Япония

 

 ЗМІСТ

 

 ВТУП…………………………………………………………………………………....3

 РОЗДІЛ 1 Радянсько-японські відносини у 1950 – 1970 рок.……………………....6

РОЗДІЛ 2 Радянсько-японські відносини з 1980 по 1991 роки………….....………13

Висновки………………………………………………….……………………..……21  Список використаних джерел …………………………………………….…….....24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

         Традиційним стереотипом при  визначенні радянсько-японських  і російсько-японських стосунків  є думка, що вони знаходяться  в стані застою. Дійсно, стосунки  СРСР і Росії з Японією відрізнялися  і відрізняються від стосунків  з іншими країнами. Між цими державами до цих пір не підписаний мирний договір. У історії стосунків двох країн траплялося різне. Були конфлікти, війни, але були і позитивні моменти. В області торговельно-економічних стосунків, наприклад, не дивлячись на невеликі об'єми торгівлі, Японія завжди входила в п'ятірку розвинених країн - торгівельних партнерів СРСР. Стабільно розвивалися дипломатичні стосунки, культурні, наукові і інші гуманітарні зв'язки.

       Актуальність. Проблеми відносин з Радянським Союзом займали важливе місце у зовнішньополітичній діяльності японського уряду.  Існує думка, що відносини між Японією та вже сучасною Росією досить перебувають у стані застою. Однією з найважливіших проблем є територіальна проблема. В історії відносин Японії та СССР проблема "північних територій" постійно служила фактом недовіри та конфронтації. Територіальне  питання до цього дня служить серйозною перешкодою для укладення мирного договору.

     Об’єктом даної роботи виступають міжнародні відносини ХХ ст. 

      Предмет: радянсько-японські відносини у другій половині ХХ ст.

       Історіографічну базу даного дослідження можна розділити наступним чином:

1. Перша група представлена роботами з історії розвитку м   іжнародних відносин СРСР та Японії, такі як Алиев Р.А. «Внешняя политика Японии в 70х – начале 80х годов» [ 1], Черевевко К.Е. «Япония на дальневосточных рубежах России и СССР» [21], Кожевников В.В. «Российско-японские отношения в XVIII-XX веках» [6] та ін.
2. До другої групи віднесемо документи та джерела того часу:«Правда» 10.11.1982 [15], «Japan Times» 24.02.1982 , Morris I. Japanese Foreign Policy and Neutralism, International Assairs: 1960, Jap. vol. 36 [25], Акт капітуляції Японії, 1945 [26] та ін.

       Тема  російсько-японських відносин у  російській і зарубіжній літературі  розроблена у дусі затвердження  непорушності прав або Японії, або Росії на чотири острови  південнокурильської гряди. У  вітчизняній літературі, а також  у наукових і політичних колах  Росії проблема належності островів  Ітуруп, Кунашир, Шикотан і Хамобаї  дискутується особливо гаряче. Серед  російських фахівців існує розділення  на прихильників передачі даних  островів Японії і супротивників.  У зарубіжній літературі вважається, що Росія повинна повернути  так звані «північні території»  Японії.

         Російські люди з'явилися на Курильських островах ще в першій половині XVII століття.  островами права володіння.  А до середини XVIII століття Росія фактично встановила над цими островами права володіння. Ці та інші факти визнають багато сучасних японські дослідники.   

         Японці ж вперше дізналися про існування південного острова Курильської гряди Кунашира лише в 1754г. просування японців на Курили здійснювалося як захоплення території.

      Дослідження територіальної проблеми як історії боротьби Росії та Японії за володіння розглянутої зоною, що включає крім Хоккайдо Південний Сахалін і Південні Курильські острови, в певному сенсі є новим напрямом, проте окремі аспекти цієї історії неодноразово привертали увагу фахівців.

       Хронологічні рамки даного дослідження охоплюють 1950 – 1990 роки.

       Методологічна база У роботі було використано історичний метод, завдяки чому можливе розглядання відносин  СРСР та Японії в історичній ретоцектурі.

 Для надання об’єктивної оцінки основним проблемам радянсько-японських відносин зазначеного періоду був використаний метод аналізу.

     Мета даної роботи: охарактеризувати та проаналізувати радянсько-японські відносини у другій половині ХХ ст.

     Для досягнення  поставленої мети необхідно вирішити  ряд наукових задач:                  

• вивчити наукову дискусію з проблеми;
• дослідити, класифікувати джерельну базу з проблеми;
• дослідити радянсько-японські відносини  1950 -1970 роки;
• проаналізувати радянсько-японські відносини з 1980 по 1991 роки.

Структура складається  зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. 

У першому розділі «Радянсько-японські відносини у 1950 – 1970 рр.» досліджується характер положення СРСР та Японії на міжнародній арені, радянсько-японських відносин по закінченню війни,    аналізуються відносини СРСР та Японії у 1950 – 1970 роки. 

        У другому розділі «Радянсько-японські відносини з 1980 по 1991 роки» - розглянемо радянсько-японські відносини в період з 1980 по 1991 роки.

У висновках підводиться підсумок даного дослідження.   

     Список використаних  джерел та літератури налічує  30 найменувань.

 

   

 

РОЗДІЛ І. РАДЯНСЬКО-ЯПОНСЬКІ ВІДНОСИНИ У 1950 – 1970 РОКИ

 

 

      Радянський Союз протягом всього періоду, що минув після припинення стану війни і відновлення дипломатичних відносин з Японією, робив максимально можливе для налагодження всебічного радянсько-японського співробітництва, виявляв щире прагнення жити в мирі і дружбі зі своїм східним сусідом. На відносинах СРСР і Японії позначався вплив японо-американського військово-політичного союзу, що ростуть експансіоністські устремління Японії. 

   Відомо, що початок  50 х років у Японії відзначається  періодом переважного розуміння,  необґрунтованості висування Радянському  Союзу будь-яких територіальних  претензій. Навіть за відсутності  офіційно оформленого у вигляді  радянсько-японьского мирного договору  щодо прикордонного розмежування, територіальне питання вважалося  вирішеним.

         1 червня 1955 року у Лондоні почалися  радянсько-японські переговори про  припинення стану війни, укладення  мирного договору і відновлення  дипломатичних і торгових відносин. Всупереч умовам капітуляції  і положенням Сан-Франциського  мирного договору японський уряд  спочатку заявив територіальні  претензії на всі Курильські  острови і південну частину  острова Карафуто ( Сахалін ). Проте  незабаром у Токіо зрозуміли,  що ця спроба ревізувати підсумки  війни приведе лише до загострення  двосторонніх відносин з СРСР. Це, зокрема, могло зірвати процес  вступу Японії в Організацію  Об’єднаних Націй. Тому японський уряд, продовжуючи оскаржувати належність Курильських островів і Південного Сахаліну Радянському Союзу, вирішив обмежити свої територіальні претензії південною частиною Курил.

         Прагнучи одержати підтримку  цієї позиції з боку провідних  держав світу в жовтні 1955 року  японський уряд звернувся до  урядів США, Великобританії та  Франції з офіційним запитом,  в якому їм пропонувалося відповісти  на питання щодо не включення  островів Кунашир і Ітулуп  до «Курильських островів» [7,140]. Проте підтримку своєї позиції Японія одержала тільки від США.

У бесіді 19 серпня 1956 року з  Даллесом міністр закордонних справ  Японії Сігеміцу підкреслив, що єдиним невирішеним питанням у відносинах із СРСР є територіальне питання. Радянський Союз, – за словами Сігеміцу, – бажав провести кордон на північ від Хабомаі й Шикотану. Сігеміцу поцікавився у Даллеса, чи буде такий кордон “легальним з точки зору Сан-Франциського договору”? Даллес нагадав Сігеміцу, що за умовами капітуляції, Курили і Рюкю підпадають під одну і ту ж саму статтю, і хоча США за мирним договором погодилися з тим, що остаточний суверенітет над Рюкю може залишатися за Японією, вони також обумовили в статті № 26, що якщо Японія запропонує Росії більш вигідні умови, “ми можемо вимагати таких же умов для себе. Це означає, що якщо Японія визнає за Радянським Союзом повний суверенітет над Курилами, ми зробимо висновок, що ми також маємо право на повний суверенітет над Рюкю”.

Зміст цієї бесіди дає можливість зробити висновок про те, що вже у 1956 році офіційні представники США визнавали суперечність статей Сан-Франциського договору (тим більше, що це зробив один із головних діючих осіб форуму – Джон Даллес). Останні слова бесіди Даллеса з Сігеміцу переконливо свідчать про тактику диктату Сполучених Штатів стосовно зовнішньополітичних акцій Японії: “Необхідно, щоб Японія проінформу вала Радянський Союз про жорстку позицію Сполучених Штатів: якщо Радянський Союз має намір придбати всі Курили, Сполучені Штати можуть назавжди залишитися на Окінаві, і жодний японський уряд не утримається при владі…”.

Занепокоєння Сполучених Штатів позицією Японії щодо територіальних питань відчувається зі змісту телеграми Даллеса до Держдепартаменту від 22 серпня 1956 року, в якій він підкреслює, що Сігеміцу дуже роздратований поразкою переговорів щодо укладання мирного договору з Радянським Союзом, і “посилається на ідею про те, що США, Великобританія, Японія та СРСР повинні разом зустрітися для остаточного обговорення територіального розподілу”. Звертає на себе увагу й той факт, що в телеграмі Даллес висловлює бажання провести “детальнее дослідження територіального питання, щоб не випливли неприємні питання про Рюкю й Тайвань” .

На прес-конференції 28 серпня 1956 року Даллесу було задано питання  про його зустріч із Сігеміцу: “Що  буде, якщо Японія визнає радянські претензії щодо суверенітету над Курилами? Чи приведе це до американських вимагань про надання США суверенітету над іншими островами, наприклад, Окінавою?” Він відповів: “Я створював договір (Сан-Франциський –С.П.) у загальних рисах саме для того, щоб не дати Радянському Союзу отримати більш вигідні умови, ніж США”.

Відчувається занепокоєння американських політиків стосовно японсько-радянських відносин і в  телеграмі представника посольства США в Японії Аллісона, яку він направив у Держдепартамент 31 серпня 1956 року. Аллісон вважав, що “американська політика невтручання у радянсько-японські переговори не може продовжуватися далі”. Зокрема, вказувалося, що, “враховуючи інтереси США”, необхідно підтримати Сігеміцу для того, щоб його не зняли з посади, і держдепартаменту пропонується розглянути можливість заяви про те, що США підтримують саме японську інтерпретацію поняття “Курильські острови”, яка використовується в статті 2 мирного договору і в зв’язку з якою Ітуруп та Кунашир виключаються з цього поняття. “Сполучені Штати, – писав Аллісон, – вважають, що вони повинні бути негайно повернуті Японії”.

       Компромісні  умови вдалося виробити тільки  в жовтні 1956 року.  Радянсько-японські  відносини були нормалізовані  підписанням Спільної декларації. Актом доброї волі стало рішення  радянського уряду передати Японії  розташовані поблизу від Хоккайдо  острови.  У декларації було  зазначено, що Радянський Союз  погоджується на передачу Японії  островів Хабомаї і Шикотан  за умови, що фактична передача  цих островів буде проведена  після укладення мирного договору  [3,193]

       В результаті  підписання СРСР і Японією  Спільної декларації були створені  умови для укладання ними мирного  договору. Слід зазначити, що радянський  уряд діяв у строгій відповідності  з досягнутими домовленостями. СРСР  відмовився від отримання репарацій від Японії, погодився достроково звільнити японських військових злочинців, що відбували покарання, підтримав прохання Японії про прийняття до ООН. Після ратифікації Спільної декларації з Москви в Сахалінську область були направленні пояснення з приводу майбутньої передачі островів Хабомаї і Шикотан під японську юрисдикцію. Одночасно підтверджувалася лінія на розгортання господарського розвитку решти островів Курильської гряди.

       Проте  те, що було вигідне японцям,  не влаштовувало американців.  США відкрито чинили опір реалізації  радянсько-японських домовленостей  і в ультимативній формі зажадали  відмовитися від радянсько-японського  мирного договору на умовах  Спільної декларації. Підсиливши  свій тиск, США домоглися відставки  кабінету Хатоями. Новий уряд  став самоусуватися від переговорів  про укладення мирного договору. Як обґрунтування цієї позиції  знову були висунуті вимоги  повернути Японії чотири південнокурильські  острови. У заявах МЗС Японії  з’явилися твердження, що нормалізація японо-радянських відносин не кладе кінець, а навпаки допускає подальші переговори з територіального питання.

       З початку 1960-х років наполягання на тому, щоб майбутній мирний договір передбачав повернення Японії не тільки Хабомаї та Сікотан, але також Кунашира і Ітурупа, послідовно включаються японською стороною до порядку денного переговорів про укладення мирного договору. Редакція тексту Декларації і   обмін листами між С. Мацумото і А. А. Громико дають японській стороні певні підстави для такого трактування Декларації і цих листів, яка дозволяє висувати вищеназвані наполягання.

        Радянська сторона виходила з того, що всі південні Курильські острови, що опинилися предметом спору, належали не Японії, а Радянському Союзу і що в даному випадку мова йшла про великодушною готовності радянського уряду поділитися своєю власністю з Японією в ім'я дружби між народами обох країн.

      В дипломатичному багажі Японії з'явився новий «аргумент» у територіальній суперечці з Радянським Союзом, що базується на спотвореному тлумаченні змісту Спільної декларації. Суть цього «аргументу» зводилася до того, що денормалізація японо-радянських відносин не кладе кінець, а, навпаки, передбачає подальші переговори з «територіального питання» і що фіксація у дев'ятій статті декларації готовності Радянського Союзу передати Японії після укладання мирного договору острова Хабомаї та Шикотан ще не підводить риску територіальному спору двох країн, а, навпаки, передбачає продовження цього спору по двох інших островах південних Курил: Кунашир і Ітуруп [4,98].