Бухгалтерський облік

     Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….…3

Розділ 1.Теоретична частина

1.1.Облік процесу виробництва продукції.............................................................4

Розділ 2.Практична  частина

2.1Класифікація  господарських засобів................................................................13

2.2 Основна процедура бухгалтерського обліку………………………………..18

Висновки…………………………………………………………………………..24

Список використаної літератури…………………………………………………25 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

    Невід’ємною складовою розвитку ринкових відносин в Україні є адекватне відображення (облік) господарської діяльності суб’єктів  господарювання. Його зміст і завдання обумовлені способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил та станом виробничих відносин.

    Бухгалтерський  облік є локальним і включає  всю технологію інформаційного процесу, яка охоплює процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про  діяльність підприємств, організацій  і установ зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. З огляду на це він перетворився на міжнародну мову бізнесу і став обов'язковою передумовою успішної діяльності всіх господарюючих суб'єктів.

    Для управління підприємством потрібен постійний, безперервний, достовірний і юридично підтверджений облік господарських операцій, що охоплює всю діяльність підприємства. Таким є бухгалтерський облік.

    Бухгалтерський  облік, як і кожна наукова дисципліна, вимагає чіткого визначення предмета вивчення. Це необхідно для встановлення місця та ролі бухгалтерського обліку в системі управління. Незважаючи на те, що бухгалтерський облік має загальнодержавне значення, об’єктом його застосування є відокремлена господарська одиниця — підприємство.

    В даній роботі розглядаються в теоретичній частині - облік процесу виробництва продукції, а в практичній класифікація господарських засобів та основна процедура бухгалтерського обліку.

     Розділ 1.ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

     1.1Облік процесу виробництва продукції

      З-поміж господарських процесів чільне місце належить Процесу виробництва. Тут узагальнюються витрати, відображені щодо інших процесів. Процес виробництва відбиває, з одного боку, процес споживання засобів виробництва та живої праці, що становить виробничі витрати підприємства, а з другого — виготовлення продукції, виконання робіт чи надання певних послуг як матеріального втілення понесених виробником витрат.

     Основними завданнями обліку процесу виробництва є:

     1. Облік матеріальних витрат, витрат на оплату праці, інших витрат на виробництво продукції.

     2.Визначення  фактичного обсягу як всієї виготовленої продукції так і окремих її видів у грошовій та натуральній формі.

     3.Визначення  кількості виробів, виготовлення  яких не закінчено на кінець звітного періоду.

     4. Визначення фактичної собівартості, як всієї виготовленої продукції, так і окремих її видів, а також виробів, виробництво яких незавершене.

      Процес виробництва як фактор, що впливає на побудову обліку витрат, класифікують за характером одержання продукту праці, технології, організації, а також за характером продукції. Усі названі ознаки є комерційною таємницею підприємства. Для потреб фінансового обліку не застосовуються.

    Відокремлення робочих місць, фаз технології, переділів  тощо дає змогу відповідно до них  будувати облік процесу виробництва. Відокремлені самостійні технологічні дільниці — робоче місце, фаза, переділ, лінія — у практиці мають назву центр затрат. У межах цих центрів затрат здійснюють облік затрат за елементами.

    Фінансовим  обліком у сфері витрат охоплюються  процеси придбання (купівлі), організації  переробки (процесу виробництва), продажу (реалізації) виготовлених продуктів  праці. Завдяки фінансовому обліку досягається мета кількісного відображення якісних (вартісних) характеристик цих процесів, хід самого процесу діяльності, процес нарощування витрат, тобто вартості, визначення фінансового результату тощо.

    Традиційно  до завдань бухгалтерського внутрішньогосподарського обліку витрат та доходів відносять такі:

• своєчасне подання інформації про витрати та доходи за центрами витрат та центрами відповідальності;
• контроль господарської діяльності структурних підрозділів;
• визначення (калькулювання) собівартості продукції (виробів, послуг, робіт), матеріалів, товарів тощо;
• визначення ціни;
• прийняття управлінських рішень.

    Водночас  традиційне завдання не визначає основне. Процес діяльності пов’язаний із вчинками конкретної особи, а тому й з відповідальністю цієї особи за свої рішення. Отже, за вартісні характеристики має відповідати хтось конкретно.

    Персональна відповідальність за результати роботи пов’язана не лише з кількісними  та якісними (вартісними) характеристиками використання ресурсів і формування вартісних показників, а й з  прогнозними рішеннями. Для їх прийняття потрібна додаткова інформація про затрати. Ця характеристика має відображати не просто що затрачено, а й розкривати відповідність затрат заздалегідь визначеним параметрам (бізнес-плану, нормам, кошторису тощо), з’ясовувати причини того чи іншого стану, називати ініціаторів економії або винуватців перевитрат. Має бути дана відповідь, де саме, на якій операції, на якому процесі (фазі, дільниці тощо) виникли відхилення, ступінь використання виробничих потужностей тощо. З огляду на це класифікацію затрат слід доповнити поняттям еластичності (тобто залежності). За цією характеристикою затрати у внутрішньовиробничому обліку поділяють на залежні та незалежні від діяльності.

    Відповідно  до чинного законодавства виробництво  — діяльність, пов’язана з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва. Головна складова виробничого процесу — технологічний процес.

      За призначенням виробничі процеси  поділяються на основні, допоміжні  та обслуговуючі.

      Основне виробництво — це процеси  безпосереднього виготовлення основної  продукції підприємства. Основні процеси в ряді виробництв поділяються на стадії: обробну, випускну (складальну) тощо. Разом вони складають основне виробництво.

      До допоміжних відносять процеси  виготовлення продукції, яка використовується  на самому підприємстві для забезпечення основного виробництва. До допоміжних виробництв можна віднести ремонтне, інструментальне, енергетичне та ін.

        Обслуговуючі процеси забезпечують  оптимальні умови здійснення  основних і допоміжних виробництв. До них належать складські,  транспортні та інші процеси.

      З бухгалтерської точки зору процес виробництва — це сукупність господарських операцій, пов’язаних із виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг.

    З-поміж  господарських процесів чільне місце належить Процесу виробництва. Тут узагальнюються витрати, відображені щодо інших процесів.

    Процес  виробництва відбиває, з одного боку, процес споживання засобів виробництва та живої праці, що становить виробничі витрати підприємства, а з другого — виготовлення продукції, виконання робіт чи надання певних послуг як матеріального втілення понесених виробником витрат. 

    Важливим  у процесі кругообігу  капіталу є процес виробництва, який являє  собою сукупність операцій з виготовлення продукції, виконання робіт та надання  послуг. Він здійснюється в результаті взаємодії факторів виробництва: засобів  праці, предметів праці й живої  праці. Це зумовлює відповідні витрати  підприємства на виробництво продукції: витрати сировини і матеріалів на виготовлення продукту, амортизації засобів праці зайнятих у виробництві, заробітної плати, нарахованої працівникам, та інші витрати, пов'язані з організацією та управлінням процесом виробництва. Всі витрати, пов'язані з виробництвом, у сукупності складають виробничу собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Отже, процес виробництва — це процес реалізації витрат, результатом якого є продукція (роботи, послуги).

    Бухгалтерський  облік має на меті: здійснення обліку витрат матеріальних, трудових та фінансових ресурсів на виробництво продукції; визначення обсягів (кількості) отриманої продукції (виконаних робіт, наданих послуг); розрахунок витрат на продукцію, виробництво якої не завершено (незавершене, виробництво); розрахунок вартості (собівартості) готової продукції та калькулювання собівартості одиниці продукції.

    У цьому розділі розглядаються  в загальному вигляді порядок  обліку витрат на виробництво, випуск продукції та розрахунок її собівартості.

    Відповідно  до Положення (стандарту) бухгалтерського  обліку 16 "Витрати" витратами визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Для визначення фінансових результатів звітного періоду необхідно порівнювати доходи звітного періоду з витратами, які було здійснено для отримання цих доходів, що відповідає основному принципу бухгалтерського обліку — нарахування та відповідності доходів і витрат.

    Витрати виробництва — це виражені в грошовій формі поточні витрати матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів на виробництво продукції. Витрати  здійснюються шляхом виплат грошових коштів або зменшення негрошових активів; виникнення заборгованості за прийнятими до оплати й акцептованими  рахунками, векселями виданими, зобов'язань  за нарахованою оплатою праці; обміну (зустрічного продажу) іншого активу. Ці поточні витрати обліковуються та плануються як собівартість продукції.

    Для правильного визначення собівартості продукції в плануванні й обліку виробничі витрати прийнято групувати за певними ознаками: за цільовим призначенням, за способом віднесення витрат, видами продукції, процесами, стадіями виробництва, центрами відповідальності (центрами витрат і центрами прибутку). Так, за цільовим призначенням витрати поділяють на основні і накладні. До основних відносять витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції і становлять її матеріальну основу (сировина, матеріали, заробітна плата та ін.). До накладних відносять витрати, пов'язані з організацією виробництва та його управлінням (загальновиробничі витрати).

    За  способом віднесення витрат на конкретні  об'єкти (види продукції, процеси, стадії тощо) їх поділяють на прямі й  непрямі. Прямі — це витрати, які  пов'язані з виробництвом певного виду продукту; в момент здійснення їх відносять на собівартість цього продукту і відображають безпосередньо (прямо) у складі витрат з його виробництва (матеріали, комплектуючі, паливо, заробітна плата робітників). Непрямі витрати, як правило, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, а тому прямо до собівартості тієї або іншої продукції вони не можуть бути віднесені. Вони включаються до собівартості окремих видів продукції за певною умовною ознакою, що дає змогу визначити, яка частка непрямих витрат має бути віднесена на собівартість тієї або іншої продукції (наприклад, пропорційно прямим витратам, витратам з оплати праці, використаних потужностей, обсягу діяльності тощо). Непрямі витрати (загальновиробничі) за ступенем впливу на них обсягу виробництва поділяють на постійні та змінні.

    До  змінних належать витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. До них належать витрати на управління виробництвом, амортизація необоротних  активів, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів, витрати  на удосконалення технології й організації виробництва та інші витрати. До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) у разі зміни обсягу діяльності. До них належать витрати на опалення, освітлення та інше утримання приміщень, оплата праці загальновиробничого персоналу, витрати на охорону праці тощо.