Ідеальна держава Платона

Дата добавления: 03 Января 2012 в 13:17
Автор: a***@malbi.dp.ua
Тип работы: реферат
Скачать полностью (14.86 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

Зміст.doc

  —  62.50 Кб

Зміст

1.Вступ........................................................................................................3

2. Давньогрецький  поліс як тип суспільного і  державного устрою......4

3.Ідеальна держава  Платона......................................................................6

4.Висновок..................................................................................................13

5. Використана  література.........................................................................14

 

Вступ

Якщо глянути на політичну карту світу, то можна побачити, що наша планета складається з держав. На сьогоднішній час кожна держава намагається бути ідеальною. Протягом багатьох століть політики намагалися дати визначення та розтлумачити що ж таке ідеальна держава.

Нашу подорож  у минуле, в історію політико-правової думки, неможливо уявити собі без  тривалої «зупинки» на території  Стародавньої Греції. Адже тут зародилась наука про політику. Саме тут з'явились  РЕАЛІСТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ВЛАДИ (на відміну від її міфологічних тлумачень), що, в свою чергу, спонукало до виникнення нового суспільно-державного устрою, до утвердження ДЕМОКРАТИЧНОГО ПРАВЛІННЯ. Поява таких новацій значною мірою зумовлювалась специфікою суспільно-політичного ладу в давній Греції.

Своє бачення  ідеальної держави висунув Платон. На противагу реалісту Сократу, грецький мислитель Платон (427-347 pp. до н. є.) розвинув у своїй філософії таку політичну надбудову, такий «ідейний каземат» (у формі утопічної концепції державного правління), виникнення якого ознаменувало початковий рух політичної теорії у напрямку, м'яко кажучи, далекому і від людської свободи, і від реально втілюваних можливостей державної влади. Сказане, звичайно, не означає, що творчу ідейно-політичну спадщину Платона слід оцінювати однозначно і то лише суто негативно. Зовсім ні. У ній міститься багато значних ідей із галузі гносеології (теорії пізнання), мистецтва, сфери культури тощо. Та й у теорії політики він залишив для нащадків щедрий ужинок аналітичного матеріалу, осмислення якого протягом століть і тисячоліть мало повчальне значення. Тим більше в галузі держави і права, політики

 

Давньогрецький  поліс як тип суспільного і  державного устрою.

Нашу подорож  у минуле, в історію політико-правової думки, неможливо уявити собі без  тривалої «зупинки» на території Стародавньої Греції. Адже тут зародилась наука про політику. Саме тут з'явились РЕАЛІСТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ВЛАДИ (на відміну від її міфологічних тлумачень), що, в свою чергу, спонукало до виникнення нового суспільно-державного устрою, до утвердження ДЕМОКРАТИЧНОГО ПРАВЛІННЯ.

Поява таких  новацій значною мірою зумовлювалась  специфікою суспільно-політичного  ладу в давній Греції.

Країна тоді складалась із незалежних ПОЛІСІВ, тобто  невеликих, інколи й зовсім крихітних, держав. «Поліс», нагадаємо, дослівно перекладається як «місто-держава». В його володіння входили місто і прилеглі до нього поселення. Полісна організація спиралася на економічний та політичний суверенітет*, який поширювався на всю полісну територію, передбачав для кожного громадянина можливість, а часто й обов'язок брати участь у вирішенні державних питань, у визначенні долі своєї батьківщини. Тим самим поліс виступає в історії як реальна єдність політичної структури і громадянського суспільства - єдність, що сприяла розвитку полісного патріотизму, духу рівноправності й свідомого виконання законів вітчизни, які, як правило, закріплювались у вигляді писаної конституції.

КОНКРЕТНІ ФОРМИ  ПОЛІСНОГО УСТРОЮ ВІДЗНАЧАЛИСЬ ВЕЛИКОЮ  РІЗНОМАНІТНІСТЮ, ПОВ'ЯЗАНОЮ З ТЯЖІННЯМ КОНКРЕТНИХ ДЕРЖАВ ДО ДЕМОКРАТИЧНИХ ЧИ ОЛІГАРХІЧНИХ СТРУКТУР. ЦЕ ВИЯВЛЯЛОСЬ НА ПРАКТИЦІ В РІЗНОМАНІТНОСТІ РОЗПОДІЛУ ВЛАДИ МІЖ НАРОДНИМИ ЗБОРАМИ ГРОМАДЯН І ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ (У РИМІ ПІЗНІШЕ - СЕНАТОМ), ЯКА ІСНУВАЛА У КОЖНОМУ ПОЛІСІ.

Полісне життя  у греків складалось так, що воно, здається, просто не могло не стимулювати розвиток суспільно-політичної думки. Його загальною рисою, починаючи з VII-VI ст. до н. е., була боротьба між родовою АРИСТОКРАТІЄЮ (це була спадкоємницька знать із сімей рабовласників) і торгово-ремісничими колами, які разом із значними прошарками селян складали основу ДЕМОКРАТІЇ. Залежно від переваги тієї чи іншої сторони державна влада у полісах набувала форми чи то аристократичного правління (наприклад, у Спарті), чи демократії (як в Афінах). При цьому існували й перехідні форми: олігархія, правління тиранів і т. д.

Соціальне «тертя»  між аристократами і демократичними низами, політичне суперництво між  ними часто «викрешувало» небезпечні іскри розбрату, з яких подеколи розгоралось і потім довго  не вщухало полум'я внутріполісної чи навіть міжполісної війни (однією з них була хрестоматійно відома усім Пелопо-неська війна). Траплялось, правда, що гострі соціальні міжусобиці заганялись углиб суспільного життя, підступно тліли серед дрібних внутріполісних незгод, примушуючи інколи легко здригатись то «демос», то «арістос», аби потім зненацька - вулканоподібно - струсонути увесь поліс жорстоко-кривавим переворотом...

Але були й зовсім інші випадки. На рубежі VII-VI ст. до н. є. давньогрецький поліс дав незабутній політичний урок усій наступній світовій цивілізації. В Афінах, де низи зазнавали неабиякого гноблення з боку привілейованих верхів і де ось-ось мала б вибухнути запекла війна, обом класам вдалося уникнути насильства. Яким чином? Конфліктуючі сторони звернулись до одного розсудливого і мудрого афінянина з проханням... переглянути афінські закони. Це був, мабуть, найщасливіший політичний вибір з усіх тих, пам'ять про які зберегла людська історія! Це була перша в історії людства безкровна і мирна революція - ДОКОРІННЕ РЕФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬСТВА в умовах крайнього соціального напруження, що започаткувало шлях афінського народовладдя до класичної давньогрецької демократії. під владу емоцій. Політична істина стає могутнім фактором суспільного життя тоді, коли вона справді очищається від усяких пристрастей, а поміркованість, справедливість, мужність і розум - засоби такого очищення.

 

Ідеальна держава  Платона

Платон - віртуозний давньогрецький констуктор базових  ідей майбутнього тоталітаризму. На противагу реалісту Сократу, грецький мислитель Платон (427-347 pp. до н. є.) розвинув у своїй філософії таку політичну надбудову, такий «ідейний каземат» (у формі утопічної концепції державного правління), виникнення якого ознаменувало початковий рух політичної теорії у напрямку, м'яко кажучи, далекому і від людської свободи, і від реально втілюваних можливостей державної влади. Сказане, звичайно, не означає, що творчу ідейно-політичну спадщину Платона слід оцінювати однозначно і то лише суто негативно. Зовсім ні. У ній міститься багато значних ідей із галузі гносеології (теорії пізнання), мистецтва, сфери культури тощо. Та й у теорії політики він залишив для нащадків щедрий ужинок аналітичного матеріалу, осмислення якого протягом століть і тисячоліть мало повчальне значення. Тим більше в галузі держави і права, політики.

Не випадково  двома найбільшими творами Платона  стали книги, назви яких говорять самі за себе - «Держава» і «Закони». Політико-правова тематика досліджується  і в інших численних платонівських  діалогах, таких, як «Апологія Сократа», «Політик», «Крітій», «Протагор» та інші-усіх цих праць їх автор постає перед нами як великий філософ держави, права і політики. До його позитивних політико-правових здобутків слід зарахувати: характеристику тогочасних (полісних) форм держави, їх розгорнутий аналіз і класифікацію; високе поцінування Платоном ролі політичних знань у державному правлінні; похвала помірності і середньому достатку громадян; розвінчання хижацької природи міжполісних війн, їхньої агресивної спрямованості тощо. До цього ряду належить Платонова полеміка з софістами, розвінчування ним спекулятивних тлумачень державного правління, політичних софізмів.

Продовжуючи сократівські традиції, Платон ставився до демократії, до «принципу жеребкування» підозріло, він гостро засуджував «владу натовпу». Згідно з його думкою, натовп, який рветься у політику, неодмінно блукатиме там у пітьмі псевдоідей. Це завжди призводить до суцільної втрати моральних орієнтирів, до згубної переоцінки цінностей: «невігластво натовп називає освіченістю, розгнузданість - свободою, розпусту - прекрасним благодіянням, безсоромність - мужністю» («Держава», 561). Софісти ж, лукаві демагоги, потураючи забаганкам натовпу, посилюють ці ґанджі, одночасно перетворюючи його у «величезного і сильного звіра» («Держава», 493 в). Загалом же для людей, які живуть в умовах порочного державного ладу, стає характерним хибний вибір цінностей, ненаситне прагнення до псевдоблаженства: у полісах, де встановилася тимократія (влада честолюбців), це проявляється у нестримній пристрасті до воєнних успіхів, в олігархії- до багатства, в демократії- до безмежної свободи. Саме це, за Платоном, губить даний устрій. Таким чином, кожна негативна форма держави гине через внутрішні суперечності, властиві її власному принципу, через зловживання цим принципом.

Особливо вдале  у Платонових текстах пояснення  причин виникнення тиранії, її критика. Як випливає із міркувань мислителя, тиранія є завершальною формою, кінцевою стадією падіння «п'яної демократії», тобто такого демократичного устрою за якого люди, котрі його встановили, «сп'яніли від свободи». З такої rope-демократії і виростає тиранія - надмірна свобода перетворюється у надмірне рабство. Тиран, пише Платон добивається влади як «висуванець народу» («Держава», 565 я). Тиранія - найгірший тип державного правління, де панує буйне беззаконня, стають нормою вбивства розумних людей, тих, хто заявляє про себе як потенційний противник режиму, де насаджується безперервне і жорстоке насильство. Тиранія - царина найгіршого правителя, оточеного юрбою мерзотників. Підсумовуючи цю частину викладу, підкреслимо, що розвінчання Платоном злодіянь тиранії, яке дано у безсмертній восьмій книзі «Держави», вважається одним з найкращих і найбільш виразних зразків критики тиранічного правління у всій світовій літературі!

«ТИРАНІЯ ВИРОСТАЄ ІЗ ДЕМОКРАТІЇ, ІНАКШЕ КАЖУЧИ, ІЗ КРАЙНЬОЇ СВОБОДИ ВИНИКАЄ НАЙБІЛЬШЕ І НАЙЖОРСТОКІШЕ РАБСТВО». Платон

Головною причиною занепаду держави Платон вважав «корозію»  людської моралі. Тиранічний лад, заявляв  філософ, з'являється у тих полісах, де вона вкрай зіпсована. Ці та інші платонівські ідеї займають провідне місце в античній ідейно-політичній спадщині.

І все ж таки загальна концепція політичного  вчення Платона принесла йому вельми сумну славу. З певних позицій можна говорити навіть про велику інтелектуальну трагедію Платона як політичного мислителя. Недарма з перших десятиліть XX віку політична концепція Платона стала розглядатись рядом видатних спеціалістів-державознавців, мислителів - П. Новгородцевим, К. Поппером та ін.- як ідейна попередниця казармено-тоталітарного режиму.

Справа у тому, що в цій концепції провідне місце  належить проекту (утопії) ідеальної  держави, який був сконструйований  самим Платоном. Створивши нормативну ідеальну модель «абсолютно досконалої держави» (у книзі «Держава» це був аристократичний устрій, а в «Законах» - з'єднано воєдино два начала: монархію і демократію), він прагнув перетворити цю теоретичну конструкцію в основу для здійснення «єдино правильної» політики.' Якими ж були компоненти цієї моделі?

1. В ідеальній  державі Платона ПОЛІТИЧНА ВЛАДА  Є ПЕРВИННОЮ ЩОДО ІСНУЮЧИХ  У СУСПІЛЬСТВІ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН. Влада держави має, по суті, божественний, а тому всеохоплюючий  характер. У ній закони, норми,  правила життя людей надаються згори, осягаються - як божественний дар - винятково мудрими філософами («з тонкою душею»), котрі, згідно з Платоном, повинні бути одночасно і державними правителями. Найвищим органом влади у платонівському проекті є НАДЗВИЧАЙНИЙ ОРГАН - так звані «Нічні Збори» із 10-ти найбільш мудрих і поважних віком стражів. Вони причетні до космічних і політичних знань.

2. Платон прискіпливо  вибудовує у своїй утопії розгалужену  систему підпорядкування всіх  членів суспільства заданим законом  державного правління. ВІН НЕСТРИМНИЙ РЕГЛАМЕНТАТОР: у своїх творах Платон до такої міри впорядковує людське життя, що зобов'язує «служителів закону» брати під свій контроль навіть побутові дрібниці, такі, наприклад, як розпорядок дня і ночі (скажімо, домогосподарок, на його переконання, слід піднімати серед ночі і зобов'язувати їх виконувати різні кухонні справи тощо). Державна влада має поділяти все населення на групи та різні (привілейовані і безправні) верстви, вона тримається на збройній силі.

3. Платон встановлює в ідеальній державі СУВОРУ ЦЕНЗУРУ НАД ДУМКАМИ ЛЮДЕЙ. Свою філософію він проголошує єдино істинною, єдино рятівною. їй, а не будь-якій іншій філософії, повинні навчатися майбутні громадяни, вона повинна лежати в основі державного ладу, як одкровення з неба, як абсолютна і повна істина. Отже, всі інші системи приречені на заборони і кари: незалежний пошук істини, таким чином, припиняється.

4. НЕТЕРПИМІСТЬ  ЗВОДИТЬСЯ У ПРИНЦИП. Платонова  держава слугує повсюдному запровадженню  цього принципу у життя, спираючись на силу закону і примус. За різнодумство та інші непослухи передбачаються жорстокі покарання: смертна кара, побиття, різного роду обезчещення і приниження, таврування і т. д. Чи не правда, моторошним холодом віє від усієї цієї ідейної споруди давньогрецького архітектора людського щастя?

5. Це відчуття  тільки посилюється, коли, читаючи  платонівські праці, з'ясовуємо, що у цьому ідеальному суспільному  устрої ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ ГРОМАДЯН - і в ранньому дитинстві, і  в юності, і в зрілому та  похилому віці - перебуває ПІД НЕОСЛАБНИМ НАГЛЯДОМ ДЕРЖАВИ. Остання контролює і спрямовує їхні помисли і дії, лінію поведінки індивіда, одне слово, перетворює його на службове обличчя цілого, він, по суті, повністю втрачає світоглядну і всяку іншу автономію.

6. Увесь спосіб життя людей визначається державними законами - таким уявляє собі автор «Держави» і «Законів» ідеальне людське співжиття. Але як цього досягти? Філософ пропонує ось який захід: щоб зробити громадян відданими державі, необхідно відняти у них все своє, все, що знаходиться у приватному обігу, і зробити його спільним. У цьому - кульмінація комунізму Платона.

Інакше кажучи, Платон вважає за необхідне ЗНИЩИТИ  ПРИВАТНУ ВЛАСНІСТЬ з тим, щоб  задля досягнення блаженного стану  людського співжиття, УСУСПІЛЬНИТИ II, передати у повну і безстрокову державну власність. Як бачимо, навіть великий розум не застрахований від трагічних (особливо, якщо вони вперто переносяться в політичну сферу суспільного життя!) інтелектуальних помилок. Хто сьогодні стане заперечувати, що сама історія, увесь багатовіковий досвід людства винесли справедливий і, здається, остаточний присуд цій давній політичній ідеї? Хто не знає тепер, до чого веде на практиці суцільне знищення приватної власності? Характерно, що Платон був настільки одержимим ідеєю усуспільнення людського життя і професій, що своїми ідеальними законами забороняв мешканцям поліса займатися кількома ремеслами: за порушення і тут передбачалося жорстоке покарання.

Страницы:12следующая →
Описание работы
Нашу подорож у минуле, в історію політико-правової думки, неможливо уявити собі без тривалої «зупинки» на території Стародавньої Греції. Адже тут зародилась наука про політику. Саме тут з'явились РЕАЛІСТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ВЛАДИ (на відміну від її міфологічних тлумачень), що, в свою чергу, спонукало до виникнення нового суспільно-державного устрою, до утвердження ДЕМОКРАТИЧНОГО ПРАВЛІННЯ.
Содержание
1.Вступ........................................................................................................3
2. Давньогрецький поліс як тип суспільного і державного устрою......4
3.Ідеальна держава Платона......................................................................6
4.Висновок..................................................................................................13
5. Використана література........................