Облік виробництва за центрами відповідальності

     3.1  Облік виробництва  за центрами відповідальності

    Виділення центрів відповідальності є основою  при створенні на підприємстві системи  управлінського обліку.

     Отже, наявність центрів відповідальності – важлива умова функціонування внутрішньогосподарського обліку і контролю, що дозволяє найбільш раціонально пов'язати між собою та реалізувати основні функції управління: організацію, мотивацію, облік, аналіз, контроль, планування тощо.

     За  складені первинні і зведені документи у кожному центрі відповідальності повинна відповідати закріплена за ним особа (завідуючий бригадою, током, інший працівник), що має бути передбачено у договорі про відповідальність та/або посадовій інструкції.

     Відповідно  до п. 3.1. [2], витрати на виробництво продукції (р., п.) формуються за центрами відповідальності й об'єктами обліку, планування та калькулювання собівартості продукції (р., п.). Але на практиці облік за центрами відповідальності ведуть частково і їх як таких не виділяють.

     Однак особливістю управлінського обліку є не лише контроль за витратами, центрами та місцями їх виникнення у процесі  виробництва, а й контроль за такими центрами, які входять до складу інших центрів відповідальності. Тому у практиці управлінського обліку важливим і необхідним є виділення місць виникнення витрат.

     Місця виникнення витрат – це структурні одиниці, які характеризуються просторовою  або функціональною відокремленістю. В них здійснюється первісне споживання виробничих ресурсів, а отже, виникають витрати, згідно з якими організовується планування, нормування та облік витрат виробництва з метою контролю за ними та управління ними (цех, дільниця, бригада).

     Підприємство  поділяється на сфери (центри) відповідальності, у розрізі яких організовується  виробнича діяльність, здійснюються контроль і оцінка її результатів. До таких сфер (центрів) відповідальності можна віднести виробництва, в середині них – цехи, дільниці, бригади, очолювані відповідно начальниками, майстрами, бригадирами".

     В основному виділяють три методи визначення трансфертних цін: на основі ринкових цін; на основі витрат (повних, маржинальних, витрати – плюс); на основі договорів. Використання того чи іншого варіанту ціни залежить від типу центрів відповідальності, конкретних умов діяльності та результатів роботи як центрів відповідальності, так і підприємства загалом.

     Найчастіше  використовують трансфертні ціни, що ґрунтуються на витратах та ринкових цінах.

     Впровадження  трансфертної політики в практику підприємств  дозволить:

     1)    визначати різні величини реальної (достовірної) собівартості (для фінансового й управлінського обліку);

     2)    контролювати змінні витрати та аналізувати показники в розрізі структурних підрозділів;

     3)    розраховувати фінансовий результат кожного центру відповідальності (з використанням трансфертних цін) та визначати їх вплив на формування загального фінансового результату підприємства;

     4)    приймати оперативні та прогнозні управлінські рішення як на рівні центрів відповідальності, так і підприємства в цілому.

     Такі  ціни повинні встановлюватися відділом управлінського обліку на основі реальних даних (маркетингових досліджень) і  узгоджуватися з керівництвом.

     Виділення центрів відповідальності на підприємстві із застосуванням трансфертного ціноутворення дозволить підвищити зацікавленість керівників і працівників структурних підрозділів підприємства у покращенні результатів їх діяльності та розширить інформаційну базу для прийняття управлінських рішень.