Бухгалтерський підхід при прийнятті рішень по реальних інвестиціях

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана

Кафедра обліку, в кредитних і бюджетних установах

і економічного аналізу

Дисципліна: Методи і моделі прийняття управлінських рішень

Реферат на тему

«Бухгалтерський підхід при прийнятті рішень по реальних інвестиціях»

Виконавець:

студентка 4 курсу,10 група

спец.6509 «Облік і аудит»

обліково-економічного факультету

Ткачук І.О.

Перевірила:

Калабухова С.В.

Київ КНЕУ 2011

ПЛАН

ВСТУП

1.  ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ РЕАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ ЯК ЕКОНОМІКО-ПРАВОВОЇ КАТЕГОРІЇ

2.  ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ОБЛІКУ РЕАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

3. ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ ПО РЕАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Розвиток будь-якої держави пов’язаний з інвестиційними процесами, структурним та якісним оновленням виробництва й створенням ринкової інфраструктури. Чим інтенсивніше здійснюється інвестування, тим швидше проходить відтворювальний процес, тим активніше відбуваються ринкові перетворення. Тому будь-які дослідження, пов’язані із сутністю та основними поняттями інвестиційного процесу, проблемами формування інвестиційного портфеля, прийняттям інвестиційних рішень, є актуальними.

Інвестиційна діяльність тією чи іншою мірою властива будь-якому підприємству. Прийняття інвестиційного рішення неможливе без урахування таких факторів, як: видінвестицій, вартість інвестиційного проекту, альтернатива доступних проектів, обмеження фінансових ресурсів, доступних для інвестування.

Основою інвестиційних процесів на сучасному етапі розвитку України є вкладення в необоротні активи, що зумовлено нерозвиненістю фондового ринку та недовірою до нього з боку юридичних і фізичних осіб. Реальні інвестиції є ефективним інструментом розвитку підприємства відповідно до обраної ним економічної стратегії.

У фінансовій теорії обґрунтування інвестиційних рішень опирається на фундаментальні роботи Г.Марковіца, Д.Тобіна, У.Шарпа. Питанням прийняття інвестиційних рішень приділяли увагу сучасні вітчизняні та зарубіжні вчені, такі як: В.В.Бочаров, І.А.Бланк, О.Д.Вовчак, Л.Крушвиц, І.П.Мойсеєнко, у роботах яких висвітлювалися моделі, стратегія, основні етапи та принципи прийняття інвестиційних рішень.

Водночас сучасні наукові дослідження достатньо описують процеси інвестування в цінні папери, але вони не можуть бути використані стосовно реальних інвестицій. Цілісної системи обґрунтування прийняття рішень щодо реальних інвестицій узагалі не існує.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ РЕАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ ЯК ЕКОНОМІКО-ПРАВОВОЇ КАТЕГОРІЇ

Теорія інвестицій традиційно розглядається економічною наукою як центральна проблема, яка вирішується з мікро- та макроекономічних позицій. Вивчення теоретичних положень вітчизняної та зарубіжної екноміки свідчить про те, що визнання інвестицій у фінансовій теорії та мікроекономічному підході трактується з точки зору об′єктів інвестування, в той час як на макроекономічному рівні дана категорія розглядається з позиції вхідних і вихідних ресурсів, залишаючи поза увагою сам процес інвестування.

Реальні інвестиції, це вкладення будь-яких цінностей в основний капітал з метою його приросту чи отримання певного ефекту.

Відповідно, об′єкт вкладення коштів (капіталу) є основною ознакою, за якою здійснюється поділ інвестицій на форми. Проведений аналіз наукових поглядів щодо напрямів класифікації дав змогу зробити висновок, що за об′єктом вкладення інвестиції переважно поділяються на реальні та фінансові, що найбільш точно відображає їх стратегічну спрямованість.

Різноманітність інтерпретацій категорії реальних інвестицій у спеціальній літературі викликає полеміку щодо їх економічного змісту. Результати узагальнення науково-теоретичних підходів вітчизняних і зарубіжних авторів до сутності реальних інвестицій свідчать про те, що більшість учених асоціюють їх із вкладеннями у матеріальні (фізичні) активи, що мають довгостроковий характер.

Тактичні інвестиційні рішення зазвичай оперують невеликими сумами коштів і не передбачають рішучих змін у діяльності підприємства. Глибина аналізу об’єктів реального інвестування при цьому, як правило, буває незначною.

Стратегічні інвестиційні рішення оперують значними сумами коштів і можуть спричинити суттєві зміни в діяльності підприємства. Сукупність таких змін називається докорінною реконструкцією й передбачає реструктуризацію підприємства.

Прийняття рішення слід розглядати як процес, що починається з констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, спрямованої на усунення проблемної ситуації.

На процес прийняття інвестиційних рішень впливає безліч факторів, до яких, у першу чергу, належать:

 ступінь ризику (завжди існує ймовірність прийняття неправильного рішення, яке може несприятливо вплинути на фінансово-господарську діяльність підприємства й призвести до втрати інвестованого капіталу або неотримання очікуваного прибутку. Ризик менеджери враховують свідомо або підсвідомо при прийнятті рішення, оскільки він пов’язаний із зростанням відповідальності);

 час, який менеджери використовують при прийнятті рішення (із впливом часу відбуваються зміни на інвестиційному та фондовому ринках);

 ступінь інноваційності колективу (наявність творчого потенціалу в колективу й інноваційність його оргкультури, здатність управлінського персоналу приймати на розгляд потенційно нові програми, заходи чи проекти);

 лідерські якості менеджера (здатність менеджера приймати правильне рішення, виконувати його та відповідати за отримані результати);

 оргкультура підприємства (статус, влада, престиж, ділова репутація).

Інвестиційні рішення приймаються з огляду на такі найважливіші моменти:

1. орієнтацію на використання в інвестиційній діяльності сучасних досягнень у галузі техніки, управління, фінансів;

2. постійне врахування положень нормативно-правових документів, що регламентують інвестиційну діяльність підприємства;

3. здійснення міжнародної співпраці у формах, найбільш придатних для конкретногопідприємства.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ОБЛІКУ РЕАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Серед основних напрямів здійснення реальних інвестицій наприклад  у сільськогосподарських підприємствах найбільш поширене капітальне будівництво, придбання та виготовлення основних засобів й інших необоротних матеріальних активів, формування основного стада тварин, вирощування багаторічних насаджень, тобто ті з них, які становлять зміст капітальних інвестицій.

Дослідження методичних засад обліку реальних інвестицій дозволили зробити висновок, що інформаційне навантаження синтетичного рахунка 15 “Капітальні інвестиції” у сільськогосподарських підприємствах не повною мірою задовольняє потреби управління в отриманні детальних та об’єктивних даних. Це дозволило обгрунтувати необхідність подальших наукових досліджень у напрямі удосконалення  синтетичного та аналітичного обліку реальних інвестицій.

Враховуючи існування проблемних питань, пов′язаних із визначенням ліквідаційної вартості необоротних активів згідно з П(С)БО 7 “Основні засоби” ліквідаційна вартість є сумою коштів або вартістю інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією). Але крім цього визначення в П(С)БО 7 не наведена інформація про методичні аспекти прогнозного визначення ліквідаційної вартості об′єктів.

Важливим методичним аспектом обліку реального інвестування є визначення та класифікація джерел його фінансування. На сьогодні найбільшу питому вагу за розмірами і значимістю серед внутрішніх джерел фінансування реальних інвестицій займають амортизація та прибуток підприємств.

Результати проведених досліджень у цьому напрямі дозволили визначити умови, які забезпечують ефективність і дієвість фінансування реальних інвестицій, а саме: відповідність потреб у фінансуванні наявним інвестиційним ресурсам; врахування всіх факторів впливу на процес фінансування; взаємоузгодженість пошуку і використання внутрішніх джерел в обліковій політиці підприємства.

Оптимізація амортизаційних відрахувань передбачає економічне групування об′єктів необоротних активів і норм їх амортизації. Дисертантом обгрунтовано доцільність групування в обліку необоротних активів з урахуванням їх функціонального призначення, виду, умов експлуатації та споживчих властивостей. Норми амортизації повинні мати інтервальне значення з метою врахування специфічних особливостей використання окремих об′єктів. 

Одним із неузгоджених питань обліку є методика капіталізації витрат, пов’язаних із проведенням ремонтів необоротних активів. Згідно з вимогами податкового законодавства не враховуються основні критерії оцінки активів, зокрема ймовірність отримання майбутніх економічних вигод, і порушуються принципи утворення й використання джерел фінансування. Це означає, що капіталізовані витрати забезпечені лише одним джерелом фінансування – амортизацією, норми якої не передбачають включення первісних витрат на ремонти.

Дослідження методичних положень обліку джерел фінансування реальних інвестицій у сільськогосподарських підприємствах дозволяє прийти до висновку, що одним із напрямів відновлення прибутку є прийняття на законодавчому рівні рішення про повне або часткове звільнення від оподаткування його частини, яка спрямовується на інвестування, що стане дієвим стимулом до посилення інвестиційної активності виробничих підприємств.

Безумовним слід визнати той факт, що підприємство самостійно повинно вирішувати питання про напрями використання чистого (нерозподіленого) прибутку. Витрачання його на фінансування реальних інвестицій не супроводжується зменшенням капіталу, кошти залишаються на підприємстві і лише набувають іншої форми. Виходячи із цього, загальна сума накопиченого капіталу не повинна зменшуватися внаслідок капіталізації прибутку і його використання на цілі розвитку та розширення підприємства. Дане положення є принциповим для розуміння структурних змін у складі власного капіталу.

При цьому чинна практика формування звітної інформації у частині обліку використання прибутку на фінансування реальних інвестицій суперечить логіці формування і руху статей, які характеризують величину накопиченого капіталу. Відповідно у зовнішнього користувача можуть виникнути проблеми, пов′язані з отриманням необхідних даних. Враховуючи значення інформації про склад і структуру власного капіталу для аналізу здатності підприємства до самофінансування, автором запропоновано передбачити її розкриття у примітках до фінансової звітності з тим, щоб зовнішні користувачі (в т.ч. інвестори) мали змогу приймати обгрунтовані та ефективні рішення.

Серед існуючих нині фінансових звітів в Україні найбільше інформаційне підґрунтя для оцінки й аналізу реального інвестування сільськогосподарського підприємства мають Баланс і Звіт про фінансові результати. Тому важливим питанням для підприємства як суб′єкта інвестування є повне і неупереджене відображення всіх етапів у даних формах звітності. Причинами цього є наявність двох суттєвих обставин: по-перше, максимальне охоплення і цільове представлення інформації про реальне інвестування є необхідною умовою для інвестиційного самоаналізу підприємства, прийняття ним обґрунтованих інвестиційних рішень з належною оцінкою їх ризикованості й ефективності; по-друге, достовірність інформації Балансу і Звіту про фінансові результати, їх прозорість і доступність для зовнішніх користувачів – це запорука привабливості підприємства як об′єкта інвестування.

Не менш важливою формою звітності, яка надає цінну і неупереджену інформацію про хід і результати реального інвестування, є Звіт про рух грошових коштів, основна мета якого – оцінка здатності підприємства генерувати грошові кошти у розмірі і в строки, необхідні для здійснення запланованих витрат. Відповідно, аналіз, проведений на основі інформації Звіту, сприяє ефективному управлінню грошовими потоками, дозволяє підприємству забезпечувати фінансову рівновагу та ритмічність у його діяльності, прискорювати оборот капіталу, знижувати ризик неплатоспроможності, отримувати додатковий прибуток за рахунок ефективного використання тимчасово вільних залишків грошових коштів у складі оборотних активів.

Таким чином формування інформації в обліку та фінансовій звітності сільськогосподарських підприємств дозволяє стверджувати, що в цілому вони наблизилися до вимог міжнародних стандартів. Але існує значна кількість питань, які потребують вирішення, зокрема щодо розмежування та відокремленого відображення доходів, витрат і результатів інвестиційної діяльності в обліку та окремих статтях звітності, уточнення змісту деяких складових форм звітності, а також розширення приміток до неї у напрямку підвищення аналітичності інформації про реальні інвестиції.

ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ ПО РЕАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Стосовно реальних інвестицій існує ряд істотних відмінностей. Так, у загальному, неможливо побудувати функцію корисності показника прибутковості, бо співвідношення корисності різних результатів залежатиме не стільки власне від прибутковості інвестицій у процентному вираженні, скільки від величини вартісних показників. І якщо при формуванні портфеля цінних паперів достатньо мати прогноз зміни тільки фінансових складових ризику, то в разі реальних інвестицій виникає необхідність технічної й комерційної складової.