Автор: Пользователь скрыл имя, 20 Марта 2012 в 18:17, контрольная работа
Історичні події пов’язані з пам’яткою: Богдан Хмельницький (27 грудня 1595 (6 січня 1596) — 27 липня (6 серпня) 1657) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Наддніпрянській Україні (1648 — 1657). Шляхтич, реєстровий козак, військовий писар, з 1648 року — гетьман Війська Запорозького . Організатор повстання проти панування шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави на теренах Центральної України — Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина.
Богдан Хмельницький
Місце для установки пам'ятника гетьману Богдану Хмельницькому визначилося після довгих суперечок - було вирішено, що це буде Софійська площа. Але зненацька з Петербурга прийшла заборона. Справа в тому, що пам'ятник, установлений на Софійській (Софиевской) площі, розташовувався б між вівтарною стіною Київського Софійського (Софіївського) собору та Михайлівським Золотоверхим собором. Орієнтована статуя була так, щоб гетьманська булава була спрямована з погрозою убік Польщі. Відповідно, виходило так, що кінь Богдана Хмельницького був звернений хвостом до вівтарної стіни Софійського собору, і саме це будуть бачити замість християнської святині численні прочани, що прямують до собору. Крім того, закривався вид на собор з боку Михайлівського монастиря й Хрещатика. Це обурило київське духівництво, і воно написало скаргу в Синод.
Вісім років простояв готовий пам'ятник Богдану Хмельницькому у дворі Старокиївської поліцейської ділянки, тому що грошей на будівництво гранітного постаменту не вистачило. Кияни жартували, що гетьмана заарештували за те, що "прибув без пашпорта". Нарешті, в 1886 році з міської скарбниці було виділено 12000 рублів, а Київська міська управа віддала для пам'ятника 30 кубічних сажнів граніту, які залишилися від будівництва опор Ланцюгового моста, після чого архітектор Володимир Миколаїв спроектував і побудував постамент для пам'ятника. Київський архітектор працював безкоштовно, а гроші, які вдалося заощадити, витратив на встановлення огорожі з ліхтарями навколо пам'ятника.
Щоб не ображати почуття віруючих, скульптурну композицію розвернули, після чого булава стала загрожувати скоріше убік Швеції, чому убік Польщі. Всупереч загальній думці, убік Москви булава не була спрямована ніколи. Про причетність до Росії говорили лише написи на постаменті: "Прагнемо під царя східного, православного" і "Богдану Хмельницькому єдина неподільна Росія". В 1919 і 1924 роках ці написи перемінили на "Богдан Хмельницький. 1888", яка збереглася по наші дні.
11 липня 1888 року, під час святкування в Києві 900-річчя хрещення Русі, пам'ятник Богдану Хмельницькому був остаточно встановлений і освячений.
Сам пам'ятник Богдану Хмельницькому робить сильне враження своєю динамічністю. Начебто вершник, на повному скаку осадив коня, щоб звернутися до народу. Досить точно передана портретна подібність із прототипом, а також деталі одягу. Постамент скульптурної композиції відносно невисокий, крім того, вона доступна для кругового огляду, що дає можливість докладно розглянути всі деталі композиції, які пророблені дуже ретельно.
Між Софійським собором і Михайлівським Золотоверхим монастирем (вул. Володимирська, 13-15) розташовується комплекс будівель Присутствених місць. Проект цього архітектурного споруди, який свого часу був «оплотом» бюрократії в дореволюційному Києві, розробили архітектори І. Штром, М. Іконніков і К. Скаржинський. Комплекс будівель в стилі пізнього класицизму був побудований в 1854-1857 рр..
Ансамбль будівель складався з окремих корпусів, які розташовувалися по периметру. Він формував забудову нової площі перед Софійським собором, яка розташувалася на місці старої житлової забудови.
У новозбудованих будинках розмістилися органи губернського, повітового, а також міського управління (включаючи судове і поліцейське управління), які до цього перебували на Печерську.
В ході історії комплекс Присутствених місць неодноразово перебудовувався і розширювався. У звичайно підсумку, після чергової добудови в 1974-1978 рр.., Ансамбль отримав замкнуту конфігурацію.
У роки радянської влади функціональне призначення приміщень не помінялося. А адресу «Короленко, 15» (стара назва Володимирської вулиці) став ім'ям прозивним.
Сьогодні комплекс будівель Присутствених місць займають правоохоронні органи України.
Висока дзвіниця домінує над територією Софіївського заповідника. Спорудження її зі східного боку собору було продиктоване топографією міста, яка склалася історично,- наявністю Софіївської площі (нині площа Богдана Хмельницького).
Дзвіниця була першою кам'яною спорудою, збудованою на подвір'ї Софіївського монастиря після пожежі 1697 року. Її споруджено в 1699- 1706 роках. У 1709 році біля стін дзвіниці відбулась урочиста зустріч переможців Полтавської битви на чолі з Петром І, тому її часто називають Тріумфальною.
Спочатку споруда була триярусною. Архітектор дзвіниці невідомий. У документах збереглося лише ім'я "кам'яних справ підмайстра" Сави Яковлєва, який брав участь у будівництві. Невдовзі після закінчення будівництва верхні яруси її внаслідок землетрусу почали руйнуватися. В 1744 - 1748 роках дзвіницю відбудовано під керівництвом відомого петербурзького архітектора Й. Шеделя. Два верхніх яруси було розібрано і замість них споруджено нові. Над виконанням ліпного декору фасадів працювали талановиті українські майстри з Жовкви Іван і Степан Стобенські. Нова дзвіниця теж була триярусною. Її вінчав барочний купол з високим позолоченим шпилем.
До початку XIX століття дзвіниця дуже занепала, а в 1807 році від удару блискавки згорів її купол, який було відновлено в 1812 році у нових архітектурних формах. До середини XIX століття, у зв'язку із забудовою прилеглої території Києва багатоповерховими будинками, дзвіниця стала втрачати домінуюче положення в ансамблі площі. Тому в 1851 -1852 роках за проектом архітектора П. Спарро було надбудовано четвертий ярус дзвіниці з дерев'яним куполом грушовидної форми, вкритим позолоченою міддю. У такому вигляді ця архітектурна пам'ятка збереглася до наших днів. У 50-х і 70-х роках XX століття дзвіниця капітально ремонтувалась, оновлювалась позолота купола.
Висота дзвіниці - 76 м. Її композиція пірамідальна: чотири архітектурних об'єми поступово звужуються догори і завершуються куполом. Два нижніх яруси прямокутні в плані, верхні - восьмикутні. Широкий проїзд у нижньому ярусі перекритий склепінням. Над ним є закрите приміщення, куди ведуть гвинтові сходи в товщі кладки з північного боку проїзду. Три верхніх яруси не мають міжповерхових перекриттів і відкриті назовні великими арочними прорізами.
Особливий інтерес становить архітектурний декор фасадів дзвіниці. Ярусність композиції підкреслена карнизами складного профілю. Плоскі пілястри*, які членують фасади по вертикалі, посилюють стрункість споруди. Всі стіни дзвіниці вкриті соковитим, багатим ліпленням. Скульптурний декор вражає пишністю і різноманітністю мотивів. Тут вільно поєднуються маски, голівки купідонів, двоголові орли, медальйони, листя аканта, виноградні грона, букети і гірлянди квітів. Особливим багатством відзначаються архітектура і ліпний декор першого ярусу дзвіниці, які свідчать про великий вплив української народної творчості. На фасадах третього ярусу в прямокутних рамах вміщені скульптурні зображення князя Володимира Святославича, апостола Андрія Первозванного (східний фасад), апостола Тимофія і архангела Рафаїла (західний фасад).
Ліпний декор дзвіниці неоднорідний щодо характеру виконання. Орнамент низького рельєфу виконано вручну з вапняного розчину безпосередньо на стіні. Високі рельєфи (маски, постаті та ін.) відливалися окремо з вапняного розчину з домішкою алебастру і прикріплювалися до стін кованими цвяхами. Орнамент четвертого ярусу виконаний із стандартних деталей, що повторюються, відлитих з алебастру і прикріплених до стіни цвяхами. Розчленованість фасадів дзвіниці декоративними нішами різної форми, насиченість архітектурним декором створюють багату гру світла і тіні, що надає споруді особливої мальовничості.
У другому ярусі зберігся дзвін, відлитий у 1705 році талановитим київським майстром Афанасієм Петровичем. Він прикрашений багатим рослинним орнаментом, який широким фризом охоплює шийку дзвона і тонкою стрічкою проходить по його нижньому краю. Вага дзвона - близько 13 тонн. Він є цінною пам'яткою художнього лиття на Україні початку XVIII століття.
Початкове забарвлення дзвіниці було поліхромним: яскраво і барвисто пофарбовані ліпні зображення на синьому кобальтовому фоні нагадували твори народного декоративного мистецтва. Після перебудови у XVIII столітті фасади споруди дістали двоколірне забарвлення, яке зберігається до наших днів. Біле ліпне оздоблення на бірюзовому фоні в поєднанні з золотом купола має вигляд свіжий, урочистий і ошатний.
Софіївська дзвіниця - яскравий взірець українського зодчества XVIII століття. Своєю святковою архітектурою вона виділяється серед навколишніх споруд і прикрашає загальний силует міста.
Собор святої Софії — Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський Собор —християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітекту
Собор, як головний храм держави, відігравав роль не тільки духовного, а й політичного та культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. Присоборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.
У «Повісті минулих літ» заснування Софійського собору значиться під1037 роком. Натомість в Новгородському літописі ця подія позначена 1017 роком. В будь-якому разі, засновником собору історичні джерела визначають київського князя Ярослава Володимировича (Мудрого). В останні роки набула певної популярності гіпотеза щодо заснування Софії Київської князем Володимиром, але на думку більшості європейських вчених ця гіпотеза є безпідставною.
Храм присвячено Софії — Премудрості Божій. Це одна з найскладніших абстрактних категорій християнського богослів'я, що має багато тлумачень. За апостолом Павлом, Софії символічно відповідає іпостась Христа — втіленого Слова Божого. Тільки пізніше, коли розповсюдилося ототожнення Софії з Божою Матір'ю, храмове свято київського собору перенесли на 8 (21) вересня — день Різдва Богородиці. Художній образ Софійського собору мав втілити багатогранний зміст, вкладений у цей символ. Тим пояснюються його грандіозні розміри та надзвичайно ускладнена структура. Загально кажучи, інтер'єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, а зовнішній вигляд — образ Граду Божого — Небесного Єрусалима.
За свою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови.
Реконструкція первісного вигляду Софійського Собору
Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. Загальна ширина храму — 54,6 м, довжина — 41,7 м, висота до зеніту центральної бані — 28,6 м. Собор має п'ять нав, завершених на сході апсидами, увінчаний 13-ма верхами, що утворюють пірамідальний силует, і оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважалося, що галереї прибудовані до собору пізніше, але дослідженнями останнього часу доведено, що вони пов'язані з ним єдиним задумом і виникли водночас. Тільки хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII ст.
Увінчувала собор ступінчаста композиція з тринадцяти бань, покритих свинцевими листами. Стіни викладалися з великих природних каменів — граніту й рожевого кварциту, що чергувалися з рядами плитоподібної цегли — плінфи. Мурування виконували на рожевому вапняно-цем'янковому розчині. Первісно собор не був зовні потинькований і побілений.
Збереглися і крізь віки до нас дійшли 260 кв. метрів мозаїк та 3 тисячі кв. метрів фресок. Навряд чи десь в Європі можна знайти стільки фресок та мозаїк 11 сторіччя, що зберіглися в одній церкві. Біля кожної мозаїчної композиції є написи грецькою мовою, що пояснюють сюжет. Імена мозаїстів невідомі. Однак художні особливості окремих зображень і способи укладання смальти дають можливість визначити склад бригади майстрів у кількості восьми чоловік (не рахуючи підмайстрів).
Особливу цінність становлять мозаїки ХІ ст., які прикрашають головні частини храму — центральну баню і головний вівтар. Тут зображені основні персонажі християнського віровчення. Вони розташовані в строгому порядку згідно з «небесною ієрархією».
Богоматір Оранта (мозаїчний з використаннямсмальти образ з собору Київської Софії)
Шедевром мистецтва мозаїки вважається зображення Оранти- розміщеної в центральному апсиді — фігури Святої Діви Марії, руки якої підняті в молитві. Мозаїка має 6 метрів в вишину. Унікальність зображення полягає в тому, що воно виконане на внутрішній поверхні куполу Собору, і з різних точок Оранта виглядає зображеною у різних позах — стоячи, схилившись у молитві чи на колінах.
Мозаїка в центральному куполі — Христос
Усі мозаїки собору виконані на сяючому золотому фоні. Їм притаманні багатство барв, яскравість і насиченість тонів. При всій кольоровій різноманітності мозаїк переважними тонами є синій і сіро-білий у поєднанні з пурпуровим.
Кожний колір має багато відтінків: синій-21, зелений-34, червоно-рожевий-19, золотий-25 та ін. Це свідчить про високий розвиток у Стародавній Русі скловарної справи і техніки виготовлення смальти. Всього палітра мозаїк собору налічує 177 відтінків кольорів. Наразі сучасні майстри, використовуючи методи 11 сторіччя, не в змозі виготовити таку різноманітність кольорів мозаїки.
Мозаїка в центральному куполі — Архангел
Смальта виготовлена зі скла, забарвленого в різні кольори додаванням солей і окислів металів. Зображення виконані безпосередньо на стіні шляхом вдавлювання у вогку штукатурку кубиків смальти, розміри яких у середньому близько 1 куб. см. У наборі облич часто зустрічаються дрібніші кубики — близько 0,25 куб. см. Ґрунт під мозаїками тришаровий, загальна товщина його 4 — 6 см. Крім смальти, використано кубики з природного каміння.