Історія пістолетів

Дата добавления: 22 Февраля 2013 в 22:57
Автор: Пользователь скрыл имя
Тип работы: реферат
Скачать полностью (402.10 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

самозарядні пістолети.docx

  —  405.78 Кб

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно - економічний університет

Кафедра  інженерно – технічних дисциплін

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Самозарядні пістолети»

 

 

 

 

                                                              Виконала

                                                                                           студентка 4 к., 4гр, ТЗФ

                                                                                           Коваль А.В.

                                                                                           Викладач

                                                                                           Романенко Р.П.     

 

 

 

 

 

Київ 2011

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….3

  1. Історія  пістолетів……………………………………………………….4
  2. Самозарядні пістолети різних  систем………………………………...7

2.1.Переміщення через   митний кордон України……………………17

Висновок………………………………………………………………………….19

Список  використаних джерел …………………………………………………20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Ручна вогнепальна зброя – це зброя  у якій для викидання вражаючого елемента з каналу ствола використовується сила тиску газів, що утворяться при згорянні пороху чи спеціальної пальної суміші. Вогнепальна зброя виникла в результаті винаходу пороху і його застосування для метання вражаючих елементів, першими з яких, очевидно, були ракетні бойові заряди й артилерійські ядра. Вогнепальна зброя, що носиться, з'явилася в середині 14 ст. Перші зразки являли собою зменшені подоби знарядь. Вони мали короткий і важкий ствол із глухим тильним кінцем, біля якого чи зверху збоку висвердлювали невеликий запальний отвір. Такий ствол укладали в дерев'яну колоду (ложі) і кріпили до неї металевими кільцями. Для запалення порохового заряду підносили до запального отвору тліючий гніт. У Західній Європі ці системи називалися бомбарделлами, на Русі – ручницями. Перші зразки такої зброї ще не мали механізму, що подає гніт точно до запального отвору, як і полки над запальним отвором, куди насипали затравочний порох (полку пізніше прикрили від вітру, дощу і снігу відкидною кришкою). Ранній зразок такої зброї, що відноситься до 14 ст., зберігається в Німецькому музеї Нюрнберга.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. ІСТОРІЯ ПІСТОЛЕТІВ

Історія багатозарядної зброї  почалася за довго до появи унітарних  патронів. Його перші варіанти мали по декілька дул у блоці, потім майстри обмежилися одним довгим, приладивши до нього короткі дулики чи зарядні камери. Так відомо мисливська рушниця 1629 року з барабаном у 6 таких камер. Однак найбільше поширення барабанна система одержала в зброї ближнього бою, револьверах, чия назва походить від латинського слова “револьво” (повертати). Їхньою головною особливістю був обертовий барабан, що служив одночасно магазином і патронником.

Найбільш удалим зразком  із кремнієвим замком був револьвер  англійця Е.Коллієра 1881 року з барабаном на 4 патрона, що повертався вручну, а пружина притягала його до стовбура.

Але дійсна історія цієї зброї почалася після винаходу капсуля, що дозволило створити багатозарядну, портативну зброю. Першим це зробив американський підприємець Семуель Кольт. Перша збройова мануфактура Кольта в Петерсоні прогоріла, але він не упав духом і в 1847 році заснував у Хартфорде нове підприємство, а війна з Мексикою забезпечила гарний збут. Нова “драгунська” модель 1848 року швидко стала популярної і була прийнята армією США. Після цей Кольт випустив серію револьверів різного калібру і призначення, наприклад, шестизарядний, зразка 1849 року, для охоронців пошти і кур'єрів, чи “морський” 1851 року, теж шестизарядного 36 калібру.

Успіх фірми Кольта відзначався  надійністю і точністю бою його зброї, що залежало від особливостей конструкції. Так, головна деталь поворотного  механізму - храповик був укритий  від забруднення усередину корпусу, поствольний важіль - шомпол дозволяв туго забити кулю в камору, завдяки центральному розташуванню брандтрубок порох швидше згоряв при пострілі, що позитивно позначалося на точності бою. З тією же метою Кольт запропонував використовувати добре обтічні, конічні кулі. Висока якість обробки, продумана компонування деталей,  удалий дизайн незмінно залучали до продукції Кольта покупців, надійність револьверів гарантувалася - деякі служили до 50 років.

А в Європі в той час  використовувалися багатостовбурні  револьверні пістолети, що особливо подобалися купцям і мандрівникам, адже заздалегідь заряджені стовбури дозволяли у випадку нападу зробити кілька пострілів підряд. Найвідомішої була система бельгійського фабриканта Г.Марієтта, запатентована в 1839 році.

Його відрізняв самовзводний механізм, курок якого розташовувався під стовбурами, а спусковий гачок був у формі кільця. При натиску на нього стовбури поверталися, курок зводився і бив по капсулі, а спуск повертався у вихідний стан. Револьверні пістолети Марієтта мали від 4 до 12 дул, але відомі 18 - і навіть 24 - дульні. Утім, за скорострільність довелося платити вагою і розмірами, тому “марієтти” тримали в шухлядах і в “кишеньках” на дверцятих карет.

Удаліше “кольта” виявився капсульний револьвер власника збройової  фірми “Діана”, англійця Р.Адамса. Ударно-спусковий механізм був подвійної дії - при натиску на спуск зводився курок і провертався барабан, що підвищував скорострільність, рамка була цільної, а не збірної, як у “кольта”, барабан знімним. Револьвери Адамса копіювали зброярі Бермінгема, Льєжа, Відня, навіть Тулузи.

Перший револьвер під  металевий патрон бічного запалення  виготовили американці Г.Сміт і Д.Вессон у 1858 році, їхньому прикладу пішли  інші фабриканти, у тому числі англієць В.Тернер і Дж.Адамс, брат творця капсульного револьвера. У 1867 році револьвер Дж.Адамса під патрон центрального запалення прийняли англійські військові.[1]

Більш могутнім вважався револьвер  австрійської фірми “Л.Гассер” зразка 1870 року, що споряджався патронами для карабіна калібром 11 мм. Через 4 роки фірма випустила його укорочений варіант. У 1872 році фабрика Кольта (її засновник вмер у 1862 році) виготовила першу модель під патрон центрального запалення 45-го калібру. Його замислили як армійський і уподібнили знаменитим капсульної.

Цей “кольт” стали навряд чи не найпоширенішим, його варіанти охоче здобували переселенці, золотошукачі, ковбої, мандрівники і шерифи. Спочатку він був одиночної дії, а з 1877 року його оснастили ударно-спусковим механізмом подвійної дії.

Пізніше з'явилося багато різновидів “кольта”, від кишенькового, 32-го калібру, до кавалерійського, 50-го калібру, робили їхній американські, бельгійські, іспанські, та інші фабрики. У Росії в 70-і роки прийняли солдатський “сміт-вессон” у трьох несамовзвідних варіантах, що відрізнялися лише довгої стовбура.

До речі, до появи в 1895 році штатного револьвера Нагана, наші офіцери не мали статутної особистої  зброї і купували його за свій рахунок.

Німецькі револьвери не відрізнялися оригінальною конструкцією, що відносилося до зразка 1879 року і модернізованому через чотири роки, шестизарядному, з цільною рамкою й ударно-спусковим механізмом одинарної дії. Пізніше кайзерівські війська перейшли на самозарядні пістолети.

В Англії мали ходіння армійські, поліцейські  і цивільні револьвери бермінгемської фірми Віблея, що у 1865 році повторив “сміт-вессон”, а через чотири роки випустив серію офіцерської і цільової зброї калібром 45 і 38.

У кінці 19 століття в Європі були дуже популярні “бульдоги”, чиїм прототипом послужив короткодульний, але крупнокаліберний “Віблей №2”. Потім з'явилися малокаліберні “бульдоги” під патрон кругового запалення, в усіх був короткий стовбур, екстрагований шомполом, відкритий курок і рукоять у виді пташиної лапи. Не менш розповсюдженими виявилися невеликі, обтічні “ведологи” зі схованим курком і спусковим гачком, що убирається. Калібр їх не перевищував 6 мм, зате могутній патрон з подовженою гільзою вміщав більше, ніж звичайно, пороху.[1]

 

  1. САМОЗАРЯДНІ ПІСТОЛЕТИ РІЗНИХ СИСТЕМ

 

З'явившись у 16 столітті, пістолет через триста з зайвим років перетерпів істотні зміни. Бажання всіляко підвищити його скорострільність привело до створення самозарядних зразків, у яких підготовка до пострілу не вимагала участі стрільця. Такі пістолети були запатентовані в 1872 році Плеснером і через два роки Люце, однак в одного й іншого далі паперів справа не пішла. Для цього виду зброї димний порох не підходив, але з появою наприкінці 80-х років нітропорохів і створенням 1897 року Браунінгом оптимальної компоновочной схеми почався “пістолетний бум”.

Хто тільки їх не проектував! Не дивно, військові, оцінивши переваги нової зброї, вимагали його якнайшвидшого  впровадження в армії, адже короткодульний пістолет у швидкості перезарядження в багато перевершував револьвер - чи обойму магазин з патронами можна було миттєво вставити в казенник, тоді як камори револьвера приходилося заряджати по черзі.

Перший час усі пістолети називали автоматичними. пізніше так стали іменувати лише ті, з яких можна було вести вогонь чергами, інші ж, зі спусковими механізмами, розрахованими тільки на одиночні постріли, прозвали самозарядними. Природно, такий розподіл дуже умовно, оскільки перезарядження в тих і інших здійснюється автоматично.

Якими ж були вони, перші  моделі самозарядних пістолетів? Насамперед непоказними і громіздкими, адже їхні механізми звично компонували “по-револьверному”. Наприклад, у багатьох ранніх зразків патронні магазини були там, де в револьверів - барабан. Магазинні коробки, розташовані перед спусковою коробкою, споряджали патронами “по-гвинтівковому”, з обойми, що вставляється зверху. Так були улаштовані багато пістолетів, зокрема австро-угорський М-96 Ф. Манлихера, німецький Бергмана 1894-1897 років і іспанський, фірми “Чарола й Анитуа” моделі 1897 року.

Але популярніше усіх виявився німецький “маузер” ДО-96. Розроблений  у 1893 році Федерле, директором збройової  компанії братів Маузер, він у 1895-1896 роках був запатентований у Німеччині і Великобританії, серійне виробництво розгорнули через рік на фабриці в Оберндорфе, а бойове водохрещення відбулося в англо-бурську війну 1899-1902 років. Проте ДО-96 не одержав офіційного визнання в жодній армії!

Пістолет системи Маузера ДО-96 зразка 1896 року

Калібр - 7.63 мм

Маса без патронів - 1115 м

Довжина - 296 мм

Ємність магазина - 10 патронів

Прицільна дальність  стрілянини - до 1000 м

 

Зате “маузери” охоче  купували мисливці і мандрівники, у  Росії їх купували офіцери, що бажали, з дозволу начальства, мати пістолет замість штатного револьвера “наган”. Тільки в 1908 році командування німецької армії озброїло “маузерами” кінних єгерів, у першу світову війну випускали модель під 9-мм патрон, а з 1916 року їхній зробили особистою зброєю офіцерського складу.

Фірма братів Маузер випустила  більш 10 моделей пістолета ДО-96 з єдиними принципами дії автоматики, заснованої на використанні енергії віддачі стовбура при його короткому ході.

Найбільшу популярність завоювали  зразки 1912 і 1920 років, причому останній, відомий як “поліцейський зразок”, відрізнявся тільки довгої стовбура і рукоятки. До речі, саме його придбала в 1926-1930 роках наша країна, коли Червона Армія і війська ВЧК - ОГПУ одержали до 30 тис “маузерів”.

...Перший же самозарядний  пістолет, у якому не проглядався вплив револьверів, був розроблений, як ми вже згадували, американцем Браунінгом, що служив на бельгійській “Національній фабриці військової зброї” у Герстале (Льєж). Для того, щоб зменшити його розміри, Браунінг розмістив сімох патронів у магазині (постаченим пружиною для подачі їх на лінію стовбура), що вкладався в порожню рукоятку, що значно прискорювало процес заряджання. Спрощуючи конструкцію, Браунінг відмовився від застосування двох пружин - бойовий, для взведення ударника перед пострілом, і поворотної, що ставила на місце затвор, що відійшов після пострілу. Замість них він використовував одну, зворотно-бойову, котра за допомогою особливого важеля впливала на затвор і ударник. Помітимо, що пізніше цей принцип роботи автоматики став самим розповсюдженим у проектувальників самозарядних пістолетів.[2]

Пістолет системи Браунінга зразка 1900 року

Калібр - 7.65 мм

Маса без патронів - 615 м

Довжина - 163 мм

Ємність магазина - 7 патронів

Прицільна  дальність стрілянини - 50 м\з

 

“Браунінг” вийшов компактним , удало розміщався в руці, його центр ваги розташовувався оптимально, що безумовно, позначалося на результатах стрілянини. У березні 1900 року пістолети передали офіцера м і унтер-офіцерам бельгійської армії і жандармерії, а “Національна фабрика військової зброї” за наступний 13 років виготовила понад мільйон екземплярів, що швидко розійшлися по усьому світлу. Навіть у наші дні копію “браунінга” зразка 1900 року під позначенням “Модель-64” роблять у КНДР для армії й органів державної безпеки.

Австро-угорський  пістолет системи Манліхера зразка 1905 року

Калібр - 7.65 мм

Маса - 1000 м

Маса без патронів - 620 м

Довжина - 245 мм

Ємність магазина - 10 патронів

Початкова швидкість  кулі - 300 м\з

 

У першому десятилітті 20 століття самозарядні пістолети з'явилися на озброєнні майже всіх армій світу. У Європі широку популярність придбав восьмизарядний пістолет “парабелум”, що в перекладі з латині означає “готуйся до війни”. Він сконструйований німцем Хуго Борхардтом і Георгом Люгером, робота автоматики заснована на тій же енергії відкоту стовбура при його короткому ході. Патрон калібру 9 мм защіпався перед пострілом системою важелів, що приводяться в положення “мертвої крапки”, а великий нахил рукоятки і вдале положення зброї в руці сприяли влучній стрілянині. Достоїнством цього пістолета було те, що для розбирання і зборки не було потрібно інструментів.

Страницы:123следующая →
Описание работы
Ручна вогнепальна зброя – це зброя у якій для викидання вражаючого елемента з каналу ствола використовується сила тиску газів, що утворяться при згорянні пороху чи спеціальної пальної суміші. Вогнепальна зброя виникла в результаті винаходу пороху і його застосування для метання вражаючих елементів, першими з яких, очевидно, були ракетні бойові заряди й артилерійські ядра. Вогнепальна зброя, що носиться, з'явилася в середині 14 ст. Перші зразки являли собою зменшені подоби знарядь. Вони мали короткий і важкий ствол із глухим тильним кінцем, біля якого чи зверху збоку висвердлювали невеликий запальний отвір. Такий ствол укладали в дерев'яну колоду (ложі) і кріпили до неї металевими кільцями. Для запалення порохового заряду підносили до запального отвору тліючий гніт. У Західній Європі ці системи називалися бомбарделлами, на Русі – ручницями. Перші зразки такої зброї ще не мали механізму, що подає гніт точно до запального отвору, як і полки над запальним отвором, куди насипали затравочний порох (полку пізніше прикрили від вітру, дощу і снігу відкидною кришкою). Ранній зразок такої зброї, що відноситься до 14 ст., зберігається в Німецькому музеї Нюрнберга.
Содержание
Вступ……………………………………………………………………………….3
Історія пістолетів……………………………………………………….4
Самозарядні пістолети різних систем………………………………...7
2.1.Переміщення через митний кордон України……………………17
Висновок………………………………………………………………………….19
Список використаних джерел …………………………………………………20