Аудит фінансового стану підприємства

      Дані  про структуру джерел господарських коштів використовують також для оцінки фінансової стабільності підприємства та його платоспроможності. 

3.3. Оцінка фінансової  стабільності

      Фінансова стабільність підприємства характеризується такими коефіцієнтами: власності, позичених коштів, співвідношення позичених і власних коштів, мобільності власних коштів, співвідношення необігових та власних коштів, співвідношення необігових і власних коштів та довгострокових фінансових вкладень, окупності процентів, співвідношення видатків з виплати процентів та позичених коштів.

      Коефіцієнт  власності визначають відношенням власних коштів до загальної величини коштів підприємства. Особливе значення цей показник має для інвесторів і кредиторів.

      Коефіцієнт  позичених коштів розраховують відношенням позичених коштів до загальної величини коштів підприємства. Він характеризує структуру коштів підприємства з погляду частки позичених коштів і пов'язаний з попереднім показником. Його також можна обчислити відніманням від 1 (одиниці) коефіцієнта власності.

      Коефіцієнт  співвідношення позичених  та власних коштів розраховують діленням позичених коштів на власні. Він показує, скільки позичених коштів припадає на 1 грн. власних. За критичне значення цього показника приймають одиницю. Якщо показник перевищує одиницю, то фінансова стійкість підприємства ставиться під сумнів.

      Коефіцієнт  мобільності власних  коштів визначають як частку від ділення власних обігових коштів (розрахункова величина) на загальну величину власних коштів. Отриману величину доцільно порівняти із стандартними значеннями показника.

      Коефіцієнт  співвідношення необігових та власних і довгострокових позичених коштів розраховують як відношення величини необігових коштів до сукупної величини власних і довгострокових позичених коштів.

      Коефіцієнт окупності процентів за кредити визначають із такого співвідношення: в чисельнику сума чистого прибутку та витрат на сплату процентів, у знаменнику — витрати на сплату процентів за кредити. Він показує, скільки разів упродовж року підприємство заробляє кошти для сплати процентів, і характеризує ступінь захищеності виданих кредитів.

      Коефіцієнт  співвідношення витрат на виплату процентів  і залучених коштів характеризує частку процентів у позичених коштах і показує, скільки коштує підприємству залучення позикових коштів. 

3.4. Оцінка ліквідності  (платоспроможності)  підприємства

      Під платоспроможністю підприємства розуміють  його готовність погасити короткострокову заборгованість власними коштами.

      Розрізняють три показники платоспроможності: коефіцієнт абсолютної ліквідності, проміжний коефіцієнт покриття та загальний коефіцієнт покриття.

      При розрахуванні цих показників використовують загальний знаменник — короткострокові  зобов'язання. Вони розраховуються як сукупна величина короткострокових кредитів, позик, не погашених у строк, короткострокових позичених коштів та кредиторської заборгованості.

      Коефіцієнт  абсолютної ліквідності — це співвідношення коштів та короткострокових фінансових вкладень до короткострокових зобов'язань. Теоретичне значення коефіцієнта становить приблизно 0,2-0,25.

      Цей показник має особливе значення для  постачальників матеріальних ресурсів та банків, які кредитують підприємство.

      Проміжний коефіцієнт покриття визначають як частку від ділення сукупної суми коштів, короткострокових фінансових вкладень та дебіторської заборгованості до короткострокових зобов'язань.

        Теоретичне значення цього показника  визнається достатнім на рівні 0,7-0,8. Особливий інтерес цей показник становить для власників акцій підприємства.

      Загальний коефіцієнт покриття розраховують як відношення сукупної величини запасів та витрат (без витрат майбутніх періодів) і коштів, короткострокових фінансових вкладень, а також дебіторської заборгованості до короткострокових зобов'язань.

      Теоретично величина цього показника становить 2,0-2,5. За високої обіговості коштів його величина може бути і меншою, але обов'язково повинна перевищувати одиницю.

      Показник  має особливо велике значення для власників облігацій підприємства.

      Для характеристики платоспроможності  підприємства можна використовувати коефіцієнт чистої виручки, який розраховують як відношення суми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань до виручки від реалізації продукції, товарів, послуг. Він показує ступінь чистого прибутку та амортизаційних відрахувань на кожну одиницю одержаної від реалізації продукції чистої виручки. 

3.5. Аналіз рентабельності

      Фінансовий  стан підприємства значною мірою  залежить від рентабельності підприємства.

      Розрізняють дві групи показників рентабельності:

      1) вкладених коштів (майна) підприємства та їх окремих видів;

      2) продукції.

      За  першою групою показників розраховують показники рентабельності — всього майна, власних коштів, виробничих фондів, Фінансових вкладень.

      Перші три показники визначають із відношення балансового або чистого прибутку до середньої вартості відповідного майна за звітний період. При цьому вартість виробничих фондів визначають додаванням вартості основних коштів і матеріальних обігових коштів.

      Рентабельність  фінансових вкладень — це відношення доходів, отриманих за цінними паперами та від участі у статутних фондах інших підприємств, до середньої вартості фінансових вкладень.

      Рентабельність  продукції визначають як відношення прибутку, отриманого від реалізації продукції, до повної її собівартості чи виручки від реалізації продукції. Рентабельність окремих видів розраховують як відношення різниці між продажною вартістю та собівартістю виробу до його продажної вартості.

      У процесі аналізу фінансового  стану підприємства слід докладно проаналізувати обіговість усього майна підприємства, обігових коштів, матеріальних і нематеріальних обігових коштів, їх окремих видів виробничих запасів, готової продукції, незавершеного виробництва. Наведені показники обчислюють порівнянням виручки та середніх залишків майна підприємства і відповідних обігових коштів.

      Аналіз  фінансового стану підприємства завершується комплексною оцінкою. Пропонуються заходи щодо поліпшення фінансового стану (прискорення реалізації продукції, реалізації залишків виробничих запасів та основних засобів, зниження дебіторської та кредиторської заборгованості).

 

Висновки

      З вищесказаного можна зробити  наступні висновки:

      Метою аудиту фінансового стану клієнта  є:

      •   визначення суті та змісту ділової  активності;

      •   виявлення зон можливих навмисних помилок у звітності;

      • оцінка фінансово-господарських перспектив клієнта, його функціонування в майбутньому;

      •   оцінка стану бізнесу.

      Методи  аналізу фінансового стану

      Розглянемо  окремі методи аналізу, які використовуються в практиці аудиту, та дії аудитора щодо використання результатів аналізу.

      Метод читання зовнішньої звітності полягає  у вивченні абсолютних значень показників зовнішньої звітності з метою визначення основних джерел коштів компанії (підприємства) та напрямів їх використання за минулий період, а також прибуткової та дивідендної політики. Особливу увагу звертають на наявність у звітності незвичайних показників і сум, а також на інформацію, що міститься у виносках та примітках.

      Метод галузевого порівняльного аналізу  застосовують для порівняння фінансових показників із середньогалузевими та використання їх як основи для проведення аудиту. Позитивними рисами галузевого порівняльного аналізу є те, що в результаті його проведення аудитор може глибше оцінити стійкість фінансових позицій підприємства, його плато- та кредитоспроможність.

      Метод порівняльного аналізу облікових  і звітних даних клієнта за кілька минулих періодів часу передбачає вивчення аудитором відхилень (у  абсолютному та відносному вираженні) обраних ним показників, а також  процентних співвідношень між проміжними та звітними показниками звітності.

      Метод порівняльного аналізу фактичних  даних клієнта з розрахунками самого аудитора полягає в тому, що аудитор перелічує ті чи інші показники звітності, особливо розрахункові, та порівнює їх з результатами клієнта. Частіше це стосується процентів, амортизаційних відрахувань за об'єктами, витрат майбутніх періодів, індексації основних засобів та інших об'єктів обліку. При цьому аудитор критично оцінює інформацію, яку він перевіряє, щодо її достовірності та об'єктивності. Аудитор повинен визначити мінімальну й максимальну межу можливої різниці, наявність якої не потребує додаткового тестування. Вирішення цього завдання залежить від ступеня суттєвості (матеріальності) виявленої різниці щодо пов'язаних з нею показників всієї звітності в цілому. Якщо значення виявленої різниці неприпустиме, аудитор намагається знайти реальне пояснення чи провести додаткове тестування.

      Метод коефіцієнтного аналізу ґрунтується  на визначенні залежностей між окремими показниками звітності. Коефіцієнтний аналіз може здійснюватися як внутрішньогосподарський, так і зовнішній. Наприклад, з погляду акціонера чи потенційного інвестора велике значення має розрахунок коефіцієнтів прибутку на акцію, дивідендних виплат, дивідендної прибутковості, розподіл майна тощо. 

 

Список  використаної літератури

1. Закон України “Про аудиторську діяльність”.

 

2. Аудит і  аудиторська діяльність / За редакцією  Маяковської М.С. – К. : Урожай, 2009.
3. Андреев В.Д. Практический аудит: Справочное пособие.-М.:Экономика, 2006.
4. Аудит. Учебник для вузов/ В.И.Подольский, Г.Б.Поляк, А.А.Савин, Л.В.Сотников; Под ред. проф. В.И.Подольского.-М.:Аудит, ЮНИТИ,2008.
5. Білуха М.Т. Курс аудиту: Підручник. – К.: Вища школа. – Знання. 2007.
6. ГалаганА.М. Основы бухгалтерского учета / Под ред. проф. С.К. Татура и A.C. Маргулиса. — М.; Л.: Госпланиздат, 2010.
7. Грабова H.M. Теорія бухгалтерського обліку. — К.: Вища шк., 2005.
8. Дорош Н.І. Аудит: методологія і організація.-К.:Т-во “Знання”, НОО, 2009.
9. Зубілевич С.Л., Голов С.Ф. Основи аудиту. – Київ: Ділова України, 2007.
10. Кузьминский А.І. Аудит. Практичний посібник.-К., 2005
11. Національні нормативи аудиту. - К.: Основа, 2000.
12. Шеремет А.Д. та ін. Аудит. М.:Інфра, 2008.