Аналіз інвестиційної динаміки в Україні

Аналіз  інвестиційної динаміки в Україні

Високі темпи економічного зростання, зафіксовані за підсумком 2007-першої половини 2008 рр., супроводжувалися активною динамікою інвестиційних  процесів. За даними Держкомстату, інвестиції в основний капітал збільшились  у 2007 р. порівняно з попереднім роком  на 29,8 %. Відтак внутрішній інвестиційний  попит слід вважати одним з  вагомих чинників економічного зростання  в 2007 р. За приблизними підрахунками, приріст інвестицій забезпечив понад 35 % загального приросту ВВП у минулому році. Завдяки стабільним темпам інвестиційної  динаміки, які зберігаються в Україні  з 1998 року, економіка поступово виходить з глибокої інвестиційної кризи. Станом на кінець 2007 р. обсяг інвестицій в основний каптал сягнув 88 % рівня 1990 року. Позитивна тенденція спостерігалася ще протягом першої половини 2008 року, але  друга половина року характеризувалася  зниженням інвестиційної динаміки майже у всіх сферах економіки.

Протягом 2004-2008 рр. в Україні  на тлі відносно динамічного зростання  інвестицій (окрім 2005 р.) спостерігалася стійка тенденція до зменшення частки в сумарному інвестуванні промисловості  та транспорту і зв’язку. Натомість  стабільно зростає частка вкладень в операції з нерухомістю та торгівлю. За підсумком 2007 р. частка інвестицій в  торгівлю, фінансову діяльність та операції з нерухомістю сягнула 32,5 % проти 23,4 % у 2004 р., в той час  як промисловості – зменшилась з 37,2 % до 34,1 %. Загалом за 2005-2008 рр. інвестиції в промисловість зросли в 1,5 разу, в той час як в операції з  нерухомістю – в 1,9 разу, фінансову  діяльність – 2,4 разу, роздрібну торгівлю – утричі. Подібні тенденції були притаманні й 2007 року. За підсумком 2008 року інвестиції в промисловість  збільшилися на 27 %, в той час  як в роздрібну торгівлю – знизилися  на 8 %, фінансову діяльність – знизилися  на 16 %.

У 2007 р. зафіксоване деяке  поліпшення структури іноземного інвестування в Україну на користь галузей  реального сектору економіки. Так, якщо частка прямих іноземних інвестицій, які надійшли у 2006 р. в промисловість, складала 20,9 %, у 2007 р. вона сягнула 29,4 %. Частка посередницьких секторів (торгівля, фінансові послуги та операції з  нерухомістю – зменшилася за цей  період з 64,3 % до 50,5 %. Між тим, вплив  прямих іноземних інвестицій на поліпшення технологічної структури залишався  відносно незначним: частка інвестицій в машинобудування зменшилася з 3,7 % у 2006 до 1,2 % у 2007 рр. Збільшення частки промисловості в прямих іноземних  інвестицій у 2007 р. відбулося насамперед за рахунок припливу коштів іноземних  інвесторів у добувну промисловість  – її частка збільшилась з 8,6 % до 31,0 % усіх промислових прямих іноземних  інвестицій. Отже, слід констатувати посилення  ролі прямих іноземних інвестицій в 2007 р. у зміцненні сировинної, низькотехнологічної  орієнтації економіки України. Це, в  свою чергу, відображує непривабливість  інвестиційного середовища України  для інвестування у створення  виробництв у високотехнологічних  галузях економіки.

Характеристика  інвестиційного клімату в Україні

Інвестиційним кліматом (Investment climate) в загальному розумінні називають  ситуацію, що склалася в країні, з  точки зору вітчизняних та зарубіжних інвесторів, які вкладають свій капітал  у розвиток його економіки [6, c.187].

Цей показник включає в  себе значну кількість факторів ризику, що складаються під впливом зовнішніх  та внутрішніх умов, ситуацій та перспектив розвитку.

Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні  залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого  залежать соціально-економічна динаміка, ефективність залучення в світовий поділ праці, можливості модернізації на цій основі національної економіки.

На сьогодні в Україні  вже створено правове поле для  здійснення інвестиційної діяльності. Зокрема, ця сфера діяльності регулюється  низкою Законів України («Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про захист іноземних  інвестицій на Україні» тощо), понад 10 Указами Президента, а також Постановами  та Розпорядженнями КМУ [17, c.18-19]. Згідно цих нормативно-правових актів, в  Україні передбачено рівні права  і гарантії захисту інвестицій для  всіх суб'єктів інвестиційної діяльності. Водночас на захист іноземних інвестицій та формування рамкових умов для міжнародної  інвестиційної діяльності додатково  спрямовано ратифікацію Вашингтонської Конвенції про порядок вирішення  інвестиційних суперечок між  державами та іноземними особами  та угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій, які підписані  з понад 70 країнами світу.

Між тим, попри суттєві  зусилля у формуванні відповідних  організаційно-економічних та правових засад зміцнення інвестиційного клімату, міжнародними експертами відзначається  зниження інвестиційної привабливості  України. Так, за оцінкою Economist Intelligence Unit (EIU), Україна за показниками якості бізнес-середовища посідає 75 місце  серед 82 країн. При цьому серед 16 країн ЦСЄ та СНД, включених в  рейтинг, Україна має найгірший  показник. Попри прогнози цієї організації  щодо певного зростання рейтингу протягом 2008-2012 рр. (на 5 позицій), Україна  й надалі суттєво відставатиме від  ключових конкурентів за іноземні інвестиції на світовому ринку.

Перебіг сучасних політичних процесів та відсутність практичної реалізації встановлених цілей та пріоритетів  поліпшення інвестиційного клімату  в Україні переважно негативно  впливають на інвестиційний клімат й, зокрема, міжнародну інвестиційну привабливість  України, підвищують ризики для інвесторів, зумовлюючи тим самим втрати в  конкурентній боротьбі за світові інвестиційні ресурси. Приріст прямих іноземних  інвестицій (ПІІ) в Україну в 2008 р. (без нерозподілених за видами економічної  діяльності та надходжень від приватизації), за попередніми даними Держкомстату, склав 7882,1 млн дол. США, що в 1,7 разу більше остаточного показника 2007 р., та дещо вище показника 2006 р. При цьому вагому частку інвестицій забезпечують протягом останніх трьох років продаж нерезидентам одного-двох функціонуючих підприємств (зокрема, «Криворіжсталь», «Аваль», «Укрсоцбанк» тощо), рішення щодо придбання яких детермінуються не якістю інвестиційного клімату в Україні, а, радше, необхідністю нарощення геоконкурентних переваг та необхідністю експансії материнських компаній на ринки країн, що розвиваються.

Протягом останніх років  Україна залучила прямих іноземних  інвестицій в декілька разів менше, ніж інші країни Центральної та Східної  Європи, а частка країни в світових потоках ПІІ залишається надзвичайно  низькою: у 2005 р. – 0,8 % і близько 0,4 % - у 2006 р. У 2005 р. до країн Центральної  та Східної Європи та СНД надійшло 77,3 млрд дол. ПІІ, в 2006 р. – 104,9 млрд дол., що складає близько 8 % загальносвітового  рівня ПІІ, причому з них 63 %, або 66,1 млрд дол. (в 2006 р.) залучили 5 країн (Чехія, Угорщина, Польща, Румунія та Росія). Частка України в ПІІ, які надійшли в країни Центральної та Східної  Європи та СНД, в 2005 р. становила близько 10,1 %, а в 2006 р. знизилась вдвічі - до 5 % [18, c.65-67].

У 2007 р. зафіксоване деяке  поліпшення структури іноземного інвестування в Україну на користь галузей  реального сектору економіки. Так, якщо частка ПІІ, які надійшли у 2006 р. в промисловість, складала 20,9 %, у 2007 р. вона сягнула 29,4 %. Частка посередницьких секторів (торгівля, фінансові послуги  та операції з нерухомістю – зменшилася за цей період з 64,3 % до 50,5 %. Разом  із тим, суттєвим проривом у підвищенні конкурентоспроможності національної економіки таке надходження ПІІ  назвати не можна, оскільки вплив  ПІІ на поліпшення технологічної  структури залишався відносно незначним: частка інвестицій в машинобудування  зменшилася з 3,7 % у 2006 до 1,2 % у 2007 рр. Збільшення частки промисловості в ПІІ у 2007 р. відбулося насамперед за рахунок  припливу коштів іноземних інвесторів у добувну промисловість –  її частка збільшилась з 8,6 % до 31,0 % усіх промислових ПІІ. Отже, слід констатувати посилення ролі ПІІ в 2007 р. у зміцненні  сировинної, низькотехнологічної орієнтації економіки України. Це, в свою чергу, відображає непривабливість інвестиційного середовища України для інвестування у створення виробництв у високотехнологічних  галузях економіки [18, c.52-53].

Таким чином, Україна потребує нових механізмів залучення ПІІ  та суттєвого поліпшення інвестиційного клімату. Натомість в Україні  дедалі більше даються взнаки нечіткості інвестиційної стратегії, а непрозорість процесу обговорення та формування інвестиційних та інноваційних пріоритетів  розвитку національної економіки перешкоджає  виробленню об’єктивних цілей та напрямків цієї політики, послаблює  суспільну легітимність урядової політики у цій сфері. В суспільстві, а  також серед економічної еліти, вже назріло розуміння того, що без докорінних змін практики впровадження та механізмів реалізації декларованих в національному законодавстві  норм забезпечення інвестиційного клімату  Україна буде позбавлена гідних перспектив у міжнародному поділі праці.

Показовим критерієм якості інвестиційного клімату в Україні  став значний відплив капіталу з  країни в 2008 р. у вигляді прямих закордонних  інвестицій в розмірі 6,0 млрд. дол., з якого майже 89 % прямих інвестицій здійснено підприємствами, що зареєстровані за видом економічної діяльності "операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям". Відтак чисте зростання інвестиційних активів внаслідок міжнародного «обміну» інвестиціями становило лише 1875,5 млн. дол., оскільки закордонні прямі інвестиції з України становили 76,2 % приросту ПІІ в 2007 р.

Теорія  оцінки активності інвестиційної діяльності та інвестиційного клімату на різних рівнях господарювання

Для успішного здійснення інвестицій у цінні папери інвестору  необхідно провести попередній аналіз якості фінансових інструментів. Традиційний  підхід до аналізу з метою прийняття  інвестиційного рішення щодо стратегічного  і портфельного інвестування у разі формування великих портфелів цінних паперів із залученням закордонних  цінних паперів, тобто підхід «згори — вниз», починається з дослідження  на мегарівні з метою з’ясування характеру та особливостей інвестиційного клімату країни, фінансові активи емітентів якої зацікавили інвестора, потім стосується конкретніших, специфічних  секторів (галузей, підгалузей, виробництва, далі — галузей) — так званого  індустріального аналізу і завершується оцінюванням фінансового й економічного стану фірми-емітента й прогнозуванням (моделюванням) ринкової ціни фінансових інструментів.

Розглянемо послідовні етапи, які є основними складовими комплексного аналізу в процесі прийняття  інвестиційних рішень. Початковим етапом передінвестиційних досліджень є загальноекономічний  аналіз для визначення інвестиційного клімату країни. Стан економіки оцінюється з урахуванням статистичних даних  стосовно темпів зростання валового національного продукту, доходів  на душу населення, рівня зайнятості, темпів інфляції, рівня відсоткових  ставок, валютного курсу тощо. Додатково  визначається фіскальна й монетарна  політику уряду, її вплив на функціонування ринку цінних паперів. На підставі цих  досліджень надається загальна оцінка інвестиційного клімату країни [13, c.56].

Аналіз мегарівня передбачає, зокрема, дослідження ринку цінних паперів на основі попиту і пропозиції. Ціна фінансових інструментів передусім  залежить від сукупного капіталу, що інвестується в цінні папери (попит), і від обсягів цінних паперів  для продажу (пропозиція). Співвідношення попиту і пропозиції визначає кон’юнктуру  ринку цінних паперів.

З метою визначення загальних  пріоритетів інвестування здійснюють також галузевий (індустріальний) аналіз, безпосередньо пов’язаний із власно макроекономічним аналізом. Ціни на більшість  фінансових інструментів змінюються відповідно до ринкової кон’юнктури. Слід зважати  на те, що в разі загального зниження ринкових цін найбільше падає  курс акцій тих галузей (підгалузей, виробництв), які мають слабку виробничу  базу або потужні конкурентні  виробництва. Галузевий (індустріальний) аналіз виявляє внутрішні галузеві тенденції й прогнозує відповідні відхилення від змін загальної ринкової кон’юнктури. Саме ця частина аналізу надає інформативну базу для класифікації галузей стосовно рівня ділової активності й за стадіями життєвого циклу [20, c.48].

Галузевий аналіз передбачає детальне дослідження дохідності галузі та її перспектив. Він починається  з розгляду галузі як найагрегованішої системи, вивчення якої дає змогу  в загальному вигляді визначити  перспективи галузі, зокрема передбачувані  доходи та необхідні інвестиції для  підтримування або підвищення дохідності. Відбір галузей для портфельного інвестування здійснюють з огляду на мету інвестора щодо отримання доходу за цінними паперами і/або примноження  капіталу. Якщо інвестор зацікавлений у стабільних високих дивідендах, пріоритет надаватиметься галузям, підприємства яких виплачують такі дивіденди  постійно. Схема такого відбору полягає  у виявленні найбільш дивідендоємних галузей, а в межах таких галузей  — компаній-лідерів, які тривало  стабільно виплачують високі дивіденди.

Фактори та резерви активізації інвестиційних  процесів

Для проведення заходів щодо активізації інвестиційних процесів на підприємствах України спочатку треба здійснити їх аналіз за схемою «згори-вниз», починаючи з мегарівня (рівня країни) з метою дослідження  характеру і стану інвестиційного клімату країни. Далі необхідно виконати так званий індустріальний аналіз макрорівня - специфічних секторів (регіонів, галузей) і завершити аналіз треба мікрорівнем  – оцінка фінансового і економічного стану підприємства.

Покращити рівень активності інвестиційних процесів на підприємствах  можна тільки за умов проведення заходів  на всіх рівнях господарювання. Розглянемо детальніше ці заходи. На рівні країни повинно виконуватися наступне: збільшення обсягів державного інвестування при  посиленні його цільової спрямованості, заохочення інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання шляхом створення  плану дій щодо формування сприятливого інвестиційного клімату та упровадження при прийнятті Податкового кодексу  України дієвих податкових та амортизаційних стимулів інвестиційної та інноваційної діяльності суб’єктів господарювання.

Основними заходами, що будуть сприяти активізації інвестиційних  процесів на підприємствах, на регіональному  рівні є наступні: стратегічне  планування соціально-економічного розвитку регіону; налагодження між секторної  співпраці «влада-громада», «влада-бізнес»  на засадах відкритості та прозорості ухвалення та реалізації управлінських  рішень; реалізація регіональної інформаційної  політики, спрямованої на формування сприятливого інвестиційного іміджу регіону.

Зважаючи на те, що сприяння активізації інвестиційних процесів на підприємстві є головною задачею  саме керівництва цього підприємства, то на думку автора одним з головних його завдань повинне стати підвищення рівня його інвестиційної привабливості  шляхом розробки ефективної стратегії  розвитку та її обгрунтування за допомогою  бізнес-плану.