Соціальні інститути

Носії: релігійні індивіди, групи, організації.

4. Релігійні організації – забезпечують існування та функціонування релігійної спільності, тобто сукупності послідовників певного віросповідання. Спільність разом із своїми організаційними елементами являє собою релігійне об'єднання, первинним осередком якого виступає людина.

Типи: церква, секта, деномінація.

Функції релігії:

1. Світоглядна (певне світорозуміння – пояснення світу, місце людини в ньому і т.ін.);
2. Компенсаторська (релігія виконує роль компенсатора в суспільстві, тобто релігійного «заповнення» дійсності – соціальна нерівність, наприклад,  перетворюється  в рівність у стражданні; роз'єднаність замінюється братерством у громаді й т.ін.);
3. Комунікативна (релігія сприяє спілкуванню людей через культову та позакультову діяльність);
4. Регулятивна (релігійні ідеї, цінності, стереотипи, культова діяльність і релігійні організації виступають як регулятори поведінки людей);
5. Інтегративна (підсумовуючи поведінку та діяльність індивідів, об'єднуючи їхні  думки,  прагнення,  спрямовуючи зусилля соціальних груп і інститутів, релігія якоюсь мірою сприяє стабільності в суспільстві).

Релігія як соціальний інститут. - 2

Із середини минулого століття в соціології складається  і потім одержує великий розвиток самостійний напрямок за назвою "соціологія релігії". Дослідженню релігії як соціального інституту присвятили свої роботи Э. Дюркгейм, М. Вебер і інші відомі учені і суспільні діячі, у т.ч. і К. Маркс.

Відповідно  до теорії Маркса релігія як соціальний феномен являє собою об'єктивний фактор, зовнішнім і примусовим образом воздействующий на людей подібно будь-якому іншому суспільному інститутові. Маркс заклав, таким чином, основу функціонального методу дослідження релігії. Релігія, відповідно до Маркса, обумовлювана більше суспільними відносинами, ніж зумовлюючий їхній фактор. Її суспільна функція полягає в інтерпретації, а не продукування існуючих відносин. Соціальна функція релігії - функція ідеологічна: вона або виправдує і тим самим узаконює існуючі порядки, або засуджує них, відмовляючи їм у праві на існування. Релігія може виконувати функцію інтеграції суспільства, але також може діяти і як дезинтегрирующий суспільство фактор, коли виникають конфлікти на релігійному ґрунті.

В другій половині XIX століття положення міняється. На першому плані в соціології релігії - новий напрямок, інтеграційне. Найбільш показова в цьому відношенні концепція Э. Дюркгейма, якого по праву вважають основоположником соціології релігії як наукової дисципліни. Релігію він розглядав як основу єдності суспільства, як фактор соціальної інтеграції.

Поряд з Дюркгеймом, основоположником соціології вважається німецький учений Макс Вебер. Він досліджував місце і значення релігії в суспільстві, що змінюється, вплив її на розвиток економіки, політики, родини. Вебер віддавав перевагу головним чином, світовим религиям і їхньому впливові на хід історії. Зокрема, робота "Протестантська етика і дух капіталізму", де він досліджує вплив християнства на історію Заходу, зробила його знаменитим. І ще одна важлива частина веберовской соціології релігії - вивчення типів релігійних організацій, що приводить до розгляду системи "церква-секта".

Роботи названих основоположників соціології релігії  визначили всі її наступний розвиток, основні напрямки досліджень, проблематику, методологію. До кінця XIX -  початкові XX в. соціологія релігії складається  як самостійна дисципліна.

Релігія - це своєрідне поводження (культ), світогляд і світовідчування, заснований на вірі в надприродне, не доступне розумію людини. Віра - це знання, що ґрунтується не на знаннях, не на емпіричних факторах. Віра виникла 40 - 50 тисяч років тому і пройшла етапи:

1. первісні релігії.

Тотемізм - віра в споріднення з якою-небудь твариною і явищем.

Фетишизм - віра в чудотворний предмет, що має чудотворні властивості.

Магія - це чаклунство, віра в можливість впливати визначеними діями на надприродну істоту.

Анімізм - віра в душі і парфумів.

2. політеїстичні релігії - багатобожжя.

3. Монотеїзм - єдинобожжя: буддизм (7 в. д.н.е.), християнство, іслам (наймолодша релігія).

Структурні елементи релігії:

1. релігійна свідомість. - релігійна ідеологія - релігійна психологія (віра, емоції, спілкування з приводу релігійної діяльності) соборність - єднання.

2. релігійна діяльність.

- культова (висвітлення, водохрещення, вінчання)

- внекультовая (недільні  школи, видавнича діяльність, місіонерство).

3. релігійна організація

- церква (церковно і священна служителі, миряни)

секти - частина, що відкололася, від церкви з лідером.

Предмет соціології релігії-сукупність структур, процесів, пов’язаних із функціонуванням сусп-ства на різних рівнях, система контролю за соціальною поведінкою індивідів і груп. Об’єкт - релігія як соц.явищ е, її виникнення, розвиток та місце у духовному житті сусп-ства. Соціологія концентруєть ся на соц.вимірі релігії, її впливі на соціальн у поведінку, її цікавлять засоби релігійної мотивації та соціальні вияви. Аналізуючи релігію, соціологія застосовує різні соц. явища: опитування, статистичний аналіз, спостереження й експеримент. Істотними компонентами релігії як соціального інституту є релігійні групи та організації. Релігійна група-соціальна с пільнота, що утворюється в процесі відправлення релігійних обрядів. Сукупність таких груп утвор.релігійну організацію-форма соц.організації, обєднання послідовників певного віросповідання.У функціонуванні релігії як соц.інституту важливе значення мають духовно - моральні феномени:-релігійна свідомість сукупність вірувань, що встановлюють зв’язок  між людською натурою, навколишньою природою, яких віруючі вваж.священними; релігійна психологія-своєрідна спрямованість псих .процесів віруючих людей,їх почуттів на над природні об’єкти-Бога,духів тощо;-релігійна  діяльність-це реальна поведінка віруючих, у якій реалізується релігійна свідомість.

Неосновні соц.інститути, функції,типи.

Неосновні соц.інститути не мають чіткої нормативної бази,є результатом соц.творчості та волевиявлення громадян (тимчасові групи, клуби за інтересами, мітингуючі групи). Соц.контроль встановл. за допом. норм, закріплених у громадській думці,традиціях і звичаях. До них відносять різні культурні і соціальні фонди,обєднання за інтересами. Функції: -регулятивна (регулюв.за допом. норм, правил поведінки,забезпечується виконання  бажаних дій); -відтворення безперервності  сусп.відносин (передання досвіду,цінностей ,норм культури з покоління в покоління); інтегративна (згуртування дій,відносин індив ідів,що забезпечує соц.стабільність у сусп- стві); -комунікативна (взаємодія між людьми за рахунок певної організації).

Неформальні соціальні  інститути хоча і регламентуються в соціальних діях, зв'язках, але не оформлені законом та ін. Візьмемо інститут дружби: Йому властиво багато ознак соціального інституту, адже дружба — один із елементів, що характеризує життя будь-якого суспільства, є обов'язковим, стійким явищем в житті людей. Регламентація в дружбі досить повна, чітка, часом навіть жорстка. Образа, суперечки, припинення дружніх зв'язків — своєрідність форми соціального контролю в інституті дружби. Та регламентація ніяк не оформлена у вигляді законів, админістративних кодексів. У дружбі є ресурси (довір'я, симпатії, дії знайомства та ін.), але немає настанов. Дружба має чітке розмежування в тому числі від любові, взаємовідносин з колегами по службі, братніх відносин, але немає чіткого професійного статусу, прав, обов'язків та ін. Природно, неформальні соціальні інститути засновані на тісних особистих зв'язках, взаємних симпатіях безпосередньому спілкуванні, спільності дій, прагненні, почутті, інтересів. Соціальний інститут і соціальний контроль тут здійснюється з допомогою неформальних санкцій — моральних норм, звичаїв, традицій та ін.