Принципи організації обліку заробітної плати на підприємствах

Оплата  часу освоєння нового виробництва (продукції)- на час освоєння нового виробництва (продукції) (ст.113 КЗпП) власник підприємства або уповноважений ним орган може здійснювати оплату праці працівникам, які освоюють таке виробництво (продукцію), за середнім заробітком, розрахунок якого провадиться за раніше нарахованими заробітками. Середній заробіток може зберігатися не більше шести місяців.

Збереження  заробітної плати при переведені на нижче оплачувану роботу і при  переміщенні - за працівником зберігається середній заробіток, розрахунок якого провадиться за раніше нарахованими заробітками. Середній заробіток може зберігатися не більше двох тижнів від дня переведення.

Вибір системи оплати цілком і повністю є прерогативою роботодавця, але  повинен бути оговорений з робітником у встановленому законодавством порядку. Адміністрація підприємства, виходячи із задач по випуску продукції, її якості і строкам постачання, можливостей впливу робітників на реалізацію наявних резервів виробництва з  урахуванням їх статтевих, вікових, професійно-кваліфікаційних та інших особливостей, розробляє конкретні системи оплати і пропонує їх до включення в колективний договір.

По формам вираження і оцінки результату праці  системи оплати розподіляються на колективні ( що базуються на оцінці колективної  праці ) і індивідуальні ( що базуються  на оцінці результатів праці окремого робітника).

По кількості  показників, що беруться до уваги при  оцінці вкладу праці робітників, системи  оплати поділяються на однофакторні, тобто прості ( проста відрядна і проста почасова ), і многофакторні, тобто преміальні ( відрядно-преміальна і почасово-преміальна, відрядно-прогресивна і таке інше ). За характером впливу робітника на результат праці системи оплати поділяються на прямі і непрямі. Умови що передбачають доцільність застосування відрядної оплати праці, відомі всім, це :

1. наявність кількісних показників виробітки або виконаної праці, вірно відображаючи затрати праці робітника ;
2. наявність у робітників реальної можливості підвищувати виробітку або об‘єм робіт проти установленої норми в реальних технічних і організаційних умовах виробництва ;
3. наявність необхідності стимулювання росту виробітки продукції ( послуг ), підвищення об‘єму робіт або скорочення чисельності робітників за рахунок інтенсифікації праці робітників ;
4. можливість і економічна доцільність розробки норм праці і обліку виробітки робітників ;
5. відсутність негативного впливу відрядної оплати на рівень якості продукції ( роботи ), ступінь додержання технологічних режимів і вимог техніки безпеки, раціональність витрачання сировини, матеріалів і енергії.

Необхідно також мати на увазі, що широке застосування почасової оплати потребує і високого організаційного  забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, інструментами, енергією, транспортом, ремонтом і таке інше з боку технологічних і виробничих служб підприємства.

3. Нормативні документи, регламентуючі питання оплати праці

Основним законодавчим актом є  Конституція України, на якій базується  все законодавство, у тому числі  і законодавство про працю.

У ст.43-46 Конституції України сказано, що кожен має право на працю, на відпочинок , на соціальний захист, на безпечні і здорові умови праці  і на заробітну плату, причому  не нижче встановленого мінімуму. Цікаве те, що кожен громадянин має  право на своєчасне отримання  винагороди за свою працю і це його право захищається законодавством. Держава при цьому повинна  створювати умови, необхідні громадянинові  для повної реалізації своїх прав.

Для регулювання питань оплати праці  використовують наступні закони, нормативні акти, Постанови Кабінету Міністрів  України, інструкції, які затверджуються Кабінетом Міністрів України :

Закон України  про оплату праці, який введено в  дію з 1 травня 1995 року.

В цьому законі даються визначення «заробітна плата», «основна заробітна  плата», «додаткова заробітна плата».

Визначається  мінімальна заробітна плата, законодавчо  встановлений розмір заробітної плати  за просту, некваліфіковану працю, нижче  якої не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну  норму праці.

Мінімальні  розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральним узгодженням.

Відрахування  із заробітної плати можуть провадитися  тільки у випадках, передбачених законодавством.

За порушення  законодавства про оплату праці  винні особи притягуються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством.

Контроль  за додержанням законодавства про  оплату праці на підприємстві здійснюється :

• Міністерством праці України та його органами;
• фінансовими органами;
• Органами Державної податкової інспекції;
• професійними спілками та іншими органами (організаціями), що представляють інтереси найманих працівників.

Вищий нагляд за додержанням законодавства  про оплату праці здійснює Генеральний  прокурор України та підпорядковані йому прокурори.

Державні  гарантії та відносини, пов´язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України. Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України. Святкові і неробочі дні при визначенні тривалості відпусток не враховуються. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору.

4. Облік праці та її оплати:

Усі дані первинних документів, що в них відображено затрати  праці та нараховану оплату її, групуються окремо за прізвищами працівників з  тим, щоб підрахувати оплату кожному, а також за напрямами витрат відповідно до процесів, за виконання яких було нараховано оплату. Це дає можливість віднести нараховану оплату на витрати саме того виробництва, з яким її пов’язано. У бухгалтерському обліку розрахунки з оплати праці фіксуються на рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці». Це пасивний рахунок, на кредиті якого відображають нараховану заробітну плату, установлені доплати, премії та інші виплати, а на дебеті  - суми встановлених утримань та фактичних виплат із заробітної плати. Сальдо за вказаним рахунком є кредитовим і показує заборгованість підприємства робітникам і службовцямз оплати праці. Чинними положеннями передбачено, що на суми нарахованої оплати всі підприємства в обов’язковому порядку здійснюють установлені законом нарахування( на створення пенсійного фонду, на соц.страхування, збір на випадок безробіття). Ці нарахування є додатковими витратами підприємства і їх відносять на витрати тих виробництв і господарств, на які було віднесено нараховану базову оплату праці. При цьому на суму вказаних нарахувань у пенсійний фонд та на соц.страхування і на суму збору на випадок безробіття кредитують рахунок 65 «Розрахунки зі страхування»[4, с.195].

Як один із різновидів нарахувань на заробітну плату можна розглядати створення резерву на оплату відпусток. У зв’язку з нерівномірністю надання відпусток протягом року підприємствам дозволяється створювати резерв, що дає можливість відносно рівномірно включати цю оплату у витрати виробництва і запобігати тим самим суттєвим раптовим коливанням рівня собівартості продукції та величини одержуваних прибутків. Резерв підприємство розраховує самостійно і в кінці року під час проведення загальної інвентаризації уточнює його. Тривалість відпустки визначається в календарних днях згідно із Законом та відповідними підзаконними актами; для різних категорій працівників вона різна, але не менше ніж 24 календарних дні на рік і не більше ніж 59 днів основна і всі додаткові. Вихідні і святкові дні в тривалість відпустки не враховуються і не оплачуються [2].

Облік такого резерву ведуть на рахунку 47 « Забезпечення майбутніх  витрат та платежів». Щомісячно за його створення дебетують рахунки 23 «Виробництво», 15 « Капітальні інвестиції», 91 «Загальновиробниці витрати», 92 « Адміністративні витрати» та ін. і кредитують рахунок 47. На дебеті цього рахунку відображають використання резерву за призначенням, тобто записують суми оплати, нарахованої робітникам під час відпустки. Її відносять не на витрати відповідного виробництва, а на рахунок раніше створеного резерву, дебетуючи рахунок 47 і кредитуючи рахунок 66. Перша відпустка може надаватися через 6 місяців після зарахування на роботу. При звільненні працівника враховується кількість днів відпустки, які він не використав або використав понад норму. Суму нарахованих відпускних відносять на витрати підприємства або на зменшення забезпечення на оплату відпусток, якщо воно створювалося на підприємстві. Забезпечення може створюватися за вибором підприємства (з відображенням цього вибору в наказі про облікову політику) для рівномірного віднесення оплати відпусток на собівартість. Не робиться бухгалтерське проведення з нарахування відпускних за неповний місяць і утримання з цих відпускних. Надбавки і доплати в розмірах, передбачених законодавством, включаються в собівартість. Із нарахованої заробітної плати здійснюють утримання, які передбачені чинним законодавством, воно ж визначає і відповідну величину цих утримань. До них відносять: прибутковий податок з громадян, стягнення за виконавчими листами ( аліменти та ін.), відрахування в пенсійний фонд та на соц. страхування. Усі види утримань відображають на дебеті рахунка 66 « Розрахунки з оплати праці». Виплата заробітної плати відображається на дебеті рахунка 66 і кредиті рахунка 30 « Каса»( 31 «Поточні рахунки в банках»). Заробітна плата виплачується робітникам і службовцям протягом трьох повних робочих днів. Своєчасно не одержана працівником заробітна плата називається депонованою і обліковується на окремому субрахунку рахунка 66.