МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ,

                           МОЛОДІ ТА СПОРТУ  УКРАЇНИ

          МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

                              ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ТА ЗОНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ 
 
 
 
 
 

      ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ  КОНФЛІКТИ В СУЧАСНОМУ  СВІТІ

                     Реферат з дисципліни «Міжнародні  конфлікти» 
 
 
 
 

                                                                      Виконала:

                                                                      Студентка ІІІ курсу

                                                              Спеціальності «Міжнародні відносини

                                                              та зовнішня політика»

                                                              Заочної форми навчання

                                                              Зурнаджи Ганна 
 
 
 
 
 

                                         МАРІУПОЛЬ – 2011  

                                                    ЗМІСТ 

ВСТУП ……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Поняття транснаціонального конфлікту …………………………..4

РОЗДІЛ 2. Наслідки транснаціональних конфліктів ………………………….9

РОЗДІЛ 3. Механізми запобігання та розв'язання транснаціональних конфліктів ……………………………………………………………………….14

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………19

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………………20 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                   ВСТУП  

     Актуальність  теми визначається потребою дати науково зважену оцінку тероризму як соціально-політичному явищу. Аналіз основних проблем тероризму зумовлюється необхідністю формування та реалізації концепції державної безпеки України, а також міжнародно-правової позиції України з питань боротьби з тероризмом на міжнародній арені.

     Актуальність  теми, також, зумовлюється тим, що дослідження проблеми тероризму активно ведеться на рівні державних, громадських організацій, наукових інститутів, спеціальних служб, воєнних відомств і органів охорони громадського порядку.

     Конфліктні  процеси мало хто схвалює, але майже всі в них беруть участь. Якщо в конкурентних процесах суперники просто намагаються випередити один одного, бути кращим, то при конфлікті робляться спроби нав'язати противнику свою волю, змінити його поведінку або навіть взагалі усунути його. У зв'язку з цим під конфліктом розуміють спробу досягнення винагороди шляхом підкорення, нав'язування своєї волі, видалення або навіть знищення противника, прагнучого досягнути тієї ж винагороди.

     Метою дослідження є комплексний аналіз та визначення змісту сучасного тероризму як соціально-політичного явища, а також причини виникнення та тенденції розвитку тероризму. 
 
 
 
 
 
 
 

           РОЗДІЛ 1. Поняття транснаціонального конфлікту.

      Міжнародний (транснаціональний) тероризм створив  свої осередки в багатьох регіонах світу, та найглибше пустив своє коріння на дузі від Індонезії до Косова, яка проходить через Центральну Азію, субконтинент Індостан та Кавказ. Саме звідти завдаються удари по державах світу. Зміцнюється матеріальна база тероризму, збільшується кількість та чисельність терористичних організацій, рівень підготовки виконавців терористичних акцій, стає різноманітнішим арсенал засобів. Тероризм набуває нових рис та бере на озброєння не доступні раніше методи проведення насильницьких акцій[1, c. 166-168].

     Конфліктологія  має справу із різними типами міжнародних  конфліктів, серед яких найбільш універсальним  є політичний конфлікт. Єдиного та загальновизнаного визначення феномену політичного конфлікту не існує, що, однак, не означає відсутності  деяких спільних елементів у розумінні цього явища. Спільним є визнання існуючого стійкого протистояння, ситуації напруги, зіткнення сторін, цілей і інтересів, а для політичного конфлікту характерним є винесення вказаних протиріч на політичний, владний рівень. Політичний конфлікт є соціальним явищем, структурованим процесом, своєрідним засобом розв'язання важливих для його учасників політичних питань, суб'єктивно оцінених ними в якості взаємовиключних інтересів, наслідком чого є конфронтаційний характер і спеціальні процедури вирішення.

     Міжнародний конфлікт можна розглядати: 1) як філософську  категорію, що позначає зіткнення однієї сили з іншою; 2) як наукову категорію, методологічною функцією якої є операціоналізація  основних ознак конфліктних ситуацій в світовій політиці; 3) як категорію соціальної поведінки для позначення ситуації існування двох чи декількох сторін в боротьбі за щось, що не може належати їм всім одночасно; 4) як можливість або ситуацію; 4) як структуру; 5) як подію або процес. Навить наведений перелік тлумачень конфлікту свідчить про комплексність та системність цього явища, адже для повного розуміння конфлікту необхідно його вивчити у всіх вищезазначених проявах.

     Тероризм  набуває своєрідних рис «терористичного  інтернаціоналу», створює загрозу  стабільності в окремих державах і міжнародній безпеці загалом. Сучасний тероризм характеризується такими рисами:

- кількісним  зростанням терористичних актів,  цинічністю і жорстокістю їх  виконання; 

- масштабністю  наслідків акцій, великою кількістю  жертв; 

- збільшенням спроб оволодіння зброєю масового ураження з метою можливого використання;

- включенням  до своїх арсеналів нових засобів  впливу - інформаційних, екологічних  та психічних; 

- високим  рівнем підготовки терористів  внаслідок їх участі в різних  конфліктах;

- сучасною  технічною оснащеністю терористичних  угруповань;

- високим  рівнем фінансового забезпечення;

- використанням  різними державами окремих терористичних  угруповань для розширення сфер  геополітичного впливу;

- поширенням  впливу міжнародних терористичних організацій на інші регіони, активними спробами встановити контроль над територіями з багатими запасами енергоносіїв, корисних копалин;

- інтернаціональним  характером терористичних угруповань;

- встановленням  стійких зв’язків між терористичними  організаціями та транснаціональною організованою злочинністю, в першу чергу наркобізнесом;

- зв’язком  з найманцями [2, c. 134-136].

     Значно  ускладнює боротьбу з міжнародним  тероризмом те, що керівництво ряду держав світу вважає підтримку терористичних  організацій суттєвим чинником своєї політики. В міжнародному лексиконі є термін «держави - спонсори тероризму», до яких відносять не тільки держави, які безпосередньо підтримують терор як засіб політики, а й ті, що не беруть участі у вирішенні питань боротьби з тероризмом у тій формі, яку автори «чорних» списків держав вважають «єдино правильною». І справді, феномен державної підтримки тероризму має місце. До його характеристики можна віднести наступне: сплановані та здійснювані державними органами або терористичними організаціями акції терору переважно мають ретельно відібрані об’єкти і пропорційні за своїми масштабом та змістом тим практичним політичним цілям, які мають на меті держави - спонсори; масштабне насилля, що застосовується тероризмом, який державно спонсорується, аналогічне тому, яке застосовується у конфліктах між етнічними, націоналістичними організаціями або національними формуваннями, що виступають за соціальну революцію. Водночас використовується тактика цільових акцій, які повинні дискредитувати інститути політичної влади, продемонструвати їх безсилля, а також жорстокість правоохоронних органів і збройних сил, що повинно привернути увагу світової спільноти. Держави-спонсори розраховують на ефект від терористичних дій, а тому останні добре вивірені за цілями, об’єктами і масштабом.

     Необхідно додати, що до феномену насилля, яке  заохочується державою, приєднався новий, небезпечніший тип тероризму - релігійно  мотивований. Про те, що він з’явився, свідчить вихід релігії на перше  місце серед ідей та цільових настанов терористичних дій, а також зростання кількості актів терористів-самогубців релігійної мотивації. У новому вигляді (релігійні фанатики-терористи були й раніше) його характеризує підвищення технологічної і оперативної компетентності цієї групи терористів та намагання заволодіти зброєю масового ураження, необхідною, на їх переконання, для досягнення масштабних цілей «священної боротьби» [3, с. 293-297].

     Транснаціональний (міжнародний тероризм) визначається державним департаментом США  як „тероризм, що зачіпає громадян і території більше, ніж однієї країни ”. Тероризм стає міжнародним, підкреслює Л. Моджорян, коли:

· як терорист, так і його жертви є громадянами  однієї держави чи різних держав, але  злочин вчинений за межами цих держав;

· терористичний акт спрямований проти осіб, захищених міжнародним правом;

· підготовка до терористичного акту провадиться  в одній державі, а здійснюється в іншій;

· вчинивши терористичний акт в одній  державі, терорист переховується в  іншій, відтак постає питання про його екстрадицію.

     Міжнародному  конфлікту властиві наступні особливості:

- учасниками  конфлікту можуть бути як держави,  так і інші міжнародні актори, здатні переслідувати політичні  цілі;

- міжнародний  конфлікт може розпочинатися  як внутрішній, але його ескалація здатна виводити об’єкт конфлікту за межі юрисдикції його учасників, внаслідок чого конфлікт призводить до міжнародних наслідків;

- розвиток  міжнародного конфлікту відбувається  в специфічних умовах анархії  міжнародної системи, яка зменшує  ефективність міжнародно-правових інструментів його вирішення;

- міжнародний  конфлікт може приймати різні  форми, і часто поняття, що  асоціюються із конфліктом, позначають  лише один із можливих шляхів  його вирішення (наприклад, ультиматум).

      З погляду належності суб’єктів терористичної діяльності до державної влади, тероризм поділяється на державний і недержавний. Різниця між ними полягає в тому, що державний терор є відкритим насильством з боку панівної еліти, що спирається на силу державних інститутів. Він є санкціонованим і має монополію на легітимність. Недержавний тероризм – це насильство і залякування, що використовуються терористичним угрупованнями, які або не беруть участі в діяльності державних органів, або протиставляють себе суб’єктам державної влади. Основною зброєю державного тероризму є репресії, тероризму недержавного – терористичні акти[4, c. 79-81]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

     

 
 
 
 
 

                    РОЗДІЛ. 2 Наслідки транснаціональних конфліктів. 

     У усвідомленні можливостей вирішення  міжнародних конфліктів мирними засобами велику роль зіграли публікації періодичного видання - Journal of Peace Research, що виходить в Осло. Одним із важливих висновків, зроблених у рамках формованої ним ідейно-теоретичної течії, став висновок про те, що мир - це не просто відсутність війни, але насамперед - законність і справедливість у відношеннях між державами. І. Галтунг йде ще далі, рахуючи, що мир - це не просто відсутність прямого насильства, але і відсутність будь-яких форм насильства, у тому числі і тих, що виникають із структурних примусів. Однієї з характерних рис даної течії західної конфліктології є властивий йому значний ступінь нормативізму. Мир розглядається його представниками не тільки як цінність, але і як ціль, досягнення якої припускає активні дії його прихильників. Засоби таких дій можуть бути різними - деякі з авторів не виключають навіть тимчасового використання сили, поглиблюючи тим самим внутрішню суперечливість течії.

     Розходження між аналізованими школами носять значною мірою умовний характер. Підтвердженням може служити тісне співробітництво їхніх представників у дослідженні походження, природи і засобів врегулювання конфліктів. Так, Д. Сінгер, один із відомих представників американської школи біхевіоризму в науці про міжнародні відносини, у 1972-73 р. обирається президентом Міжнародного товариства дослідників миру (Peace Research International Society), а з 1974 р. очолює Комітет з вивчення конфліктів і миру Міжнародної Асоціації політичних наук. Не менш важливою є і та обставина, що обидві течії одним із найважливіших засобів врегулювання конфліктів вважають переговори.

     Проблема  переговорів приймає відносно самостійне значення в західної конфліктології із середини 60-х років. На роботи з  міжнародних переговорів уплинули два напрямки, які багато в чому суперечать один одному: з одного боку, це розробка проблем миру (Peace Research), а з іншого боку - ідеї "силового підходу". Відповідно, якщо перша тенденція сприяла формуванню уявлення про переговори як засобі вирішення міжнародних конфліктів і досягнення миру, то друга була спрямована на розробку оптимальних шляхів досягнення виграшу на переговорах. Водночас, завершення епохи холодної війни і глобальної конфронтації призводить до нових тенденцій у стані переговорів. У цілому, ці тенденції зводяться до наступного: