Специфіка академічного красномовства

План

1)Специфіка академічного красномовства.

   - Поява  академічного красномовства

   - Види красномовства.

2)Красномовство Платона. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1)Слово "красномовство" й означає гарне, красиве мовлення, яким милуються слухачі. По суті, воно — сила, з допомогою якої вдається впливати на оточуючий світ, змінювати його, реалізуючи своє власне бачення життя. Можна, щоправда, нажити через гострий язик чимало ворогів, але той, хто добре говорить, здатний і своїх ворогів перетворити на друзів.

Розрізняють декілька видів красномовства: суспільно-політичне, академічне, судове, церковне, дипломатичне, військове, ділове.

Але ми будемо описувати академічне красномовство.

Академічне  красномовство:

— лекція;

— диспут;

— евристична бесіда;

— реферат;

Академічне  красномовство- це ораторська діяльність науковця та викладача, який доповідає про результати дослідження або популяризує досягнення науки. Воно застосовується у шкільній (різних рівнів) і науковій аудиторіях. Античне академічне красномовство було досить невимушеним. Так, Арістотель міг читати лекції під час прогулянок з учнями. Проте з часом школа ставала все більш регламентованою і до V ст. н. е., усталився навіть тип лекції. В Європі академічне красномовство почало динамічно розвиватися в середньовічних університетах (лекція та диспут були домінуючими формами). Але особливого розквіту набуло воно в післяренесансний період. Ускладнюється робота вищої та середньої шкіл, виникає наукова педагогіка (Ян Амос Коменський).

Сфера його застосування — шкільна (різних рівнів) та наукова аудиторія. Слово походить від грецького «акабеміа» — так називалися сади, що начебто належали міфічному героєві Академу. Згодом цим почали називати філософську школу, засновану Платоном саме в цій місцевості. У Європі академічне красномовство динамічно розвивалося в середньовічних університетах. Тоді воно існувало в лоні схоластики, яка успадкувала від античної софістики інтерес до умоглядних речей (лекція та диспут були домінуючими формами).

В Україні  зародження академічного красномовства пов’язане з функціонуванням Острозької школи та Києво-Могилянської академії, хоча тут теж були дуже відчутні релікти схоластики. Згодом воно розвивається у стінах кількох університетів (Київський, Львівський, Харківський т. ін).

Видатними представниками українського академічного красномовства були М.Максимович, М.Костомаров, В.Єрмаков, Феофан Прокопович.

Головні риси академічного красномовства —  доказовість, бездоганна логічність, точність мислення, чітка, позбавлена будь-якої двозначності, термінологія. Наука, як відомо, є точним описуванням реальних, матеріальних явищ світу. Наукове описування цих явищ в усному слові і живить академічне красномовство. Не менш суттєво, що результати наукових досліджень мусять бути донесені до громадськості (не кажучи вже про студентів та учнів) у дещо спрощеній (адаптованій) формі. Водночас школярі та студенти мусять опанувати мову науки, її термінологію та спосіб викладення. Звичайно ідеалом наукової лекції є виклад, адекватний складності об’єкта дослідження. Тому виступи видатних учених перед професійною аудиторією часто важко доступні навіть молодим ученим, не кажучи вже про школярів. Адаптованості матеріалу до свідомості учнів сприяє використання різноманітної наочності, в першу чергу — із застосуванням технічних засобів.

Академічне  красномовство поділяється на три види;

1. власне академічне (наукова доповідь, реферат, огляд, дискусія);
2. красномовство  вищих навчальних закладів (лекція, цикл лекцій);
3. шкільне красномовство (шкільна лекція, розповідь, опис, бесіда тощо).

Головні риси академічного красномовства —  доказовість, бездоганна логічність, точність мислення, чітка термінологія, позбавлена будь-якої двозначності.

До жанрів академічного красномовства належать: наукова доповідь, наукове повідомлення, наукова лекція (вузівська та шкільна), реферат, виступ на семінарському занятті, науково-популярна (публічна) лекція, бесіда.

Лекція  — основний жанр академічного красномовства. Це монологічний вид виступу, але  погано, якщо лекція перетворюється тільки на монолог викладача без зворотного зв’язку з аудиторією. Аудиторія повинна не тільки слухати, а й активно сприймати матеріал. Для цього існує певна система прийомів: наприклад, проблемний виклад теми, коли лектор не дає готових оцінок, а розглядає різноманітні точки зору, які існують у науці, що можуть навіть суперечити одна одній — це провокує інтерес слухачів до матеріалу та їх розумову активність.

У рамках кожної наукової дисципліни можна формувати цикл лекцій, які відповідатимуть загальнодидактичним принципам поступовості та дозованості навчання (вступні, узагальнюючі, оглядові та ін.). Дуже важливо, щоб лектор пов’язував новий матеріал з уже вивченим; до лекції можна вводити елементи діалогу з аудиторією (наприклад, коли треба пригадати, що вивчалося на попередніх заняттях).

Вчені спеціально читають лекції і для  широкої аудиторії. В епоху масових  комунікацій, завдяки використанню радіо й телебачення, ця форма  пропаганди наукових знань набуває особливого резонансу.

Досвідчені  викладачі широко використовують також різноманітні форми діалогу зі слухачами: колоквіум, дискусію, диспут, усну рецензію, обговорення. Деякі з цих жанрів мають письмові аналоги: наукова доповідь — стаття, усна рецензія — письмова рецензія тощо. Однак на письмі автор пов’язаний законами писемної форми — він не може жестикулювати, висловлювати свої емоції, робити паузи. В аудиторії ж оратор може вдаватися до різних засобів впливу на слухачів, до акторських прийомів включно.

2) На думку Платона, красномовство має бути діловим, а не марнослівним, непідкупним, чесним і високоморальним. Особливо критично Платон ставився до судових ораторів. Платон, поєднуючи мудрість із красномовством, майстерно схиляв до себе серця слухачів не хитрощами, а силою істини.

Філософсько-естетичне  учення старогрецького мислителя Сократа (471-399 рр. до н. е.) дійшло до нас у викладі його учнів, головним чином Платона. Сократ учив усно – для педагогічної і риторичної освіти надзвичайно цікавий метод здобуття  знання через питально-відповідний діалог, що ставить учнів часом в безвихідь, але що потім приводить до правильних виводів.  У діалозі “Федр” Платон пише: “щоб мова вийшла хорошою, прекрасною, то хіба розум оратора не повинен осягнути істину того, про що він збирається говорити? Тому, хто має намір стати оратором, немає необхідності розуміти, що дійсно справедливо, - досить знати те, що здається справедливим більшості, яка судитиме. Те ж саме торкається і того, що насправді добре і прекрасно, - досить знати, що таким представляється. Саме так можна переконати, а не за допомогою істини  мистецтва мови не можна досягти без пізнання істини, та і ніколи це не стане можливим.Мистетство красномовства чи немає взагалі уміння захоплювати душі словами, не лише в судах і інших суспільних зборах, але і в приватному побуті. Красномовства у філософських діалогах “Федр” і “Горгій”. Він виступає проти софісткой риторики, оскільки вважає, що в основі ораторського мистецтва лежить знання людської душі, тобто психологія і діалектика. По Платону, оратор повинен осягнути істину того, про що збирається говорити. На перший план він висуває емоційну переконливість мови (дія на душу) і тезу про те, що діяльність оратора – творчість.  Досягнення грецького ораторського мистецтва були узагальнені, теоретично обгрунтовані і зведені в правила енциклопедистом античності Арістотелем (384-322 рр. до н.е.).

Прийнято  вважати, що Платон є одним із засновників  ідеалістичного напряму в світовій філософії. У багатьох вигадуваннях філософа проводиться думка про  те, що буттям в справжньому сенсі  слова можна назвати лише абсолютну суть, що зберігає своє буття безвідносно простору і часу. Така абсолютна суть називається у вигадуваннях Платона ідеями, або ейдосамі. У діалозі Платона «Тімей» головний розповідач приходить до положення, згідно з яким рішення онтологічного питання онтологічного питання цілком залежить від того, як ми вирішуємо питання теорії пізнання. Якщо ми погоджуємося з тим, що дійсне пізнання стосується лише вічного і незмінного буття, а відносно того, що змінюється і тимчасового не може бути дійсного знання, але тільки думка, то слід визнати автономне існування ідей.

У діалозі  «Тімей» Платон вкладає у вуста  розповідачеві наступні виводи з  визнання нерухомого буття дійсним  об'єктом пізнання. Слід визнати  наявність трьох пологів сущого — вічних ідей, конкретних речей, що змінюються, і простору, в якому існують речі: «По-перше, є тотожна ідея, ненароджена і негинуча, нічого що не сприймає в себе звідки б то не було і сама ні в що не входить, незрима і така, що ніяк інакше не відчувається, але віддана на піклування думки. По-друге, є щось подібне цій ідеї і що носить те ж ім'я — відчутне, народжене, вічно рухоме, виникаюче в якомусь місці і знов з нього зникаюче, і воно сприймається за допомогою думки, сполученої з відчуттям. По-третє, є ще один рід, а саме простір: воно вічне, не має руйнування, дарує обитель всьому роду, але само сприймається поза відчуттям, за допомогою якогось незаконного висновку, і повірити в нього майже неможливо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Література

1. Мочалова И. Н. Философия ранней Академии. СПб., 2007.
2. Бородай Т. Ю. Платон. // Античная философия: Энциклопедический словарь. — М.: Прогресс-Традиция. 2008.
3. Учебники платоновской философии. / Пер. Ю. А. Шичалина, Т. Ю. Бородай, А. А. Пичхадзе.
4. Интернет.