Аналіз нерозподіленого прибутку як складової власного капіталу

2.6. Аналіз нерозподіленого  прибутку як складової власного  капіталу

 

Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а утримується  банком, як правило, з метою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом власного капіталу внутрішнього походження. Він створюється як залишок  чистого прибутку після нарахування  дивідендів, відрахувань у загальні резерви, резервний капітал та в  інші фонди (резерви), створені відповідно до рішень загальних зборів учасників (засновників, учасників) банку або  згідно з чинним законодавством. У  фінансовому обліку нерозподілений прибуток включає результат минулих  років, результат минулого року, що очікує затвердження зборами акціонерів (засновників) та результат поточного  року. Чим більші значення нерозподіленого  прибутку, тим краще. Проте слід мати на увазі, що результат поточного  року може бути відкоригований у бік  зменшення за результатами аудиторських перевірок і до цього моменту  не може бути сплачений у вигляді  дивідендів. Натомість від’ємне значення результатів минулих років та поточного року означає, що банк у  той чи інший період мав збитки, тобто «проїдав» свій власний  капітал.

 

Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить переважно  від розміру дивідендів, які повинні  сплачуватися акціонерам (учасникам). З метою додержання встановленого  Національним банком України співвідношення «власний капітал/активи» банки  часто змушені вибирати між збільшенням  розміру нерозподіленого прибутку й емісією нових акцій. Однак  акціонери банку є його власниками і неохоче йдуть на розширення кола акціонерів та нову емісію акцій. Коли частина прибутку залишається  у розпорядженні банку, замість  того щоб бути розподіленою на дивіденди, власники банку вважають, що ці утримані кошти в майбутньому забезпечать  їм необхідну ринкову дохідність звичайних акцій. Збільшення власного капіталу за рахунок нерозподіленого  прибутку вигідно також тому, що з ним не пов’язані ніякі витрати. Однак тривале стримування виплати  дивідендів може призвести до зниження ринкової вартості акцій.

 

Здійснюючи аналіз нерозподіленого  прибутку як джерела власного капіталу, необхідно поєднувати його з аналізом фінансових результатів діяльності банку, а також враховувати методи визначення дивідендів, які використовує банк, здійснюючи дивідендну політику. Слід враховувати також форми  виплати дивідендів, обмеження на їх виплату, які встановлюються чинним законодавством та Національним банком України, а також діючий порядок  виплати та оподаткування дивідендів (табл. 2.6).

 

Дані табл. 2.6 свідчать, що банк близько 20 % чистого прибутку направляє  на виплату дивідендів, хоча питома вага дивідендних виплат зменшилася за аналізований період на 1,8 процентного  пункту. У своїй діяльності банк дотримується методу постійного розміру  дивідендних виплат. Виплата дивідендів здійснювалася виключно у грошовій формі.

 

Таблиця 2.6

 

Аналіз дивідендних виплат

Рядок 

Показник 

Періоди

 

звітний 

попередній

 

1 

Категорія банку за рівнем капіталу 

добре капі-

 талізований 

добре капі-

 талізований

 

2 

Норматив адекватності капіталу, % 

18 

17

 

3 

Капітал банку, тис. грн 

15 000 

13 000

 

4 

Регулятивний капітал  банку, тис. грн 

14 000 

11 500

 

5 

Чистий прибуток банку, тис. грн 

550 

500

 

6 

Направлено на капіталізацію: 

  

 

 

  

— сума, тис. грн 

200 

170

 

  

— % до чистого прибутку 

36,4 

34

 

7 

Направлено на виплату  дивідендів: 

  

 

 

  

— сума, тис. грн 

100 

100

 

  

— % до чистого прибутку 

18,2 

20

 

8 

Форма виплати дивідендів:

 

грошова

 

негрошова

 

змішана 

 

+ 

 

+

 

 

 

 

Аналізуючи розмір дивідендів, які виплачуються власникам банку, необхідно з’ясувати тип дивідендної  політики, яку проводить банк: консервативний, помірний чи агресивний. Кожному типу дивідендної політики відповідають конкретні методи визначення дивідендів, кожний з яких має як позитивні  риси, так і певні вади.

 

Консервативному типу відповідають залишковий метод та метод постійного розміру дивідендних виплат. Сутність першого методу полягає в тому, що розмір прибутку для виплати дивідендів визначається як залишок після задоволення  інвестиційних можливостей банку. Перевагою зазначеного методу є  те, що забезпечуються високі темпи  розвитку банку, підвищується його фінансова  стійкість. Недолік же полягає в  нестабільності розмірів дивідендних  виплат, що негативно впливає на формування ринкової вартості акцій  та імідж банку.

 

Сутність методу постійного розміру дивідендних виплат полягає  в збереженні стабільної суми дивідендних  виплат протягом тривалого проміжку часу. Цей метод створює почуття  впевненості власників у стабільності розміру поточного прибутку незалежно  від різних чинників, визначає стабільність котирування акцій на ринку цінних паперів. Вадою зазначеного методу є слабкий взаємозв’язок між  дивідендами та фінансовими результатами діяльності комерційного банку. Для  зменшення впливу зазначеної вади стабільний розмір дивідендних виплат встановлюється, як правило, на відносно низькому рівні.

 

Помірному типу дивідендної  політики відповідає метод постійної  та змінної частини дивіденда. Сутність цього методу полягає в регулярності виплат стабільних, невеликих за розміром дивідендів у тісному взаємозв’язку з результатами фінансової діяльності банку, яка дає змогу збільшувати розмір виплачуваних дивідендів у періоди його ефективної роботи. Недоліком цього методу є зниження ринкової вартості акцій у випадку тривалої виплати мінімальних розмірів дивідендів, а також те, що він може ефективно застосовуватися банками з нестабільними в динаміці розмірами прибутку.

 

Агресивний тип дивідендної  політики включає: метод стабільного  приросту дивідендів та метод постійного коефіцієнта виплат.

 

Перший метод передбачає стабільне зростання рівня дивідендних  виплат у розрахунку на одну акцію. Для цього встановлюється, як правило, фіксований розмір процента приросту дивідендів до їх розміру в попередньому періоді. Перевага цього методу полягає  у забезпеченні високої ринкової вартості акцій банку та у формуванні його позитивного іміджу серед потенційних  інвесторів при додаткових емісіях. Недолік цього методу полягає  у відсутності еластичності в  його застосуванні, скороченні інвестиційної  діяльності та погіршенні фінансового  стану банку за умови збільшення темпу зростання коефіцієнта  дивідендних виплат.

 

Метод постійного коефіцієнта  дивідендних виплат передбачає додержання встановлених пропорцій розподілу  отриманого прибутку між акціонерами (засновниками) та банком, тобто встановлення співвідношення між прибутком, який споживається та капіталізується. Перевага цього метода у простоті формування фонду дивідендів та у тісному  взаємозв’язку з розміром одержаного банком прибутку. Основний же недолік  полягає у нестабільності дивідендних  виплат на одну акцію, що пов’язано  з нестабільністю суми сформованого прибутку. Така нестабільність впливає  на коливання ринкової вартості акцій, а також свідчить про високу ризикованість  діяльності банку. Метод постійного коефіцієнта дивідендних виплат можуть застосовувати лише банки  зі стабільним прибутком.

 

Рішення про форму виплати  дивідендів приймають Загальні збори  учасників банку, при цьому вона може суттєво вплинути на розмір власного капіталу (рис. 2.2).

 

 

 

Рис. 2.2. Основні форми виплати  дивідендів

 

Здійснюючи аналіз власного капіталу, слід враховувати обмеження, встановлені чинним законодавством на виплату дивідендів:

 

банку забороняється виплачувати  дивіденди чи розподіляти капітал  у будь-якій формі, якщо така виплата  чи розподіл призведе до порушення  нормативу адекватності капіталу;

 

у разі, якщо за попередній рік  діяльність банку була неприбутковою, банку дозволяється виплачувати  дивіденди чи розподіляти капітал  у будь-якій формі у сумі, що не перевищує 50 % від різниці між  капіталом банку і рівнем регулятивного  капіталу.

 

НБУ, залежно від рівня  достатності капіталу банку, рекомендує вживати таких заходів недокапіталізованим та значно недокапіталізованим банкам:

 

припинити в будь-якій формі  виплату дивідендів, крім виплати  дивідендів у вигляді власних  акцій (паїв, часток);

 

припинити викуп власних  акцій (паїв, часток учасників у статутному капіталі).

 

Суттєво впливає на розмір та структуру власного капіталу порядок  оподаткування дивідендів. Аналізуючи вплив дивідендної політики на структуру  та розмір власного капіталу банку, слід враховувати, зокрема, таке:

 

1. У разі прийняття рішення  щодо виплати дивідендів емітент  корпоративних прав, на які нараховуються  дивіденди, провадить зазначені  виплати власникові таких прав  пропорційно частці його в  статутному капіталі емітента  незалежно від того, чи була  діяльність емітента прибутковою  протягом звітного періоду за  наявності інших власних джерел  для виплати дивідендів.

 

2. Платник податку, який  виплачує дивіденди своїм акціонерам (власникам), нараховує та утримує  податок на дивіденди в розмірі  30 % нарахованої суми виплат за  рахунок таких виплат незалежно  від того, чи є емітент платником  податку на прибуток.

 

Податок на дивіденди не застосовується у разі виплати дивідендів у вигляді  акцій (часток, паїв), емітованих банком, який нараховує дивіденди, за умови, що така виплата ніяким чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному капіталі емітента.

 

3. Платник податку—емітент  корпоративних прав зменшує суму  нарахованого податку на прибуток  на суму внесеного до бюджету  податку на дивіденди. У разі, коли сума сплаченого податку  на дивіденди перевищує суму  податкових зобов’язань банку-емітента  за податком на прибуток звітного  періоду, різниця переноситься  на зменшення зобов’язань за  податком на прибуток такого  банку у майбутніх податкових  періодах у порядку, передбаченому  чинним законодавством.

 

4. Що стосується періодичності  виплати дивідендів, то її обмежено  для акціонерних товариств —  один раз на рік за підсумками  календарного року. Це питання  регулюється Законом України  «Про господарські товариства»  та ст. 9 Закону України «Про  цінні папери і фондову біржу». Для інших видів господарських  товариств законодавчі обмеження  на періодичність виплати дивідендів  не встановлено.