Податкова система Японії

Дата добавления: 30 Октября 2013 в 01:15
Автор: p***@rambler.ru
Тип работы: доклад
Скачать полностью (24.20 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

Япония реф..doc

  —  81.00 Кб

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….….…3

1. Функції податкової системи Японії………………………………………………...4

2. Структура податкової системи Японії………………………...……………………5

3. Становлення податкової системи Японії………………..…………………..……..7

4. Види податків у Японії……………………………………………………...………8

    4.1 Загальнодержавні податки………………………………………………8

ВИСНОВКИ………………………………………………………...…………………11

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………..………….12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Характерною рисою податкової політики в Японії - як, втім, і всіх інших видів політики японського уряду - було те, що вона незмінно погоджувалася з конкретними потребами й пріоритетами розвитку економіки й суспільства, а також ураховувала ступінь соціально-економічної зрілості країни. Саме цим пояснюється істотна її трансформація за минулі півстоліття.

При виробленні податкової політики японський уряд використовує механізм дорадчих комітетів. Створена в 1953 р. при кабінеті міністрів, Комісія  з оподатковування складається  з 30 постійних членів і приблизно  такого ж числа так званих "підтримуючих" членів, призначуваних на трирічний строк безпосередньо прем'єр-міністром.[1] У складі Комісії вчені, експерти по податках, представники ділових кіл, засобів масової інформації, професійних союзів і правительства. Секретаріат Комісії формується з високопоставлених чиновників податкових бюро міністерств фінансів і внутрішніх справ (по справах місцевих автономій). Комісія формулює короткострокову (у рамках щорічної бюджетної процедури) і довгострокову політику в області податків і представляє рекомендації прем'єр-міністрові. Як і інші дорадчі органи, вона прагне забезпечити компроміс інтересів різних шарів суспільства й "груп тиску" з метою полегшити наступне проведення відповідних мір.

Мета контрольної роботи – вивчити розвиток податкових систем зарубіжних країн, зокрема Японії.

 

 

 

 

 

 

 

      1. ФУНКЦІЇ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ ЯПОНІЇ

 

У цілому інструменти  податкового стимулювання можна  розділити на два основних типи:

1) податкові вилучення й знижки

2) податкові відстрочки.

Перші припускають повне або часткове звільнення від податку, тоді як другі надають можливість відкласти виплату податків на певний час. Економічний зміст першого типу цілком очевидний. Що стосується другого типу, що включає в себе системи прискореної амортизації й резервних фондів, то необхідно мати на увазі тимчасовий характер звільнення, що передбачається законом, від оподатковування амортизаційних і резервних фондів. Після певного відповідним законом періоду накопичені у фондах засоби повинні переводитися в категорію "доходу" з відповідною сплатою податку в повному обсязі. Проте така відстрочка, як свідчить досвід Японії, робить досить відчутний позитивний ефект на процес нагромадження капіталу.

Вживання заходів по полегшенню податкового тягаря приватного сектора  почалося безпосередньо слідом за післявоєнною реформою. Дорадчий комітет з раціоналізації промисловості при прем'єр-міністрі вже в першій своїй доповіді (1951 р.) запропонував цілий комплекс таких мір, що включав: 1)зниження імпортних мит і ставки податку на основний капітал відносно машин і встаткування, необхідних для модернізації; 2) введення системи спеціальної короткострокової амортизації для технологічно нового обладнання; 3) зниження ставки податку на юридичних осіб у відношенні цільових резервних фондів, пов'язаних із програмами раціоналізації; 4) термінове проведення переоцінки промислового встаткування й зниження ставки податку на переоцінку активів.[1]

В умовах окупаційного режиму настільки  кардинальний перегляд податкової системи  був неможливий. Тому механізм пріоритетного оподатковування заробив на повну силу тільки після знаходження країною суверенітету, коли був прийнятий Закон про форсування раціоналізації промисловості. В 1953-1955 р. багато в чому з ініціативи того ж Дорадчого комітету була, по суті, здійснена нова податкова реформа, що передбачала певні міри.[1]

 

      1. СТРУКТУРА ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ ЯПОНІЇ

 

Податкова система Японії має виняткову гнучкість і  високою адаптивністю, чуйно реагуючи на всі помітні зміни як в економічній  так і в соціальної сферах. Сучасна податкова система Японії відрізняється помірним рівнем податкового тягаря (найбільш низький рівень серед розвинених країн: частка податків у національному доході Японії - 26%, тоді як, наприклад, у Великобританії – 40 %, Франції - 34%). У Японії в підприємств вилучається близько 50% прибутку. Негативний вплив такої фіскальної спрямованості оподаткування прибутку тут компенсується проведенням активної промислової політики держави. На Національне податкове управління (ННУ), що структурно входить у Міністерства фінансів як його "зовнішнє" відомство, покладені всі функції по нарахуванню, збору й припиненню випадків відхилення від сплати всіх загальнодержавних прямих (прибуткового, корпоративного, на спадщину й дарування, землю й нерухомість) і непрямих податків і зборів (споживчого, "алкогольного", "тютюнового", "бензинових", "дорожнього" і гербового). Виключення становлять лише мита й корабельні збори, що ставляться до компетенції Міністерства фінансів.[2]

Крім загальнодержавних у Японії стягуються також і місцеві податки: префектуральні й муніципальні. До першого ставляться податок на проживання в префектурі, податок з підприємств розраховуючи на число зайнятих, податок на придбання власності, частина акцизу на тютюн, податок на видовищні заходи, із транспортних засобів, прибутковий і податок на користування природними ресурсами. До других - податок на проживання, майновий, частина акцизу на тютюн, податок на легкі транспортні засоби, податок на земельну власність, розвиток міст і інші. Їхнім збором займаються місцеві органи самоврядування, які мають свої податкові контори, незалежні від загальнонаціональних.

Потрясіння світових фінансових ринків восени 1997 р. мало як наслідок, зокрема , різке падіння курсу ієни, котирувань японських цінних паперів, а також банкрутство ряду банків і фінансових компаній і зробило неминучим зміну в урядовому курсі на реформу всієї системи державних фінансів. Реформа була відкладена, уряд в рамках додаткового бюджету прийняв пакет надзвичайних заходів, спрямованих на відновлення динаміки господарської кон'юнктури, головним чином за допомогою помітного скорочення податкового тягаря. Так, податок на корпорації повинен бути скорочений на 3% (до 34,5%) при одночасному зниженні індивідуальних податків на 2 трлн.ієн. Реалізація пакета термінових мір означає загальне зниження податкового тягаря на 3 трлн.ієн.

Починаючи з 80- х років у механізмі  розробки податкової політики Японії намітилися істотні зміни: усе більше помітну роль став грати ще один суб'єкт політичного процесу - Комітет з податкам правлячої Ліберально-демократичної партії (ЛДП), що також щорічно представляє свої рекомендації уряду. [3]Причому у випадках, коли рекомендації двох органів розходилися, кабінет міністрів нерідко приймав рекомендації Комітету ЛДП. У зв'язку із цим позначилася тенденція до розмежування функцій: Комісія тепер, як правило, висуває принципові рекомендації із трансформації податкової політики або основних напрямків податкової реформи, тоді як Комітет деталізує податкову політику й визначає конкретні параметри передбачуваних змін в оподатковуванні.

Таким чином, на відміну  від періоду 50- 60-х років, податкову  політику японського уряду в 70- 90-х  роках навряд чи можна в цілому оцінити позитивно: назрілі реформи  проводилися з постійним запізненням, недостатньо кардинально й без узгодження з реформами в інших областях, що визначало наступне "латання дір". Проте сама по собі податкова система Японії продовжує залишатися однієї з найбільш ефективних у світі.

 

 

      1. СТАНОВЛЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ ЯПОНІЇ

 

Доленосною історичною подією, з якої розпочалося формування сучасного образу Японії, стали реформи, проведені, починаючи з 1868 р., мікадо (імператором) Мацухіто (1952–1912).[3] Він взяв собі титул “Мейдзі”, що в перекладі означає просвічене управління, тому період його майже піввікового управління (1867–1912) одержав назву “революції Мейдзі”. По суті мова йде про японський аналог навздогін західноєвропейській Просвіті – раціоналістичному руху XVII–XVIII ст. у сфері державного управління, права, політичного і культурного життя.[3] За своїм змістом реформи мали антифеодальний буржуазно-демократичний характер, була введена конституція та проведені заходи по європеїзації країни. З метою “щастя та добробуту підданих” імператор проголосив: нові ідеї будуть запозичені з усього світу і слава Японії від цього лише виграє, – принцип, що зберігає силу донині.

В другій половині XIX ст. була здійснена рішуча модернізація країни: проведено шкільну, адміністративну  і бюджетну реформи, створено регулярну  армію, засновано державний банк, введено єдину грошову одиницю (ієну), натуральні податки замінено на грошові, скасовано податковий імунітет і субсидію (“рисовий пайок”) самураям. Сучасна податкова система – результат податкової реформи 1988 р. Створена в перші післявоєнні роки під диктовку американських експертів система оподаткування проіснувала 40 років , виконавши роль максимальної мобілізації державних доходів, а також забезпечивши підтримку високої норми нагромадження, тобто тієї частини ВВП, яка не споживається в поточному році, а матеріалізується у вигляді будівель, споруд, обладнання, виробничих запасів. На кінець 80-х років у країні склалися сприятливі умови для реформування податків із метою стимулювання економічного зростання шляхом підвищення ділової активності та нарощування внутрішнього споживацького попиту.[4] Реформа забезпечила загальне скорочення податкового навантаження на економіку при підвищенні непрямих податків на населення.

Управління податковою системою Японії перебуває в юрисдикції міністерства фінансів, два підрозділи якого - Податкове бюро й Бюро по митним зборам і тарифам - відповідальні за дослідження й планування (включаючи підготовку відповідних законопроектів) у сфері оподатковування, сертифікацію податкових і митних інспекторів, виявлення фактів відхилення від податків і т.д. Безпосередньою діяльністю по проведенню податкової політики в життя, тобто збором податків відповідно до існуючого законодавства, зайнята Національна податкова адміністрація (ННА), створена в 1949 р. як автономний орган міністерства фінансів і складає із центрального апарата (1464 співробітника), 12 регіональних бюро й 524 місцевих відділень (55 644 співробітника).[3]

Однієї із причин подібного  положення є переконання правлячих кіл Японії в тім, що підтримка приватного бізнесу за допомогою полегшення податкового тягаря переважніше прямих дотацій і субсидій. Пояснюється це двома моментами. По-перше, підприємство одержує відповідні пільги лише після виконання вимог конкретної урядової політики. Ці пільги тому приймають форму "оплати за результатами", тоді як субсидії надаються до, тобто виступають у якості "авансу" при невідомих підсумках. По-друге, ці пільги не вимагають додаткових витрат на створення й функціонування адміністративного механізму надання виділених засобів, а також наступного контролю за їхнім належним використанням. Та й по політичних мотивах даний метод підтримки приватного сектора більше прийнятний.

 

      1. ВИДИ ПОДАТКІВ У ЯПОНІЇ

 

4.1 Загальнодержавні податки

Система державних доходів  Японії має свої особливості. По-перше, вони полягають у досить високій  долі неподаткових доходів – 15% у  державному (центральному) бюджеті, 25% – у місцевих бюджетах. [6]До цієї категорії доходів належать доходи від продажу землі та іншої державної чи муніципальної нерухомості, орендна плата, пені і штрафи, доходи від лотерей і надходження від позик. По-друге, для Японії властива висока централізація податкових поступлень, дві третини яких мають статус державних податків, решта податків надходять у місцеві бюджети, забезпечуючи 40% їх доходів. (Для порівняння: в США за рахунок місцевих податків нерідко формується до 75% доходної бази місцевих бюджетів, а в Україні питома вага місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів у цілому складає лише 2%). [5] По-третє, в Японії співвідношення окремих видів оподаткування в державному і місцевих бюджетах співпадає: і там, і там більше половини припадає на прибуткові податки, на другому місці знаходяться майнові податки, на третьому – податки на споживання.

Головні складові сучасної податкової системи Японії: податок на доходи фізичних осіб (прибутковий податок на податок на прибуток корпорацій; податок на майно фізичних та юридичних осіб; податок на спадщину та дарування; акцизи; податок на додану вартість; мито; податок на проживання (в деяких джерелах – податок на жителів).

Податок з продажів є  одним зі споживчих податків. Ставка оподаткування становить 3 %. До державних податків також належать: податок з реєстрації ліцензій; гербовий збір; податок на спадщину; податок на іригацію та покращення землі; податок з власників автотранспортних засобів; акцизи (здебільшого вони встановлюються на алкогольні напої, тютюнові вироби, нафту, газ); податок на розвиток джерел електроенергії; акцизи на послуги (проживання у готелях, харчування у ресторанах тощо) мито.

Прибутковий податок  Японія запровадила однією з перших у 1887 р., що відповідає проголошеному  національному девізу вчитися в  усього світу. Для прибуткового податку  на основі єдиної бази (сукупності доходів платника) передбачено три рівні оподаткування: національний, префектурний, муніципальний. Тобто, за ознакою розподілу надходжень даний податок має комбінований характер за ознакою адміністративно-територіального поділу країни. У 2004 р. уряд прийняв рішення надати додаткові податкові пільги тим, хто інвестує гроші у фінансові ринки шляхом перенаправлення коштів з ощадних депозитів на ринки капіталів.

Податок на прибуток корпорацій також має комбіновану систему  розподілу доходів між бюджетами у такому порядку: національна ставка – 33,48%; префектурна – 5% від рівня національної ставки (або 1,67% від величини прибутку); муніципальна ставка – 12,3% від національної (або 4,12% прибутку). Отже, загальна норма оподаткування прибутку юридичних осіб складає близько 40% (33,48 + 1,67 + 4,12). [6]Для суб’єктів малого бізнесу ставка податку на прибуток у 1988 р. була знижена з 30 до 28%, були передбачені податкові пільги.

Страницы:12следующая →
Описание работы
Характерною рисою податкової політики в Японії - як, втім, і всіх інших видів політики японського уряду - було те, що вона незмінно погоджувалася з конкретними потребами й пріоритетами розвитку економіки й суспільства, а також ураховувала ступінь соціально-економічної зрілості країни. Саме цим пояснюється істотна її трансформація за минулі півстоліття.
При виробленні податкової політики японський уряд використовує механізм дорадчих комітетів.
Содержание
ВСТУП…………………………………………………………………………….….…3
1. Функції податкової системи Японії………………………………………………...4
2. Структура податкової системи Японії………………………...……………………5
3. Становлення податкової системи Японії………………..…………………..……..7
4. Види податків у Японії……………………………………………………...………8
4.1 Загальнодержавні податки………………………………………………8
ВИСНОВКИ………………………………………………………...…………………11
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………..………….12