Початок зародження бухгалтерії та облікових систем

 

 

 

ЛЕКЦІЯ 1

Початок зародження бухгалтерії та облікових систем

1. Загальні методологічні  підходи до вивчення історії  бухгалтерського обліку

2. Початок зародження бухгалтерії. Освоєння чисел і підрахунків

3. Облікові системи Стародавнього Сходу

 

1. Загальні  методологічні підходи до вивчення історії бухгалтерського обліку

На початку XX ст. зародився науковий інтерес до вивчення історії бухгалтерського обліку, т.я в історичному процесі було набуто великий практичний досвід, а саме у вивченні історії і полягає узагальнення всього кращого, що створило людство.

Вивчаючи свою історію, бухгалтерські працівники по-різному розуміють і трактують  методи її вивчення та дослідження. Тому й підходи до узагальнення та викладення цих питань були і є різними.

Можна виділити такі підходи до вивчення історії однієї з найстаріших наук у світі:

1. Філософський. Його головна ідея полягає в тому, що автори намагалися пояснити хід історії філософськими законами розвитку та з’ясувати, як закони впливають на такий процес. Незважаючи на значну, на перший погляд, науковість і значущість такого підходу, він до сьогодні вважається невдалим. На основі побудованих схем згідно з цим підходом деякі факти з історії обліку не набули відображення, що в цілому аж ніяк не пояснювало проблеми діалектики та еволюції розвитку бухгалтерського обліку. Основоположниками названого напряму були А. Хаар і відомий оригінальними ідеями російський вчений Ф.В. Єзерський. Останній взагалі заперечував подвійну бухгалтерію, називаючи її “злодійською” та неправильною.
2. Документальний. На відміну від попереднього, його автори викладали історичні факти в тісному зв’язку з їх документальним підтвердженням. У цілому такий підхід ґрунтувався на збиранні та опрацюванні багатьох документів — історичних фактів-матеріалів, що давало певну підставу для осмислення історичного розвитку бухгалтерського обліку. Прихильниками документального підходу слід назвати О.О. Бауера, В.Ф. Широкого, Б. Пенндорфа, Ф. Меліса, Р. де Рувера, Г. де Кройса, Е. Стевелінка, В. Стона.
3. Синтетичний підхід — це синтез і поєднання двох зазначених вище підходів. Його прихильники на підставі великого історичного досвіду мали на меті узагальнити історичний розвиток обліку в рамках філософських концепцій. Так, український вчений А.М. Ґалаґан, викладав методологічні засади обліку на підставі історичного розвитку суспільства. Серед зарубіжних авторів до прихильників цього напряму слід віднести Н.С. Помазкова, К.П. Кейля, К.Т. Деметреску, Р. Теофановича, Ф. Гертца. На сьогодні цей підхід є найбільш виправданим і вдалим, має багато послідовників і прихильників та найбільшу перспективу. Він увібрав і поєднує все краще з перших двох і звичайно для його поширення і поглиблення потрібно синтезувати й останній — аналітичний підхід.
4. Аналітичний підхід — це підхід до вивчення окремих елементів методу бухгалтерського обліку: балансу, рахунків, подвійного запису тощо. Відомими представниками цього методу були А.Ч. Літтлтон, Б.С. Ямей, Н.Р. Вейцман. У цілому, не аналізуючи певні переваги цього напряму, слід зазначити основний недолік — це відсутність системного підходу до вивчення окремих категорій обліку, що значно порушує методологічні засади дослідження розвитку обліку.

На сьогодні для вчених-економістів і методологів  в Україні, найважливішим і найменш  дослідженим, є документальний підхід. Його реалізація полягає у збиранні документальних свідчень, що підтверджують розвиток бухгалтерського обліку, починаючи від первісного ладу, через Київську Русь, Галицько-Волинське королівство, литовсько-польську добу, Козаччину, Російську та Австро-Угорську імперії аж до наших днів, та опрацюванні зібраного.

 

2. Початок  зародження бухгалтерії. Освоєння чисел і підрахунків

 

Рушієм історії людства  завжди було виробництво матеріальних благ, оскільки суспільство може існувати та розвиватись лише завдяки безперервному оновленню та повторенню тих чи інших виробничих і соціальних процесів. Звідси — злети та падіння, бурхливий розвиток економіки та її кризи.

Облік завжди допомагав підтримувати порядок. У процесі людської еволюції, стихійних лих і катаклізмів виживали сильні та комунікабельні люди, найбільше здатні до спілкування та вміння прийняти правильне рішення.

Мистецтво освоєння чисел  і підрахунків розвивалося в  людей поступово. Спочатку всі предмети сприймались органами зору та на дотик, тобто органолептично. Підрахунки почалися тоді, коли первісна людина стала якісно пізнавати ті чи інші об’єкти свого буття.

Наступним кроком розвитку підрахунків було порівняння об’єктів за кількістю одиниць. За неписаними соціальними законами давніх народів існував гуманний спосіб розподілу здобутого: здобич споживалася членами общини повністю, а їжа та знаряддя полювання чи рибальства завжди ділилися однаково. Не було особистого нагромадження, а залишки завжди розподіляли рівномірно. Такий розподіл, на думку Т.М. Малькової, і породив двійкову систему числення.

Дуже важливим етапом на шляху еволюції підрахунків стали  їх констатація та записи. Запам’ятати  усі підрахунки людству ставало  дедалі важче, тому первісні люди почали їх занотовувати. Насамперед це стосувалося результатів діяльності. Первісними документами були кістки тварин, на яких робилися зарубки в певних послідовності, напрямі та формі.

Усі стародавні носії облікової  інформації вчені та археологи називали “обліковими бірками”. Їх використання продовжувалось і тоді, коли вже існувала подвійна бухгалтерія, що в часі підтвердило практичну цінність здобутого.

Виникнення  примітивних облікових документів пов’язують із потребою у спеціальних  формах відображення об’єктів. Для цього вкрай потрібна була стійка система підрахунків. Так, в індіанців Америки було декілька сотень систем числення. При підрахунках велике значення мали колір та інші ознаки.

Перший обліковий  пристрій — квікус — винайшли давні  інки. Це був простий “арифмометр”, побудований на основі використання шнурів різного кольору. Один із них був основним, а інші закріплювалися на ньому. Кожен ґудзь на шнурах свідчив про певні облікові записи. Прості ґудзі об’єднувались у складні, і облік здійснювався в комбінації кольору, розміщення ниток і кількості ґудзів. Такі способи обліку дослідники знаходять на території стародавнього Китаю, Японії, Африки, Бенгалії, В’єтнаму, Індії, Перу. Функції облікових шнурів були значно ширшими. На них облікова інформація записувалася, зберігалася та використовувалася в подальшому. Так почала зароджуватись первісна бухгалтерія як напрям людської діяльності.

 

3. Облікові  системи Стародавнього Сходу

 

Перші ознаки зародження специфічно розвинених облікових культур  археологи та історики знайшли давно в Єгипті. Облікова культура та мистецтво в Стародавньому Єгипті досягли високого ступеня розвитку. Облік майна фараонів проводили спеціальні писарі, що проходили відповідну фахову підготовку в школах, якими керували жерці. Записи робилися на свитках з папірусу, довжина яких сягала 4—5 м, а ширина 20— 25 см. Записи робили чорною і червоною тушшю. Зберігся уривок облікової книги царського двору приблизно 1900 р. до н. е. Це щоденні записи отримання та витрачання різних цінностей. Їх будова подібна до оборотних відомостей за матеріальними рахунками. Насамперед подається початковий залишок на певний день, потім записуються надходження протягом дня у вигляді екстраординарних доходів цього дня та отримань від храму Амона та підсумовуються отримані доходи. Далі перелічуються усі витрати. Після розрахунків загальних витрат виводиться залишок на наступний день — справжня оборотна відомість. Рахунки матеріальних цінностей здійснювались за схемою:

З_п+ Н = В + З_к,

де З_п — залишок початковий, Н — надходження, В — витрати, З_к — залишок кінцевий.

Матеріальний  облік, відповідно, передбачав реєстрацію також кошторисних витрат (2500— 2400 р. до н. е.). Основним обліковим прийомом і елементом на той час була інвентаризація. Саме на підставі її даних  проводився матеріальний облік наявності майна з обов’язковим виведенням його щоденного залишку. На 25 працівників належало мати одного писаря, заробітна плата (ставка) якого була дуже високою на той час і прирівнювалась до ставки начальника.

Про хід роботи начальник подавав щоденний письмовий звіт. Приймання робіт і контроль за їх ходом виконували спеціальні комісії. Якщо звіт визнавався незадовільним, писаря били різками. Документи часто складали у двох або в трьох примірниках, а записи поділяли на чорнові та офіційні. Облік проводили за певною визначеною системою, але без застосування грошового вимірника, тільки в натуральних показниках за допомогою зважування (визначення ваги) і відображення даних певним числом.

Стародавній Вавилон  є батьківщиною “обліку на картках”. “Картки” виробляли випіканням, сировиною для цього була глина. Будучи великим торговельним центром стародавнього світу, Стародавній Вавилон мав стати одним із центрів розвитку господарського обліку. Тут виникла і вперше набула розвитку банківська справа. Наприклад, у VIII ст. до н. е. в Стародавньому Вавилоні існував банк Ігібі (чи Егісбі), який проводив цілу низку банківських операцій. Знайдений архів цього банку, який зберігається в Британському музеї, свідчить, що в банку проводились облікові процедури всіх банківських операцій. Зокрема, за розрахунками з великою кількістю клієнтів цього банку, що потребувало певної системи бухгалтерського обліку та дотримання облікових принципів.

Персія відома тим, що в ній зародились елементи документування оплати праці. У ті часи заповнювали такий документ, як наряд, за яким проводили грошові та натуральні виплати за виконані роботи. Також у великій імперії чиновники постійно роз’їжджали по країні, перебуваючи в сучасному розумінні у відрядженні. Тут і зародилися такі поняття, як відрядження і відрядне посвідчення. За таким листом встановленої форми (відрядним посвідченням) державного службовця після прибуття мали нагодувати за суворо встановленими нормами.

В Індії для  обліку використовували  камінчики. Це була своєрідна картотека з рознесенням даних на рахунки. Ще в первісних дрібних індійських общинах було передбачено посаду бухгалтера, котрий вів облік операцій землеробства. Такий облік, як правило, здійснювався в інтересах усієї общини, і бухгалтер із загальної казни отримував платню.

Історія обліку в Китаї налічує понад 8000 років. Китай як винахідник паперу мав змогу  здійснювати облік на різних паперових  формах. Тут утворилася досить складна  облікова система. Облікові працівники працювали в трьох відділах, де фіксували прихід, видатки і залишок. Два перші відділи показували рух матеріалів, а третій проводив інвентаризацію і виводив натуральний залишок, не знаючи облікового. Це забезпечувало відповідний контроль за рухом і збереженням цінностей. Отже, можна твердити, що основи оперативно-сальдового методу обліку матеріалів виникли саме там. У Китаї застосовували чотириграфну систему обліку матеріальних цінностей:

П-В= З_к-З_п,

де П — прихід, В — видатки, З_к, З_п — залишки, відповідно, кінцеві та початкові.

Можна твердити, що ця формула є рівнянням матеріального балансу.

Службовці складу займали свою посаду не довше ніж  три роки, а потім після п’ятнадцятиденної  інвентаризації передавали цінності.