Фіскальні аспекти регулювання підприємництва в Україні

     Податкова система в Україні ґрунтується  на двох основних податках – на додану вартість і на прибуток підприємств. Значення прибуткового податку з  громадян та індивідуальних акцизів  у надходженнях до державного бюджету  менш вагоме. Частка податків, зборів і  платежів на соціальне страхування  у ВВП України становить майже 50%. Це один з найвищих показників світу (див. рис. 2.7).

     Рисунок 2.7 Податкові надходження як відсоток ВВП в окремих країнах [2, с. 404] 

     Потрібно  зауважити, що при реформуванні податкової системи України слід вести мову не лише про зниження рівня оподаткування. Нинішній його рівень в Україні має свої об’єктивні межі, зумовлені системою витрат бюджету [20, с. 40].

     Серед основних напрямів трансформації податкової системи України доцільно назвати: визначення співвідношень в оподаткуванні  між прямими і непрямими податками; сферами виробництва і споживання; окремими чинниками виробництва; доходами фізичних та юридичних осіб; доходом  індивідуальним та сімейним, необхідністю і доцільністю диференціації  податкових ставок, використання податкових пільг, які формують основу конструкції  оподаткування [19, с. 12]. 

       2.3 Аналіз інструментів фіскального регулювання підприємництва в Україні. 

       Проведення  фіскальної політики в Україні у  перехідний період до ринку ускладнюється  потребою одночасного збільшення обсягів  виробництва і зниження темпів інфляції.

       Розглянемо  формування фіскальної політики в Україні, насамперед із з’ясування того, якою вона була протягом років незалежності. Аналіз фіскальної політики в Україні, почнемо із з’ясування того, наскільки  послідовною вона була. Про послідовність  фіскальної політики можна судити по структурі податкових надходжень і  державних видатків, а також і  по стабільності податкової системи  в цілому.

       Почнемо із податкових надходжень. (див. табл. 2.6). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Таблиця 2.6

Доходи  зведеного бюджету. 

Рік	Всього  доходів, млн.грн	у % до ВВП
		Всього  доходів, млн.грн	ПДВ	Податок на прибуток п-в	Акци-зний збір	Податок з доходів  фізичних осіб	Візне мито	Неподаткові надходження
2007	219939,1	30,5	8,20	4,80	1,26	4,83	1,33	6,74
2008	297844,6	31,4	9,71	5,05	1,06	4,84	1,26	6,38
2009	272967,0	29,8	9,25	3,61	1,96	4,86	0,69	6,38
2010	314506,3	29,0	7,97	3,73	2,19	4,71	0,79	6,81
2011	398553,6	31,8	10,38	4,40	1,89	4,80	0,67	4,79

 

       Якщо  проаналізувати структуру зведеного  бюджету України, то постає картина  небувалої мінливості джерел податкових надходжень.

       Наприклад, частка ПДВ в 2007 р. становила 8,20 % до ВВП, а в 2010 р. зменшилась до 7,97 %, а вже у 2011 р. збільшилась до 10,38 % до ВВП. Частка акцизного збору в 2007 р. - 1,26 % до ВВП, , в 2009 р. збільшилась - 2,19 %, а в 2011 р. зменшилась до 1,89 % до ВВП до 2010року. Частка податку з доходів фізичних осіб в структурі зведеного бюджету в 2007 р. становила 4,83 %, а до 2009 р. стабільно збільшувалась і становила 4,86 % до ВВП, а в 2010 р. зменшилась 4,71 % до ВВП, в 2001р. збільшилась до 4,80 % до ВВП.

       Не  зважаючи на мінливість податкових надходжень, динаміка номінальних доходів зведеного  бюджету України відображає стійку тенденцію зростання. Хоча реальні  доходи продовжують скорочуватися, якщо порівняти показники 2007 та 2011 років, то можна твердити, що доходи реального бюджету збільшились вдвічі.

       Структура надходжень до зведеного бюджету  по областях дещо відрізняється від  структури у цілому в Україні[8. С. 78].

       Важливим є прийняття Бюджетного кодексу України, який визначає засади бюджетної системи України, її структуру, принципи, правові засади функціонування, основу бюджетного процесу[1, С. 5]. Однак, питання формування доходної частини бюджету нині надзвичайно гостре.

       У розвитку ринкових відносин важливого  значення для збільшення доходної частини  зведеного бюджету набуває вдосконалення  податкової політики. Проведення гнучкої  податкової політики зумовлює виконання  двох завдань, які, на перший погляд, є  малосумісними: збільшення видаткової частини бюджету із метою забезпечення економічного зростання і встановлення ставки податку, що забезпечить максимальне  надходження доходів у відповідні бюджета[22, С. 73].

       Наступним інструментом фіскальної політики виступають видатки держави. Проведемо аналіз видатків зведеного бюджету. (див. табл.2.7) 
 

       Таблиця2.7

       Видатки зведеного бюджету.

Рік	Всього  видатків, млн.грн	у % до ВВП
		Всього  видатків, млн.грн	Обслуговування  державного боргу	Економічна  діяльність	Соціальний  захист та соціальне забеспечення	Житлово- комунальне господарство
2007	226035,7	31,36	0,51	5,37	6,22	0,97
2008	309216,2	32,61	0,45	4,35	7,53	0,93
2009	307399,4	33,61	1,07	2,20	8,30	1,22
2010	377842,8	34,88	1,51	1,51	7,21	0,50
2011	416853,6	33,27	1,92	1,91	7,00	0,69

 

       Ще  нестабільнішою є видаткова частина  зведеного бюджету України. Наприклад, частка видатків на обслуговування державного боргу у 2007 р. становила 0,51 % до ВВП, а в 2008 р. зменшилася до 0,45 %, у 2009 р. досягла рівня 1,07 % до ВВП, видатки поступово збільшувалось і в 2011 р. опустилися до рівня 1,92 %. Частка на соціальний захист населення становила у 2007 - 6,22 % до ВВП , 2008 - 7,53 %, 2009 - зросання до 8,30 % до ВВП і зменшення у 2010 і 2011 р. до рівня 7,21 і 7,00 % до ВВП відповідно. Частка видатків на економічну діяльність становила у 2007 р. 5,37 % до ВВП, а до 2010 р. стабільно падали і становили 1,51 % до ВВП, у 2011 році вона несуттєво збільшились і становить 1,91 % до ВВП.

       З кожним роком обсягів бюджетних видатків поступово збільшувались. Так починаючи з 2007 року, реальні доходи та видатки зведеного бюджету почали рости. Головною особливістю видаткової частини державного бюджету є іі соціальна спрямованість, тобто пріоритетним напрямом фінансування є соціальні видатки. Збільшилися видатки на освіту, охорону здоров’я. Значні фінансові ресурси вкладались у вугільну промисловість і сільське господарство[34, С. 6-7].

       Для повного аналізу фіскальної політики, слід зауважити, що головною проблемою  економіки України до недавно  був дефіцит зведеного бюджету.( див. рис. 2.8).

       Рисунок 2.8 Дефіцит бюджету в Україні. 

       Можна зауважити, що з 2007 року намітилось збільшення дефіциту. У 2011 р. вперше бюджет зменшився за останні роки майже у 4 рази до 2010 року. Однак досягнення позитивного сальдо дефіциту не є відображенням фундаментального покращання ситуації у податково-бюджетній системі України. Зведення бюджету з дефіцитом стало результатом обмеженості джерел фінансування державного боргу та недовиконання доходної частини бюджету або не планове збільшення видатків бюджету.

       Економісти  виділяють два види фіскальної політокики: стимулювальну та стримувальну. Перша передбачає збільшення урядових видатків, зниження податків або певне поєднання двох попередніх засобів. Стримувальна фіскальна політика передбачає зниження урядових видатків, збільшення податків або певне поєднання двох попередніх інструментів.

       Аналіз  показує, що з 2007 року по 2010 спостерігається  збільшення дефіциту бюджету. Темпи  росту у порівнянні з відповідним  періодом минулого року (Додаток А) показує що видатки і доходи мають  однакове відсоткове зростання або  спадання до минулого року. Якщо дати аналіз за 2011 рік, то можна сказати що видатки  і доходи мають різницю 16,4 % (доходи - 26,7 %, витрати – 10,3 %) до минулого року. Виходячи з цього можна дати висновок, що Уряд проводить ефективну стримувальну  фіскальну політику. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Розділ  III. Шляхи покращення фіскального регулювання підприємництва в Україні . 

           3.1 Проблеми фіскального  регулювання підприємництва  в Україні і  необхідність його  реформування. 

     Природа фіскальних проблем полягає в  тому, що їх не вдається вирішити раз  і назавжди. Вони можуть відроджуватися не тільки у разі надзвичайних ситуацій (наприклад, війна або стихійне лихо), негативного зовнішнього шоку або  просто погіршення економічної кон'юнктури. Уповільнення темпів необхідних інституційних  і структурних реформ, а також  ослаблення фінансової дисципліни дуже швидко приводять до серйозних фіскальних труднощів. В даний час особливо гостро виявилися недоліки фінансової політики, стримуючі економічний  і соціальний розвиток України. До них  відносяться:

     → догматичний (нетворчий) характер фінансової політики, її нездатність швидко реагувати на умови розвитку нашої держави, що змінюються ;

     → відсутність стратегічних розробок;

     → проведення часткових, малообгрунтованих тактичних заходів, орієнтованих на короткочасну вигоду;

     → відрив фінансової політики від фактичного стану справ в економіці;

     → порушення збалансованості державного бюджету України;

     → залишковий підхід при визначенні фінансової бази задоволення соціальних потреб громадян.

     Все це прямо позначається на нерозвиненості бюджетної системи і фінансової політики країни.

     Сьогодні (як і протягом всього часу реформ) економіка  України знаходиться на «кейнсианськом»  відрізку, тобто в тій фазі розвитку, коли виробництво не досягло ще рівня  повної зайнятості. Отже, завдання державного регулювання повинне полягати не в обмеженні сукупного попиту (який і без того має вельми вузькі межі), а в стимулюванні його розширення.

     Допущені  прорахунки багато в чому можуть бути виправдані тим, що проблеми переходу від централізованої адміністративно  керованої держави до регульованого  ринкового господарства є найменше розробленими як з погляду теорії, так і з погляду практичного  формування і реалізації економічної  політики. Ті моделі перехідного періоду, які випробовані в країнах Східної Європи і Південної Америки, не зуміли запобігти трансформаційному спаду, і автоматичні перенесення їх на Україну не могло дати позитивних результатів. Практичний же варіант трансформації в Україні опинився, як відомо, далекий від будь-якої існуючої в той момент моделі, причому відрізнявся не в кращу сторону.

     Входження української економіки у фазу ринкових відносин відмічене різким посиленням інфляційних тенденцій. Багатократне зростання цін висунуло в число першочергових завдань  розробку і реалізацію антиінфляційних  заходів як основи формування сприятливого виробничого і інвестиційного клімату. Наростання інфляційних процесів в  перехідний період привело до різкого  загострення бюджетних коштів і  збільшення дефіциту державного бюджету, що об'єктивно змусило державні органи управління підвищувати податки. Наявність  громіздкого держсектора, що несе вантаж диспропорцій і структурних перекосів  соціалістичної економіки, примушувало  підтримувати високий рівень державних  витрат, що вимагало відповідної прибуткової  частини, що формується в основному  за рахунок податкових надходжень.

     Таким чином, становлення фінансової системи  в Україні відбувалося в обстановці, яка позбавляла можливості створювати її виходячи з перспективних завдань  реформування економіки, а не сьогохвилинної доцільності. Шукати конструктивний вихід  з цієї ситуації дуже складно, оскільки бюджетна криза робить украй важким завдання зниження податкового тягаря. Проте в умовах, що склалися, і  високі податкові ставки не можуть вирішити проблему дефіциту бюджетних коштів, а здатні лише остаточно підірвати фінансові стимули підприємств.

     Інфляція  в поєднанні із спадом виробництва  і різкими коливаннями кон'юнктури  поставила формування раціональної податкової системи в розряд найпріоритетніших  завдань. Проте вибір пакету податкових інструментів (як і рекомендацій по інших напрямах реформи - лібералізації  цін, грошово-кредитному і валютному  регулюванню) відбувався у відриві  від об'єктивних умов і потреб розвитку економіки. Сьогодні очевидно, що існуюча  податкова стратегія потребує зміни  пріоритетів, а податкова система - значної лібералізації. Реструктівний, фіскальний характер сформованої на етапі реформ системи, її перевантаженість надмірною кількістю податків і  дуже високий рівень податкового  тягаря, заплутаність законодавства  зіграли не останню роль в поглибленні  трансформаційної кризи і кріміналізациі економіки.

     Посилювання податкової політики - постійний напрям діяльності економічних органів  впродовж перехідного періоду (тоді як країна потребувала зворотного). Зараз фіскальна орієнтація податкової системи як і раніше є найважливішою  перешкодою для економічного пожвавлення  і зростання ділової і інвестиційної  активності. Податкова система в  її нинішньому вигляді створює перешкоди  навіть простому відтворенню, не говорячи вже про розширене, тому її лібералізація  представляє життєво необхідний крок, здійснення якого відкладається  вже декілька років. Багато в чому це пояснюється тим, що сьогодні, як і раніше, відсутня науково обґрунтована концепція реформи. Для її успішного  проведення необхідно виробити загальну стратегію, в рамках якої повинні  бути системно пов'язані такі блоки  економічного механізму, як цінова і  інвестиційна політика, комплекс заходів  по створенню класу ефективних власників (зокрема формування правового забезпечення і захисту), фінансова і грошово-кредитна політика, податкова стратегія, заходи по соціальному захисту населення  і т.д.