Україна в процесі міжнародної міграції робочої сили

Тема: Україна в процесі міжнародної міграції робочої сили 

     Зростання відкритості українського суспільства  неминуче приводить до дедалі більшого втягнення України в міжнародний  обмін робочою силою. Україна подолала перехід до ринкової економіки, який створив реальні умови для формування ринку праці. Одною з важливих рис його становлення є різке зростання міграційних процесів як усередині країни, так і за її межі.

     Головними причинами від'їзду за рубіж є, очевидно, найглибша економічна криза, нестабільність політичної ситуації. Непевність у завтрашньому дні для себе і своїх дітей, складність застосування спроможностей і талантів, неможливість реалізувати свій потенціал в умовах сьогоднішньої України – ось в чому мотивація сучасної міграції. Найбільшою мірою схильні до теперішньої міграції особи з числа біженців і змушених переселенців. Не маючи роботи і житла, будучи позбавленими елементарних прав, ці люди найчастіше поповнюють ряди нелегальних мігрантів.

     Поряд з еміграцією Україна в останні  роки зіткнулася з проблемою іммігрантів із країн колишнього СРСР, а також дальнього зарубіжжя. Мова йде про найчастіше безконтрольний в'їзд на територію України громадян з Китаю, Африки, арабських країн й інших частин світу.

     Нині  Україна на міжнародних ринках переважно  виступає як держава — експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що кількість останніх приблизно в 10 разів менша, ніж кількість українців, які працюють за кордоном. При цьому йдеться лише про офіційну статистику, яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців.

     Міграція  робочої сили для України на даний  час має переважно негативні  наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфіковані  спеціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-технічного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підготовлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може негативно вплинути на темпи відновлення економіки України.

     Водночас  грошові перекази працівниками-емігрантами іноземної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію бізнесу, виробництва тощо, що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин. 

     Згіно даним офіційного сайту Державної  служби статистики України є такі дані про зовнішню міграцію населення  України за 2002-2011рр.[12]: 

     Як  бачимо, з кожним роком число вибулих  мігрантів збільшується, тобто з кожним роком дедалі більше населення виїжджає за кордон, і дедалі менше повертається назад.

     З метою зменшення еміграції робочої  сили з України (особливо нелегальної) необхідне провадження системи  заходів, які повинні мати чітке  внутрішнє і зовнішнє спрямування. До числа перших належать заходи макроекономічної стабілізації та оздоровлення економіки — створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи мають забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валюти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудових прав за кордоном.

     Після набуття Україною незалежності одним  із здобутків демократизації суспільного  життя стало зняття обмежень на перетин державного кордону, забезпечення вільного пересування громадян. Якщо в попередній період у відокремленій від світу “залізною завісою” країні закордонні поїздки були привілеєм небагатьох обраних, то в 90-і роки минулого століття вони стали доступними пересічним громадянам. Так, за даними Міністерства внутрішніх справ України, у 1986 р., на початку перебудови, кількість поїздок за рубіж в особистих справах не перевищувала 43 тис. У 1991 р. вона досягла 2327 тис., тобто збільшилася в 54 рази [2, с. 34].

     Значна  частина з них обумовлювалася не туризмом, відпочинком, чи відвідинами  родичів і знайомих, а здійснювалася  з метою отримання доходу. Економічні труднощі перехідного періоду, безробіття та неповна зайнятість, низькі доходи трудящих та затримки з виплатою зарплатні та пенсії примусили багатьох людей шукати заробітку за кордоном. За даними державної статистики, обсяги офіційно зареєстрованої трудової міграції постійно зростають: у 1996 р. вони становили 12 тис., у 1998 р. – 24 тис., а у 2002 р. – 41 тис. осіб [2, с.35].

     Певне уявлення про масштаби трудової міграції дають дані прикордонної статистики в комбінації з результатами соціологічних  опитувань міжнародних пасажирів  у пунктах перетину кордону, які  засвідчують, що з метою працевлаштування і торгового бізнесу здійснюються відповідно близько 4% і понад 16% виїздів на західному кордоні, 14% и 25% – на східному. Враховуючи різну інтенсивність руху на різних ділянках кордону, а також той факт, що щорічно українці понад 15 млн. разів перетинають кордон у напрямку виїзду, можна підрахувати, що громадяни України приблизно 1,4 млн. разів на рік виїздять за кордон з трудовими і близько 3 млн. – з комерційними цілями.

     За  інформацію дипломатичних представництв  України, в Польщі на заробітках перебувають 300 тис. громадян, в Італії та Чехії – по 200 тис., у Португалії – 150 тис., Іспанії – 100 тис., Туреччині – 35 тис., у США – 20 тис. У Росії лише офіційно (на основі ліцензій Федеральної міграційної служби цієї країни) працює близько 100 тис. українських громадян, загальна ж кількість українців, які працюють у цій країні, оцінюється в 1 млн [6, с. 39]. 

     Головні чинники масової  еміграції:

• велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу;
• відсутність перспектив професійногоростання для багатьох здібних людей;
• економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї;
• відсутність безпеки громадян.

     На  жаль, нам не вдасться уникнути не тільки виїзду простої робочої сили, а  й «відпливу умів», причому в багатьох випадках безповоротного. Економічні й професійні мотиви «відпливу умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості.

     Нині  міжнародна міграція робочої сили перетворилася  на суттєвий економічний, соціальний та гуманітарний фактор розвитку як країн  походження, так і тих, що приймають. Кожна з сторін, яка бере участь у процесі обміну трудовими ресурсами, намагається здобути для себе конкретну користь. Що стосується України, то вона в даний момент грає роль країни-постачальника робочих рук на європейський і світовий ринок праці. Але і в цій якості вона може отримати низку економічних вигод:

• по-перше, знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві;
• по-друге, значну частину заробітної плати емігранти переказуватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни (кошти, що пересилаються іммігрантами на батьківщину, становлять, за різними оцінками, 25-30 млрд. дол. США);
• по-третє, розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн - можливих користувачів її трудових ресурсів.

     Крім  того, міждержавні трудові міграції – важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду роботи, перебудови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, швидкого й ефективного пристосування до умов світового ринку. 

     Список  використаної літератури 

     1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Людмила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

     2. Дахно І. Міжнародна економіка  : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія  Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

     3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

     4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

     5. Липов В. Міжнародна економіка  : Навчальний посібник/ Володимир  Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

     6. Міжнародні економічні відносини  : Сучасні міжнародні економічні  відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко  та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

     7. Міжнародні економічні відносини  : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

     8. Міжнародна економіка : Підручник/  Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

     9. Одягайло Б. Міжнародна економіка  : Навчальний посібник/ Борис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

     10. Передрій О. С. Міжнародні економічні  відносини: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

     11. Офіційний сайт Верховної ради України - http://portal.rada.gov.ua

      12.Державна  служба статистики України – www.ukrstat.gov.ua