Шкідливі та виробничі фактори виробництва

   Разом з водою організм втрачає солі і вітаміни, в зв’язку з чим  він не справляється з віддачею тепла і наступає перегрівання — теплова гіпертермія. Ознаками її є підвищення температури, сильне потовиділення, спрага, збільшення частоти дихань і пульсу, задишка, головний біль, запаморочення. Перегрівання організму може виявлятися в трьох формах: легкій і середній гіпертермії, тепловому ударі (важка форма гіпертермії) і судомній хворобі. Тепловий удар супроводжується раптовою втратою свідомості, підвищенням температури тіла до 40—41°С, слабим частим пульсом, припиненням потовиділення. Судомна хвороба характеризується порушенням водно-солевого обміну, судомами м’язів, кінцівок, діафрагми, потовиділенням, згущенням крові.

   Наявність у виробничих приміщеннях холодних поверхонь також негативно впливає  на працівника, оскільки збільшує віддачу  тепла з поверхні його тіла. В таких умовах теплоутворення не компенсує втрату тепла і у працівника знижується температура, з’являється слабість і сонливість. Переохолодження призводить до розладу обміну речовин органів, найбільш віддалених від серця, — пальців рук, ніг, носа, а також до зниження опірності організму до різних захворювань. Найбільш поширеними при цьому є захворювання периферійної нервової системи (радикуліти, невралгії), загострення суглобового і м’язового ревматизму, плеврит, бронхіт та ін.

   Теплова рівновага працівника залежить також від вологості повітря, тобто вмісту у повітрі водяних парів. Найсприятливішою для організму є відносна вологість повітря від 35 до 60 %. Якщо вологість менша 35 %, то повітряне середовище характеризується сухістю, яка посилює випаровування води з поверхні шкіри. При підвищенні вологості повітря (понад 60 %) випаровування поту утруднене. Так, при температурі 25°С в умовах дуже сухого повітря організм втрачає через шкіру і легені 75,4 г вологи за годину, а в умовах дуже вологого повітря — лише 23,9 г/год.

 4. Забрудненість повітря як виробнича  шкідливість

   Небезпечними  і шкідливими для здоров’я працівників  є такі виробничі фактори, як забрудненість і загазованість повітря, токсичні речовини, інфрачервоне, ультрафіолетове та іонізуюче випромінювання, електромагнітні поля.

   Чистота повітря виробничого середовища є важливим фактором підтримання  стабільної працездатності працівників, формування у них позитивного  ставлення до роботи, підвищення продуктивності праці. Багатьма дослідженнями доведено, що система дихання людини найменш пристосована до забрудненої атмосфери. Слизові оболонки, легеневий апарат піддаються більшому впливу забрудненого повітря, ніж очі та шкіряний покрив. Разом з тим велика кількість виробничих процесів супроводжується утворенням дрібних часточок твердих або рідких речовин, які утримуються в повітрі. Кількість домішок — газів, парів, пилу, які містяться в одному літрі або одному кубічному метрі повітря у грамах, характеризує ступінь забруднення виробничого середовища.

   Найбільш  поширеною виробничою шкідливістю  є забруднення повітря пилом  мінерального або органічного походження. Пил утворюється внаслідок механічного  подрібнення твердих речовин, просіву  і змішування пилеутворюючих матеріалів. Серед органічного пилу найбільш поширені бавовняний, вовняний, деревинний, борошняний і т. п., а серед неорганічного — цинковий, залізний, свинцевий, вугільний, кварцовий, наждачний, вапняковий та інші. Найчастіше утворюється змішаний пил. Чим менші розміри пилинок, тим довше вони утримуються в повітрі і тим шкідливіші для організму.

   Найбільшу небезпеку становить пил, розмір часток якого не перевищує 5 мікрон. Попадаючи разом з повітрям в  органи дихання, пил викликає захворювання слизової оболонки носа, гортані, трахеї, бронхів і легенів (риніти, катари бронхів, бронхіальна астма). З органів дихання пил поступово попадає в рот та органи травлення.

   Найважчі  захворювання виникають при попаданні  пилу в легені. Це так звані пневмоконіози (пневмо — легені, коніс — пил). Залежно від того, яким пилом зумовлене захворювання, розрізняють декілька видів пневмоконіозів: силікоз, антракоз, азбестоз, талькоз, сидероз, алюміноз і т. п. Найбільш небезпечним є захворювання на силікоз, який зумовлюється попаданням у легені мінерального пилу, що містить двоокис кремнію. Разом з тим, силікоз є і найбільш поширеним, особливо серед робітників гірничо-рудної промисловості, керамічного, слюдяного виробництв. Двоокис кремнію шкідливо впливає на кровоносну і центральну нервову системи людини. Хвороба розвивається стадійно і може ускладнюватися туберкульозом.

   Крім  того, пил, що міститься у повітрі  робочої зони, осідає на шкіру і  слизову оболонку очей, зумовлюючи дерматити, екземи, кон’юнктивіти. Забруднюючи  шкіру, пил забиває проходи потових  залоз і утруднює потовиділення, а значить негативно впливає на процеси терморегуляції працівників.

 5. Промислові отрути та їх вплив на працівників

   У повітрі виробничих приміщень, крім пилу, можуть міститися інші шкідливі домішки — хімічні речовини, або  промислові отрути. Вони можуть бути у вигляді газів або парів. Найпоширенішими промисловими отрутами є цинк, окис вуглецю, марганець, хром, бензол, свинець, ртуть, ефіри оцтової кислоти та ін.

   В організм працівника хімічні речовини попадають через дихальні шляхи, шкіру, органи травлення. Найбільш небезпечним є попадання їх в організм через органи дихання, оскільки отрута зразу ж попадає у велике коло кровообігу, зумовлюючи токсикацію всього організму.

   Хімічні речовини, які розчиняються у жирах (анілін, нітробензол) проникають в  організм через шкіру. На шкіру діють кислоти і луги, які можуть викликати опіки, дерматити, сухість, огрубіння рогового шару на долонях.

   Кожна промислова отрута справляє специфічний  вплив на організм. Так, ртуть діє  на центральну нервову систему, фтор — на кістковий обмін, хлор — на верхні дихальні шляхи. Багаторазове попадання в організм невеликих концентрацій отрути характеризується як хронічне отруєння. При попаданні в організм великої кількості токсичних речовин виникає гостре отруєння.

   Санітарними нормами для кожного виду домішок встановлені гранично допустимі концентрації, дотримання яких запобігає професійним захворюванням і отруєнням працівників.

   Гранично  допустимі концентрації шкідливих  речовин у повітрі робочої  зони — це такі концентрації, які  при щоденній восьмигодинній роботі протягом всього робочого періоду не можуть викликати у працівників захворювання або відхилень у стані здоров’я. 
Фізіолого-гігієнічна оцінка виробничого середовища виходить з того, що сприятливими вважаються такі умови, за яких концентрація нетоксичного пилу у повітрі не перевищує 60 %, а концентрація токсичних речовин — 35 % гранично допустимих норм.

   Оздоровлення  повітряного середовища досягається  завдяки вдосконаленню технологічних  процесів, герметизації обладнання і  апаратури, ізоляції дільниць і процесів з інтенсивним утворенням пилу і виділенням отруйних речовин, застосування агрегатів, що вловлюють і виводять шкідливі речовини, використанню дистанційного управління виробничими процесами, забезпеченню працівників засобами індивідуального захисту. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаних джерел

1. Крушельницька Я.В. «Фізіологія і психологія праці» : Підручник. - К. : КНЕУ, 2003. – 367с.
2. Google
3. Яндекс