Україна як обєкт міжнародного кредитування

Зобов'язання по обслуговуванню зовнішнього боргу виконуються  або за рахунок експортної виручки  і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном. Для вирішення  проблеми заборгованості країни були вимушені брати нові позики, а також – звернутися за допомогою до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:

1) відміна або лібералізація  валютного та імпортного контролю;

2) зниження обмінного  курсу місцевої валюти;

3) жорстка внутрішня  антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, за видатками державного бюджету, за дефіцитом державного бюджету, за ростом заробітної плати, зняття контролю за цінами);

4) стимулювання іноземних  інвестицій і відкриття економіки  країни світовому господарству.

Аналіз проведених досліджень дозволяє встановити такі напрямки зменшення  зовнішнього боргу нашої країни:

1. Цільове використання  запозичених коштів.

2. Направлення коштів  на фінансування стратегічно  важливих галузей для економіки  країни.

3. Розмір державних позик не повинен перевищувати обсяги державних інвестицій.  
4. Використання зарубіжного досвіду в питаннях зменшення зовнішнього боргу.  
5. Вдосконалення нормативно-правової бази.

6. Питання подальшого  залучення зовнішніх фінансових  ресурсів, необхідно вирішувати, перш за все, з позицій ефективного їх використання для економічного розвитку країни.

7. Докладання зусиль  для того щоб скоротити майбутні  запозичення країни перед іншими  країнами та міжнародними організаціями. 

Стрімке зростання зовнішнього боргу, який експерти Світового банку оцінили у розмірі 82% ВВП, ставить Україну у рейтингу із 18 країн, яким загрожує дефолт, на 6 місце. Великий розмір зовнішнього боргу значно уповільнює ріст економіки країни та ставить її перед загрозою дефолту. Висновок та перспективи подальших досліджень. Валовий зовнішній борг України досягнув 85,7% від ВВП, з яких більше половини приросту (60,8%) валового зовнішнього боргу у 2010 р. сформувались в секторах державного управління і грошово-кредитного регулювання. При цьому зовнішні зобов’язання цих секторів зросли на 8,5 млрд. (на 35,3%) до 32,5 млрд. (23,7% від ВВП). Таким чином, ситуація в економіці країни досить критична. Не дивлячись на суворі вимоги МВФ, уряд країни має шукати найбільш ефективні напрями використання зовнішніх запозичень, які разом з економічними реформами дали б значне зростання ВВП та експортно-орієнтованої його складової.

У нас проблема не з  зовнішнім боргом, а з використанням  кредитів від нерезидентів

Загалом зовнішній борг України це віддзеркалення економіки України і в цьому випадку нічого критичного немає. Інша справа, що завжди виникає питання, наскільки цей борг збалансований у термінах і ефективності запозичення.

Невпинне зростання  зовнішнього боргу України на тлі значного спаду виробництва негативно впливає на економічну безпеку. Це спонукає детальніше розглянути питання щодо отримання Україною кредитів від міжнародних фінансових організацій: Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР), Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР).

Слід відзначити, що міжнародний  кредит означає рух позичкового  капіталу у сфері міжнародних  економічних відносин і передбачає надання валютних і товарних ресурсів на умовах повернення та сплати процентів. Кредиторами є міжнародні і регіональні валютно-кредитні фінансові організації, уряди, державні і приватні установи [13].

 

3.3 Негативні наслідки зовнішнього кредитування України

Поряд з певними позитивними  моментами міжнародний кредит має  й істотні негативні сторони. Зокрема, серед них можна виділити:

- появу диспропорцій  відтворення суспільного продукту, оскільки розвиваються прибуткові  галузі і затримується розвиток  тих галузей, до яких іноземний  кредит не залучається;

- посилення конкурентної  боротьби країн за ринки збуту, джерела сировини, сфери вкладання капіталів;

- підтримку в країнах-позичальниках  вигідних країнам-кредиторам політичних  та економічних режимів, маріонеткових  урядів;

- мобілізацію для виплати  боргу значних фінансових ресурсів, що часто перевищують потенційні можливості країни–позичальника тощо.

Крім того, до деяких країн  може застосовуватися кредитна дискримінація. Вона полягає у встановленні для  деяких "занадто незалежних" країн  гірших порівняно з іншими "більш  покірними" країнами умов отримання, використання чи погашення міжнародного кредиту. Зокрема, методами такої дискримінації можуть бути: кредитні обмеження, підвищення процентних ставок, раптове призупинення і зменшення суми кредиту, зумовленість його надання заходами економічного і політичного характеру.

Слід зазначити, що приватні банки здебільшого надають кредити  за умов отримання останніх країною–позичальником  від МВФ та МБРР. Це пояснюється  регулюванням доступу країн–позичальників  до світового ринку позичкових капіталів, попит на які останнім часом різко зріс. Саме тому порівняно з двосторонніми урядовими кредитами та кредитами приватних банків кредити міжнародних фінансових організацій посідають скромне місце, однак їхня роль на світовому ринку капіталів є значною.

Міжнародний кредит має  договірні і приховані елементи своєї вартості. Якщо договірні елементи на виду, то приховані – не зазначені у відповідних угодах. Зокрема, це можуть бути завищені ціни на товари по фірмових кредитах, вимоги страхування кредиту у певній страховій компанії тощо. Деякі елементи кредиту взагалі не підлягають кількісній оцінці, однак їхнє значення досить велике, наприклад, для встановлення контролю над іноземною фірмою чи країною–позичальником. Таким чином, пільгові на перший погляд умови деяких міжнародних кредитів можуть поєднуватися з кабальними прихованими витратами, які дорого обходяться іноземному позичальнику.

Необхідно законодавчо  врегулювати питання, пов'язані із зовнішніми позичаннями. Насамперед слід розробити і прийняти Закон України "Про зовнішній борг України" в якому чітко визначити понятійний апарат зовнішнього боргу України, механізми залучення кредитних ресурсів та обслуговування зовнішнього боргу, показники (індикатори) заборгованості тощо.

Ліміт іноземних  кредитів повинен визначатися законом "Про ліміт зовнішнього позичання в Україні" і встановлювати граничну межу обсягу можливого залучення коштів чи інших цінностей на поточний рік.

Проект зазначеного  закону було б доцільно подавати Кабінетом  Міністрів України на розгляд  Верховній Раді України разом  із проектом закону "Про Державний бюджет України" (проект закону не було затверджено парламентом), звітом про використання позичених коштів, виконання боргових забов'язань та обгрунтування пропозицій щодо необхідності нового зовнішнього позичання.

Управління зовнішнім боргом проводиться з метою попередження кризових ситуацій у зовнішній заборгованості, забезпечення довгострокової спроможності щодо повного та своєчасного виконання фінансових зобов'язань України, необхідністю забезпечення економічної безпеки і передбачає:

- планування зовнішньої  кредитної стратегії України;

- забезпечення повноти  інформації щодо обсягу та  структури зовнішнього боргу;

- прийняття рішень  щодо необхідності залучення  коштів чи інших цінностей;

- вжиття необхідних  заходів щодо поліпшення структури зовнішнього боргу;

- забезпечення цільового,  ефективного і законного використання  залучених коштів чи інших  цінностей;

- доцільне і обгрунтоване  надання державних гарантій;

- своєчасне виконання  боргових зобов'язань держави;

- контроль за обсягом та структурою боргових зобов'язань держави.

Необхідність вивчення платоспроможності держави і  умов обслуговування зовнішнього боргу  є передумовою для прийняття  конкретних заходів щодо управління ним.

 Всього з 1992 р.  в рамках двосторонніх міжнародних угод для України відкрито 11 кредитних ліній на суму 2,448 млрд дол. США, з яких вже використано 1,741 млрд дол. США. Фактично 75 % кредитів було оформлено протягом 1992-1994 років, тобто до прийняття лише на початку 1995 р. Постанови Кабінету Міністрів України, згідно з якою було затверджено пріоритетні напрямки використання іноземних кредитів. Це свідчить про те, що залучення кредитів відбувалося за умов відсутності розробленої урядом кредитної політики, що негативно впливає на забезпечення економічної безпеки.

Практика залучення  Україною кредитів міжнародних фінансових організацій на зазначених дискримінаційних і неприйнятних умовах призведе до:

- поглиблення залежності  економічних перетворень в Україні  та її зовнішньої і внутрішньої  політики від міжнародних кредитів;

- збільшення зовнішньої  заборгованості України і необхідності  залучення значних фінансових  ресурсів для обслуговування  цієї заборгованості, що може  призвести до повного банкрутства  держави;

- перетворення України  у сировинний придаток розвинених країн;

- деіндустріалізації  держави, руйнування національної  промисловості і зменшення конкурентоспроможності  вітчизняної продукції;

- насадження вигідного  для міжнародного фінансового  капіталу уряду.

Не виключається також  можливість раптового припинення надання Україні іноземних кредитів, що без вжиття адекватних заходів з боку владних структур призведе до катастрофічних наслідків.

На жаль, не сприяє здійсненню ефективного контролю Верховною  Радою за одержанням Україною зовнішніх  фінансових позичок зміст пункту 14 ст. 85 Конституції України, згідно з яким законодавчий орган затверджує лише ті рішення, які стосуються "одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України" [2]. Оскільки існуюча практика отримання Україною зовнішніх позичок часто пов'язана з неприйнятними для України умовами кредиторів, було б доцільно здійснювати ратифікацію Верховною Радою всіх кредитних угод, на підставі яких надходять іноземні кредити, гарантовані державою, незалежно від того, передбачені чи не передбачені вони державним бюджетом.

Слід зазначити, що орієнтація уряду України переважно на міжнародні кредити не сприяє проведенню незалежної політики, пошукам і залученню  внутрішніх фінансових ресурсів для здійснення економічних реформ. У зв'язку з цим доречно звернутися до міркувань прем'єр-міністра Чеської республіки Вацлава Клауса, який у своїх "10 економічних заповідях XXI століття" зазначив, "що роль іноземної допомоги у процесі перетворення є в кращому разі незначною. Звертатися по допомогу до дедалі егоїстичнішого та протекціоністського світу 90-х років XX століття є марною справою". Як стверджує далі В. Клаус, "протягом останніх трьох років він мав можливість переконатися в двозначності зовнішньої допомоги, що підтверджує найгірші хрестоматійні приклади критики цієї "допомоги в цілях розвитку" [22, с 17]. То ж варто було б прислухатися до думок людини, яка приклала немало зусиль щоб Чехія стала лідером серед країн колишнього соцтабору, здійснюючи рішучі і послідовні економічні перетворення.

Враховуючи, що на нинішньому етапі реформування національної економіки  все ж таки виникає потреба  у зовнішніх позичаннях, Україні  необхідно виробити у цьому питанні  чітку позицію. Насамперед, відносини з міжнародними фінансовими організаціями повинні грунтуватися на таких засадах:

- умови кредитних угод  не повинні суперечити національним  інтересам України та стратегії  її розвитку як самостійної  держави;

- забезпечення рівноправності  та взаємовигідності у стосунках;

- спрямування залучених  кредитів у чітко визначені  урядом України пріоритетні галузі  економіки, переважно на розвиток  виробництва;

- самостійна підготовка  українськими спеціалістами проектів  реформування вітчизняної економіки, під які залучаються кредити;

- покладення в основу  співпраці Програми діяльності  Кабінету Міністрів України, а  не підготовлених представниками  МВФ та Світового банку Меморандумів  економічної політики уряду України,  які суперечать національним  інтересам.

Важливо забезпечити  у відносинах України з міжнародними фінансовими організаціями гласність, оскільки нині широка громадськість  і навіть науковці практично дуже мало обізнані з цим питанням, хоча, наприклад, Світовий банк в своєму "Меморандумі  взаєморозуміння щодо стратегії допомоги Світового банку Україні " закликає "громадське суспільство до інтенсивного діалогу".

Продовження нинішньої  практики залучення іноземних кредитів за умов, здебільшого неприйнятних для України, веде до все більшої  залежності економічної політики від міжнародних фінансових організацій і поступової втрати економічної і політичної незалежності України. Тому необхідно розробити і здійснювати таку кредитну політику, яка сприятиме забезпеченню економічної безпеки України і здійсненню економічних реформ. 

 Щодо структури зовнішніх запозичень України, то в ній в останні роки збільшується частка кредитів, негарантованих державою.

Залучення зовнішніх  кредитних ресурсів під гарантії Уряду України та НБУ є вимушеним  кроком. Через економічну нестабільність в нашій державі зарубіжні банки, як правило, не ризикують мати справу з українськими підприємствами на основі прямих зв'язків.

Іноземні кредити залучаються  в Україну під гарантії Кабінету Міністрів українськими підприємствами, здатними забезпечити їх повну валютну окупність. Проте часто виникають проблеми щодо виконання зобов'язань вітчизняних позичальників перед іноземними кредиторами і державою. Погіршення фінансового стану українських підприємств зменшує їхні можливості своєчасно забезпечити виконання взятих ними зобов'язань за іноземними кредитами, гарантованими урядом. У разі виникнення простроченої заборгованості за кредити платежі здійснюються за рахунок державного бюджету.