Шпаргалка по "Налоговому праву"

 

 

 

67. Розкрийте поняття правомірної поведінки та назвіть її види.

Правомірна поведінка  — це суспільно корисна правова  поведінка особи (дія або бездіяльність), яка відповідає розпорядженням юридичних  норм і охороняється державою.

Ознаки правомірної  поведінки:

1) є суспільне  корисною соціальною поведінкою, забезпечує організованість і  гармонійність громадського життя,  стійкий правопорядок, є найважливішим  чинником вирішення завдань і  функцій держави і суспільства,  задоволення інтересів суб'єктів  права;

2) втілена в  юридичну форму — відповідає  нормам і принципам права;

3) має свідомо  вольовий характер, який виражається  зовні у вигляді дії або  бездіяльності, здійснюється у  формах реалізації норм права  — додержання, виконання, використання (громадянами), правозастосування (посадовими  особами), спричиняє юридичні наслідки  — юридичні акти, юридичні вчинки;

4) гарантується, охороняється державою.

Правомірна поведінка  завжди містить два моменти:

— інформаційний, тобто поінформованість громадянина  про свої юридичні права і обов'язки. Важливою є не тільки наявність розвинутого  юридичного механізму захисту права  на доступ до правової інформації, а  й активне практичне використання його громадянами;

— поведінковий, тобто уявлення про законні способи  здійснення своїх юридичних прав і обов'язків.

В основі правомірної  поведінки лежить розуміння справедливості і корисності розпоряджень правових норм, відповідальності перед суспільством і державою за вчинки, що є показником соціальної зрілості і юридичної  грамотності особи.

Залежно від характеру  правових розпоряджень розрізняють  такі види правомірної поведінки:

• Належна (соціальна необхідна) – закріплюється в імперативних нормах як обов'язки та забезпечується, крім як в інші способи, державним примусом (захист батьківщини, виконання трудових обов'язків, додержання правил дорожнього руху та ін.);
• Можлива (соціальна допустима). Буває:
• бажана (участь у виборах, оскарження неправомірних дій посадових осіб, вступ до шлюбу); 
• небажана (розлучення, страйк та ін.) – закріплюється, як правило, у диспозитивних нормах як права суб'єкта, а не як його обов'язки, реалізується відповідно до його волі (інтересу) і забезпечується державою.

За об'єктивною стороною правомірна поведінка виражається  в:

- дії;

- бездіяльності  (наприклад, відмова обвинуваченого  від дачі показань).

За особливостями  суб'єктивної сторони розрізняють  такі види правомірної (законослухняної) поведінки:

• активну –  полягає в цілеспрямованій діяльності громадян, посадових осіб, пов'язаній з реалізацією своїх прав, обов'язків, компетенції в рамках правових норм і пов'язаний з додатковими витратами  часу, енергії, а іноді й матеріальних коштів;

• звичайну (звичну) – являє собою повсякденну  службову, побутову та іншу діяльність людини, яка відповідає розпорядженням правових норм, стала звичкою і  не потребує додаткових витрат і зусиль. ;

• пасивну (конформістську — її різновид) – виявляється  в бездіяльності, умисному невикористанні суб'єктом належних йому прав і обов'язків: неучасті у виборах тощо;

• маргінальну  – характеризується «проміжним» (прикордонним) між правомірним і протиправним станом особи.

 

68. Розкрийте поняття правопорушення та назвіть його ознаки.

Правопорушення  — це суспільне небезпечне або  шкідливо неправомірне (протиправне) винне  діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

Правопорушенню  властиві такі ознаки:

1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить  нормам права, чиниться всупереч  праву, є свавіллям суб'єкта; являє  собою порушення заборон, зазначених  у законах і підзаконних актах,  невиконання обов'язків, що випливають  із нормативно-правового акта, акта  застосування норм права або  договору, укладеного на основі  закону;

2) є суспільна  шкідливим (наприклад, прогул,) або  суспільна небезпечним (посягання  на життя людини). Суспільна шкідливість  (проступок) і суспільна небезпечність  (злочин) — основна об'єктивна  ознака, що відрізняє правомірну  поведінку від неправомірної.  Юридичний аспект шкідливості  виражається в по­рушенні суб'єктивних  юридичних прав і обов'язків  або перешкоді їх виконанню,  матеріальний — у заподіянні  учаснику правовідносин матеріальних  або моральних збитків;

3) виражається  в поведінці — протиправній  дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному  стані). Думки, наміри, переконання,  які зовні не виявилися, не  визнаються чинним законодавством  об'єктом переслідування. Практика  переслідування за інакомислення  є виявом репресивної суті  тоталітарного режиму в державі;

4) має свідомо  вольовий характер, тобто в момент  вчинення правопорушення залежить  від волі і свідомості учасників,  перебуває під контролем їх  волі і свідомості, здійснюється  ними усвідомлено і добровільно.  Відсутність свободної волі є  юридичною умовою, за якою діяння  не визнається правопорушенням,  навіть якщо воно і мало  шкідливі наслідки. Правопорушенням  визнається лише неправомірне  діяння деліктоздатної особи  (малолітні і душевнохворі деліктоздатними  не вважаються);

5) є винним. Правопорушенням  визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне  внутрішнє ставлення правопорушника  до інтересів людей, завдає  своєю дією (чи бездіяльністю)  збитки суспільству і державі,  містить вину. Вина — це психічне  ставлення особи до свого діяння  і його наслідків. Усі сумніви  щодо доведеності вини особи  тлумачаться на її користь  (ст. 62 Конституції України).

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування  до правопорушника заходів державного  примусу, заходів юридичної відповідальності  у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального  характеру. Застосування державного  примусу до правопорушника має  на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

 

 

69. Розкрийте поняття робочого часу та назвіть його види.

Робочий час — це встановлений законодавством або на його основі відрізок календарного часу, впродовж якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи й умов трудового договору, повинен виконувати трудові обов'язки. Розрізняють нормальний, скорочений і неповний робочий час. Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень.

Норма робочого часу — це встановлена законом, колективним  або трудовим договором для працівника тривалість його робочого часу за певний календарний період — день, тиждень, місяць.

Загальне поняття  робочого часу розмежовують на окремі види: основний та неосновний робочий  час. Основний робочий час — це встановлена законом або трудовим договором тривалість робочого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник.

Основний робочий  час поділяється на: робочий час  нормальної тривалості, скорочений і  неповний робочий час.

Робочий день —  тривалість робочого часу в годинах  і хвилинах упродовж доби. Робочий  тиждень — тривалість робочого часу впродовж календарного тижня. Здебільшого, застосовуються два види робочого тижня: п'ятиденний, з двома вихідними, і  шестиденний — з одним. При  шестиденному робочому тижні тривалість робочого дня напередодні вихідного  не може перевищувати 5 год. (ст. 53 КЗпП), а напередодні святкових і  неробочих днів — скорочується на 1 год.

Для осіб, робота яких пов'язана зі шкідливими умовами  праці, встановлено скорочену тривалість робочого часу — від 24 до 36 год. на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу передбачена для неповнолітніх  працівників з метою охорони  їхнього здоров'я. Для працівників  віком від 16 до 18 років встановлений 36-годинний робочий тиждень, від 15 до 16 років — 24 год. (ст. 51 КЗпП). Для учнів  від 14 до 15 років, які працюють у період канікул, — не більше 24 год. на тиждень, а якщо учні працюють упродовж навчального  року у вільний від занять час, то тривалість їхнього робочого часу не повинна перевищувати половини норми, встановленої для осіб відповідного віку, тобто для учнів віком  від 14 до 16 років — не більше 12 год. на тиждень, а від 16 до 18 років — 18 год. на тиждень.

Скорочується  тривалість робочого часу напередодні  святкових днів на 1 год. як при шестиденному, так і при п'ятиденному робочому тижні.

Розподіл норми  робочого часу впродовж конкретного  календарного періоду називається  режимом робочого часу. Елементами режиму є: час початку і закінчення роботи; час і тривалість перерв; тривалість і правила чергування змін.

Особливий вид  робочого часу — надурочні роботи. Під ними розуміють роботи, які  проводяться понад норму робочого часу, встановлену законодавством або  локальними правовими актами. Заборонено залучати до надурочних робіт: вагітних жінок і жінок, які мають дітей  віком до трьох років; осіб, молодших від 18 років; працівників, котрі навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних  училищах без відриву від виробництва, в дні занять. Надурочна робота компенсується подвійною оплатою. Законодавством встановлено, що надурочні  роботи не можуть проводитися понад 4 год. протягом двох днів поспіль і  не більше 120 год. на рік.

 

70. Розкрийте поняття системи права і системи законодавства.

Право складається  з норм права, а норми права  у своїй сукупності утворюють  право як цілісність, певну соціальну  нормативну систему.

Для будь-якої держави  право функціонує як єдина юридично цілісна, внутрішньо узгоджена система  загаль­нообов'язкових правил поведінки.

Отже, система  права — це об'єктивно зумовлена  внутрішня організація права  певної держави, яка полягає в  єдності, погодженості всіх юридичних  норм і диференціації їх за галузями, підгалузями та інститутами права.

Галузь права  — це частина системи права, відносно самостійна сукупність його норм, об'єднаних  спільністю предмета, методів правового  регулювання. Предмет правового  регулювання — це сукупність суспільних відносин певного виду; метод правового  регулювання — це прийоми і  засоби їх регулювання.

Підгалузь права  — це частина галузі права, що об'єднує  норми права, які регулюють суспільні  відносини певного виду (наприклад, авторське право у галузі цивільного права).

Інститут права  — це частина норм певної галузі чи підгалузі права, яка регулює  конкретний вид чи сторону однорідних відносин. Інститути права можуть бути галузевими (вони утворюються  нормами однієї галузі права) та міжгалузевими (до них входять норми декількох  галузей права).

Система законодавства  — це система всіх упорядкованих  певним чином нормативно-правових актів  даної держави.

Структура системи  законодавства –  це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних нормативно-правових приписів, що вміщені в нормативно-правових актах, який виражається в їхній  єдності й узгодженості, а також  у розподілі за галузями, інститутами  та іншими групами законодавства.

Структура системи  законодавства має два основних різновиди:

1. горизонтальна,  тобто галузева (розподіл НПА  за предметом правового регулювання);

2. вертикальна,  тобто субординаційна або ієрархічна (розподіл НПА за певними групами  залежно від юридичної сили (закони  і підзаконні НПА).

Крім того, у  федеративних державах система законодавства  структурується на законодавство суб’єктів  федерації та федеральне законодавство.

Право і законодавство  тісно взаємопов'язані, але не тотожні  правові явища. Відмінність між  системою права і системою законодавства  полягає:

1. Первинним елементом  системи права є правова норма,  а системи законодавства —  нормативно-правовий припис.

2. Система права  формується об'єктивно, а система  законодавства є результатом  цілеспрямованої діяльності певних  суб'єктів і тому залежить також  від інтересів держави, потреб  юридичної практики, рівня розвитку  юридичної науки, законодавчої  техніки.

3. Система права  має тільки галузеву структуру,  а система законодавства крім  галузевої ще й ієрархічну, а  у федеративних державах і  федеративну структуру.

4. Галузі законодавства  не завжди співпадають з галузями  права. Можливі три варіанти: 1) галузь права є, а галузі  законодавства немає (фінансове  право, право соціального забезпечення). Такі галузі не кодифіковані, а діючі у цій сфері нормативний  матеріал розкиданий по різних  НПА, що потребує систематизації. 2) галузь законодавства існує  без галузі права (митне законодавство). 3) ідеальний варіант, коли галузь  законодавства співпадає з галуззю  права (трудове, цивільне, кримінальне  право).

5. Норми галузі  права відрізняються високим  ступенем однорідності, оскільки  розподіляються за предметом  і методом правового регулювання.  Галузі законодавства виділяються  тільки за предметом правового  регулювання і не мають єдиного  методу.

 

71. Розкрийте поняття судимості та опишіть її погашення та знаття.

Судимість є правовим наслідком засудження особи вироком  суду до кримінального покарання. Вона виражається в такому стані особи, який пов'язаний з певними цивільно-правовими  і кримінально-правовими обмеженнями.

Судимість має  своєю метою попередження вчинення нових злочинів як особою, що має  судимість, так й іншими особами. Підставою судимості є наявність  обвинувального вироку суду, який набрав законної сили і яким особа засуджується до певного покарання. Такими, що не мають судимості, визнаються: