Адаптації людей похилого віку до пенсійного періоду життя

соціальну  ефективність,   тобто   усунення   негативного   впливу   оточуючого

середовища.

     Трудова діяльність людини протягом життя визначає те місце, яке вона займає в суспільстві, ступінь престижності, рівень благополуччя, задоволеність або незадоволеність своєю діяльністю. Важливим моментом є і звичка до постійної зайнятості. Значна кількість людей похилого віку, приймаючи рішення про вихід на пенсію не залишають думки про продовження своєї професійної діяльності. Велике значення при цьому має так звана вікова самопрезентація, тобто вік, з яким ідентифікує себе людина похилого віку. Загальноприйнятий погляд про те, що людина стає старою в 60-65 років, часто не сприймається особою, що досягла цього віку. Як правило, в такому віці люди не прираховують себе до категорії "старих"[52;62]. На думку Дискина А. та Решетюка О. існує шість чинників, які впливають на суб»єктивний вік:

примусове звільнення з роботи;

фізична чи розумова деградація;

обмежена фізична активність;

звуження соціальних контактів;

хвороба або смерть подружжя.

     Інші демографічні характеристики (стать, соціально-економічний статус), за їх поглядами, не впливають суттєво на вікову ідентифікацію людини. Визначними є

чинники фізичного здоров'я і збереження звичних соціальних ролей. Гарне здоров'я і високий рівень соціальної активності знижують календарний вік, більш вираженим є суб'єктивне відчуття стабільності середнього віку.

     Дослідження мотивації продовження трудової діяльності в пенсійному віці, проводиться широко в різних країнах як один з аспектів вивчення способу життя людей похилого віку.

      Спосіб життя - це стійка система форм і видів життєдіяльності, повсякденної поведінки людей, пов'язана з їх здоров'ям, яке залежить від світогляду, установок, виробничих і побутових чинників. Праця є одним з найважливіших компонентів цієї системи.

Сьогодні вирізняють три основні типи орієнтації до праці в похилому віці.

      1.Внутрішня орієнтація (соціальна) як інтерес до змісту праці характерна для осіб, що мають досить високий рівень освіти.

      2.Зовнішня орієнтація (матеріальна) виражається в інтересі до праці за оплату і заради матеріальної забезпеченості, вона характерна переважно для осіб з низьким освітнім цензом і кваліфікацією.

3.Орієнтація на умови праці.

      У 1977 році низка вчених (Дискін А, Решетюк О., Дмитрієв А. та ін.) виявили, що соціальні мотиви продовження професійної діяльності є головними у незначної частини людей похилого віку, що досягли пенсійного віку, - всього лише 36%. Для цих людей аксіомою була потреба працювати, впевненість у необхідності трудової діяльності до тих пір, поки дозволяє здоров'я, потреба у спілкуванні з колективом, усвідомлення роботи як громадянського обов'язку. Чоловіки, більше ніж жінки, висловлювали задоволення від професійної діяльності як засіб заповнення часу роботою, оскільки їм не було привите вміння зацовнювати свій вільний час і вони не мали практично ніяких інших інтересів, окрім роботи.

      Соціологічні дослідження, проведені в 1995 році, показали, що наче б то пенсіонерів хвилює перш за все матеріальне положення, а насправді це займає лише третє місце, але ж все-таки 60% пенсіонерів по старості працюють тільки з матеріальних нестатків.

     Під час аналізу у зв'язку керуючих мотивів продовження праці з розмірами назначених пенсій виявляється пряма залежність: зі збільшенням розміру пенсій знижується кількість тих, для яких підґрунтям продовження професійної діяльності були матеріальні причини. Відповідно зростає кількість тих, кого приваблює саме творчість і актуальними стають соціальні і виробничі контакти.

     Має місце залежність керуючих мотивів продовження професійної діяльності від кількості напруги і характеру праці, що виконується. Чоловіки, які зайняті низькокваліфікованою фізичною працею, частіше говорять про матеріальні причини, що збудили їх до праці, ніж тих, що зайняті працею середньої важкості і легкою працею.

     У групі працівників розумової праці у осіб, що зайняті працею більш напруженою, соціальне обумовлені мотиви продовження професійної діяльності зустрічаються частіше, ніж у осіб, зайнятих працею помірної напруги. У працівників напруженої розумової праці на перше місце виходять звичне бажання до відповідальності і збереження престижу, завдяки роботі, що вони виконують або посаді, що вони займають. Продовження праці в основній передпенсійній професії обумовлена звичними умовами і збільшенням змісту роботи, що виконується. На тривалість працездатності після вступу в пенсійний вік впливає рівень освіти: найдовший термін відмічений пенсіонером з самим високим рівнем освіти.

     Збуджувальні соціальні мотиви до трудової діяльності найбільш розповсюджені серед людей похилого віку, що не мають істотних нарікань на стан здоров'я . Загалом серед бажаючих продовжувати професійну діяльність виявляється поєднання мотивів

до праці матеріального і соціального характеру, ізольовано ці мотиви зустрічаються рідко. Пенсіонери, продовжуючи свою професійну діяльність, в середньому працюють не більше п'яти років після виходу на пенсію.

     Сьогодні 10% одиноких пенсіонерів, як показали результати дослідження, продовжують працювати. Це дає змогу їм перш за все зберегти розмір своїх доходів на середньому рівні.

     Ще в 1950 році половина американців старшого віку працювали, а в 1970 році -одна чверть, а в 1980 році - одна п'ята осіб пенсійного віку, а в 1982 році працювало тільки 17% чоловіків і 7% жінок у віці понад 65 років. Однак в останні роки відмічається ріст часткової зайнятості осіб пенсійного віку: майже половина чоловіків і 60 % жінок віком понад 65 років працюють неповний робочий день.

      Основним показником адаптації до виходу на пенсію є прийняття старіння за нормальне явище, а вихід на пенсію - за заслужений відпочинок після багатьох років роботи. Мірою адаптації до пенсійного періоду є активність і вміння заповнювати свій вільний час. Активність повинна бути співвіднесена з можливостями людини: якщо вона через мірна, це свідчить скоріше про погане пристосування, відображуючи потребу людини показати, що вона досі молода. Добра адаптація ґрунтується на реальному розумінні свого становища, на пристосуванні способу життя і планів до умов, що змінилися. Виявлена загальна закономірність: люди, які мали перед виходом на пенсію широкі інтереси поза своєю професією, улюблені заняття, на які їм завжди не вистачало часу, краще пристосовуються до особистої свободи.

     У цілому вихід на пенсію легше переноситься жінками, ніж чоловіками. Це пояснюється тим, що жінки загалом займаються професійною діяльністю з економічних причин, а не для задоволення потреб самореалізації. Вихід на пенсію жінок, що займаються домашнім господарством, вихованням дітей, сприймається ними як серйозне полегшення і задоволення.

      Вихід на пенсію розцінюється як катастрофа жінками, які відмовилися від сімейного щастя заради кар'єри. Такі жінки після виходу на пенсію звичайно розвивають різні види діяльності в основному соціального чи релігійного напрямку, вони декларують своє наче б то повне задоволення від добре виконаних обов'язків. Особливо важко жінкам, які, виходячи на пенсію, стикаються з тим, шо їх вільний час нікому не потрібен, що вони одинокі, бо всі родичі померли, а живі не звертають на них уваги. Для таких жінок пенсійний вік фактично перетворюється на період очікування кінця життя.

     Чоловіки в цілому гірше пристосовуються до виходу на пенсію, так вони в більшій мірі "вростають у професійну роботу, відсуваючи на майбутнє реалізацію сімейних і соціальних ролей"]. Це пов'язано також із почуттям втрати авторитету в своїй сім'ї у зв'язку зі зменшенням доходів. Важливим чинником пристосування до старості є існування хобі, наявність друзів поза професійним колом, відсутність дружньої компанії в поєднанні з невмінням включитися в сімейне життя, якщо йому приділялося недостатньо уваги, призводить до того, що старі люди залишаються наодинці, поглиблюючи їх відчуття невдалого життя.

     Низька самооцінка у пенсіонерів, що не працюють обумовлена серцево-судинною патологією, звичайно співпадає з експертним висновком про обмеженість працездатності і підтверджує правомірність відмови більшої частини цих людей від продовження професійної і трудової діяльності.

     Само собою розуміється, що вихід на пенсію і припинення трудової діяльності пов'язані з бажанням уникнути фізичного переобтяження організму у результаті реального скорочення фізичних або інтелектуальних можливостей. Ця позитивна сторона припинення роботи після досягнення середнього пенсійного віку. Об'єктивно * встановлено, що часто продовження професійної діяльності не йде на користь здоров'ю.

      Позитивним явищем як в економічному, так і в соціальному плані, як в інтересах людей похилого віку, так і в інтересах суспільства, продовження професійної діяльності пенсіонерів, якщо вони цього бажають і можуть, згідно своїм фізичним і розумовим здібностям. У економічному плані визнано небажаним встановлювати вік припинення професійної діяльності. У соціальному - доцільно дозволити особам, що виконують шкідливу і важку роботу, припинити її раніше. У цьому магічному колі найбільш ефективним засобом є перебудова політики зайнятості.

      Отже, геронтологи вважають, якщо людина міняється постійно протягом життя, то також бажано, щоб змінювалася і робота, яку вона виконує, що дозволило б їм краще пристосуватися один до одного. Індустріальне виробництво призвело до усунення природної адаптації праці до людини, однак у сільському господарстві і в сімейному виробництві роль кожної людини оцінюється спонтанно: поступово з віком дитина починає виконувати складнішу і значущішу працю. Люди похилого віку, навпаки, починають виконувати більш легку роботу. Таким чином, адаптація відбувається природнім шляхом. В індустріальному суспільстві між моментом входження в професійну діяльність і до виходу на пенсію характер роботи індивідів змінюється мало. Вимоги структурної перебудови економіки відкривають можливості для використання праці пенсіонерів в розвинутих галузях, нових, екологічно чистих виробництвах. Альтернативні форми зайнятості пенсіонерів по старості - в сфері малого і середнього бізнесу, в фермерстві, в сільському господарстві, присадибних ділянках.