Соціологія релігії

Дата добавления: 14 Сентября 2013 в 17:21
Автор: s***********@yandex.ru
Тип работы: контрольная работа
Скачать полностью (455.60 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

Тема 23.doc

  —  601.50 Кб

 

 

 

 

 

 

 

Кафедра філософії та політології

 

 

 

Контрольна робота

З курсу

«Соціологія»

на тему

«Соціологія релігії»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ 2011

План

 Введення………………………………………………………………………..3

 1. Предмет та об’єкт соціології релігії. Дослідження М.Вебера та

Г.Зиммеля………………………………………………………………………..4

 2. Порівняльний аналіз релігій та конфесій. Чинники змін релігійних

систем……………………………………………………………………………12

 3. Релігійна ситуація в Україні. Міжконфесійні відносини та

конфлікти………………………………………………………………………..16

Висновки…………………………………………………………………………32

 Література……………………………………………………………………….35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Введення

      Соціологія  релігії – це галузь соціологічного  знання, що вивчає релігію як  соціальний феномен у різноманітних  його аспектах. За об’єктом дослідження, яким є власне релігія, ця галузева соціологічна теорія входить до структури релігієзнавства разом з філософією релігії, психологією релігії, історією релігії. Маючи спільний об'єкт дослідження, кожна з цих наук відрізняється специфікою свого предмета, своїм спектром предметного поля дослідження. Соціологія релігії – це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає генезис, соціальні функції, місце і роль релігії в суспільстві, її структуру. Релігія розглядається як соціальна підсистема в загальному соціальному контексті, досліджуються взаємозв’язки релігійних групп, спільностей, інститутів з іншими суспільними групами та інститутами.  
      Предметом соціології релігії є соціально-релігійні взаємовідносини, що виникають між людьми з приводу їхнього місця і ролі в соціальній підсистемі «релігія», структури і функції цих відносин, взаємодії з іншими соціальними відносинами. Подібна взаємодія відбувається у взаємозв’язках соціології релігії з іншими спеціальними соціологічними теоріями: соціологією особистості, соціологією культури, соціологією виховання, соціологією освіти, соціологією організацій, соціологією громадської думки, соціологією родини. Предметом соціології релігії є також проблеми секуляризації і релігійності. Соціологічний аналіз релігії припускає з’ясування її соціальних, гносеологічних, психологічних коренів.  
      Предметом дослідження є відносини релігії та її соціальних функцій, закономірності впливу суспільних відносин на релігію, її зворотний вплив на громадське життя, зв’язки між релігією та іншими елементами культури.  
Предметом соціологічного аналізу є соціальна структура релігії, зв’язки і відносини між окремими елементами релігії як цілісної системи, релігійна свідомість як фактор регуляції соціальної поведінки, окремі релігійні інститути, організації, спільності. Досліджуючи різні релігійні системи, соціологія прагне виявити загальні істотні властивості, що відрізняють релігію від моралі, мистецтва, інших форм суспільної свідомості.

  1. Предмет та об’єкт соціології релігії. Дослідження М.Вебера та Г.Зиммеля

 

      Соціологія релігії - це наука, що вивчає релігійний феномен в різних його аспектах. Багато учених, що займаються вивченням людини і його культури, так або інакше у своїх дослідженнях зачіпають релігію. Проте соціологія релігії входить в структуру релігієзнавства як одна з наук, об'єктом вивчення яких є саме релігія.[3, с. 8]

      Предметом соціології релігії є соціально-релігійні стосунки, що виникають між людьми з приводу їх місця і ролі в соціальній підсистемі "релігія", структури і функцій цих стосунків, взаємодії з іншими соціальними стосунками.

      Подібна взаємодія відбивається у взаємозв'язках соціології релігії з іншими спеціальними соціологічними теоріями: соціологією особи, соціологією культури, соціологією виховання, соціологією освіти, соціологією організацій соціологією суспільної свідомості, соціологією сім'ї.   

      Релігія- є однією з істотних ланок культури, специфічний спосіб життєдіяльності людини, реалізований у системі духовних і матеріальних цінностей, соціальних норм і традицій, у сукупності ставлення людини до природи, суспільства і самої себе (і, можливо, — до Бога). Релігія в соціологічній інтерпретації — один з найважливіших соціальних інститутів, що відіграють істотну роль у конструюванні соціальної реальності, внаслідок чого вона є ефективним засобом легітимізації (пояснення, виправдання) і підтримання існуючого соціального порядку. У соціологічному тлумаченні вона є й особливою формою богошанування і ритуалу, з якими зживаються індивіди та спільноти, вважаючи будь-яку іншу релігію марновірством. [14]

      Центральна тема соціології релігії — взаємодія релігії та суспільства. Соціологія концентрується на соціальному «вимірі» релігії, її впливі на соціальну поведінку. Її цікавлять загальні правила, стандарти поведінки, засоби релігійної мотивації, а не сутнісні особливості конкретної релігії. Вона залишає поза межами дослідження об'єкт, на який спрямована суб'єктивна релігійна поведінка — надприродне, Бог, трансцендентне.

      Релігія за своєю сутністю є метасоціальною. Тому її не можна ідентифікувати з віруваннями, ритуалами та інститутами, що змінюються, будучи складовою соціальної реальності. Її слід усвідомлювати як «союз людини з Богом». Відповідно до цього соціологія релігії вивчає не релігію як таку, а лише її соціальні вияви. [7, c. 48]

      Ірраціональні елементи в раціоналізації дійсності стали притулком, куди була відтіснена тяга інтелектуалізму до володіння позамежними цінностями, яка ставала тим сильніше, чим більше світ здавався позбавленим цих цінностей. Значення релігійних мотивів соціальної дії, “практичних імпульсів до дії”, а також зв'язок деяких форм релігійності з певними шарами суспільства Вебер аналізував і в контексті чинників розвитку капіталізму в Західній Європі. Він ставив питання: яке зчеплення обставин привело до того, що саме на Заході, і лише тут, виникли такі явища, які розвинулися в напрямі, що набув універсального значення. Найбільш раціональним типом господарювання, писав Вебер, вважається капіталістична система, якою властивий дух капіталізму, своєрідне “господарське мислення”, “специфічно буржуазний професійний етос”. Дух капіталізму розуміється як “етично забарвлена життєва максима”, збуджуюча прагнення до багатства і обумовлююча раціоналізацію здобуття доходу. З іншого боку, в релігіях наявна певна “господарська етика”, яка різниться залежно від головних кредових орієнтації тієї або іншої релігії. Вебер відзначав зв'язок між ученнями кальвінізму, інших пуританських сект і розвитком капіталістичного духу на Заході. Він оспорював “настільки безглузду доктринальну тезу”, ніби дух капіталізму міг виникнути лише в результаті впливу певних сторін реформації, що ніби то уразила капіталізм як господарську систему. Проте Вебер вважав, що релігійний вплив грав певну роль в якісному формуванні і кількісній експансії капіталістичного духу; особливо важливе значення для його розвитку мало пуританську вимогу аскетичного життя і розуміння професійного покликання. Мирська аськеза пуританізму рішуче відкидала безпосередню насолоду багатством, прагнення до показної розкоші. Боротьба з прихильністю до матеріальних благ була боротьбою з нераціональним використанням майна; було потрібне не убивання плоті, а раціональне вживання багатства, яке служило б необхідним і практичним цілям. [10]

      Кальвінізм розглядав, професійне покликання, “праця по покликанню” як засіб “релігійної гігієни” і навіть “знак милості Божої”. Все це відповідало потребам капіталістичного господарства.

      Рациоїалізация в ході Реформації християнських вистав виступає, таким чином, важливим чинником раціоналізації системи господарювання. На Заході капіталізм не міг би отримати такого розвитку, якби на його дух не вплинула “господарська етика” кальвінізму. Вебер просліджував також дію господарського життя, що розвивалося під впливом християнства, на структуру суспільства, соціальне розшарування і так далі.[10]

      Релігія "представляє в субстанції те, що регулює групову життя як форма і функція", вона "деяким чином саме в тому й полягає, щоб це субстанціалізіровать". Релігія є найчистіша, піднесена над усіма конкретними подробицями форма єдності суспільства.Розглядаючи причини виникнення та сутність релігії, Зіммель виділяв зв'язку та інтереси, які перебувають "по той" і, здебільшого, "по цей бік релігії".І "по ту", і "по цей" сторону релігії він виявляв "релігійні моменти", вихід-ні пункти на шляху виникнення того, що в якості релігії отримало самостійність і цілісність. Релігійні почуття імпульси виявляються не тільки у сфері релігії;вони присутні в численних і різноманітних зв'язках як елемент, який бере участь у багатьох ситуаціях і що робить свій вплив на розвиток подій. У міру досягнення характерними рисами цього елемента вищої точки розвитку і набуття закінченого і яскравого вираження і сам він от'едіняет від всіх інших елементів - виникає релігія як абсолютно обособившаяся решти світу область.Релігія в якості самостійного життєвого змісту, цілком самозамкнутості сфери з-варто в ізоляції цього елемента.З іншого боку, що сформувалися релігійні інтереси проявляються в соціологічних релігійних формах, які стають вмістилищем почуттів, пов'язаних з відправленням релігійного культу.Соціологічним формам достатньо лише доторкнутися до релігійним на будовою або перейнятися ним, щоб виникла форма релігії як самостійний напрям думок і дій.На думку Зіммеля, існує три моменти життєвого кола, в яких проявляється "релігійна тональність" душі: це ставлення людини до природи, долі, навколишнього світу людей. Насамперед релігійність корениться в емоціо-ному сприйнятті природи. Остання збуджує в наше душі як естетичну насолоду, так і страх і відчуття пре-клоненія перед своєю неосяжною міццю. [12]

      Ми відчуваємо в природі щось чуже нам, свій вічний антипод, в той же час oна народжує в нас глибинне відчуття - трепет.Воно відвідує на коли ми щиро зворушені і схвильовані не виключною красою і величчю явищ природи, а занурені в споглядання сонячного променя, тремтячи просвічує крізь деревну листя, коли бачимо, як гнеться під вітром гілка, або спостерігаємо зовні зовсім непримітні речі,які змушують пристрасно коливатися струни нашої душі.Це і є релігійність, хоча ще не релігія, але вже той процес, який призводить до релігії, переселяючи людини в область трансцендентального, процес перетворення власної сутності у власний об'єкт, який знову приймає її в себе.Телеологічне доказ буття Божого (наявність у світі краси, форми, порядку, вказує на існування доцільно творить абсолютної сили) являє собою логічне оформлення цього релігійного процесу. Подібним чином Бог як творець світу виникає завдяки потребі в.продовженні причинного ряду, а, значить, релігійний, прагне вгору, до трансцендентного елемент присутній вже на нижчих щаблях причинно обумовленого процесу.

      Німецький філософ і соціолог Г. Зиммель, представник "філософії життя", основоположник формальної соціології, був одним з родоначальників соціології релігії. У своїх головних працях - "Про соціальну диференціацію", "Соціологія" "Основні питання соціології : індивідуум і суспільство" - він аналізував і релігію. Для соціології релігії особливо важливі такі його роботи, як "Релігія. Соціально-психологічний етюд", "До питання про гносеологічні витоки релігії", "До соціології релігії" "Проблема релігійного положення".

      Дослідження релігії Зиммель базував на відповідних філософських передумовах, при цьому початковою була категорія індивідуального життя. Їй внутрішньо властива антиномія: життя Дається лише одного разу, неповторювана, недовговічна але протікає в контексті всеосяжного процесу функціонування суспільства, в потоці безперервної і універсальної історії людства. Зиммель ставив питання: як особове життя окремого з'єднується з рухом суспільства і історії за допомогою яких механізмів здійснюється процес соціації індивіда. І відповідав за допомогою понять, що розроблялися їм, "взаємодія", "усуспільнення", "форма". Взаємодія розглядалася Зиммелем в якості регулятивного світового принципу: усе знаходиться з усім в якій-небудь взаємодії. З цієї точки зору, суспільство з'являється там, де у взаємодію вступає безліч індивідів. В ході взаємодії відбувається усуспільнення індивідів в "суспільство - буття" людства. [17, c. 457]

      У усьому різноманітті соціальних явищ Зиммель особливо виділяв "чисті форми" усуспільнення. Форми - це константи, правила, способи реалізації змісту, універсальні елементи, що проявляються в кожній одиничній дії остающиеся-тождественными в потоці різноманітних, історично мінливих соціальних явищ.

      До форм, за допомогою яких людське співтовариство створює для себе гарантію правильної поведінки індивідуума, Зиммель відносив релігію. Він вважав, що необхідний порядок, існуючий в суспільстві, є плодом деякої абсолютно недиференційованої форми у якій моральна, релігійна і юридична санкції ще покояться в нерозчленованій єдності.

      Зиммель розрізняв релігійність і релігію і підкреслював, що не релігія створює релігійність, а навпаки. Релігійність - це "цілісна фундаментальна влаштована душі", "фундаментальне буття релігійної душі". Вона виявляється в релігійній вірі а сам цей душевний факт є щось тафизическое. У вірі живе і виражає себе релігійне буття, сенс і значущість якого абсолютно незалежні від змісту, що вкладається в нього вірою. Віра, яка виникає в стосунках людини до людини, є релігійною вірою. Віра у Бога представляється такою ж спрямованою зовні настроєністю суб'єкта позбавленому зв'язку зі своїм емпіричним предметом, що втратив свій відносний характер. Створюючи свій об'єкт з себе самій, прославляючи його до міри абсолютного, віра набуває соціологічної форми. І хоча душа черпає сили для таких зльотів з власних надр, вона - проходячи стадію віри у Бога - набуває більше концентрованої і продуктивної форми. Душа протиставляє свої сили собі самій, дістаючи в результаті можливість рости і домагатися недосяжних в звичайних умовах успіхів в оволодінні духовними цінностями, а також знову вбирати їх в себе після того, як вони набудуть цієї форми. [17, c.459]

      Розглядаючи причини виникнення і суть релігії, Зиммель виділяв зв'язки і інтереси, що знаходяться "по ту" і, переважно, "по цей бік релігії". І "по ту", і "по цей бік релігії він виявляв "релігійні моменти" початкові пункти на шляху виникнення того, що в якості релігії набуло самостійності і цілісності. Релігійні почуття імпульси проявляються не лише у сфері релігії; вони є присутніми в численних і різноманітних зв'язках як елемент що бере участь у багатьох ситуаціях і робить свій вплив на розвиток подій. У міру досягнення характерними рисами цього елементу вищої точки розвитку і надбання закінченого і яскравого вираження і сам він відокремлюється від усіх інших елементів - виникає релігія як що абсолютно відокремилася всього іншого світу область. Релігія в якості самостійного життєвого змісту, цілком самозамкнутої сфери полягає в ізоляції цього елементу. З іншого боку, релігійні інтереси, що сформувалися, проявляються в соціологічних релігійних формах, які стають вмістищем почуттів, пов'язаних з відправленням релігійного культу. Соціологічним формам досить лише зіткнутися з релігійним на будовою або перейнятися їм, щоб виникла форма релігії як самостійний образ думок і дій.

      На думку Зиммеля, існує три моменти життєвого круга, в яких проявляється "релігійна тональність" душі : це відношення людини до природи, долі, світу людей, що оточує його. Передусім релігійність корениться в эмоційному сприйнятті природи. Остання збуджує в наше душі як естетична насолода, так і страх і почуття преклоніння перед своєю неосяжною потужністю. Ми відчуваємо в природі щось чуже нам, свій вічний антипод, в той же час вoна народжує в нас глибинне почуття - трепет. [10]

      Другою областю, по відношенню до якої душа може займати пройняту релігійним почуттям позицію, Зиммель рахував долю. Долею називають ті враження і впливи, які випробовує людина під час свого життєвого розвитку, стикаючись з речами зовнішніми чужорідними по відношенню до нього. Поняття долі набуває характеру випадковості, що проявляється як сила, яка протистоїть відчуттю сенсу життя, що йде з глибини душі. Релігійне переживання пов'язане з питаннями долі, формується в результаті продуктивних, таких, що лежать в основі нашої духовної Природи релігійних сил. Переживання долі отримує релігійне забарвлення не від трансцендентної сили, віра в існування якої є в душі.

      Далі Зиммель розглядав стосунки, що зв'язують людину зі світом людей, а також джерела релігії у рамках цих стосунків. Він помічав, що передусім в цій області діють сили і значення, які отримують релігійне забарвлення не від вже існуючої релігії, а самі піднімаються її рівня. Він вважав джерелами релігійного життя, походження релігії "модуси громадського життя". Є і соціальні відношення, взаємозв'язки між людьми, що являються по суті релігійними. Це саме ті комунікативні цінності, які, відриваючись від безпосереднього соціального інтересу, що становить їх зміст, і здіймаючись в трансцендентний вимір означають релігію у вузькому, власному значенні слова.

Страницы:1234следующая →
Описание работы
Соціологія релігії – це галузь соціологічного знання, що вивчає релігію як соціальний феномен у різноманітних його аспектах. За об’єктом дослідження, яким є власне релігія, ця галузева соціологічна теорія входить до структури релігієзнавства разом з філософією релігії, психологією релігії, історією релігії. Маючи спільний об'єкт дослідження, кожна з цих наук відрізняється специфікою свого предмета, своїм спектром предметного поля дослідження.
Содержание
Введення………………………………………………………………………..3
1. Предмет та об’єкт соціології релігії. Дослідження М.Вебера та
Г.Зиммеля………………………………………………………………………..4
2. Порівняльний аналіз релігій та конфесій. Чинники змін релігійних
систем……………………………………………………………………………12
3. Релігійна ситуація в Україні. Міжконфесійні відносини та
конфлікти………………………………………………………………………..16
Висновки…………………………………………………………………………32
Література……………………………………………………………………….35