Утворення Європейського Союзу. Мета та загальні принципи

     Ефективність  діяльності ЄС забезпечується відповідними його органами. Організаційна будова ЄС базується на загальних засадах західної політичної системи, проте її конкретні форми суттєво відрізняються від національних систем.

     Організаційна структура ЄС побудована за принципом поділу законодавчої, виконавчої та судової функцій. До основних органів ЄС належать:

      - Європейський парламент

     - Європейська Рада 

     - Рада Міністрів

     - Європейська Комісія

     - Європейський Суд 

     - Палата аудиторів

2. Мета та загальні принципи діяльності Європейського Союзу

     Основними законодавчими документами Європейського  Союзу (ЄС) є Єдиний європейський акт, Договір про Європейський Союз та Договори, що укладають Європейські Співтовариства. В цих документах визначені: мета створення ЄС, інститути цієї організації, їх функції та порядок формування, викладені принципи функціонування ЄС, його компетенції, основні завдання і засади співробітництва.

     Відповідно  до цих документів цілями Європейського Союзу є:

     1. Сприяння проведенню збалансованої  і довгострокової соціальної та економічної політики, зокрема шляхом створення простору без внутрішніх кордонів, шляхом економічного та соціального вирівнювання, створення економічного і валютного союзу, що має на меті введення спільної валюти.

     2. Утвердження Європейської спільноти  на міжнародній арені, зокрема  шляхом проведення спільної зовнішньої  політики та політики в галузі  суспільної безпеки, яка могла  б привести до створення у разі необхідності системи спільної оборони.

     3. Посилення захисту прав та  інтересів громадян держав-учасниць  шляхом введення громадянства  Союзу. 

     4. Розвиток тісного співробітництва  у галузі судової практики  та внутрішніх справ. 

     5. Збереження досягнутого рівня інтеграції Співтовариства і, виходячи з нього, визначення, якою мірою політика та форми співробітництва, що встановлені Договорами, потребують перегляду для забезпечення ефективності механізмів та інститутів ЄС.

     Згідно  з установчими документами до компетенції ЄС належать такі види діяльності:

     - скасування мита і кількісних  обмежень на імпорт та експорт  товарів між державами -учасницями, а також інші заходи, що мають ту ж спрямованість;

     - спільна торговельна політика;

     - внутрішній ринок, що характеризується  зняттям перешкод для вільного переміщення товарів, осіб, послуг і капіталів між державами-учасницями;

     - заходи, що стосуються в'їзду та  переміщення на внутрішньому  ринку; 

     - спільна політика в галузях  сільського господарства та риболовства; 

     - спільна транспортна політика;

     - встановлення системи, що запобігає  порушенням на внутрішньому ринку; 

     - зближення національних законодавств  держав-учасниць такою мірою, яка необхідна для нормального функціонування спільного ринку;

     - політика в соціальній сфері, включаючи діяльність Європейського соціального фонду;

     - економічне і соціальне єднання;

     - політика захисту навколишнього  середовища;

     - підвищення конкурентоспроможності промисловості Союзу;

     - сприяння дослідженням та технологічному розвитку;

     - стимулювання зусиль по створенню  та розвитку транс'європейських  комунікаційних мереж та інфраструктури;

     - внесок у досягнення високого  рівня охорони здоров'я;

     - внесок в освіту, професійне навчання  та розквіт культури держав-учасниць;

     - політика співробітництва у сприянні  всебічного розвитку держав-учасниць;

     - асоціація з заморськими країнами  та територіями для розширення  торгівлі й спільного сприяння економічному і соціальному розвитку;

     - внесок у захист споживачів;

     - заходи в галузі енергетики, соціального захисту й туризму.

     До  загальних принципів відносять:

     1. Незалежність європейського права 

     Автономність  правового порядку Спільнот та однозначність  його застосування у всіх країнах-членах багаторазово підкреслював Європейський Суд. Країни-члени, утворивши Спільноти, обмежили свою правотворчу діяльність і в результаті дозволили утворити правовий порядок, незалежний від національної та міжнародної правових систем. Цей порядок є однаково обов'язковим до виконання усіма країнами-членами та їх громадянами, а також повинен застосовуватися внутрішніми судами.

     2. Примат над національним правом 

     Принцип (першості) Спільнот над національним правом країн-членів регулює, як потрібно поводитися, якщо виникає конфлікт між нормою національного права  та правом Спільнот. За таких умов право  Спільнот має першість перед національною нормою. Слід підкреслити, що тут йдеться  виключно про першість у застосуванні. Якщо в національному праві наявне положення, яке суперечить праву  Спільнот, це не означає, що воно є автоматично  недійсним, а лише забороняється  його застосування.

     Першість  права Спільнот є наслідком зобов'язального  характеру нормативних актів  вторинного права (ст. 249 [189] Римського  Договору ) і знаходить підтвердження  в практиці Європейського Суду .

     3. Безпосередність застосування 

     Безпосередність застосування права означає, що нормативні правові акти Спільнот є нормою прямої дії в країнах-членах без необхідності їх ратифікації чи інкорпорації з  національним правом. Інакше кажучи, право  Спільнот безпосереднім чином визнає право та накладає обов'язки на інституції спільнот, країни-члени та їх громадян.

     Цей принцип був визнаний Європейським Судом, незважаючи на початковий опір деяких країн-членів. .

     4. Принцип рівності (заборона дискримінації) 

     Принцип рівності означає, що жоден громадянин ЄС не може бути дискримінований з  огляду на його громадянство, стать, расу, етнічне походження, релігію, переконання, фізичні чи психічні недоліки, а також вік чи сексуальну орієнтацію.

     Цей принцип виникає з положень договорів, правових актів та вироків Європейського Суду.

     5. Принцип солідарності 

     Найкраще  цей принцип сформульовано в статті 10 Римського Договору: „Країни-члени вживатимуть усіх заходів загального чи приватного характеру, щоб забезпечити виконання зобов'язань, що випливають з цього Договору чи з дій, виконаних інституціями Спільноти. Ці країни будуть сприяти виконанню завдань Спільноти. Вони повинні утриматися від будь-яких дій, які могли б поставити під загрозу досягнення цілей цього Договору“.

     Принцип солідарності з одного боку означає, що країни-члени не можуть не виконувати права Спільнот, думаючи про свої національні інтереси, а з іншого – мусять робити все можливе, щоб постанови права Спільнот реалізувати якнайкраще.

     6. Принцип Субсидіарності 

     Принцип субсидіарності окреслює поділ повноважень  між країнами-членами та Спільнотою, що є сформульовано в ст. 5, доданій до Римського Договору Маастрихтським Договором: Спільнота діє в рамках своїх повноважень, визначених цим договором, та поставленими тут перед нею цілями. У сферах, які не підпадають під її виключну компетенцію, Спільнота діє відповідно з принципом субсидіарності. Тоді, коли цілі пропонованої дії не можуть бути досягнуті в достатній мірі країнами-членами, то беручи до уваги масштаби та результати пропонованої дії, можуть бути більш успішно досягнуті Спільнотою. Будь-які дії Спільноти не можуть провадитися далі того, що є необхідним для досягнення цілей цього Договору.

     Простіше  кажучи, принцип субсидіарності означає, що справи, до яких Спільнота не має  виключної компетенції, не можуть реалізовуватися , поки країна-член може самостійно досягти дану ціль, принаймні так само добре, як би це могла зробити Спільнота. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновок

     Сучасний  Єворпейський Союз – це результат важкої праці, вкладеної політиками та науковцями, що працювали для об'єднання Європи. ЄС побудований на їхніх міцних досягненнях. Об’єднання створило єдину валюту та єдиний діючий ринок, де люди, послуги, товари та капітал вільно обертаються. Він прагне забезпечити це за допомогою соціального прогресу та чесної конкуренції, щоб так багато людей, як тільки можна, користувалися перевагами єдиного ринку.

     Європейський  Союз – це інституційна структура  того, що ми зазвичай

називаємо європейською інтеграцією, яка, в свою чергу, є тривалим процесом розбудови «ще тіснішого союзу між народами Європи». Природа його є унікальною  і не має ніяких прецедентів в сфері міжнародного права  та міжнародних відносин. Сучасний ЄС є результатом поступового розвитку та перетворення з суто економічної організації на структуру, що нагадує державу з федеральним устроєм.

     Складну структуру Євросоюзу найкраще уявляти  як надбудову, що спирається на три опори – саме в цьому суть так званої «теорії трьох опор». Перша опора – це  європейські співтовариства, друга  – спільна зовнішня політика (права людини, демократія, іноземна допомога) та політика безпеки (європейська політика безпеки та оборони, військові підрозділи ЄС, європейські сили швидкого реагування, підтримання миру), третя  – поліційне та судове співробітництво у сфері карного права (боротьба з наркоторгівлею та контрабандою зброї,  тероризмом, торгівлею людьми, організованою злочинністю, хабарництвом та шахрайством).

     Право Європейського Союзу є унікальною правовою системою, що функціонує паралельно із законодавством держав-членів ЄС. Норми права ЄС мають пряму дію в межах правових систем його держав-членів і в багатьох сферах регулюють питання, врегульовані національним законодавством. Особливо це стосується економічної та соціальної політики. ЄС засновує новий правовий порядок в рамках міжнародного права з метою взаємного соціального та економічного зростання держав-членів.

     Метою Європейського Союзу є створення економічного союзу (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці), монетарного (валюта (Екю), від 1999 року — Євро) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства.

     Основними принципами права ЄС є примат права  ЄС (обов’язок національного судді не застосовувати національні норми у випадку, якщо вони не відповідають праву ЄС; обов’язок держав-членів не ухвалювати закони, що не відповідають праву ЄС), пряме застосування (норми права ЄС застосовуються у державах-членах без подальшого схвалення національним законодавством; кожна особа може подавати клопотання про застосування права ЄС у його справі) та пряма дія. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаних джерел