Проблеми забезпечення воєнно-політичної безпеки України в сучасних умовах (організаційний аспект)

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

 

 

На  тему:	Проблеми  забезпечення воєнно-політичної безпеки України в сучасних умовах (організаційний аспект).

 

ЗМІСТ

ВСТУПНА ЧАСТИНА..................................................................................................3

ОСНОВНА ЧАСТИНА…………………….………………………………………………..4

 

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА.........................................................................10

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.........................................................................12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУПНА ЧАСТИНА

 

Актуальність даної теми обумовлена тим, що, незважаючи на загальновідомі кардинальні зміни в Центрі та на Сході Європи, які за масштабністю порівнюють з наслідками другої світової війни, Європа, як і раніше залишається місцем схрещення економічних, етичних, релігійних та інших протиріч. Реалії сьогодення полягають у виникненні значного обсягу нових суперечностей різного характеру між окремими державами та регіонами. Вказані протиріччя, які дрімали в період “холодної війни” всередині деяких держав, намагання переглянути існуючі кордони, перерозподілити сфери впливу призвели до ряду кровопролитних конфліктів. Набули рис міжнародного характеру такі загрози міжнародній стабільності як тероризм, контро банда наркотиками, незаконна торгівля зброєю, організована злочинність. Але не відрізняється стабільністю ситуація і в інших регіонах.

Спостерігається значне піднесення ісламського  фундаменталізму. Туреччина, під впливом  ідей пантюркізму, які сповідує частина її політиків, намагається стати одним із лідерів мусульманського світу, здійснює підтримку радикально налаштованих слоїв кримсько-татарського населення автономної республіки Крим. Досить складні процеси відбуваються у сусідніх з Україною державах, перш за все у Росії та її кордонах.

Тому загальна обстановка на євроазіатському континенті ще далека від стабільності і тому проблеми забезпечення воєнно-політичної безпеки України в сучасних умовах, як ніколи актуальні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                           ОСНОВНА ЧАСТИНА

 

Під загрозами національній безпеці у воєнній сфері прийнято розуміти сформовані наміри держави  або коаліції держав застосувати воєнну силу проти суверенітету, територіальної цілісності або незалежності іншої держави, а також такі явища внутрішнього характеру, як збройний сепаратизм, тероризм, етнічний та релігійний екстремізм. Таким чином умовно можливо загрози у воєнній сфері поділити на зовнішні та внутрішні. 

 

До зовнішніх загроз у воєнній сфері можливо віднести:    посягання на державний суверенітет держави та її територіальну цілісність;  

воєнно-політична нестабільність, воєнні конфлікти у різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України;      розвідувально-підривна діяльність іноземних спецслужб в оборонній сфері;  

поширення міжнародного тероризму;      поширення ЗМУ та засобів її доставки;      недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки;           нелегальна міграція;          можливість втягування України у регіональні збройні конфлікти;  нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь;         комп’ютерна злочинність та комп’ютерний тероризм;  нелегальний бізнес зброєю та боєприпасами;      відродження піратства на морі.        

До внутрішніх загроз у воєнній сфері можливо віднести:   спроби створення і функціонування незаконних збройних формувань;  прояви сепаратизму, етнічного та релігійного екстремізму;   зниження боєздатності ЗС через небезпечне зниження рівня їх забезпечення військовою технікою та озброєнням нового покоління;   повільність у здійсненні та недостатнє фінансування програми реформування ЗС та ОПК;         накопичення великої кількості застарілого та непотрібного для ЗС озброєння, боєприпасів;          незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців;  поширення сфери тіньової економіки;     криміналізація соціальних верств населення.     

 

Виходячи із можливих загроз воєнній  безпеці України її військово-політичне керівництво, з метою забезпечення воєнної безпеки держави, повинно здійснювати (втілювати у життя) політику воєнної безпеки, визначати основні напрямки щодо реагування  на зовнішні і внутрішні загрози у воєнній сфері .        Механізми втілення основних політичних рішень здійснюються за допомогою відповідних стратегій. У мирний час більш масштабне і важливе значення має стратегія воєнної безпеки, тому що саме вона розробляє заходи щодо запобігання та стримування збройних конфліктів та кризових ситуацій (в загрозливий період починає набувати більшого значення воєнна стратегія). Стратегія воєнної безпеки України, яка реалізується її військово-політичним керівництвом, повинна насамперед враховувати (вирішувати) проблеми забезпечення військово-політичної безпеки України, обумовлені як зовнішніми та і внутрішніми чинниками.        Україна як і всі країни світу є невід’ємним державним елементом політичної карти миру, всі процеси розвитку геополітичної ситуації навколо нашої держави, проецируються на неї та в тому, чи іншому вигляді обумовлюють зовнішні проблеми забезпечення воєнно-політичної безпеки.   В сучасних умовах міняється економічна, а в результаті і політична роль провідних держав миру. Якщо в 2006 році Сполученим Штатам Америки належало 19,7% світового валового продукту, державам Європи - 14,6%, то за прогнозами, до 2020 року їх частка зменшиться - відповідно - до 15,4% і 10,4%. В той же час питома вага китайської економіки зросте з 15,1% до 23,7%, а в цілому економіки країн БРІКа (Бразилія, Росія, Індія, КНР) - з 26,6% до 37,4%.Один Китай проводитиме майже стільки валового продукту, як США і держави єврозони разом узяті - 23,7% і 25,8%.     Як бачимо, сформульований В. И. Лениным закон нерівномірності економічного розвитку в епоху імперіалізму діє і у наш час.   Загострюється проблема сировинних ресурсів, перш за все вуглеводневої сировини, в найближчій перспективі - питної води, у ряді регіонів - ресурсів продовольства. У зв'язку з цим з кожним роком посилюється боротьба за доступ до джерел стратегічної сировини і за контроль над шляхами його доставки.       В цьому першопричина натівської агресії проти Югославії і розчленовування цієї країни, розв'язаної США і Великобританією під надуманим, неспроможним, як тепер визнано і американцями, приводом війни в Іраку, акції НАТО в Афганістані, американських загроз на адресу Ірану і КНДР, розгортання американцями найбільшої в Європі військової бази 'Блондстил' в Косово, переміщення американських військових баз до Болгарії і Румунії, планів розміщення елементів протиракетної оборони США в Чехії і Польщі, розширення НАТО на схід, проникнення і прагнення закріпитися в державах Центральної Азії.     Непрості процеси відбуваються в європейських і євроатлантичних структурах - європейському Союзі і НАТО. Держави 'старой Европи' (окрім, можливо, Великобританії) явно прагнуть вийти з-під опіки 'старшего брата', проводити більш самостійну, незалежну від США, - 'европейскую' політику. Що ж до так званих 'младоевропейцев' - країн Центральної і Східної Європи, прибалтійських держав, недавно прийнятих в ЄС і НАТО, то вони, як правило, йдуть у фарватері американської політики, є їх креатурою. США і їх союзники по альянсу дуже хотіли б, щоб членом НАТО якнайскоріше стала і Україна, укріпивши їх позиції в прихованому (поки що) протистоянні з країнами “старой Європи”. Наскільки такі рішення відповідали б інтересам України - інше питання.         Не можна не враховувати і того, що в найшвидшому вступі України до НАТО восточно- і центральноєвропейських держав зацікавлені і тому, що це істотно відсунуло б від них межу протистояння Північноатлантичного альянсу з Росією. На випадок можливої конфронтації Україна послужила б для них прикриттям. Прямо скажемо - незавидна для нашої країни роль.  Не можна не враховувати і того, що в реалізації своїх планів і устремлінь Сполучені Штати, інші західні держави активно використовують у принципі дуже привабливі, я б сказав - 'безотбойные' гасла 'свободы', 'демократии', 'защиты прав человека'. Керуючись власними інтересами і застосовуючи при оцінці ситуації в тих або інших країнах 'двойные стандарты', вони підтримують бажані їм опозиційні сили, не зупиняючись перед втручанням у внутрішні справи незалежних держав. Це особливо виявляється в провокації і підтримці в пострадянських країнах так званих 'цветных революций'.          Відома позиція румунських властей відносно острова Зміїний, судноплавного ходу по Дунаю, необхідності повернення Молдавії територій Південної Бессарабії і Північної Буковини. При цьому румунська сторона  нагадує, що ці території колишня українська РСР одержала з рук Сталіна - на основі пакту Молотова – Ріббентропа який Румунія не рахує дійсним.   Разом з цим зберігається напружена та нестабільна обстановка в районі Придністров'я на території сусідньої Молдови, загострення якої призведе до збройного конфлікту, що може пошириться і на територію України.   Сьогоднішня військово-політична обстановка також характеризується наявністю в прямому сусідстві більш могутньої держави - Російської Федерації, яка проводить по відношенню до України агресивну політику, що не дозволяє інтегруватися до євроатлантичних структур безпеки. У взаємних відношеннях України та Російської Федерації існує достатня кількість не врегульованих питань та територіальних претензій, а саме:     

відсутність на місцевості обладнаної державної межі з РФ (а також з Білоруссю і Молдовою) протягом більше 5 тисяч кілометрів і небажання Росії під будь-якими приводами домовитися про утворення межі;    

базування на території України  в Криму оперативно-стратегічного  формування ВМС РФ - Чорноморського флоту;      

територіальні претензії Російської Федерації до України в районі керченської протоки і відкрите небажання вирішити питання про територіальний розділ акваторії Азовського моря;      

організована РФ проти  України так звана "мережна" війна, що включає дві основні складові: інформаційну війну ( дезинформаційний потік інформації різного характеру, чорний піар) і утворення класичної "п'ятої колони" в особі деяких партій і рухів.        Аналіз сучасних умов існування людства на нашій планеті показує, що основною і реальною загрозою на даному етапі розвитку міжнародного суспільства  з 11 вересня 2001 року став міжнародний тероризм, від якого поки не захищена жодна держава в світі.         Також у світі існує достатня кількість потенційних непрямих зовнішніх загроз у військовій області, а саме:          

розповсюдження зброї  масової поразки і засобів  його доставки;   

 

недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки;           

 

можливість втягування України в протистояння іншим державам або в регіональні війни;          

 

розширення незаконного  обороту зброї, боєприпасів і  вибухових речовин і т.п.

Разом з зовнішніми існують і  внутрішні проблеми забезпечення воєнно-політичної безпеки України вплив яких на забезпечення воєнної безпеки держави слід вважати більш вагомим.

Значне погіршення стану військово-політичної безпеки держави (його військової організації) виникає під час політичної та економічної кризи держави. Робить вплив на це і часта, зміна військово-політичного керівництва, відсутність чіткого зовнішньо-політичного курсу.    

Нестабільність внутрішньополітичної ситуації в Україні не викликає захоплення ні у нашого народу, ні у міжнародного співтовариства. У зв'язку з цим Україна ніяк не може стабілізувати своє положення на світовій арені. Не є «рятувальним кругом» в цьому відношенні участь наших обмежених військових контингентів в миротворчих місіях і перемоги на спортивних аренах миру і Європи. Участь обмежених військових контингентів України після вступу в НАТО у військових операціях на території інших країн може означати втягування країни в протистояння іншим державам або в регіональні війни, що є, згідно Військовій доктрині, загрозою національної безпеки у військовій області. Якщо країна, на території якій воюватимуть війська НАТО, входить в сферу інтересів міжнародного тероризму, то Україна автоматично стає одним з об'єктів для проведення терористичних актів. Новітня історія терористичних актів в країнах, що входять в блок НАТО, добре відома всьому світу. Знайти відповіді на ці питання можливо тільки за умови відвертості і послідовності політики керівництва країни, підвищення ступеня інформованості населення, зміни відносин з «суспільство для держави» на «державу для суспільства», реального зростання показників економіки країни і внутрішньополітичної єдності нашого суспільства.           

Не достатній економічний розвиток України, слабкість оборонно-промислового комплексу. В результаті порушення роботи, а іноді і зупинки підприємств через зростання цін на газ, зростає безробіття, знижується рівень оплати праці і, відповідно, зростання незадоволеності економічною політикою слід чекати «добровільно-вимушеного» відтоку висококваліфікованих робітників, інженерів, вчених, що приводить до порушення співвідношення між працюючими і непрацюючими громадянами, погіршення криміногенної ситуації, соціальної і політичної напруженості. Інвестиції будуть згорнуті, збільшиться відтік капіталу за межі країни.               Стан військово-промислового комплексу, що виживає сьогодні різними способами, залишає бажати кращого і вимагає цілеспрямованої підтримки з боку держави. По-перше, нафтогазова залежність. По-друге, зі всіх нафтопереробних підприємств, що знаходяться на території України, нашій країні належить тільки. одне. Достатня частка сьогоднішнього ринку України залежить від діяльності Криворіжсталі, яка знаходиться в руках іноземних власників.            

 

Стан озброєння і  військової техніки (ВВТ) достатньо  плачевний: більш 60% ВВТ знаходяться в експлуатації більше 15 років, у тому числі 55% бойових літаків і зенітних ракетних комплексів Повітряних Сил, 97% бойових кораблів Військово-морських Сил, 84% ракетно-артилерійського озброєння, 11% бронетанкового озброєння і техніки, 53% автоматизованих систем управління і 45% радіоелектронної техніки вимагали ремонту. До цього слід додати, що перераховані озброєння і військова техніка в такому стані не забезпечать необхідні рівні боєготовності і боєздатності нашої армії в умовах сучасної озброєної боротьби: вони морально застаріли і обмежені по ресурсу експлуатації, хоча і робляться спроби модернізації і продовження ресурсу. Нові, сучасні засоби для оборони країни в необхідній кількості практично відсутні. Виходячи з аналізу змісту Білої книги України, в найближчому майбутньому в країні може залишитися мінімальна кількість бойових літаків. Слід також відзначити, що проти зброї на нових фізичних принципах, деякі види якої вже створені і випробувані передовими країнами світу, Україна в сьогоднішніх умовах зовсім беззахисна.     

Недостатня укомплектованість особовим складом військових частин Збройних Сил України, не престижність військової служби за контрактом.  

Не значний ( мінімальний) бюджет Збройних Сил України.Величини цього бюджету знаходилися в межах одного відсотка від ВВП, хоча Законом України "Про оборону України" визначається, що бюджет повинен забезпечувати "належне виконання задач оборони, але не менше трьох відсотків від запланованого об'єму валового внутрішнього продукту". По своїй грошовій величині український військовий бюджет складав щорічно суму близько одного мільярда доларів США (в 2009 році - до 0,8 млрд. долл.). Для порівняння, Росія має бюджет у розмірі 2,8 % від ВВП - це порядка 50 млрд. долл., Польща при 142 000 чоловік в армії - більше 10 млрд. долл.             

Серед вказаних загроз найбільшу  безпеку, з погляду можливості переростання у військовий конфлікт, представляють  міжетнічні і релігійні конфлікти. Вони, як правило, мають дуже довгу  історію суперечностей, швидко загострюються і дуже поволі дозволяються. Таких конфліктів на різних стадіях і в різних формах достатньо багато в Європі, у тому числі недалеко від меж України: на Кавказі (Абхазія, Нагірний Карабах, Осетія, Чечня), в Молдові (Придністров'я), на Кіпрі, на Балканах (СРЮ, Македонія, Албанія і інші країни), в Туреччині. Протягом останнього десятиріччя найбільші проблеми для Європи створювалися конфліктами на Балканах і Кавказі. Для України ця проблема також актуальна, з огляду на обстановку що складається останніми роками на території Автономної республіки Крим та Бессарабії.

В якості висновку можна  сказати, що на сучасному етапі у  сфері забезпечення національної безпеки  відбулися зміни принципового характеру. Вони торкаються не тільки шляхів і  способів забезпечення національної безпеки окремої країни в сучасному світі, але і самої суті цього процесу. Посилення взаємозалежності країн і поява глобальних проблем приведе до розуміння того, що ці проблеми неможливо вирішити поодинці і по окремості. Для їх вирішення необхідні з'єднані зусилля всіх народів на основі світової співпраці.          

Слід підкреслити, що в значенні розподілу потенціалу загроз ситуація сьогодні є типовою для більшості країн світу - внутрішні загрози превалюють над зовнішніми. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

Виходячи з цього, стає всім зрозуміло, що загрози національної безпеки України у військовій області можливі. Що ж робити в  цій ситуації? Питання правомірне і непусте.

Протягом багатьох сторіч військова сила служила державі  для захисту національних інтересів. Чим була сильніше держава з військової точки зору, тим була менше вірогідність того, що воно піддасться нападу інших держав, сила давала можливість завоювати сусідні території, зменшуючи тим самим ризик нападу ззовні. В умовах, коли національні інтереси формувалися виходячи виключно з позиції захисту державної території, населення і природних ресурсів,  військова сила виступала як головний атрибут державної влади. забезпечення.         На сучасному етапі значення військової сили змінилося. З появою ядерної зброї, сучасних балістичних ракет, концепція силового забезпечення національної безпеки втратила значення. Крім того, з розвитком науки і техніки і удосконаленням озброєння зміст озброєних сил, здатних повноцінно забезпечити охоронний або конкурентний підходи, стає все більш дорогим. На це потрібні виснажуючі витрати на озброєння, які нерідко здійснюються за рахунок соціальної сфери. Разом з тим, навіть маючи ультрамодерне озброєння і надпотужну армію, жодна держава не може забезпечити гарантований захист від нападу не менше сучасними засобами озброєнь і не може зберегти перевагу, яка б гарантований захистило його від нанесення значних збитків. Іншими словами, настання ракетно-ядерної ери є однією з багатьох причин того, що значення і роль військової сили в забезпеченні національної безпеки, в порівнянні з минулим, значно зменшилися. Тому не випадково в багатьох країнах в компетенції органів, які займаються забезпеченням національної (державної) безпеки, окрім питань протидії розвідкам (зовнішнім загрозам), віднесений і більш широкий круг питань, що стосуються боротьби з тероризмом, організованої злочинності, захисту економіки, екології і т.д.