Організація та роль міжбанківських розрахунків

Організація та роль міжбанківських розрахунків

У ринковій економіці щодня укладається  безліч угод. Безготівкові платежі  між суб'єктами підприємницької  діяльності здебільшого не можуть бути завершені в межах одного банку, тобто без розрахунків між  установами, що їх виконують. Отже, всі  розрахунки за угодами суб'єктів  підприємницької діяльності, рахунки  яких відкриті в різних банках, є  міжбанківськими розрахунками. Міжбанківські  розрахунки являють собою систему  організації та здійснення платежів за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають між банківськими установами.

Частина міжбанківських розрахунків призначена для здійснення економічних зв'язків між кредитними та фінансовими установами, зокрема для:

— розміщення грошових коштів у формі депозитів і кредитів;

— переобліку векселів;

— отримання  кредитів центрального банку в порядку  рефінан­

 сування;

— купівлі  та продажу цінних паперів, включаючи державні.

Міжбанківські розрахунки обслуговують також різноманітні зовнішньоекономічні зв'язки, що виникають  у процесі експорту-імпор-ту товарів  та послуг, капіталів і міграції робочої сили. Саме тому їхня чітка  і збалансована організація —  запорука ефективного функціонування економічних процесів.

У сучасній банківській системі платіжно-розрахункова функція нарівні з прийняттям депозитів і видаванням позик  належить до найважливіших банківських  операцій. На здійснення розрахунків  витрачається не менше двох третин операційного часу банківського персоналу.

В умовах ринкової економіки придбання товарів  та послуг оплачується грошима, що перебувають  або в обігу, або у формі  депозитів на банківських рахунках, іноді використовується кредит. При  цьому численні учасники економічного процесу — приватні особи, фірми, що діють на фінансових ринках та.в  інших секторах економіки, — мусять враховувати проблему невизначеності терміну над­ходження та виконання їхніх платежів. Ця невизначеність зумовлена низкою чинників:

— швидкістю, з якою боржник вживає заходів  з метою здійснен­

 ня платежу;

— вибором  засобу платежу та результативністю цього засобу з

 погляду  своєчасності та ефективності його оброблення;

— кількістю  посередників, що беруть участь у платіжній операції;

— наявністю  і вартістю кредиту, який використовується для компенсації тимчасового  дефіциту готівкових коштів у платника.

Будь-якому  учасникові економічного процесу недоцільно тримати великі суми готівкою або  у вигляді банківського депозиту до запитання для виконання своїх  зобов'язань за платежами на випадок  можливого несвоєчасного надходження  коштів. Господарюючим суб'єктам  вигідніше користуватися платіжними послугами банків, які можуть надати позики у разі нестачі коштів, що виникає внаслідок їх несвоєчасного  надходження. Зі свого боку, банки  завжди мають бути спроможними виконати платіжні доручення своїх клієнтів.

Однак і в  банках може виникнути тимчасова  нестача коштів, спричинена несвоєчасним їх надходженням, і через це банки  змушені звертатися до міжбанківського  ринку або до центрального банку  за короткостроковими позиками для  погашення своїх зобов'язань за міжбанківськими розрахунками. Найкращим  способом здійснення остаточних міжбанківських розрахунків вважається переказування  залишків коштів, що перебувають на рахунках у центральному банку, комерційним банкам — отримувачам коштів.

Системи міжбанківських розрахунків різних країн помітно  різняться. У світі не існує єдиної платіжної моделі, однак є загальні принципи і характеристики, що визначають функціонування націо­нальних платіжних  систем. Водночас є і загальні проблеми, які автоматично переносяться на платіжні механізми.

Перша проблема стосується розмежування функцій між  центральним і комерційними банками. Цілком зрозуміло, що комерційні банки  мають нести відповідальність за обслуговування рахунків клієнтів та надання спеціалізованих платіжних послуг, необхідних у міжбанківських стосунках. Однак на сьогодні немає єдиної думки щодо таких питань:

— яку роль має відігравати центральний  банк в експлуатації різ­

 них компонентів  фізичної інфраструктури платіжного механізму?

— наскільки  активно центральний банк має  надавати послуги

 щодо  здійснення міжбанківських платежів? Платіжні послуги цент­

 рального  банку можуть бути пов'язані  з обробленням безлічі окре­

 мих платежів, що проходять через банківську  систему. Ці платежі

 потім  можуть зазнати взаємного заліку  і погашення на міжбанківсь­

 кій основі.

 Вважається, що ринкові сили визначають  оптимальне поєднання участі  центрального банку і комерційних  банків на ринку платіжних  послуг. Наприклад, у платіжній  системі США Федеральна резервна  система як постачальник платіжних  послуг установлює ціну на  дані послуги на такому рівні,  щоб повністю відшкодувати виробничі  ви-трати, включаючи постійні, змінні  та тимчасові витрати. У деяких  країнах операційні послуги центрального  банку субсидуються, і роль його  в платіжному механізмі вважається різновидом суспільного блага

Друга проблема полягає у виборі самої моделі міжбанківських платежів із використанням  валових розрахунків у реальному  часі або чистих рохрахунків (тобто  розрахунків з елементом взаємозаліку) і засобів контролю в цих системах для забезпечення Їхньої ціліснос- . ті та надійного фунціонування. У  засобах контролю за кредитними ризиками і ризиками ліквідності, що виникають  за багатосторонньо-го взаємозаліку, заінтересовані всі учасники платіжного процесу.

Однак і в  розвинутих країнах з ринковою економікою, з відносно сталими концепціями  платіжних систем і систем розрахунків  немає згоди щодо витрат на здійснення такого контролю. Третя проблема повязана з вибором оптимального складу тех-нічних засобів, що забезпечують функціонування міжбанківських розрахунків. Потрібні великі витрати для підтримування  в автома-тизованих системах операційного взаєморозуміння і дублювання на рівні, необхідному для функціонування платіжної системи навіть у разі несправності центральних систем комп'ютерів або стихійного лиха. Питання щодо технічної реалізації та розміру витрат на дуб-лювання інформації вирішується кожною країною окремо.

Центральний банк несе відповідальність за ефективне  і безперебійне функціонування платіжної  системи країни, забезпечення мінімізації  ризику в цій системі.

Виходячи  з характеру платежів, які здійснює платіжна система, розрізняють:

- системи  міжбанківських розрахунків;

- внутрішньобанківські  платіжні системи;

- системи  «клієнт-банк»;

- системи  споживчих платежів, тобто системи  масових платежів на¬селення  з використанням карток.

Системи міжбанківських розрахунків призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, що зумовлені виконанням платежів клієнтів банків або власних зобов'язань  одного банку перед іншим. Систе¬ми міжбанківських розрахунків різних країн можуть значно відрізнятися. В світі не існує єдиної платіжної  моделі, але існують загальні принципи по¬будови платіжної системи.

Залежно від  характеру стосунків між учасниками платіжного проце¬су розрізняють два  основних методи здійснення розрахунків:

- з використанням  двосторонніх кореспондентських  рахунків;

- з використанням  рахунків у центральному банку,  який відіграє роль посередника  у розрахунках.

За повнотою здійснення міжбанківських розрахунків  розрізняють дві системи розрахунків: систему валових і систему  клірингових розрахунків.

Система валових  розрахунків (брутто, gross) передбачає розрахунок за кожним платіжним документом (тобто  за кожною трансакцією) окремо.

Система клірингових  розрахунків (нетто, net) забезпечує накопичен¬ня певного обсягу платіжних повідомлень, після чого виконується підраху¬нок  чистої нетто-позиції кожного з  банків-учасників (виконується неттинг). Тобто, за платіжними документами, що стосуються одного учасника, вираховується різниця між сумами коштів, які цей банк отримує, та кош¬тами, які він сплачує, і ця різниця може бути як дебетовою, так і кредито¬вою. Саме ці чисті нетто-позиції відображаються потім на рахунках банків-учасників.

Залежно від  того, хто є власником системи  міжбанківських розра¬хунків, діють  дві системи:

- система,  якою центральний банк володіє,  яку він обслуговує і в якій  виконує розрахунки;

- система,  що є власністю структур приватного  сектора (банківських асоціацій  або клірингових палат) і в  якій центральному банку відводиться  роль агента з остаточних розрахунків.

Обидві системи  поєднує те, що остаточний розрахунок виконує цен¬тральний банк.

Залежно від  режиму функціонування кореспондентського рахунку розрізняють дві системи  міжбанківських розрахунків:

- система  розрахунків з наданням банком, який веде кореспон¬дентський  рахунок, кредиту-овердрафту;

- система  розрахунків без надання банком, який веде кореспон¬дентський  рахунок, кредиту-овердрафту, тобто  платежі здійснюються у ме¬жах  залишків коштів на кореспондентському  рахунку.

За операційними параметрами електронних систем міжбанківських розрахунків розрізняють  дві системи розрахунків:

- система  пакетного режиму, коли платіжні  документи обробляються періодично  і групами (пакетами файлів  платіжних документів);

- система  реального часу, коли платежі  зараховуються на кореспон¬дентські  рахунки у міру їх надходження.

Згідно з  нормативними актами Національного  банку міжбанківські розрахунки на території України можуть здійснюватись

- через систему  електронних платежів (СЕП) Національного  банку України;

- внутрішньобанківську  платіжну систему;

- прямі кореспондентські  відносини між банками (за наявності  доз¬волу регіонального управління  НБУ за місцем відкриття кореспондентсько¬го  рахунку).

Починаючи з 1994 р. основна форма міжбанківських розрахунків в Україні — це система електронних платежів через  мережу розрахункових палат НБУ. Система забезпечує: — прискорення  розрахунків між банками;

- підвищення  рівня надійності розрахунків;

- посилення  контрольної функції НБУ за  станом кореспондентських рахунків  комерційних банків;

- раціональне  використання тимчасово вільних  ресурсів банків то¬що.

СЕП побудована як деревовидно-мережна структура (схема 2). На нижньому рівні СЕП містяться  банки-учасники електронних розрахунків. Середній рівень СЕП представлений  мережею регіональних розрахункових  палат (РРП). РРП — це підрозділ  регіонального управління Національного  банку, який обслуговує банки-учасники СЕП відповідного регіону. На верхньому  рівні СЕП знаходиться Центральна розрахункова палата (ЦРП), яка організує  функціонування СЕП у цілому і  керує роботою регіональних розрахункових  палат.

Для участі в СЕП комерційний банк встановлює з регіональним управлінням НБУ  кореспондентські відносини, тобто  укладає угоду про відкриття  кореспондентського рахунку. Коррахунки ведуться в електронній формі  в регіональному управлінні НБУ. Одночасно з відкриттям кореспон¬дентського  рахунку комерційному банку-учаснику СЕП відкривається технічний  кореспондентський рахунок в  РРП, через який безпосередньо здійснюються міжбанківські розрахунки.

СЕП пропонує різні способи взаємодії головного  банку з його філіями при виконанні  міжбанківських розрахунків. Ці способи  отримали назву «моделей обслуговування консолідованого коррахунку в СЕП» (схеми 3 - 9). При розробці моделей  враховували, що банки своїми філіями  повинні керувати:

- у масштабі  всієї країни;

- якомога  докладніше;

- за допомогою  засобів СЕП;

- за дворівневою  структурою.

Основні характеристики міжбанківських розрахунків на основі СЕП

СЕП — централізована система міжбанківських розрахунків  типу «брутто», що є власністю НБУ.

СЕП працює без надання Національним банком кредиту овердрафту, тобто платежі  здійснюються в межах залишків коштів на коррахунках ко¬мерційних банків.

СЕП забезпечує розрахунки між банківськими установами в національній валюті України і  в найбільш уживаних іноземних валютах.

СЕП базується  на повністю безпаперовій технології. Основним ре¬жимом роботи є обмін  електронними платіжними документами  та службо¬вими повідомленнями за допомогою  засобів електронної пошти НБУ.

Ініціатива  проведення трансакцій у СЕП належить банку, який дебе¬тує власний рахунок. Виходячи з цього, основним типом  платіжних доку¬ментів, що використовується в розрахунках, є кредитові документи, тобто платіжні доручення. Платіжні трансакції в СЕП є безвідкличними. СЕП заснована на пакетному способі  передачі інформації. Послуги системи  електронних міжбанківських розрахунків  платні. Основні кількісні показники  СЕП за станом на середину 1997 р.: