Європейська інтеграція

Дата добавления: 12 Ноября 2011 в 23:07
Автор: Пользователь скрыл имя
Тип работы: реферат
Скачать полностью (25.87 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

індз з раєвич.doc

  —  98.50 Кб

     Зміст

     Вступ…………………………………………………………………………3

  1. Передумови і початок європейської інтеграції (1945-1957 роки)..4
  2. Перехідний період європейської інтеграції (1958-1969 роки)……6
  3. Перше розширення Європейського співтовариства. Пошуки шляхів поглиблення європейської інтеграції (1969-1973 роки)………………………..8
  4. Вплив світової економічної кризи на розвиток Європейських співтовариств (1973-1984 роки)…………………………………………………..9
  5. Активізація європейських інтеграційних процесів у 1985-1992 роках……………………………………………………………………………….11
  6. Європейський Союз у 90-ті роки: новий етап розвитку………….12
  7. Проблеми та перспективи ЄС на сучасному етапі………………..14

     Висновки…………………………………………………………………….16

     Список  використаної літератури…………………………………………20 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Аналіз  сучасного стану розвитку європейських інтеграційних процесів неможливий без врахування історії розвитку ідеї об'єднання Європи та основних теоретичних підходів, що були започатковані та розвивалися на протязі декілька сторіч європейської історії. Тому вивчення різних аспектів та форм існування "європейської ідеї" має важливе значення для розуміння суті всіх сучасних теорій та концепцій створення об'єднаної Європи, а також практичних заходів щодо їхньої реалізації. В умовах, коли в ЄС відбувається пошук стратегічних шляхів розвитку, трансформації внутрішньої структури та географічного розширення через приєднання нових членів теоретичне визначення майбутнього Європейського Союзу знову перетворилося в актуальну задачу для політичних еліт та наукового співтовариства.

     Виникнення моделей європейської інтеграції зумовлене об'єктивною необхідністю пошуку нових шляхів інтеграційного розвитку, неможливістю подальшого географічного розширення ЄС без кардинальних концептуальних змін у підходах до європейського будівництва, необхідністю формування не стільки інтеграційних моделей, скільки нової концепції, що включає обгрунтовану філософію нового Союзу, нову логіку його розвитку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Передумови  і початок європейської інтеграції (1945-1957 роки)

     У перші повоєнні роки склалися передумови для початку інтеграційних процесів у Західній Європі. Популярність ідеї європейської інтеграції зросла в результаті глибокого осмислення трагічного досвіду Першої і Другої світових воєн, які спричинили значне послаблення позицій Європи у світовій економіці й політиці. Об'єднання зусиль західноєвропейських країн у соціальноекономічній сфері було імперативом, без слідування якому уявлялось неможливим подолання наслідків світової війни. Досягнення порозуміння між західними європейцями і початок інтеграції прискорили геополітичне розчленування Європи і початок холодної війни.

     У перші повоєнні роки західноєвропейські держави створили організації військово-політичного  й гуманітарного співробітництва. На базі Брюссельського пакту 1947 р. був заснований Західноєвропейський союз. Західноєвропейські держави підписали Північноатлантичний пакт, який оформив створення військово-політичного альянсу, який ставив за мету протистояння потенційній воєнній загрозі з боку "східного блоку". У 1949 р. завдяки активізації діяльності європейських рухів була створена перша дійсно європейська інституція - Рада Європи. Однак, ця міжурядова організація виявилася значно обмеженою в політичному плані і не мала жодної компетенції в економічних і військових питаннях.

     Першим  практичним експериментом у справі трансформації Європи і першим етапом європейської інтеграції стало Європейське співтовариство вугілля й сталі, засноване в 1952 р. згідно з Паризьким договором. На початковому етапі євроінтеграційні процеси отримали розвиток переважно у сфері економіки і мали вузький галузевий характер. Спроби поширити інтеграцію на сферу зовнішньої політики й оборони успіху не мали. Відхилення Францією Договору про Європейське оборонне співтовариство мало наслідком розподіл процесів політичної і економічної інтеграції, а також надовго загальмувало політичну й військову уніфікацію Західної Європи.

     Подальший розвиток співробітництва між країнами-членами ЄСВС призвів до усвідомлення необхідності розбудови всеохоплюючого економічного об'єднання, а також координації зусиль у галузі мирного використання ядерної енергії. У 1957 р. ці країни підписали Римські договори, які заснували Європейське економічне співтовариство і Євратом. Відтоді на Європейському континенті почали функціонувати три європейські співтовариства, в яких брали участь шість країн так званої "Малої Європи". Великобританія та інші європейські країни, які залишилися поза межами співтовариств, виявляли певне занепокоєння в зв'язку з інтеграцією Шістки. У вигляді своєрідної альтернативи ЄЕС у 1960р. за ініціативою Великобританії була заснована Європейська асоціація вільної торгівлі, яка виявилася не здатною скласти серйозну конкуренцію співтовариствами. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Перехідний  період європейської інтеграції (1958-1969 роки)

     У перші роки існування Європейських співтовариств інтеграція охопила переважно ринкову сферу й елементи регулювання сільського господарства. Головним досягненням перехідного періоду було запровадження Спільного зовнішнього тарифу й створення Митного союзу, який став підґрунтям подальшої економічної інтеграції Співтовариства. Скасування митних бар'єрів значно прискорило розвиток торгівлі між країнами-членами ЄЕС. Разом із тим, лібералізація торгівлі не призвела до очікуваного злиття шести ринків країн-учасниць у єдиний внутрішній ринок. Завершення його формування вимагало подальшої гармонізації національних законодавств, узгодження технічних стандартів і нормативів. Одночасно з утворенням Митного союзу була досягнута лібералізація руху працівників, що створило умови для формування спільного ринку праці. На 1970 р. була досягнута свобода підприємництва й надання послуг для більшої частини галузей промисловості й торгівлі.

     Одним із найяскравіших досягнень перехідного періоду економічної інтеграції було втілення в життя Спільної сільськогосподарської політики. Протягом цього періоду було прийнято більшість головних рішень щодо організації спільного сільськогосподарського ринку, визначено принципи механізму й інструменти фінансування ССП. Однак, Спільний ринок, який являв собою зону внутрішнього вільного товарообміну, був далеким від поставленої у Римському договорі мети, оскільки в багатьох аспектах економічної й валютної політики співробітництва не спостерігалося. Зокрема, залишався фрагментованим фінансовий ринок ЄЕС. Більшість ключових галузей, що відчутно зачіпали національний суверенітет, і надалі перебувала у виключній компетенції держав-членів ЄЕС. Розчаровуючою залишалась спільна діяльність Співтовариства в транспортній галузі. Римський договір не визначав промислової, соціальної, регіональної політики Співтовариства. Відсутність наднаціонального керівництва і власних фінансових ресурсів, незалежних від національних урядів, зумовила кризу Євратому в 1965-1972 роках.

     Період 1958-1969 років позначився серйозними розходженнями між країнами-учасницями щодо питань функціонування комунітарних інституцій, політичної уніфікації Західної Європи, характеру трансатлантичних стосунків, розширення й поглиблення Співтовариства. Несумісні уявлення різних політичних лідерів про майбутнє об'єднаної Європи, боротьба економічних інтересів і політичних підходів як у країнах-учасницях, так і в межах власне Співтовариств породжували чимало суперечностей і зіткнень, детермінували конфліктні ситуації, які інколи переростали в серйозні кризи. Так, в 1965-1966 роках функціонування Співтовариств виявилося фактично паралізованим протягом семи місяців внаслідок ініційованої Францією кризи "порожнього стільця". Протягом перехідного періоду не вдалося підвести під Європейські співтовариства політичну структуру. Однак, незважаючи на проблеми становлення, розвиток інтеграції протягом перехідного періоду виявив очевидні переваги об'єднаної Європи, яка демонструвала потужне економічне зростання і перетворювалася на найпотужнішу комерційну силу у світі. Поступово, хоча й із затримками набирав обертів механізм Співтовариств, зростала дієвість його інституціональної системи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Перше розширення Європейського  співтовариства. Пошуки шляхів поглиблення  європейської інтеграції (1969-1973 роки)

     На  межі 60-70-х років Співтовариство задекларувало наміри активізувати процеси економічної, грошово-кредитної і політичної уніфікації Західної Європи і до 1980 р. трансформувати Європейські співтовариства в Європейський Союз. Протягом 1969-1973 років відбулося перше розширення Співтовариства за рахунок вступу Великобританії, Данії, Ірландії. Співтовариству вдалося завершити бюджетне врегулювання Спільного ринку, визначити чіткий план переходу до формування комунітарного бюджету за рахунок власних, незалежних від національних урядів, ресурсів. Спостерігався прогрес у розвитку спільних галузевих політик: було започатковано спільну рибопромислову політику, усвідомлено необхідність проведення спільної промислової політики, реформовано Європейський соціальний фонд, започатковано спільну екологічну політику. На початку 70-х років створено систему узгодження зовнішньополітичних курсів країн-учасниць ЄЕС. Однак, амбіційні плани західних європейців були перекреслені світовою економічною, фінансовою і енергетичною кризою, яка ускладнила розвиток Співтовариства і на деякий час загальмувала інтеграційні процеси. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вплив світової економічної  кризи на розвиток Європейських співтовариств (1973-1984 роки)

     У 70-х-першій половині 80-х років Співтовариство розвивалося в умовах найсерйознішої після світової війни економічної і фінансової кризи, яка супроводжувалась різким уповільненням темпів економічного розвитку, прискоренням інфляційних процесів, зростанням рівня безробіття в західноєвропейських країнах. Розширення Співтовариства з шести до дев'яти, потім десяти членів ускладнило пошук консенсусу між країнами-членами, функціонування комунітарних інститутів. У країнах-членах Співтовариства посилилися протекціоністські, дезінтеграційні тенденції, що, зокрема, виявилось у намаганні національних урядів сепаратно вирішувати соціально-економічні проблеми, все більше відступаючи з регіональних позицій на національні. Послабилися позиції Співтовариства у конкурентній боротьбі зі США і Японією, що, зокрема, виявилося у відставанні Співтовариства в проведенні структурних перетворень і упровадженні результатів науково-технічного прогресу. В західноєвропейських країнах досить широко поширилися песимістичні оцінки стану і перспектив розвитку Співтовариства.

      Однак, незважаючи на ускладнення, розвиток євроінтеграційних процесів не припинився, хоча й помітно загальмувався. Інтеграція охопила нові сфери, зокрема, відбулася активізація соціальної політики, було визначено цілі й принципи, створено інструменти проведення регіональної політики Співтовариства. Європейська рада зробила вирішальний крок у розвитку європейських досліджень, прийнявши принцип чотирьохрічних рамкових програм діяльності у сфері НІОКР і технології. Найпомітнішим досягненням ЄЕС було заснування Європейської валютної системи, яка всупереч широко поширеним песимістичним прогнозам витримала зовнішні потрясіння, зокрема, другу нафтову кризу й посилення долара. 1 січня 1981 р. повноправним членом Співтовариства стала Греція, що передувало подальшому розширенню ЄЕС на середземноморський регіон.

     Активізувалися  пошуки шляхів поглиблення євроінтеграційних процесів, підвищення ефективності й демократичності його інститутів. Під час Паризького саміту (грудень 1974 р.) було прийнято рішення про заснування Європейської ради як найвищої політичної інстанції Співтовариства, компетенція якої охоплювала б усі сфери співробітництва партнерів. Тоді ж було прийнято рішення щодо посилення демократичної лінії у Співтоваристві шляхом проведення загальних і прямих виборів до Європейського Парламенту. Вибори депутатів безпосередньо населенням сприяли підвищенню престижу і легітимності Європейського Парламенту, зростанню інтересу суспільних кіл держав-членів до проблем європейського будівництва, в деякій мірі наблизили європейців до справ Співтовариства. Брюссельський договір від 22 липня 1975 року посилив бюджетні можливості Європейського парламенту і заснував Рахункову палату, яка почала функціонувати в жовтні 1977 року. Про активізацію пошуків нових шляхів розвитку європейського будівництва в першій половині 80-х років свідчила поява чисельних проектів політичного й інституціонального реформування Співтовариств, які підготували грунт для прийняття 28 лютого 1986 року Єдиного європейського акту.

     Протягом  цього періоду відбулась активізація практики зовнішньополітичного узгодження, яка існувала з початку 70-х років, про що, зокрема, свідчили прийняття країнами-членами Співтовариства Декларації про "Європейську ідентичність", започаткування в Гельсінкі процесу багатостороннього співробітництва між західно і східноєвропейськими країнами, намагання Співтовариства проводити незалежну політику, зокрема, у близькосхідному й середземноморському регіонах, включення у порядок денний західноєвропейських зовнішньополітичних консультацій гострих міжнародних проблем тощо. Прийняттям Ломейських конвенцій був започаткований новий етап у розвитку відносин західноєвропейських держав із слабкорозвиненими країнами. Європейске політичне співробітництво поступово ставало помітним явищем у міжнародних відносинах. 

Страницы:12следующая →
Описание работы
Аналіз сучасного стану розвитку європейських інтеграційних процесів неможливий без врахування історії розвитку ідеї об'єднання Європи та основних теоретичних підходів, що були започатковані та розвивалися на протязі декілька сторіч європейської історії. Тому вивчення різних аспектів та форм існування "європейської ідеї" має важливе значення для розуміння суті всіх сучасних теорій та концепцій створення об'єднаної Європи, а також практичних заходів щодо їхньої реалізації. В умовах, коли в ЄС відбувається пошук стратегічних шляхів розвитку, трансформації внутрішньої структури та географічного розширення через приєднання нових членів теоретичне визначення майбутнього Європейського Союзу знову перетворилося в актуальну задачу для політичних еліт та наукового співтовариства.
Содержание
1. Передумови і початок європейської інтеграції (1945-1957 роки)
2. Перехідний період європейської інтеграції (1958-1969 роки)
3. Перше розширення Європейського співтовариства. Пошуки шляхів поглиблення європейської інтеграції (1969-1973 роки)
4. Вплив світової економічної кризи на розвиток Європейських співтовариств (1973-1984 роки)
5. Активізація європейських інтеграційних процесів у 1985-1992 роках
6. Європейський Союз у 90-ті роки: новий етап розвитку
7. Проблеми та перспективи ЄС на сучасному етапі