираючись лише на матеріали офіційної звітності, практично неможливо. На користь цього твердження можна навести кілька вагомих причин. Система інформаційної підтримки банківського менеджменту, побудована на базі фінансового обліку, є неефективною в сучасних умовах, оскільки, по-перше, вимагає значних зусиль щодо збирання, агрегування та аналізу інформації, по-друге, не є оперативною і не містить механізмів зворотного зв´язку, по-третє, не є об´єктивною, оскільки дані офіційної звітності формуються переважно з огляду на зовнішніх користувачів, суттєва поінформованість яких не завжди приносить користь банку, і найголовніше — використовує лише фактичні дані (тобто фіксує ті події, які вже сталися) і лише у вигляді кількісних показників, що практично унеможливлює ефективне стратегічне й оперативне планування діяльності банку.

    Подолати  ці перешкоди і була покликана  система управлінського обліку, яка утворилася на перетині двох наукових дисциплін — обліку і менеджменту. Після її появи менеджмент нарешті отримав ту інформацію, якої потребував завжди, і якою його не міг забезпечити фінансовий облік. Управлінський облік не є самодостатньою функцією управління, він є лише інструментом підготовки ефективних управлінських рішень, дозволяючи прогнозувати їх наслідки на основі детального аналізу статистичних показників діяльності банку за тривалий період часу.

    Підсумовуючи  все вищесказане, можна сформулювати визначення.

Управлінський облік — це процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації і передачі інформації, яка використовується управлінською ланкою з метою планування, оцінки і контролю всередині банку та для забезпечення ефективного використання ресурсів.

    Побудова  такого обліку повинна забезпечувати  одержання інформації для здійснення контролю поточної діяльності банку  і його структурних підрозділів, оптимізації використання ресурсів, виміру та оцінки ефективності, вироблення стратегії і тактики управління, планування діяльності банку, прийняття управлінських рішень.

    Основні об´єкти управлінського обліку —  це доходи і видатки банку, фінансові  результати, що раніше знайшли відображення у фінансовому обліку. Але в управлінському обліку доходи і видатки перегруповуються за видами виконуваних операцій, за видами джерел коштів, що використовуються для виконання активних операцій, за структурними підрозділами, які одержують або здійснюють відповідні доходи і видатки тощо.

    Як  уже було зазначено вище, організація  управлінського обліку не регламентується і не регулюється державними органами. Його організовує керівництво банку на підставі загальних принципів, виходячи з внутрішніх вимог. Керівні принципи і методи управлінського обліку розробляються міжнародними і національними фаховими організаціями бухгалтерів. Одна з найвпливовіших таких організацій — Міжнародна федерація бухгалтерів (МФБ), що має спеціальний комітет з фінансового та управлінського обліку.

    Втім, не дивлячись на наявність загальноприйнятих правил організації системи управлінського обліку, кожний комерційний банк має можливість самостійно визначати принципи її побудови, виходячи з власних потреб, організаційної структури, масштабів діяльності й політики керівництва. Звичайно, при цьому керівництво банку повинно ретельно вивчити досвід країн, в яких системи управлінського обліку і контролінгу набули широкого розповсюдження. Це забезпечить не лише вільне оперування різноманітними методологічними підходами, але й допоможе уникнути значної кількості помилок, з якими свого часу зіткнулися провідні західні підприємства і комерційні банки в процесі налагодження управлінського обліку. 

    Вартісне  оцінювання не завжди може бути визначена  та здійснена в момент господарського факту. Особливо це стосується різних видів собівартості і передусім фактичної собівартості господарських фактів, явищ (основних засобів, матеріальних цінностей тощо) або процесів (заготівельної діяльності з придбання матеріалів, реалізації продукції).

    Калькуляція як галузь економічних знань, в якій вивчаються способи (прийоми, методи) обчислення собівартості господарських фактів, є складовою частиною економічної теорії, елементом методу бухгалтерського обліку, без якого неможливе визначення собівартості. Різні методи калькулювання вивчаються спеціальною дисципліною. За допомогою калькулювання визначається собівартість різних значень (планова, кошторисна, нормативна, фактична, виробнича, цехова, бригадна).

    Калькуляція — основа визначення цін: роздрібних, гуртових, договірних, розрахункових та ін.

    Найбільш  поширеним є два прийоми калькулювання: просте сумування різних затрат та комплекс математичних дій за допомогою різних розподільчо-розрахункових процедур.

    Розглянемо  ці прийоми.

    Методи  сумування різних затрат.

   Усі господарські факти реєструються аналогічно описаному  вище (див. приклад 1), тобто спочатку у журналі реєстрації, а потім процес визначення вартісної оцінки об’єкта господарського факту реєструють обов’язково в калькуляційному розрахунку за прийнятою методикою.

   Положенням  про бухгалтерські звіти підприємств  і організацій визначено такі грошові оцінки засобів. Основні засоби оцінюються за первинною вартістю (яка відповідає фактичній собівартості), але так, що в будь-який час можна визначити їх залишко- 
ву вартість, тобто за вирахуванням зношеної частини основних засобів.

   Незавершене виробництво оцінюється за фактичною собівартістю, а відходи виробництва — за цінами можливого їх використання в господарстві або реалізації; сировина — за цінами, передбаченими договором.

   Сировина  і матеріали (основні  і допоміжні), паливо, запасні частини, малоцінні і швидкозношувані предмети, товари в підприємствах оптової торгівлі, готова продукція оцінюються за фактичною собівартістю їх придбання або виробництва.

   Товари  в підприємствах роздрібної торгівлі оцінюються за роздрібними цінами реалізації, але так, що у будь-який час можна було б визначити їх фактичну собівартість.

   Проте в поточному обліку для спрощення техніки облікової реєстрації і одержання деяких додаткових відомостей ці цінності дозволяється облічувати не тільки за фактичною, а й за плановою собівартістю (з відокремленим обліком відхилень фактичної собівартості від планової, з відокремленим обліком транспортно-заготівельних витрат), тобто в такому порядку, який дає змогу на кінець звітного періоду (місяця, року) визначити їх фактичну вартість. Грошова оцінка є передумовою, при наявності якої бухгалтерський облік може здійснюватись, і виконує функцію не методу, а загального вимірника засобів, прийнятого в суспільстві.

   Оцінка  й калькуляція є вихідною й  складовою системами бухгалтерського обліку, без яких не може бути здійснене вартісне вимірювання господарських фактів, затрат і результатів господарювання. 
 
 

 

Виконання курсової роботи

Варіант 4

1. здійснюємо економічне групування ресурсів (активів) підприємства та їх джерел (капіталу і зобов’язань) шляхом складання балансу на 30 листопада 200Х року. При підрахуванні підсумку (валюти) балансу статті помічені ** віднімаються.

АТЗТ „Дніпро”

Баланс  на 30 листопада 200Х року. 

 
 
 
 
 
 

2. За даними балансу на 30 листопада 200Хроку відкриваємо  бухгалтерські рахунки.

 

Дебет                    10     рах.         Кредит          Дебет         13    рах.    Кредит            Дебет               20       рах.             Кредит