Характеристика поведінки витрат

     Слід  зазначити і така чинники побудови обліку витрат:

• Методи оцінки об’єктів обліку
• Організація внутрішньогосподарських відносин
• Методи формування виробничої собівартості продукції
• Склад і структура окремих калькуляційних статей, можливість організації їх аналітичних розрізів
• Прийнятий варіант методу калькулювання за ознаками повноти (повних або неповних витрат) та періодичності (позамовний або попроцесний).

      Технологічним фактором виступає технологічний процес виробництва, який можна класифікувати  за різними ознаками.

      За  характером одержання продукції господарства, які виготовляють або видобувають продукцію, поділяють на дві великі групи: видобувні (видобуток вугілля, руди, солі) і переробні (машинобудування, приладобудування, хімічна, цукрова, кондитерська промисловість).

      У видобувних галузях відсутні витрати  на сировину та матеріали, оскільки вони є дарами природи. Для них характерною ознакою є відносно короткий цикл виробничого процесу, відсутність незавершеного виробництва, однорідність продукції.

      У переробних виробництвах здійснюється переробка чи обробка сировини і  матеріалів видобутих, вирощених або  виготовлених на переробних підприємствах.

      За  характером технології виробництва поділяють на такі, технологічний процес яких може бути перерваний і це не призводить до псування речовин, що переробляються, та на такі, де при перериванні технологічного процесу чи зупинці його на невеликий відрізок часу речовини, що переробляються, починають псуватися і їх подальша переробка стає недоцільною. Тобто від характеру технології залежить чи є виробничий процес перервним або безперервним.

      Технологічні  операції за своім характером можуть бути двох видів: механічні або органічні (хімічні, біологічні). Якщо у виробництвах з механічними операціями продукцію отримують виключно після збору самостійних механічних елементів, деталей, вузлів, комплектів тощо, то його називають механічним.. У цих виробництвах можна відокремлювати в обліку будь-яку ділянку виробництва, оскільки є можливість визначити кількісні та вартісні параметри. Це дає змогу будувати обліковий процес виробництва з поділом на переділи, фази, ділянки аж до окремої операції.

      Якщо  процес виробництва складається із органічних або змішаних операцій, то його називають органічним. У таких виробництвах необхідний ретельний відбір технологічних операцій, на яких можна виміряти кількісні та якісні параметри виробничого процесу і визначити їх відносно напівфабрикату, а також встановити можливість формування собівартості цих напівфабрикатів. У разі відсутності такої можливості облік слід будувати в цілому по виробництву.

      Характер  організації  – можливість відокремлювати робочі місця, фази, технології, переділи тощо, що дає змогу відповідно будувати облік процесу виробництва.

      Відокремлені  самостійні технологічні ділянки (робоче місце, фаза, переділ, лінія) на практиці називають центром витрат. У межах цих центрів здійснюють облік витрат.

      Характер  продукції. Результатом виробництва є продукція (робота, послуга). Бухгалтерський управлінський облік повинен надавати інформацію про її кількість, якість, вартість. За цією ознакою, тобто характкром, продукцію групують за:

• Формою
• Ступенем готовності
• Конструкторською та технологічною складністю

      За  формою продукцію поділяють на таку, яка має уречевлену форму (виріб), форму результату роботи (ремонт) або форму послуги (перевезення вантажу).

      За  ступенем готовності розрізняють продукцію готову та неготову – незавершене виробництво (не укомплектовану).

      За  конструкторською та технологічною складністю продукцію поділяють на просту і складну.

      Готова  продукція –  продукція, яка повністю відповідає стандартам, технічним, договірним або іншим умовам, прийнята із виробництва на склад, а в окремих випадках на неї може бути оформлено сертифікат або інший документ про якість.

      При побудові  обліку виробничого процесу  потрібно чітко розмежовувати такі поняття, як готовий продукт та напівфабрикат (напівпродукт).

      Готова  продукція може бути основною, побічною, супутньою.

      Основна – продукція, заради виготовлення якої організований даний процес виробництва. Побічна продукція виготовляється спільно з основною в одному технологічному процесі із однієї вихідної сировини і має незначну ціну реалізації. Супутніми є продукти, які обов’язково з’являються в процесі виробництва основної продукції і мають значну ціну реалізації.

      Крім  продукції, у виробничому процесі  з’являються й інші елементи речового характеру: відходи, брак тощо. Це вимагає  з’ясування уречевленого результату виробничого процесу для організації їх обліку.

      Слід  зазначити, що на побудову обліку виробничого  процесу впливає також оцінка продукції. Залежно від того, для чого потрібна оцінка, продукцію оцінюють або за фактичною, або за плановою собівартістю. Обліковою вартістю можуть бути також роздрібні, договірні, оптові ціни реалізації.

  
 

2.2. Класифікація методів  обліку витрат. 

     Під методом обліку витрат слід розуміти сукупність засобів відображення, групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання. 

                  ОБЛІК ВИТРАТ

     

       

 
 

Рис.2.2. Методи обліку витрат 

      Важливою  рисою систем упралінського обліку є оперативність обліку витрат. Згідно з цим принципом виділяють облік фактичних (для складання звітної калькуляції) і нормативних витрат (передбачає складання нормативної, планової чи кошторисної калькуляції).

      У межах кожного з цих методів  можна здійснювати калькулювання:

• Позамовне чи попроцесне – за періодичністю складання
• Повної собівартісті (включаються постійні та змінні, виробничі і невиробничі витрати) чи неповної (обмеженої) собівартості (тобто калькулювання на основі лише змінних витрат) – в залежності від повноти охоплення обліком витрат.

      Методи  обліку витрат на виробництво повинні бути гнучкими, простими у використанні і дозволяти в оперативному порядку отримати необхідну інформацію. При цьому оперативність інформації значно важливіша від точності.

      Суть  методу обліку фактичних витрат полягає у послідовному накопиченні даних про фактичні виробничі витрати без відображення в обліку даних про їх величину за діючими нормами.

      Цей метод, як правило, є традиційним  та найбільш поширеним на вітчизняних  підприємствах.

      Облік фактичних витрат на виробництві  будується на наступних принципах: повне та документально оформлене відображення прямих витрат на виробництво в системі рахунків бухгалтерського управлінського обліку; облікова реєстрація їх в період виникнення в процесі виробництва; локалізація витрат за видами виробництв, характером витрат, місцями виникнення, об’єктами обліку та носіями витрат; віднесення фактичних виробничих витрат на об’єкти їх обліку та калькулювання; порівняння фактичних показників з плановими.

      Застосування  цього методу дозволяє визначити  фактичну (або “історичну”) собівартість. Проте він має ряд недоліків: виключає можливість оперативного контролю за використанням ресурсів, виявлення та усунення причин перевитрат та недоліків в організації виробництва, порушень технологічних процесів, пошуку та мобілізації внутрішніх виробничих резервів. Самее це визначає обмеженість використання даного варіанту обліку для прийняття управлінських рішень, здійснення оперативного управлінського контролю.

      Тому  найбільш прогресивними виявляються  варіанти обліку нормативних витрат, особливо в умовах ринкових відносин та конкуренції.

      Своєчасний  вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції  можливий при такій організації  і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення  перевитрат і отримання економії засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях промисловості. 
 
 
 

      2.3. Принципи управління витратами. 

      Підприємницький успіх значною мірою залежить від того, наскільки правильно  здійснена необхідна техніко-економічна і фінансова оцінка на стадії планування, прийняття управлінського рішення.

      На  невеликих підприємствах, як правило, одна й та ж особа (власник або  менеджер) здійснює управління господарською  діяльністю і приймає важливі  рішення. Але в разі зростання  масштабів підприємства (реорганізації, злиття) та ускладнення його структури виникає необхідність розподілити повноваження з прийняття рішень між різними рівнями управління.

      Одним з головних завдань апарату управління на сьогодні є створення такої  системи управління витратами виробництва, яка б давала можливість керувати витратами на всіх етапах виробничого циклу; відповідала б критеріям єдності підходів на різних рівнях управлінської діяльності (прогнозування, планування, обліку, калькулювання, аналізу використаних можливостей та оцінки), дозволяла встановлювати залежність параметрів зниження витрат виробництва і зростання якості продукції та її обсягів.

     Система управління витратами буде ефективною лише в тому випадку, якщо будуть враховані  особливості кожного промислового підприємства, охолені всі процеси, що здійснюються підприємством та буде побудована у відповідності до принципів управління.

      В практиці підприємств, що працюють в  умовах ринку, розрізняють наступні підходи до побудови аналітичних  рахунків управлінського обліку:

• за центрами виникнення витрат
• за центрами відповідальності
• за центрами рентабельності

      Дуже  важливим в управлінському обліку є  організація обліку за центрами відповідальності за витратами і центрами відповідальності. Це проводиться з метою контролю за витратами за місцем їх виникнення для оцінки зусиль, прикладених для отримання прибутку як основної умови діяльності організації.

      Побудова  обліку витрат відповідно до організаційної структури дозволяє пов’язати діяльність кожного підрозділу з відповідальністю окремих осіб (робітників, бригадирів, майстрів, керівників дільнмць), оцінити результати діяльності кожного підрозділу та визначити їх внесок у загальні результати діяльності підприємства.

      Центри  виникнення витрат –  окремі структурні підрозділи підприємства, в яких можна організувати нормування, планування та облік витрат виробництва з метою спостереження, контролю та управління витратами виробничих ресурсів, а також оцінки їх використання.

      Система обліку, в якій передбачається складання  звітів за даними порівняння кошторисних (стандартних) показників з фактичними, називають облік за центрами відповідальності.

      Центр відповідальності –  групування витрат, яке дозволяє поєднувати в одному обліковому процесі місця виникнення витрат (виробництво, цех, дільницю, бригаду) з відповідальністю їх керівників.

      Система обліку за центрами відповідальності: дозволяє оперативно контролювати витрати  і результати на різних рівнях організації  і оцінювати діяльність окремих  менеджерів і підрозділів на підставі проведення первинного аналізу.

      Центр рентабельності – різновид центрів відповідальності, в яких дохід є грошовим вираженням виготовленої продукції; витрати – грошове вираження використаних ресурсів, а прибуток – різниця між доходом та витратами.