Прямі і непрямі витрати на виробництво та їх характеристика. Зміст поняття виробнича собівартість продукції

План

Вступ

1.      Прямі та непрямі витрати на виробництво та їх характеристика :             

2.      Виробнича собівартість продукції.

Висновки.

Список використаної літератури.

Підкреслюючи значення бухгалтерського обліку в управлінні господарською діяльністю, німецький вчений економіст І. Ф. Шерр ще наприкінці ХІХ ст. писав, що “Бухгалтерський облік - непогрішний суддя минулого, необхідний керівник минулого, необхідний керівник сучасного і надійний консультантмайбутнього кожного підприємства”.

З введенням в Україні міжнародних стандартів дещо змінився підхід до формування собівартості. Однак це не означає принципової зміни загального складу витрат на виробництво і реалізацію продукції. Якщо до 1 січня 2000 р. ми, можна сказати, не відрізняли поняття “витрати” від поняття “собівартість”, оскільки на кожну одиницю продукції розподіляли всі статті. Можуть бути розподілені тільки прямі витрати і та частина накладних витрат, яка пов'язана з виробництвом цієї продукції. Ті види постійних (накладних) витрат, які не пов'язані безпосередньо з виготовленням продукції, не включаються до собівартості цієї продукції, тобто не розподіляються на кожну одиницю. До таких витрат належать витрати на збут і адміністративні витрати. До них можуть належати й інші витрати, безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції.

З-поміж господарських процесів чільне місце належить процесу виробництва. Тут узагальнюються витрати, відображені щодо інших процесів.

Процес виробництва відбиває, з одного боку, процес споживання засобів виробництва та живої праці, що становить виробничі витрати підприємства, а з другого — виготовлення продукції, виконання робіт чи надання певних послуг як матеріального втілення понесених виробником витрат.

1.      Прямі та непрямі витрати на виробництво та їх характеристика :

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Усі витрати, пов'язані з виробництвом конкретного виду продукції, становлять її виробничу собівартість. Для визначення її здійснюється аналітичний облік витрат на виробництво. Аналітичні рахунки відкривають за видами виготовленої продукції, виконуваних робіт чи послуг. За способом віднесення витрат на конкретні об'єкти (аналітичні рахунки) вони поділяються на прямі й непрямі.

Прямі — це такі витрати, які пов'язані з виробництвом певного виду продукції: в момент їхнього здійснення їх відносять на собівартість цієї продукції і відображають безпосередньо (прямо) в складі витрат з її виробництва. До них належать: сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі, заробітна плата виробничого персоналу та соціальні відрахування на неї, витрати на експлуатацію виробничого обладнання та його амортизацію тощо.

Непрямі витрати пов'язано з роботою господарських підрозділів або підприємства в цілому, тому в момент їхнього здійснення вони не можуть бути віднесені на виробництво конкретного виду продукції. Ці витрати в поточному обліку відображаються на окремих рахунках і лише після завершення звітного періоду їх розподіляють між окремими видами продукції пропорційно встановленій базі. Отже, до певної міри умовний (непрямий) порядок віднесення цих витрат на собівартість продукції зумовлює їх облік і характер (зміст) як непрямих витрат. До них належать різні адміністративні та управлінські витрати, витрати на опалення та освітлення приміщень, страхування майна, витрати, пов'язані зі збутом продукції та ін.

Облік прямих витрат на виробництво здійснюється на рахунку 23 «Виробництво», а для обліку непрямих витрат призначено рахунок 91 «Загальновиробничі витрати». Облік процесу виробництва на вказаних рахунках ведеться з метою здійснення контролю за виконанням завдання з випуску кожного виду продукції та визначення її фактичної собівартості.

На аналітичних рахунках виробництва в поточному обліку протягом місяця відображають лише прямі витрати, а в кінці місяця на них відносять і непрямі витрати в порядку їх розподілу. Отже, на дебеті рахунків виробництва відображають всі витрати, пов'язані з виробництвом продукції. На кредиті цих рахунків відображають витрати, які ввійшли в собівартість закінченої продукції, тобто випуск продукції за її фактичною собівартістю. Сальдо цих рахунків може бути лише дебетовим і воно показує витрати, що відносяться до незакінченої продукції, тобто відображає вартість незавершеного виробництва. На аналітичних рахунках витрати відображають у розрізі їх окремих видів — статей, перелік котрих визначається типовими положеннями окремо для кожної галузі. Така побудова аналітичних рахунків забезпечує необхідну інформацію для здійснення контролю та аналізу. Аналітичні рахунки, як правило, відкривають у картках багатостовпчикової форми, де в кожному стовпчику відображають витрати за відповідною статтею.

За даними аналітичних рахунків визначають (калькулюють) собівартість кожного окремого виду виробленої продукції. Непрямі витрати обліковують за групами в розрізі встановленої номенклатури статей, що уможливлює контроль за їх рівнем, дотримання встановленого кошторису цих витрат та визначення загальної їх суми за звітний період. У кінці звітного періоду непрямі витрати розподіляють між видами виробництва пропорційно сумі оплати праці чи всім прямих витратам, віднесеним на виробництво відповідних видів продукції, як це передбачено.

Як правило, найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції займають затрати на сировину і матеріали. Загальна сума по цій статті залежить від об’єм виробництва продукції, її структури і зміни питомих затрат на окремі вироби.

Питомі затрати на окремі вироби в свою чергу залежать від кількості (маси) витрачених матеріалів на одиницю продукції і середньої ціни одиниці матеріалів. Розрахунок впливів даних факторів проводиться способом ланцюгових підстановок.

Аналогічним чином вивчаються затрати по статті "Заробітна плата". Загальна сума прямої зарплати залежить від об’єму виробництва товарної продукції, її структури і рівня затрат на окремі вироби, які, в свою чергу, залежать від працемісткості і рівня оплати праці на одну людину.

Для розрахунку впливів даних факторів на зміну суми прямої зарплати по видах продукції використовується спосіб ланцюгових підстановок.

Отримані результати показують, по яких видах продукції має місце перевитрата по засобів на оплату праці, а по яких - економія і за рахунок чого. В основному перевитрата зарплати виправдовується збільшенням випуску продукції.

Непрямі затрати в собівартості продукції представлені наступними комплексними статтями: витрати на утримання і експлуатацію обладнання, загальновиробничі і загальногосподарські витрати, комерційні витрати. Аналіз цих витрат проводиться шляхом порівняння фактичної їх величини на гривню товарної продукції в динаміці за 5- 10 років, а також з плановим рівнем звітного року.

Таке співставлення показує, як змінилась їх доля в вартості товарної продукції в динаміці та в порівнянні з планом, і яка спостерігається тенденція - росту чи зниження. В процесі подальшого аналізу виясняють причини, що викликали абсолютні і відносні зміни витрат.

2. Виробнича собівартість продукції.

Перелік і склад калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

До виробничої собівартості продукції включаються:

– прямі матеріальні витрати;

– прямі витрати на оплату праці;

– інші прямі витрати;

– загальновиробничі витрати

До прямих матеріальних витрат відносяться:

       вартість сировини та основних матеріалів;

       вартість купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

       вартість допоміжних та інших матеріалів.

Прямі витрати на оплату праці включають:

       заробітну плату робітників, зайнятих у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг;

       інші виплати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

Інші прямі витрати — інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат (відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо).

Прямі витрати включаються до виробничої собівартості окремих видів продукцій (робіт, послуг) на підставі первинних документів про витрати матеріалів, сировини та інших виробничих запасів, документів про виробітку робітників, розрахунків бухгалтера про відрахування на соціальні заходи та інші. Особливістю прямих витрат є те, що вони включаються у собівартість окремих видів продукції, робіт та послуг без попереднього розподілу.

Загальновиробничі витрати, як частина виробничої собівартості, мають непрямий характер, оскільки пов’язані з виготовленням групи або всієї продукції, виконанням усіх послуг чи робіт.

Загальновиробничі витрати включають:

       витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями, тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

       амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

       амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

       витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів та інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

       витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі, витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

       витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

       витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

       витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього природного середовища;

       інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв тощо).

Загальновиробничі витрати поділяються на змінні і постійні.

Змінні загальновиробничі витрати — витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Постійні загальновиробничі витрати — витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

Змінні та постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат (вид продукції, робіт, послуг) із використанням бази розподілу.

Базою для розподілу загальновиробничих витрат можуть бути:

       години праці;

       заробітна плата;

       обсяг діяльності;

       прямі витрати.

Під час розподілу загальновиробничих витрат необхідно враховувати фактичний рівень потужності діяльності підприємства у співставленні його з нормальним.

Нормальна потужність — очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат, виходячи з фактичної потужності звітного періоду, постійні — виходячи з нормальної потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Висновок:

Вироблений продукт у бухгалтерському обліку має відображуватися за фактичною собівартістю, що найповніше відбиває обсяг засобів, вкладених у створення продукту. У зв’язку з цим бухгалтерський облік, перш ніж відобразити вироблену продукцію, визначає її собівартість, тобто підраховує затрати уречевленої та живої праці на виробництво одиниці продукції. Визначення собівартості — логічне завершення обліку затрат на створення продукту.