Великі географічні відкриття епохи Відродження

Реферат на тему:

Підготувала

Студентка 1 курсу групи  СПР

Федоренко Ольга Валеріївна

Великі географічні відкриття  епохи Відродження

Географічні відкриття, що заслуговують визначення "великі", відбувалися  на нашій планеті в усі історичні  епохи, зі стародавності і до XX в. Але епохою Великих географічних відкриттів прийнято називати строго визначений історичний період.

. Його хронологічні рамки вітчизняні  історики 

і географи звичайно обмежують чи серединою кінцем XV - серединою XVII ст. Жодна інша епоха не була настільки насичена географічними відкриттями, ніколи вони не мали такого виняткового значення для доль Європи й усього світу.

У рамках цієї епохи дослідники звичайно виділяють два періоди.

середина кінець XV – середина XVI ст. - період іспанських і португальських відкриттів в Африці, Америці й  Азії, що включає найважливіші плавання Колумба, Васко да Гамори і Магеллана

середина XVI – середина XVII вв. період, основний зміст якого склали вражаючі досягнення росіян землепроходцев на півночі Азії, англійські і французькі відкриття в Північній Америці, голландські відкриття в Австралії  й Океанії.

Маються й інші точки зору на хронологічні рамки епохи Великих географічних відкриттів, що обмежують її серединою  ХV - серединою XVI ст. чи, навпроти, що включають  у неї і чудові відкриття XVIII в.

У ході Великих географічних відкриттів європейські мандрівники вперше дерзнули перетнути океани

Але для того щоб мореплавці наважилися залишити землю за кормою, людству  довелося спочатку зробити безліч різних винаходів: такі прилади, як компас і  астролябія, без яких не можна було прокласти вірний шлях і визначити  широту; астрономічні таблиці, що дозволяли.. визначати довготу; географічні  карти, у раннім середньовіччі гранично схематичні, але поступово стають усе більш точними в деталях. Було необхідне друкарство, щоб прискорити поширення зведень про винаходи і відкриття; пушки і порох, щоб  зломити можливий опір жителів знову  відкритих земель, і багато чого, багато чого іншого. А саме головне, був необхідний (і був дійсно створений) чудо-корабель, без якого відкриття  не могли бути зроблені, – каравела – швидка, з легким ходом, маневрена, що володіла дивною здатністю йти  потрібним курсом при будь-якому  напрямку вітру, до того ж з невеликою  командою, що дозволяло взяти на борт досить їжі і води.

Велику роль зіграла в епоху  Великих географічних відкриттів і  ідея, що усе одержувала більше поширення, кулястості Землі; з нею була зв'язана  думка про можливість західного  морського шляху в Індію через  Атлантичний океан.

На першому етапі Великих  географічних відкриттів вирішальну роль зіграли Іспанія і Португалія.

Протягом декількох десятків років  мореплавці піренейських країн відкривають  південно-східний шлях у країни Сходу  навколо Африки і південно-західний – в обхід Америки, у пошуках  західного шляху відкривають  і досліджують величезний подвійний  материк – Америку.

Але до середини XVI в. піренейські держави, удоволені захопленими джерелами  багатств, поступово відмовляються від нових дослідницьких плавань, прагнучи насамперед зберегти за собою вже придбані землі. Їм на зміну приходять Англія і небагато пізніше Голландія.

Ці країни вже досить сильні, щоб  почати домагатися свого місця під  сонцем, але ще не в змозі витиснути  іспанців і португальців з тих  шляхів, що ведуть до джерел їхніх багатств. Тому Англія і Голландія повинні  були шукати нові маршрути з Європи в країни Сходу: північно-західний –  навколо Північної Америки і  північно-східний – навколо північного узбережжя Азії. Маючи у виді обоє цих варіанта, мореплавці виходили з вірного припущення, що Азія й  Америка розділені протокою, по якому  можна потрапити з Північного Льодовитого океану в Тихий.

Шлях до берегів Північної Америки  проклав у 1497 р. генуэзец на англійській  службі Джон Кабот (Джованни Кабото). В  експедиції 1498 р., здійсненої Каботом  і його сином Себастьяном, англійські судна перетнули Атлантичний  океан і, досягши північноамериканського материка в районі острова Ньюфаундленд, пройшли уздовж його східного узбережжя  далеко на південний захід. Себастьян  Кабот згодом ще двічі плавав до берегів Північної Америки.

У 20-і рр. XVI в. на пошуки Північно-західного  проходу кинулися португальські, іспанські  і французькі експедиції, що відкрили і нанесли на карту багато тисяч  кілометрів атлантичного узбережжя  Північної Америки – від східного краю півострова Лабрадор до Флориди. У 1534 – 1536 р. француз Жак Бартье досліджував  затоку Святого Лаврентія і пройшов  по відкритій їм ріці Святого Лаврентія  до впадання в неї ріки Оттави. Плисти далі не дозволяли пороги, але від  індіанців Бартъе довідався, що далі до південно-заходу знаходяться великі водяні простори. Так європейці вперше почули про Великі американські озера, відкритих французами вже в XVII в. Місцеві жителі – індіанці – часто називали свої селища «канада», і це слово, що позначало просто населений пункт, стало пізніше назвою всієї північної частини Нового світла – Канади.

. В останній чверті XVI в. ініціативу  в пошуках Північно-західного  проходу впевнено захоплює Англія. У 1576 – 1578 р. три плавання  в північних водах Америки  зробив Мартін Фробишер, що поклав  початок відкриттю Баффиновой  землі; заливши в її південно-східного  краю, помилково прийнятий Фробишером  за протоку, і зараз має його  ім'я. Кілька плавань у північних  водах зробив і Генрі Гудзон, що у 1607 р. досяг небагато  на захід Шпицбергена рекордної  оцінки 80'23' північної широти, а в  1610 – 1611 р. обігнув півострів  Лабрадор з півночі і заходу. Гудзон вирішив, що відкрив  жаданий прохід у Тихий океан;

Із середини XVI в. англійці, а слідом за ними голландці, почали шукати Північно-східний  прохід. У ході цих пошуків англієць Ричард Ченслор установив торгові  стосунки з Росією (1553 – 1554 р.), а Стивен Барроу, користаючись указівками російських поморів, досяг острова Вайгач. У 1594 – 1597 р. три плавання в пошуках  Північно-східного проходу зробив чудовий  голландський полярний мореплавець  Виллем Баренц, але і йому не удалося  просунутися далі Нової Землі. У XVII в. пошуки Північно-східного проходу, як і пошуки Північно-західного, були визнані безперспективними.

Кінець епохи Великих географічних відкриттів ознаменувався видатними  плаваннями як на півночі, так і на півдні нашої планети. У 1642 – 1644 р. Абел Тасман робить вирішальні кроки в  довгій епопеї відкриття Австралії. А в 1648 р. Федот Попов і Семен  Дежнев уперше пройшли з Північного Льодовитого океану в Тихий, обігнувши східний край Азії. Тим самим існування Північно-східного проходу, що так довго шукали мореплавці різних країн Європи в XVI – початку XVII вв., було доведено.

Важко переоцінити значення Великих  географічних відкриттів в епопеї пізнання людиною земної поверхні. Були визначені  контури всіх населених материків (крім північних і північно-західних берегів Америки і східного узбережжя  Австралії), досліджена велика частина  земної поверхні; однак ще не вивченими  залишилися багато внутрішніх районів  Америки, Африки, Азії й особливо Австралії. Великі відкриття дали новий великий  матеріал для багатьох інших областей знання – історії, етнографії, ботаніки, зоології

Не менш важливим був глибокий вплив  відкриттів на соціально-економічні процеси  в Європі. Торгові шляхи нестримно  переміщалися із Середземномор'я на простори Атлантики.

Великі географічні відкриття  зробили приголомшуюче враження на сучасників, що прекрасно усвідомлювали  масштаби що відбувалися, подій. Факти  спростовували представлення всіх авторитетів стародавності.