Історія економічних вчень

Наприклад, проаналізовано категорії сукупного попиту та суку­пної пропозиції як суспільних факторів ціноутворення та зростан­ня обсягів виробництва (логічно поєднано теорії неокласиків, монетаристів, кейнсіанців); узято на озброєння категорію об'єктивного рівня безробіття, яку сформулював М. Фрідмен; аналіз інфляційних процесів ураховує сучасні підходи; розділи, присвячені монетаризму та політиці, містять дослідження механізму монетарного регу­лювання економічної рівноваги і характеристику діяльності фінан­сових інститутів за цих умов.

Сучасний «Економікс» аналізує нові консервативні теорії, на­приклад «економіку пропозиції», теорію «раціональних очікувань», висновки з яких поширюються на мікроекономічний рівень. Відпо­відно до сучасних досягнень економічної думки переглянуто багато інших визначень та тверджень.

Неокласичний синтез Самуельсона, що уможливив узагальнення всіх тогочасних досягнень економічної теорії, об'єднання всіх шкіл та напрямків загальною ідеєю макроекономічної рівноваги, можна вва­жати підбиттям підсумків цілого етапу розвитку економічної думки.

Значення цієї праці можна порівняти зі значенням «Принципів політичної економії» Дж. С. Мілля і «Принципів політичної еконо­мії»                 А. Маршалла, які через широкий обсяг висвітлених проблем та різноманітні підходи до їх аналізу тривалий час були загальновиз­наними підручниками з економічної теорії.

Сучасний етап у розвитку неокласичного синтезу характеризує­ться відходом, як це спостерігається у Самуельсона, від позицій кейнсіанства. Однак погляди на закономірності економічного роз­витку, які формуються в межах неокласичного синтезу, інколи від­різняються від традиційних, мають цілком самостійний характер.

Наприклад, послідовники теорії неокласичного синтезу вказують на те, що не можна обмежувати дослідження факторів економічного зростання пошуком комбінацій, які б забезпечували високі темпи розвитку. Треба також вивчати умови, за яких вони реалізуються. Вони зазначають, що не треба домагатися високих темпів зрос­тання будь-якою ціною. Потрібно, щоб це зростання не породжува­ло соціального напруження.

Внутрішніми обмежувачами політики економічного зрос­тання вони вважають:

1.  Соціальні умови, тобто «об'єктивний» рівень безробіття, зро­стання цін і т. д., що можуть супроводжувати зростання національ­ного продукту.

2. Фактори, зв'язані зі звуженням споживання (моделі зростання представників теорії синтезу не розраховано на можливість антициклічного регулювання — вони включають показник потреб — особистих та державних, які забезпечуються у відносно спадній пропорції; вони вважають, що зростання рівня споживання є найреальнішим показником економічного зростання;

3.   Екологічні фактори (забруднення середовища свідчить не на користь економічного зростання).

Італійський економіст Моньяні, який був прихильником неокла­сичної інтерпретації кейнсіанської теорії, зазначав, що заслугою неокласичного синтезу є виокремлення поняття якості економічно­го зростання.

Щодо грошової теорії, то прихильники неокласичного синтезу поділяють погляди монетаристів на залежність цін від грошової ма­си, але доповнюють її аналізом взаємовпливу факторів, що приводя­ться в рух попитом на гроші. Так, наприклад, Калдор пропонує мо­дель економіки, де функціонують лише реальні кредитні гроші, оскільки, на його думку, лише вони є внутрішньою рушійною си­лою розвитку економіки. Готівкові гроші є символами, що відобра­жають готовий продукт, вони не приводять в дію економічні механі­зми, зазначає він. Емісія грошей має залежати лише від попиту на них суб'єктів господарювання та від обсягу депозитів.

Вони також не погоджуються з монетаристами, що не визнають ідеї постійної рівноваги між інфляцією та безробіттям, уважають показовою «криву Філліпса» для визначення точки стабільності, ви­користовують отримані з її допомогою висновки для формування основ соціально орієнтованої грошової політики. Щоправда, теорі­єю «природного рівня безробіття» Фрідмена вони також користую­ться для обгрунтування соціальних програм.

Принцип відкритої економіки та міжнародних економічних від­носин трактується прихильниками неокласичного синтезу дещо іна­кше, ніж у кейнсіанській та монетаристській доктринах. В основу забезпечення цього принципу покладено коливання валютного кур­су під дією різноманітних факторів, серед яких не останню роль ві­діграє вмотивована поведінка економічних суб'єктів.

Вони виходять з того, що плаваючі курси валют зв'язані з мігра­цією фінансових ресурсів, їхні коливання важко прогнозувати, але закономірність полягає в тім, що вони зумовлюють перепади в ди­наміці фінансових інвестицій, що, у свою чергу, призводить до кон'юнктурних коливань валютних курсів.

Тобто валютний курс, на їхню думку, залежить від ситуації на міжнародному ринку капіталів. Попит на цінні папери та пропозиція їх (що репрезентують капітальні активи) визначають норму про­цента. Капітал мігрує в пошуках більшого процента, що веде до вирівнювання доходів.

На міжнародному ринку капіталів регулятором процесу вирів­нювання є зміна валютних курсів. їх співвідношення коливається так, що інвестору стає байдуже, в якій саме країні розміщувати ка­пітал, оскільки високий прибуток приведе до припливу капіталів і підвищить курс грошової одиниці, а значить, різницю у прибутку буде нівельовано за рахунок курсу валюти.

Як правило, держава намагається контролювати валютну ситуа­цію, стримуючи переливання капіталів, запроваджуючи валютне ре­гулювання. Однак ринкові сили самі торують собі шлях, що, на ду­мку представників неокласичного синтезу, зумовлено неможли­вістю глобального управління світовою економікою та розбіжніс­тю економічних інтересів. За їхнім визначенням, платіжний баланс є не національною проблемою, а проблемою світової грошової сис­теми, і в ньому відображено всі зміни таких макропоказників, як ці­ни, заробітна плата, норма процента тощо.

З погляду неокласичного синтезу, світова економічна система є сталою, незалежно від спрямування національних політичних кур­сів. Вона функціонує за законами ринкової економіки, які відбива­ють зіткнення економічних інтересів. Тому умовою її успішного розвитку є досягнення ринкової рівноваги за мінімального міждер­жавного регулювання. Вони вважають за необхідне обмеження про­текціоністського втручання, яке заважає вільному рухові капіталів.

Ці особливості в інтерпретації деяких економічних проблем мо­жна розглядати як внесок у розвиток неокласичної теорії, оскільки представники цієї школи також користуються різноманітними під­ходами до характеристики економічних явищ.

13