Шляхи зародження та проблеми розвитку аудиту в Україні

 

тора"   

виконанні договірних зо -   

ру) на проведення аудиту 

   

бов"язань    

 

 

 

Аудитор повинен бути прямолінійним  і чесним, об"єктивним і не піддаватися  тиску інших, тобто бути повністю незалежним. Аудитор повинен додержувати  правил конфіденційності, необхідної для надання професійних послуг. Правила етики також вимагають  відповідності роботи аудитора технічним  і професійним стандартам та нормативам бухгалтерського обліку і аудиту. Аудитор також має додержувати  інструкцій клієнтів, якщо вони не суперечать нормативно-правовим актам, що діють  у країні.

 

Планування — зазначається потреба  планування роботи аудитора, проведення контрольних тестів, які дадуть змогу  йому якісно виконати замовлення клієнта. Планування необхідне для отримання  інформації про бізнес клієнта, вивчення системи обліку і внутрішнього контролю; оцінки ступеня ризику, в тому числі  ризику матеріальних втрат; розрахунку необхідного часу і обсягу аудиторської роботи.

 

Робота, виконана іншими аудиторами —  аудитор зобов"язаний перевіряти ту частину роботи, яку доручив  виконувати іншим фахівцям або аудиторам, що підпорядковані йому. Якщо аудитор  використовує результати роботи, виконаної  іншими працівниками, то він повинен  бути упевнений, що ця робота відповідає вимогам аудиту.

 

Документація — робота аудитора має документуватися ним самим, що необхідно для оцінки її якості, своєчасності та відповідності стандартам бухгалтерського обліку й аудиту.

 

 Очевидність аудиту — для  отримання показників ефективності  бухгалтерського обліку і контролю  господарських операцій вдаються  до контрольних тестів.

 

Висновок і звіт — висновок аудитора має бути обгрунтованим фінансовою звітністю, до якої висуваються такі вимоги:

 

відповідність фінансової інформації вимогам достовірної звітності;

 

адекватність звітності даним  бухгалтерського обліку. До звіту  аудитора ставиться вимога висвітлення  причин і наслідків аудиторської перевірки фінансової звітності.

 

Отже, в МНА викладають основні  напрями аудиту, зокрема планування, контроль, і фіксацію результатів  виконаної роботи. При цьому зазначається, що аудитор має вивчити систему  обліку і оцінити її придатність  для складання достовірної звітності. Отримані аудитором дані повинні  бути достовірними і достатніми для  обгрунтування висновків з питань, поставлених на дослідження аудиту. Аудитор може не виконувати частину  роботи у випадку, якщо він впевнений, що внутрішній контроль (аудит) на підприємстві доброякісний. Так, аудитор може використати  дані інвентаризації матеріально-виробничих запасів, перевірених ревізорами фірми, якщо він впевнений в якісному її проведенні та відображенні результатів  у системі обліку і звітності.

 

Аудиторська палата України з метою  регламентування правил і порядку  проведення аудиту та виконання аудиторських послуг розробляє і частково завершила  складання національних стандартів аудиту. Грунтуються вони на законодавстві  України про аудиторську діяльність і міжнародних нормах аудиту, а  також професійній термінології, прийнятій у світовій практиці.

 

Правові й організаційні основи аудиторської діяльності н Україні  регламентуються законодавством, а  також нормативними актами про сертифікацію фахівців з аудиту і ліцензування їхньої діяльності. Основними концепціями  з розробки національних стандартів, затверджених Аудиторською палатою  України, передбачено скласти двадцять основних нормативів.

 

 З орієнтовного переліку  національних норм аудиту, їх  змісту і використання при  проведенні аудиторських робіт  видно, що вони мають певну  відмінність від МНА, обумовлену  законодавством України та чинними  нормативно-правовими актами з  питань бухгалтерського обліку  і звітності, фінансово-господарського  контролю і аудиту. Значна частина  національних норм аудиту затверджена  до застосування Аудиторською  палатою України, інші — на  стадії завершення розробки і апробації. За структурою побудови вони відповідають МНА, що сприяє використанню зарубіжного досвіду в аудиторській діяльності.

 

Норми аудиту передбачають основні  принципи виконання аудиторських робіт, але не є методиками чи інструкціями до застосування методичних прийомів та притаманних їм процедур аудиту. Норми аудиту не мають законодавчого  статусу, тому не є обов"язковими для застосування у прак­тиці  аудиторської діяльності, хоч у міжнародному і вітчизняному аудиті цих норм здебільшого  дотримуються. Разом з тим до норм аудиту розробляються конкретні  методики, методичні рекомендації, які сприяють поглибленому дослідженню  питань, поставлених на вирішення  аудиту. Так, Аудиторська палата України, дотримуючись основних положень нормативу  № 13 "Аудиторський висновок", затвердила методичні рекомендації до нього, які  стосуються вимог до перевірки балансу  та річної фінансової звітності суб"єкта підприємницької діяльності та складання  аудиторського звіту і висновку аудитора. Методичними рекомендаціями розкривається зміст повноти  перевірки первинних документів аудитом, відображення їх у облікових  регістрах; адекватність показників аналітичного і синтетичного бухгалтерського  обліку, головної книги, балансу і  фінансової звітності на певні звітні періоди, які правдиво відображають фінансово-господарську діяльність суб"єкта підприємництва, повноту і своєчасність сплати державних і муніципальних  податків, ліквідність і платоспроможність  його, гарантії від банкрутства.

 

Отже, застосування міжнародних і  національних норм аудиту (стандартів) сприяє поліпшенню якості контролю та активізації діяльності суб"єктів  підприємництва та достовірності відображення її в бухгалтерському обліку і  звітності.

 

 

 Проблеми розвитку аудиту  є досить різні, всі вони  пов’язані з розвитком аудиторської  діяльності в Україні, і потребують  нагального вирішення. Окрему  увагу приділено питанню якості  аудиту та аудиторських послуг, показано можливість удосконалення  методики визначення вартості  аудиторських послуг.

 

 За аналізом останніх досліджень  на початковому етапі розвитку  вітчизняного аудиту – у 1993-1994 роках, значення такому виду  діяльності ніхто з потенційних  замовників не надавав. Аудит  був нав’язаний державними органами  під тиском Світового банку  і Міжнародного валютного фонду.  Такі обставини певною мірою  уповільнювали розвиток вітчизняного  аудиту.

 

 В 1999-2001 роках ситуація змінилась.  Складність, заплутаність обліку, особливо  податкового, зміна фінансового  обліку, істотна суперечливість  законодавства, реальність значних  фінансових санкцій підштовхують  менеджерів, які прагнуть застрахуватись  від відповідальності і можливих  фінансових втрат, до рішення  скористатися послугами аудиторської  фірми. 

 

 Таким чином, в суспільстві  виникла об’єктивна необхідність  в незалежному професійному контролі  за діяльністю підприємств та  її результатами.

 

 Однак, не дивлячись на  це, реальної потреби в послугах  аудитора як захисника інтересів  існуючого чи потенційного інвестора  сьогодні, нажаль не існує. Не  дивлячись на законодавчу вимогу  щодо обов’язкового підтвердження  незалежним аудитором показників  річної фінансової звітності,  інвестори та інші користувачі  звітності і не відносяться  з належною довірою до висновку  аудитора про достовірність показників  фінансової –звітності.

 

 Ситуація, що склалася в Україні,  потребує вирішення ряду проблем,  які мають місце у професійній  діяльності аудиторів, аудиторських  фірм і роблять неможливим  успішний розвиток аудиту.

 

 Одна з таких проблем –  це проблема сучасного аудитора  та довіри до нього. Питання  вибору аудитора – це, по –  перше, питання довіри. Тобто перед  тим як клієнт вирішить надати  інформацію аудитору, він повинен  бути впевнений, що в аудитора  вистачить сил і можливостей  зберегти її в конфіденційності. Це, звичайно, пов’язано з професіоналізмом  аудитора і юридичним захистом  його діяльності.

 

 Серйозну стурбованість також  викликає якість роботи більшості  українських аудиторських фірм. Це питання піднімається не  лише користувачами аудиторських  послуг і державними органами, але й самими аудиторами, які  зацікавлені в стабільному розвитку  ринку аудиторських послуг, підвищенні  престижу аудиторської професії.

 

 

 Критерієм якості при проведенні  аудиту вважається, насамперед, виконання  аудиторами вимог національних  нормативів аудиту. Однак суворе  дотримання нормативів пов’язане  із збільшенням трудозатрат аудиторів,  збором додаткової інформації, документуванням  процесу перевірки, розрахунками. Але такі затрати рідко відшкодовуються  замовником.

 

 Для вирішення такого роду  проблем аудиторські фірми намагаються  враховувати рівень професійної  компетентності своїх співробітників  у вигляді кваліфікаційних вимог,  що висуваються до посад, передбачених  структурою їх управління.

 

 Поряд з цим обов’язковими  умовами якісного проведення  аудиту, планування і документування  цього процесу. Аудиторською палатою  України затверджено вимоги обов’язковості  таких елементів організації  процесу аудиту.

 

 Ще одним з основних напрямів  підвищення якості аудиту є  розробка внутрішньо-фірмових методик  аудиту, робочої документації тощо, оформлення у вигляді внутрішньо-фірмових  стандартів.

 

 Поряд з названими вище  існує серйозна проблема формування  ціни на аудиторські послуги,  а саме в частині методики  її визначення.

 

 Єдиної системи розрахунку  вартості послуг аудиторської  фірми в Україні не існує,  тому аудитори часто використовують, власну систему формування ціни. Найчастіше така система заснована  на визначенні кількості відпрацьованих  людино-годин або обсягу виконаних  робіт. 

 

 Основною проблемою при проведенні  оцінки послуг аудитора є можливість  завищення або заниження їх  вартості, але це певною мірою  насторожує замовника, особливо, при його першому зверненні  до аудиторської фірми. 

 

 Також однією з проблем  є спроби з боку законодавців  скасувати або значно звузити  аудиторську діяльність, обов’язковість  аудиту, усунути від аудиту приватних  підприємців та малі приватні  фірми тощо.

 

 Ще однією проблемою є  перманентні спроби гармонізувати  український аудит щодо його  міжнародної теорії та практики, передусім, спираючись на досвід  США. Одним з постійних ініціаторів  “міжнародності” вітчизняного  аудиту був і залишається Національний  банк України. 

 

 Однією з найпримітивніших  проблем є плутання понять  “аудит” і “бухгалтерський облік”. Причому деякі науковці зазначають, що в науковій літературі немає  єдності щодо їх визначення, їх  нараховують близько 73. Навряд  чи така “різноманітність” збагачує  науку. До того ж ця ситуація  заплутує і практиків. 

 

 Цій проблемі присвятив певну  увагу доктор економічних наук  В.В. Сопко. Він зазначив, що, незважаючи  на нерозривний зв’язок цих  категорій на практиці – “не  знаючи бухгалтерського обліку, неможливо провести аудит”, - ототожнювати  їх все - таки можна. 

 

 Проблеми розвитку аудиту, як  науки висвітлюється багатьма  науковцями, зокрема Ф.Ф. Бутинцем, В.В. Сопком, М.В. Кужельним, Г.М.  Давидовим та іншими. Багато з  них зазначають, що аудит як  наука, вже себе затвердив і  за цією наукою буде майбутнє, але існує багато проблем, а  особливо це підвищення рівня  професійної компетентності аудиторів,  організація контролю якості  аудиторських робіт та послуг, розвиток правового поля аудиту  в підприємництві, забезпечення  реальної професійної незалежності  аудитора та інше.

 

 

 Незважаючи на те, що для  розвитку аудиту в Україні  вже зроблено дуже багато, ще  залишаються проблеми, від правильного,  успішного вирішення яких залежить  перспективи його подальшого  розвитку. Одже, першочергового роз’яснення  потребує удосконалення законодавчого  регулювання аудиту в Україні;  подальша розробка і впровадження  національних нормативів аудиту; поліпшення методики та організації  аудиторських перевірок, їх якості  та розробка оптимальної методики  визначення вартості аудиту, аудиторських  послуг, питання аудиторської етики,  підготовки і підвищення кваліфікації  аудиторів та інші. Вирішення  зазначених проблем спрямоване  укріпленню позицій та авторитету  аудиту, удосконалення аудиторської  діяльності в Україні. 

 

 Таким чином, можна зробити  висновки, що вчорашній аудит  – це невизначеність обов’язковості, невпевненість у майбутньому  (чи існуватиме аудит взагалі), не вирішення питання про віднесення  чи заборону віднесення затрат  на аудит на валові витрати  підприємства, практично відсутність  регулярного та обов’язкового  підвищення кваліфікації аудиторів,  розпорошення аудиторів по різних  професійних об’єднаннях. Серед  здобутків – прийняття та введення  в дію в 1999 році Національних  нормативів аудиту та Кодексу  професійної етики аудитора України.  Усе це є певними ознаками  становлення цивілізованого ринку  аудиту в країні.