Виникнення держави

Основні причини появи держав були наступні:

— Необхідність удосконалювання керування  суспільством. Це ускладнення, у свою чергу, було зв'язано з розвитком  виробництва, появою нових галузей, поділом праці, зміною умов розподілу суспільного продукту, відокремленням соціальних структур, їхнім укрупненням, ростом чисельності населення, що проживає на визначеній території, і т.п. Старий апарат керування не міг забезпечити успішне керівництво цими процесами.

— Необхідність організації великих  суспільних робіт, об'єднання в цих  цілях великих мас людей. Це особливо виявлялося в тих регіонах, де основою  виробництва було поливне землеробство, що вимагало будівництва каналів, водопідйомників, підтримки їх у робочому стані і т.п.

— Необхідність придушення опору  експлуатованих. Процеси, що відбуваються при розкладанні первісного суспільства, з неминучістю приводять до поділу суспільства, до появи багатих і  бідних, до виникнення експлуатації меншістю більшості, а разом з тим до появи соціальних антагонізмів і опору тієї частини суспільства, що піддається експлуатації.

— Необхідність підтримки в суспільстві  порядку, що забезпечує функціонування суспільного виробництва, соціальну  стійкість суспільства, його стабільність, у тому числі і стосовно зовнішнього впливу з боку сусідніх держав чи племен. Це забезпечується, зокрема, підтримкою правопорядку, застосуванням різних мір, у тому числі і примусових, для того, щоб усі члени суспільства дотримувались норми права, що зароджується, у тому числі і ті, котрі сприймаються ним, як ті, що не відповідають їхнім інтересам.

— Необхідність ведення воєн, як оборонних, так і загарбницьких. Нагромадження  суспільних багацтв, що відбувається в, цей період приводить до того, що стає вигідним жити за рахунок грабежу сусідів, захоплюючи цінності, худобу, рабів, обкладаючи сусідів даниною, поневолюючи їх. У плані підготовки і ведення воєн держава має значно великі можливості, чим первісне суспільство. Тому поява якої-небудь держави неминуче приводить до того, що його сусіди чи поневолюються, чи в свою чергу, ведуть завойовницьку політику.

У більшості випадків зазначені  вище причини діяли сукупно, у  різних сполученнях. При цьому в  різних умовах (історичних, соціальних, географічних, природних, демографічних і інших) головними, вирішальними могли ставати різні з зазначених причин. Так, для більшості східних держав найбільше значення мала необхідність удосконалювання керування й організації великих суспільних робіт. Для виникнення Афінської і Римської держав значно велику роль зіграли процеси класоутворення і необхідність у цьому зв'язку придушення експлуатованих класів.

Право формується одночасно і паралельно з державою (а у визначеному  змісті) і раніш держави. Їхнє виникнення взаємозалежне і взаємозалежне. Кожен новий крок у розвитку держави приводить до подальшого розвитку правової системи, і навпаки.

При аналізі своєрідності і динаміки процесів право освіти в різних народів варто враховувати теоретико-методологічні положення, сформульовані Ф. Энгельсом у роботах “Походження родини, приватної власності і держави”, “Анти-Дюрінг” і ін. Энгельс зробив висновок, що “усяка політична влада ґрунтується спочатку на якій-небудь економічній, суспільній функції і зростає в міру того, як члени суспільства внаслідок розкладання первісних громад перетворюються в приватних виробників і, отже, ще більше збільшується відчуженість між ними і носіями загальних, суспільних функцій”. В іншій роботі він знову повертається до цієї думки: “Первісне суспільство шляхом простого поділу праці створювало собі особливі органи для захисту своїх загальних інтересів. Але згодом ці органи, і головний з них — державна влада, служачи своїм особливим інтересам, зі слуг суспільства перетворилися в його володарів”, причому виникнення апарата державної влади не є результатом зусиль тільки пануючого класу, це продукт суспільства в цілому на відомій ступіні його розвитку.

г) Держава і публічна влада первісної громади: ознаки і відмінності

Перехід від первісно-общинного ладу до державно-організованого суспільства супроводжується утворенням територіальної громади і розвитком центрів племінного життя — укріплених міст. Склад територіальної громади визначався вже не родинними відносинами, а розселенням в одній місцевості, сусідством. З цього моменту територія стає важливим фактором у процесі формування державності.

Перехід від родоплемінного самоврядування до державного керування тривав сторіччями і проходив через ряд етапів. Однією з перехідних форм була військова демократія, у якій   були   вже   зачатки   військово-насильницького придушення. Ці і подібні їм форми являли собою політичну організацію суспільства. Традиційна родоплемінна організація була вже не в змозі ефективно врегулювати тертя і конфлікти, усе більш дестабілізувалися традиційні порядки. У результаті суспільна влада і система норм родоплемінного суспільства випробували кризу і поступово руйнувалися. Об'єктивна реальність вимагала пошуку інших механізмів регуляції, якими стали право і держава.

Родоплемінна структура ускладнюється, поступово починає розвиватися поділ соціальних функцій. Разом з їхнім поділом змінюється характер влади.

Наприклад, у німецьких племенах у часи Цезаря і Тацита всі їхні члени обробляють землю, пасуть худобу, беруть участь у військових походах, ходять на народні збори. Пізніше, до V-VI ст. н.е., коли завойовники-германці розселилися на великих територіях, положення змінилося. Війни велися тепер десь далеко, багато общинників не бажали брати участь у далеких походах. Це викликало чисельний ріст дружини, зайнятої насамперед війною. Збільшується число наближених короля, серед них виділяються служителі культу — духівництво. Таким чином, общинники, що раніш займалися всіма справами соціуму, силою речей примушуються займатися чимось одним. Сполучення військових і господарських функцій стає усе менш можливим. У результаті подібної спеціалізації з'являється значна група людей, що не бере участь у створенні матеріальних цінностей. Вони воюють, виконують судові і поліцейські функції, тобто все те, що при суще державі, як утіленню вже не суспільної, а державної влади.

Однак суспільний характер влади і  керування, що існувало у роді, зникло не відразу. Поява майнової нерівності зі спадкуванням майна дітьми (у  противагу роду)... усе приватне звертання військовополонених у рабів і т.д. відноситься до того періоду історії, коли первісна демократія трансформувалася у військову демократію - особливу й останню форму древнього народоуправління. Ця форма містила в собі військового вождя, рада вождів і народні збори. І хоча роль народних зборів і інших суспільних інститутів у цей період була ще дуже значна, органи родового ладу почали поступово влаштовувати свої характерні риси. У цей період древньої історії, держава на відміну від соціальної організації первісно-общинного ладу мала наступні ознаки:

Установа особливої публічної  влади, що уже не збігається безпосередньо  з населенням.

Поділ даної держави по територіальних одиницях.

Стягування податків з населення  й одержання від нього позик  для змісту апарат державної влади.

4.Передова суспільна думка прийшла  до висновку, що держава на  відміну від державної організації  влади характеризується єдиною  територією, з проживаючим на  її території населенням, і владою, що поширюється на населення,  що проживає на даній території.

Але всім державам історії і сучасності притаманні загальні ознаки. Які ці ознаки?

По-перше, держава являє собою  єдину територіальну організацію  політичної влади в масштабі всієї  країни. Державна влада поширюється  на все населення в межах визначеної території. Територіальний поділ населення на відміну від кровно-родинних зв'язків між членами суспільства породжує  новий соціальний інститут - чи громадянське підданство іноземців і осіб без громадянства. Територіальна ознака обумовлює характер формування і діяльність апарата держави з обліком його просторового розподілу. Здійснення влади по територіальному принципу веде до встановлення його просторових меж - державного кордону. Територіальна ознака зв'язана із федеративним пристроєм держави, у границях якого проживає населення, що належить до різних націй і народностей. Держава має територіальне верховенство в межах своїх границь. Це означає єдність і повноту законодавчої, виконавчої і судової влади держави над населенням. Територія не породжує держави. Вона творить простір, у межах якого держава поширює свою владу. Тло, і населення, і територія є необхідними матеріальними передумовами виникнення й існування держави. Немає держави ні без території,  ні без населення.

По-друге, держава - особлива організація політичної влади, що має спеціальний апарат керування суспільством для забезпечення його нормальної життєдіяльності. Механізм держави є матеріальним вираженням державної влади. Через систему своїх органів держава здійснює керівництво суспільством, закріплює і реалізує режим політичної влади, захищає свої границі. До важливих державних органів які були присущі всім історичним типам і різновидам держави, відносяться законодавчі, виконавчі і судові. Особливе значення в механізмі держави займали органи, що здійснюють примусові, каральні функції.

По-третє, держава організує громадське життя на правових початках. Правові  форми організації життя суспільства  присущі саме державі. Без права, законодавства, держава не в змозі  керувати суспільством, забезпечувати реалізацію прийнятих їм рішень.

По-четверте, держава надає суверенну  організацію влади. Суверенітет  держави - це властивості державної  влади, що виражається у верховенстві і незалежній державі стосовно іншої  влади усередині країни, а також  у сферах міждержавних відносин при строгому дотриманні загальновизнаних норм міжнародного права.

Суверенітет - збірна ознака держави. Він концентрує в собі всі найбільш істотні риси державної організації  суспільства. При відомих умовах суверенітет держави збігається із суверенітетом народу. Суверенітет народу означає верховенство народу, його право самому вирішувати свою долю, питання державного і суспільного розвитку, формувати напрямок політики своєї держави, склад його органів.

Поняття державного суверенітету зв'язано з поняттям національного суверенітету. Національний суверенітет означає право націй на самовизначення аж до відділення й утворення самостійної держави.

Такі найбільш загальні ознаки держави, що характеризують його як специфічну організацію суспільства. Самі по собі вони не дають повного уявлення про сутність і соціальне призначення держави в його історичному розвитку. Далі з удосконалюванням громадського життя, самої людини, з його соціальної політичної зрілості змінювалася держава. Її загальні ознаки,  залишаючись незмінними, наповняється новим, більш раціональним змістом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

В ідеалі держава повинна служити  кожний людині, створювати всі необхідні  умови для того, щоб вона могла  максимально виявляти і розвивати  свої здібності і дарування, тому що людина – вища з усіх світових цінностей. У дійсності відносини між людиною і державою  більш складні і суперечливі. Століттями між людиною і державою складалися відносини відчуження і ворожнечі. Для раба і підданого рабовласницька і феодальна держава виступала як далека і ворожа сила. Вони не мали прав, а тільки несли обов'язку перед державою і тому не могли стати особистостями. З початком ери капіталізму, відносини між людиною-громадянином і державою круто міняються. Громадянин стає носієм прав і обов’язків, що додають йому автономний, незалежний від держави статус. На державу ж покладається обов'язок захищати і гарантувати ці права і обов’язки.

На розвиток цивільних прав і  обов’язків великий вплив зробила  ліберально-демократична доктрина, що акцентувала увагу на особистісному аспекті демократії, на непорушності невідчужуваних прав і воль людини, на обмеженні втручання держави в особисте життя людини, на можливості людини звернутися зі скаргою на державні органи в незалежний суд. Правда, основ ідеалізувати відносини між громадянином і капіталістичною державою не спостерігається. І тут виникали антидемократичні (фашистські й авторитарні) режими, що перетворювали людину в придаток державної машини; не завжди держава захищає людину від убогості, соціальної і національної дискримінації.

Конституція України закріпила  такі взаємини людини і держави, що у цілому відповідають сучасному  розумінню демократії. У демократичній  державі силові органи влади необхідні  для того, щоб будь-яка людина була захищеною від сваволі і насильства, відчувала своє достоїнство і виступала, як повноправний партнер держави. Іншими словами, уся міць держави повинна забезпечувати охорону і захист прав особистості.

У Конституції України підкреслюється, що загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори України є складовою частиною її правової системи. А тому державні органи, посадові особи зобов'язані будувати свою діяльність відповідно до них.

Як висновок потрібно сказати, що на державу і її сутність поряд з загально соціальним і класовим началами нерідко створюють сильний вплив національні і навіть націоналістичні фактори. Іноді державна влада попадає в руки вузької групи людей чи окремої особи, виражає їх інтереси, але така влада, як правило приховує свої інтереси, видає їх за загально соціальні і загальнонаціональні.

Сутність держави – смисл, головне, глибинне в ній, що визначає її зміст, призначення і функціонування. Таким  головним, основоположним в державі  є влада, її приналежність, призначення  і функціонування в суспільстві. Іншими словами питання про сутність держави – це питання про те, кому належить державна влада, хто її здійснює і в чиїх інтересах. Ось чому дана тема, як ми вище зазначали, є гостро дискусійною.

В даній курсовій роботі я намагався як найповніше і  разом з тим в простій зрозумілій формі пояснити таке складне поняття держави. Було зачіплено і історичне походження держави, і загальні закономірності держави, її причини та умови виникнення. В першому питанні я охарактеризував саме поняття держави, щоб зрозуміти на скільки вона важлива для суспільства. Коротко підійшов по основних періодах розвитку первісного суспільства і державної влади. Наступне питання курсової роботи розкриває історичні передумови та причини виникнення держав. Таким способом я зміг оглянути основні ознаки держави, пояснити їх і вивести з них своє трактування державності як організації політичної влади.

Таким чином, держава виконує  життєво необхідні для суспільства функції, забезпечує його єдинство і цілісність, керує найважливішими суспільними справами. В той же час держава покликана всесторонньо гарантувати права і свободи громадян, підтримувати надійний і гуманний правопорядок в суспільстві.

Народжена суспільством, його протиріччями, держава сама  стає суперечливою, суперечливими стають її діяльність і соціальна роль.