Громадянське суспільство

y">    - ринкова економіка з властивою їй багатоманітністю форм власності;

    - множинність незалежних політичних  сил і партій;

    - недирективно формована громадська  думка; 

    - вільна особистість з розвиненим  почуттям власної гідності.  

    Громадянське  суспільство — не тільки відокремлене від держави суспільство, автономна царина суспільного буття, яка не підлягає прямому контролю й регламентації з боку влади, а ще й структуроване суспільство. Воно передбачає свободу асоціацій індивідів за інтересами й уподобаннями. Окремі верстви населення утворюють свої угруповання, добровільні об'єднання, покликані забезпечувати цивілізовані відносини з іншими суб'єктами співжиття в суспільстві. Тому громадянське суспільство є певним механізмом неформального соціального партнерства, яке уможливлює здійснення й баланс існуючих інтересів.

    Громадянське  суспільство у політології, як правило, розглядають як соціальне утворення, що протистоїть державі. Його можна  розуміти як плюралізм і організацію  інтересів незалежно від держави.

    Таке  суспільство емансиповане від держави, царина спонтанного самовияву вільних індивідів і добровільно сформованих асоціацій та організацій громадян, захищених законом від прямого втручання і регламентації з боку органів державної влади. Воно втілюється в приватному житті громадян, існуванні вільного ринку, безперешкодному поширенні духовних, релігійних, моральних, національних цінностей тощо. Основою громадянського суспільства є життя індивідів як приватних осіб, сукупність вільно встановлених ними міжособистісних зв'язків (сімейних, общинних, економічних, культурних, релігійних тощо), розмаїття інтересів, можливостей і способів їх висловлення та реалізації.

    Головні риси громадянського суспільства:

    -   наявність демократичної правової державності;

    - відокремлена від держави структура суспільства, до якої належать різноманітні асоціації, добровільні об'єднання людей;

    - взаємна відповідальність держави  та громадян за виконання демократично  прийнятих законів; 

    - самоврядування індивідів, добровільних  організацій та асоціацій громадян;

    - адекватний вільним відносинам  обміну суспільний лад, політична  система, за яких держава є  похідною від громадянського суспільства та процесів у ньому;

    - утвердження безпосередніх і  різноманітних інтересів, можливість  їх вираження та здійснення;

    - можливість забезпечення справжнього, реального життя, на відміну від держави — сфери умовного, формального життя;

    - різноманітність форм власності  (приватної, колективної, кооперативної  тощо), ринкова економіка;

    - наявність вільної конкуренції,  відносин обміну діяльністю та  її продуктами між незалежними  власниками;

    - безпосереднє спілкування людей; 

    - повага громадянських прав, які  вважаються вищими за державні  закони;

    - доступ всіх громадян до участі  в державних і суспільних справах;

    - свобода особистості; 

    - плюралізм ідеологій і політичних  поглядів, багатопартійність; 

    - плюралізм, сукупність усіх неполітичних  відносин у суспільстві й різноманітної  діяльності людей; 

    - наявність розвинутої соціальної  структури;

    - багатоманіття соціальних ініціатив; 

    - розвинута громадянська політична  культура і свідомість;

    - регулювання дій людей безпосередньо  самими ж людьми, передусім через  норми моралі; І

    - контроль суспільства за діяльністю  державних органів. 

    Існування в громадянському суспільстві різних суперечливих інтересів, які воно не здатне задовольнити, покликало до життя державу як втілення, реалізацію всезагального інтересу, як інституцію, обов'язком якої є гарантування й захист прав людини. У такому суспільстві реально функціонує власність, здатна реалізуватися в правовому полі.

    Якщо  в громадянському суспільстві дії  людей зумовлені їхніми реальними  потребами та вимогами здорового глузду, то держава і виконавці її волі понад усе ставлять формальний бік справи. Будь-яку подію, значущу й вартісну для особи (народження, шлюб тощо), держава вважає реальним фактом тільки після виконання належних формальних процедур, документального засвідчення (складання протоколу, підписання акту).

    Якщо  громадянське суспільство відстоює: природні права, економіку, приватне життя, сфера свободи, волі; то політичне суспільство (держава) опирається на: встановлені закони, політику, державу, публічне життя, сферу обов’язку.

    Альтернативність  ознак та цінностей держави й  громадянського суспільства не означає їх антагоністичності, а навпаки, зумовлює їх взаємну потребу. Без держави неможливе громадянське суспільство, без громадянського суспільства неможлива повноцінна правова держава. Вони є взаємообумовленими аспектами одного цілісного життя людини, цивілізованого суспільного буття.

    Розвинуте громадянське суспільство створює  умови для вільної самореалізації індивідів та їх різних об'єднань і  утримує державу від придушення індивідів і суспільства, роблячи  її більш демократичною і правовою.

    Рівень  демократії в сучасному суспільстві  значною мірою визначається існуванням системи незалежних від держави самоврядних об'єднань суверенних індивідів і вільно встановлених зв'язків між ними — громадянського суспільства. Сформоване на засадах плюралізму, толерантності, лібералізму (поважання прав і свобод особи), таке суспільство спроможне протистояти як етатистським тенденціям з боку держави, так і анархізму, домагатися оптимального громадського врядування. Відкрите суперництво суспільних інтересів ініціює політичний процес, сприяє втіленню загальносоціального інтересу. Тому для демократизації суспільства, реформування держави необхідна не тільки ефективна законотворча, політико-юридична діяльність, а й формування громадянського суспільства — структурованість спільноти, усвідомлення людьми вартісності їхніх інтересів, цінування власних і чужих прав, гідності й свободи, шанування правил та процедур суспільно-політичної взаємодії.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Особливості формування громадянського суспільства в Україні 

    В Україні сьогодні відбувається поступовий процес становлення громадянського суспільства, який ще дуже далекий від завершення. Вже сформовані органи влади різного рівня, але вони поки що демонструють неспроможність вивести країну із системної кризи, а тому зрозумілим є динамічний процес відчуження громадян від держави, влади і політики.

    Для громадянського суспільства характерна система представництва інтересів  різних груп населення у вигляді  політичних партій, які виражають  інтереси та формулюють політичні пріоритети певних соціальних груп. На сьогодні політичні партії (а їх зареєстровано понад 120) не достатньо сприяють належному встановленню каналів зв'язку між державою і громадянами.

    Для становлення громадянського суспільства  в Україні необхідною є реструктуризація українського суспільства. До тенденцій трансформації соціальної структури нашої держави можна віднести фактичну відсутність середнього класу й значного поступу в його формуванні, люмпенізацію численних верств населення, появу нових власників, поляризацію багатства і бідності, збереження старою номенклатурою своїх позицій. Понад 85 відсотків населення України займають положення нижче середнього класу й існує в умовах крайньої невизначеності та невпевненості. Через несформованість середнього класу, розшарування суспільства на багатих і бідних переважає принцип сили, а не принцип права, хоча повсюдно декларується намір побудови правової держави.

    Чинниками формування в Україні громадянського суспільства є:

    - вільні та альтернативні політичні  вибори,

    - референдуми; 

    - незалежні (насамперед, від органів  влади) засоби масової інформації;

    - розвиток місцевого самоврядування;

    - політичні партії, здатні репрезентувати  групові інтереси;

    - наявність ринкових відносин  і економічного плюралізму.  

4. Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства і держави 

    Взаємовідносини громадянського суспільства і держави  перш за все залежать від наділення  їх правами и свободами. Законодавче  визнання юридичної рівності людей  на основі наділення їхніми правами  і волями — навряд чи не головна ознака й основа громадянського суспільства. Якщо політичним вираженням середньовічного способу виробництва був привілей, нерівне для кожного з феодальних станів право, то вираженням тимчасового способу виробництва, підкреслювали Маркс і Енгельс, є «просте право, рівне право».

    Важливо відзначити, що становлення і твердження як основу громадянського життя юридичної  рівності людей, що поклало початок  Новому часу, - настільки ж глибокий переворот в історії, як, скажемо, руйнування первісної громади доісторичного часу і перехід до класово-станового ладу Древнього світу. На зміну вертикальним феодальним структурам прийшла перевага горизонтальних відносин, заснованих на юридичній рівності і договірних початках вільних людей, відносин, що складають суть громадянського суспільства. Глибокий переворот у праві складався в заміні станової нерівності загальною юридичною рівністю, що визначила якісно новий соціальний стан особистості. Громадянське суспільство не засноване на законі, але його існування органічно зв'язане з рівним для всіх законом, що охороняє загальну волю (можливість робити усе, що не шкодить іншому) і право на власність. Зрозуміло, правова рівність — це не фактична рівність, а рівність можливостей — це не однаковість соціальних статусів людей. Більш того, у початковий період існування громадянського суспільства формальна рівність нерівних людей нерідко виглядало (і власне кажучи було) неправдою і фальшю для більшості незаможних, нездатних досить швидко пристосуватися до нових умов економічного життя. Разом з тим величезне соціальне значення мало саме те, що вперше в багатовіковій історії людства всі люди, незалежно від їхнього соціального походження і положення, були визнані юридично рівними учасниками громадського життя, що мають ряд визнаних законом прав і воль можливості, що дають кожному, виявити себе як особистість, наділену вільною волею, здатну відповідати за свої дії і їхні правові наслідки.

    Якщо  початок реальному буттю громадянського суспільства поклало прийняття і твердження Біллів про права (Англія, США) чи Декларацій прав людину і громадянина (Франція), то саме громадянське суспільство — це суспільство рівноправних людей, що вільно виявляють свою особистість, творчу ініціативу, суспільство рівних можливостей,   звільнене   від  зайвих   заборон   і  допитливої адміністративної регламентації .

    При цьому право визнається обов'язковим  і для правителів держави. Право  вже не «наказ влади», а дорівнює обов'язкове для правлячих і керованих  право, верховенство якого над довільними веліннями пануючих забезпечується поділом влади, високим положенням законодавчої влади, її залежністю (через вибори і перевибори) від народу, нації, країни, а також рівним і доступної для всіх громадян, судом.

    Тоді  ж виникає представлення про  конституцію як не тільки про закон, що визначає пристрій вищих органів влади, але й основному законі країни, обов'язково визначального права і волі громадян (білль про права, декларацію прав). У результаті сама конституція стає угодою суспільства і держави про розмежування сфер їхньої діяльності (держава — публічна влада, сфера загальних інтересів, суспільство — сфера індивідуальних воль, приватних інтересів).

    Відділення  держави від суспільства і  відокремлення суспільства від  держави виражено в розходженні  їхніх структур, принципів організації і будівлі.

    Усяка держава організована як керована єдиним центром вертикальна система, ієрархія державних органів і посадових осіб, зв'язаних відносинами підпорядкованості і державної дисципліни. Постійна і головна мета держави, його виправдання і легітимація — охорона суспільства і керування їм.

    На  відміну від держави громадянське суспільство являє собою горизонтальну  систему різноманітних зв'язків  і відносин громадян їхніх об'єднань, союзів, колективів. Ці зв'язки засновані на рівності й особистій ініціативі, у тому числі в самостійності видобутку засобів до існування (це відноситься і до об'єднань, що містяться  за рахунок добровільних внесків їхніх учасників). Мети громадян і їхніх об'єднань різноманітні і мінливі відповідно до їхніх інтересів.

    Розходження структур громадянського суспільства  і держави накладає відбиток на способи правового регулювання приватних і публічних відносин, а тим самим — на систему права.